ІII. Збір матеріалу

Збір матеріалу – це дуже відповідальний і трудомісткий етап. Збір матеріалу починається вже тоді, коли студент думає над вибором теми. Він включає в себе вивчення джерел та літератури за темою дипломної роботи, первинний вибір необхідного матеріалу для написання пояснювальної записки, опрацювання зібраного матеріалу, відкидання „зайвого матеріалу”, складання остаточного плану дипломної роботи, збір необхідного матеріалу (начерки, замальовки тих чи інших композиційних вирішень та інше) для виконання практичної частини дипломного проекту.

Для пошуків літератури до дипломної роботи необхідно звертатися до систематичного (предметного) та алфавітного каталогів бібліотек ім. В.Г. Короленка, Лозівської центральної бібліотеки, бібліотеки ЛУКіМ.

Поверхневий огляд дозволяє відібрати найбільш важливі матеріали та джерела. Необхідно вести записи прочитаного та кожний запис потрібно обґрунтовувати посиланням на джерела з обов’язковим дотриманням правил бібліографічного опису друкованої праці. Найважливіші теоретичні положення необхідно узагальнювати в коротких, але чітких формулюваннях, крім того, необхідно робити власні висновки і узагальнення. Це показник творчого ставлення студента до отриманих відомостей.

Закінчивши вивчення та опрацювання теоретичного матеріалу, студент переходить до практичної частини проекту. Він включає в себе накопичення начерків, етюдів замальовок, фотографій, репродукцій і т. інше.

Важливо, щоб студент через надмірне захоплення збором матеріалу не втратив основної думки своєї роботи. Тому дуже важливо орієнтувати дипломника до правильного збору матеріалу. Керівник повинен застерігати дипломника від подібних помилок. Найважливіше в мистецтві - свої власні думки та враження, які будуть втілені у кінцевий результат – творчу роботу.

Дипломний керівник повинен вчасно підказати дипломнику, як користуватися аналогами, не втрачаючи свого замислу. Переглядаючи ескізні варіанти, дипломний керівник надає поради, а якщо є необхідність, то студенту пропонується продовжити роботу над пошуками оптимального варіанту або приступати до виконання дипломного проекту.

У творчому процесі над створенням ескізів головну роль відіграє так званий „сценарій”. Відповідно до нього студент веде пошуки і знаходить рішення стержневих моментів композиції ескізів. У роботі він повинен дотримуватися принципу „від загального – до часткового і від часткового - до загального”, що дозволяє зберегти цілісність усього комплексу завдання. Отже, тут необхідно враховувати індивідуальні якості кожного дипломника. Одні починають ескіз з невеликих розмірів, тому, що їм так зручніше. Інші висловлюють свій задум у великих розмірах. Але найголовніше – це композиційне рішення майбутнього проекту, і керівник повинен звернути увагу студента на ці обставини. Необхідно, щоб студент на цьому етапі зміг побачити головне і другорядне.

IV. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИКОНАННЯ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ НА ПРИКЛАДІ ТЕМИ: „МІСЬКІ МОТИВИ У ГРАФІЦІ”

1. Пошук матеріалу. Пошук і збір матеріалу – це один з найголовніших етапів, від якого залежить рівень та якість виконання дипломної роботи. Цей етап починається ще на третьому курсі, коли студент відчув, що тільки в графіці він зможе проявити себе, як спеціаліст і повністю розкрити свої можливості і можливості даного профілю.

Студент вивчає літературу з історії виникнення графіки, відвідує виставки художників-графіків, пейзажистів, слайди, репродукції, переглядає свої етюди, начерки, замальовки міських пейзажів.

Після закінчення вивчення, опрацювання і систематизації теоретичного матеріалу для дипломної записки, студент переходить до практичної частини дипломної роботи.

Студент складає план роботи над дипломним проектом і дотримується його.

2. В практичну роботу входить накопичення начерків, замальовок в різних матеріалах і техніках, ескізів, репродукцій, фотографій міських пейзажів. У виконанні практичного матеріалу слід ставити перед собою вимогу: вкладати в кожну роботу максимальне старання, хист, творчу наснагу..

Працюючи самостійно над збором матеріалу, дипломник повинен завжди носити з собою блокнот для начерків і замальовок і звертати увагу на рідне місто, на його архітектуру, цікаві куточки скверів, парків, двори. Часто від зміни пори року, стану природи, змінюються такі знайомі місця, і це дає змогу побачити їх по новому. Опале листя оголює гілки дерев і вони виглядають графічним мереживом. Зима, з її контрастами, може надихнути на гравюру.

У роботі над начерками і замальовками необхідно ставити конкретне завдання:

а) В якій техніці буде виконуватись робота (лінія, тон, колір).

Студент повинен експериментувати в техніках.. Починати з монотипії та діатипії, коли хочеш показати стан природи. Колір та фактура відбитків надихне на уяву та фантазію.

Головне – на переддипломну практику представити вагомий наробок начерків, замальовок, рисунків, а керівник запропонує, який з них виконати в тій чи іншій техніці.

б) Яку мету буде відігравати начерк, замальовок та ескіз (можуть служити матеріалом до дипломної записки).

в) Розмір начерків, замальовок, ескізів.

Начерки виконуються невеликого розміру. В них ведуть пошук композиційного рішення. Виразність композиції залежить від розміру ескізу та його лінійного, тонального, кольорового рішення.

Коли студент проходить педагогічну практику в школі, він теж не забуває про свою підсумкову творчу роботу. Бажано підготувати методичну розробку уроку на тему міського пейзажу та провести його. Навчаючи учнів, дипломник зможе проаналізувати тему міського пейзажу на професійному рівні, як молодший спеціаліст, і довести можливість реалізації своїх знань та вмінь у роботі з графічними матеріалами на базі загальноосвітніх шкіл, гуртків образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, художніх шкіл. Роботи учнів слід теж взяти для методичної частини дипломного проекту.

3. Далі студент працює над виконанням ескізів творчої підсумкової роботи. Дипломник виконує декілька варіантів, з урахуванням вибору більш раціонального, з наступним його удосконаленням.

Коли виконано чимало робіт в різних техніках, студент сам відчує, а керівник підкаже, в якій роботі існує творчий задум, який необхідно розвивати, щоб розкрити художній образ міста через графічні техніки. Потім студент під керівництвом керівника переддипломної практики удосконалює композиційне рішення міського пейзажу, відпрацьовує композиційну схему, експериментує в різних техніках. Найкраща робота чи серія робіт, в яких в повній мірі розкритий творчий задум, виставляється на захист, як творча. З інших - відбираються ті, які найбільше розкриють види та техніки графіки та методику виконання графічних технік.

4. Потім починається робота по розробці варіантів ескізів композиційного рішення всієї експозиції. Враховується інтер’єр і місце в інтер’єрі, де буде виставлений дипломний проект на захист. Колір планшетів повинен органічно об’єднувати весь практичний матеріал.

5. Завершальним етапом підготовки матеріалу до переддипломного захисту є робота в матеріалі, тобто виконання підсумкової творчої роботи в найбільш виразній для даного пейзажу графічній техніці.

Оформлювати та наклеювати роботи на планшети, робити написи слід акуратно і красиво.

Тема „Міські мотиви в графіці” є складною, тому що повинна розкрити всі графічні техніки, методику виконання, донести до глядача красу міського пейзажу.

Тому на планшетах та у дипломній записці потрібно розкривати весь спектр графічних технік.

ТЕХНІКИ М’ЯКИХ МАТЕРІАЛІВ

1. Вугілля. В техніці м’яких матеріалів вугілля займає одне з головних місць: нескладне за технікою, має великий тональний діапазон, зручне в користуванні.

Працюючи вугіллям. Слід користуватись жорстким зернистим папером. Вугіллям можливо працювати двома способами:

а) близьким до роботи олівцем, коли працюють лінією, штрихом.

б) в застосуванні тону, широко прокладаючи тіні на тло. Вугілля протирають ребром долоні, знову рисують, вибираючи м’яким хлібом освітлені місця (гумку не застосовують, бо після неї вугілля на папір кладеться нерівно).

Фіксують вугілля лаком у декілька прийомів, з відстані не ближче одного метра, не допускаючи утворення крапель. Найобережніше фіксування робить рисунок темнішим. Із вугіллям дозволяється застосовувати сангіну, крейду, пастель, кольорові олівці.

2. Графіт – продукт натурального походження. У кінці XVI століття графіт використовувався, як суто підсобний матеріал. Та у кінці XVIII століття він став широко застосовуватися для писання, малювання, креслення. Техніка рисування графітом нескладна. Графіт добре покриває папір, не струшується, ним можна виконувати лінійні та тонально-живописні замальовки та рисунки. Можливе моделювання об’єму моделі за допомогою штриха, ретуші, як кінчиком олівця, так і боковою стороною. Але не слід захоплюватись розтушкою тому, що при цьому виникає враження затертості й засаленості рисунка.

Графітний олівець майже незамінний у рисунках невеликих розмірів, замальовках, ескізах, начерках.

Олівцем можна передати об’єкт лінійно, тонально, тонально-живописно.

3. Сангіна – продукт мінерального походження. З давніх давен люди використовували природні пігменти для зображення навколишнього світу.

Складається сангіна з глиноподібної маси, підфарбованої окисом заліза, та має інтенсивний червоно-коричневий колір. Випускається у вигляді округлих паличок.

Цінність сангіни у її м’якості. При розтушці здатна давати багатий за градаціями тон, насичений, світлостійкий, має відносно сильне з’єднання з поверхнею паперу. Працювати над тривалими рисунками краще всього на папері типа ватман і всі щільні папери з жорсткою поверхнею. Для замальовок можна використовувати тонкий, по можливості зернистий.

Можна сангіну використовувати з вугіллям, крейдою, олівцем на тонованому папері, картоні, ґрунтованому полотні. Стирають сангіну гумками, розташовують ганчірками, ватою, щетинними пензлями. Фіксують обезжиреним молоком чи желатином, розбавленим водою.

Лінія та штрих, виконані цим чудовим матеріалом у сполуці з іншими матеріалами приносять у мистецтво рисунка усе нові і нові відтінки, широту нюансів і градацій на тонованому папері.

Сангіна дає великі можливості для художника у його творчих пошуках.

4. Перо, як інструмент рисунка, привертало до себе увагу художників здавна. Воно завжди було відмінною школою виховання руки та ока. Помилки в малюнках пером майже не виправляються. Ці обставини роблять творчу діяльність художника більш уважною та обережною. Робота пером є школою тренування руки, вірності ока та професійної дисципліни художника.

Використовують гусячі, тросикові та стальні пера. Дуже важливо, щоб перо не шкрябало папір. Змінюючи натиск, будь-яке перо зробить лінії різної товщини. Використовуючи в одному малюнку різні перові техніки, можна досягти найбільшої виразності й багатства художнього втілення об’єкту. Стальне перо дає тонку суху лінію, гусяче – м’яку, різної товщини.

Приємно працювати пером, використовуючи чорну туш у флаконах. Вона швидко сохне, після висихання не розмивається. При роботі пером застосовують розмивку пензлем, що швидко дає потрібний тон. Крім чорної, існує коричнева та синя туш, „горішкове чорнило”, чорнило для авторучок, яке має холодний відтінок і дає оксамитовий тон у насичених штрихах.

Папір треба використовувати щільний, добре проклеєний, мелований. На межованому папері можна зрізати помилки лезом бритви. На тонованому папері лінія та штрих дають враження живописної манери.

Лінія та штрих повинні бути різноманітними, особливо при заповненні великих площин.

5. Пензель. Одна із різновидностей малюнку пензлем – є зображення однією фарбою, так звана „гризайль”, яка часто зустрічається у старих майстрів. Гризайль застосовується для оволодіння навичками тонального зображення акварельними фарбами в навчальному процесі. В той же час ця техніка дозволяє виконувати малюнки, яким притаманна особлива тонкість виконання. Вона дає можливість широко прокладати тоном великі маси й площини, виявляти безліч тональних градацій.

Для малюнка пензлем папір вибирають обезжирений, з добрим зерном, білий, а іноді з тонований нейтральним кольором. Папір готують до роботи, як під акварель.

Як рисувальний матеріал, застосовують „сепію”. Це фарба тваринного походження, Має приємний оксамитово-коричневий колір. Натуральної сепії у продажу немає, її замінює туш коричневого кольору.

Якісною для роботи пензлем є чорна туш. Туш високої якості має теплий відтінок, відрізняється великою щільністю і дає багато тональних градацій.

Малюнок пензлем потребує точності зображення. Така робота виховує почуття цілого, вміння лаконічно передавати велику форму.

6. Соус. Перед тим, як почати працювати соусом сухим способом, паличку соусу розтирають об шматок жорсткого паперу. Потім беруть цей пил на роз тушку, наносять його на малюнок зроблений перед тим олівцем. Працюють соусом, застосовуючи роз тушку, ганчірку чи тампон вати. При бажанні посилити тон, додають необхідну кількість матеріалу ударами палички соусу і відразу розтирають. Знімають соус гумкою. Погане зчеплення з папером знижують можливості широкого застосування техніки сухого соусу. Частіше цей матеріал застосовують в мокрому вигляді, що дозволяє повніше відтворити його якості і багаті можливості.

Папір наклеюють на дошку. Він повинен бути дрібнозернистим, достатньо щільним, щоб витримати розмивки водою. Для роботи потрібно приготувати посуд для води, для розведення соусу, а також акварельні пензлі різних розмірів.

Малюють, вільно прокладаючи великі площини, намагаючись максимально точно взяти тонові співвідношення. Соус, висихаючи, фіксується сам по собі. Перевантажені тоном місця знімають м’якою гумкою. Багатство технічних засобів роботи з соусом, приємна матова поверхня малюнків, свідчить про те, що соус – це чудовий матеріал, технічні можливості якого далеко не вичерпані.

7. Пастель. Ця техніка має як сильні, так і слабкі сторони: з одного боку – чистота її кольорів, простота техніки виконання; з другого – складність зберігання творів мистецтва, виконаних у цій техніці.

Робота пастеллю потребує жорсткої й ворсистої поверхні, тому застосовують картон або наждачний папір. На проклеєну, але не висохлу, поверхню паперу чи картону, насипають порошок пемзи або наждаку, дають підсохнути і струшують зайвий неприклеєний порошок.

Малюнки пастеллю зберігають від струсів, доторків, вологого повітря.

Закріплюють фіксаторами, які передбачені для рисунка вугіллям.

Пастель надає великі технічні можливості майбутньому художнику. Зберігаючи свій колір, робота, виконана пастеллю, не жухне, не потребує висихання. Але, працюючий у цій техніці повинен володіти твердим, упевненим малюнком. Інакше всі позитивні риси й можливості цієї чудової техніки можуть перетворитися на свою протилежність і стати недоліками.

ТЕХНІКИ ОФОРТУ

Офорт – графічна техніка глибокого друку. Матеріалом для створення друкарської форми є метал (мідь, цинк та ін.) Офорт відрізняється особливою напруженістю, глибокою мальовничістю, широкою тональною шкалою. У залежності від глибини штрихів і крапок друкованої форми. На папір переноситься шар фарби різної товщини, що створює велику тональну різноманітність, недоступну іній техніці.

1. Травлений штрих – основа і визначальний вид офорта, яка концентрує в собі найкращі особливості даної техніки. Процес створення офорта у цій манері має такі етапи:

а) виконання попереднього рисунка з натури за певним форматом;

б) підготовка офортної дошки;

в) переведення рисунка на ґрунт;

г) гравірування;

д) травлення офорту;

е) пробний відтиск і друк.

а) Рисунок для цієї техніки треба підібрати лінійний, в якому лінії різної товщини, конфігурації: і довгі рівні, і звивисті, і короткі, і крапочки.

б) Дошку для офорту готують так: відрізати за розміром лист металу (цинку чи міді) можна різаком за допомогою залізної лінійки. Проводити, натискаючи, доки різак не зануриться на половину. Потім відламують шматок листа.

Щоб металічна дошка не рвала папір при друку, кути дошки закругляють напилком та знімають фасети (зрізаний скіс вздовж периметра) завширшки 3-5 мм. Потім шліфують дошку наждаком середніх номерів, закінчують найдрібнішими. Полірують масляними фарбами, або пастами та промивають бензином. Знежирюють дошку содовим розчином (1 чайна ложка на склянку води), або сумішшю крейди і води.

Ґрунт повинен бути кислототривким, легко плавитися при температурі 80, 100, 120 гр. Ц.

Для приготування ґрунту слід мати такі речовини:

- сірійський асфальт;

- натуральний віск;

- каніфоль;

- шевський вар; топлене бараняче або свиняче сало;

- скипидар.

Або:

- асфальт - 1 вагова частина;

- вар – 2 вагові частини;

- віск – 3 вагові частини.

Художники-графіки ґрунт готують самі. Спочатку настругують асфальт і плавлять його в емальованому посуді. Потім додають каніфоль. Отримавши однорідну масу. Додаємо шевський вар і віск. Ця маса виливається в холодну воду, збивається в кульки і зберігається в тканині.

Ґрунт наноситься на підігріту дошку. Він плавиться і лягає тонким шаром. Після цього ґрунт потрібно обкурити факелом, щоб він став кислототривким і придатним для малювання.

в) Малюнок слід переносити на дошку у дзеркальному зображенні за допомогою газетного паперу, натертого крейдою або кольорової копірки.

г) Гравірують (здряпують ґрунт до появи блиску метала) з тією ж легкістю і вільністю, як і олівцем по паперу. Гравірують стальними голками різних діаметрів. Великий арсенал штрихів і ліній – ода з таємниць мистецтва офорта. Слід уникати надмірної густоти штрихів.

д) Травлення відбувається у спеціальній кімнаті, де є травильна шафа з витяжкою, проточною водою і електросушилкою.

Розчин вибирається в залежності від металу. Для травлення штриха на цинкових дошках 40-відсоткову азотну кислоту розводять з водою у співвідношенні 1: 5, для дуже ніжних штрихів – 1: 8. Для мідних дощок – 1: 2, для сталі – 1: 1.

Слід спочатку протравити пробну пластинку – шкалу травлень. Нанести штрихи, відмітити час травлень і травити кожну наступну поділку удвічі довше. Зробити відбиток на папері і орієнтуватись в процесі травлення основної дошки.

Пухирці, що з’являються при травлені треба змітати пташиним пером. Закінчивши травлення, дошку промивають водою, змивають розчинником ґрунт та лак на зворотному боці.

е) На чисту пластинку набивають фарбу і роблять пробний відбиток, на якому ведеться корегування (підсилення або ослаблення штрихів).

Спеціальну офортну фарбу випускає промисловість. Набивається фарба шкіряним тампоном. Знімають фарбу жорсткою марлею і чистою рукою.

Злегка нагріта пластина з нанесеною фарбою розміщується на папері лицьовою стороною догори на станку. На неї кладеться зволожений папір. Для друку офортів користуються сортами слабко проклеєного паперу, злегка зволоженого. Офортна дошка і папір накриваються двома шарами щільної тканини і пропускаються між двома валами друкарського станка. Сушити відбитки слід наклеєними на дерев’яну дошку по периметру, а після висихання зрізати.

2. Акватинта – вид офорту, який дозволяє створювати в офорті площини найрізноманітнішої сили; вона відрізняється від усіх інших технік своїми живописними можливостями, характером фактур.

Особливістю акватинти є застосування зернистого ґрунту, яким покривають поверхню металевої пластини, після чого травлять її у слабкому розчині азотної кислоти. В проміжках між зернинками ґрунту розчинник розтравлює пластинку.

Процес роботи над акватинтою такий:

а) На підготовленій дошці фіксують малюнок сухою голкою.

б) Каніфоль подрібнюють у ступці, насипають в марлю складену в декілька слоїв, зав’язують і, злегка постукуючи по вузлику, запилюють дошку. Запилювання може проходити у спеціальній шафі.

У зв’язку з тим, що пилинки грають важливу роль у фактурі пластинки, художник офортист готує собі декілька сортів каніфолі. Запилення в такому разі проводиться через сито та в тканині з різними щілинами (капроні, марлі).

Рівномірно підігріваючи, каніфоль приплавляється до дошки до стану, при якому краплі починають розширюватись і розтікатись, з’єднуючись. Перегрівання може призвести до утворювання суцільного шару, який перешкоджатиме доступу кислоти до металу і акватинт ний грунт буде зіпсовано.

в) Перед травленням зворотний бік і фасети пластинки покривається лаком. Розчин для травлення цинку готується із 40% азотної кислоти у співвідношенні 1: 10. Треба зробити шкалу травлень, де вказати час травлення та число травлень. Потім занурити дошку у розчин, а через потрібний час вийняти, промити водою, висушити, та перекрити лаком наступну площину і т. д. Закінчивши травлення лак знімають скипидаром, а каніфоль ацетоном або спиртом. Дошка готова до друку.

г) При друкуванні акватинти тиск вала офортного верстата поступово добавляється, бо з першого сильного тиску можна розплющити структуру акватинти.

Фарба для друку повинна бути більш рідка.Весь наступний процес проходить як і в травленому штриху.

3. Резерваж має своєю особливістю рисування безпосередньо на гладкій поверхні металу.

Використовують для цієї техніки канцелярське чорнило. По знежиреній содою дошці акварельним пензлем наносять рисунок. Якщо потрібно помилкові мазки зняти, використовують тампон, змочений у содовому розчині. Коли чорнило висохло, покриваємо рівним шаром рідкого асфальтобітумного лаку за допомогою валика. Пластину занурюємо у воду зображенням догори. Вода почне руйнувати і розчиняти чорнило, яке почне в свою чергу руйнувати структуру лаку. Після того, як малюнок звільниться від чорнила і лаку, дошку добре висушують і процес продовжується в техніці акватинти.

Ще можна малювати по дошці, замінивши чорнило на гуашеву фарбу (окис хрому, ультрамарин), а потім покривати типографською фарбою.

Перевага резерважу в тому, що він дозволяє зберегти на металі авторський малюнок з найбільшою свіжістю і без втрати індивідуальності.

4. М’який лак. Відтиск м’якого лаку характеризується зернистою фактурою штриха і нагадує вугільний рисунок.

а) Рисунок виконується олівцем на папері, який покладений зверху м’якого ґрунту. Під натиском олівця грунт пристає до зворотної сторони паперу і оголяє метал, залежно від сили натиску. Ці оголені місця протравлюються, і на металі утворюються зернисті штрихи різної глибини. Папір слід знімати обережно. На ньому відбився рисунок у дзеркальному відображенні. По ньому можна судити, яким буде відбиток з дошки.

б) Ґрунт повинен бути пластичним і не затвердівати довгий час. Зварити його слід з таких компонентів:

- асфальт – 1 вагова частина

- віск – 1 вагова частина

- бараняче сало – 1 вагова частина

- каніфоль – 1 вагова частина.

Або в асфальтобітумний лак додати розплавленого натурального воску на скипидарі.

в) Травлення м’якого лаку можна збільшити і робити в один прийом або поступово, ступенями.

Ця техніка дозволяє використовувати різноманітні прийоми у передачі різних фактур шляхом натиску по лаку різних матеріалів.

Друкування і коректура аналогічна штриховому офорту.

ОФОРМЛЕННЯ ОФОРТУ

Слід відзначити, що широкі поля є невід’ємною частиною будь-якого естампа. Ширина їх дорівнює золотому перетину (3: 5, 5: 8, 8: 13 і т.д.). Фасети на відбитках повинні бути чітко відтиснуті. На нижньому полі естампа виконують горизонтальні підписи. Спочатку пишуть в знаменнику – кількість надрукованих естампів, а в чисельнику – порядковий номер знятого відбитка. З правого боку ставлять авторський підпис і рік виконання твору. Назва естампа повинна бути лаконічною.

МАТЕРІАЛИ, НЕОБХІДНІ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ З ДИСЦИПЛІНИ
" ГРАФІКА"

1. Планшети для демонстраційного матеріалу.

2. Папір для ескізів, начерків, замальовок.

3. Папір для обклеювання планшетів.

4. Водоемульсійна фарба.

5. Клей ПВА

6. Графічні матеріали: вугілля, соус, пастель, олівці, сангіна, туш.

7. Матеріали для офорту: метал (цинк або мідь), асфальт, каніфоль, віск, скипидар, спирт або ацетон, сода, гуашева фарба, офортна або олійна фарба, розчинник, лак бітумний.

8. Інструменти: офортний станок для друку, голка офортна, фотованночки для води і розчинників.