Місце та перспективи України у світовій економіці

Сучасний етап розвитку економіки України в системі світогосподарських зв'язків відбувається за надзвичайно складних умов як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Незважаючи на появу ознак економічної стабілізації у світі, зокрема послаблення ризиків різкого зниження світового ВВП, припинення падіння міжнародної торгівлі, зовнішній попит з боку країн - торговельних партнерів України залишається досить низьким. Одним з головних завдань зовнішньоекономічної політики України за цих умов є розробка алгоритму ефективної взаємодії національної економіки зі світовим господарством у контексті формування відкритої економіки, структурно орієнтованої, наближеної до імпортозаміщувального типу з переважною спрямованістю на розвиток місткого внутрішнього ринку.

Розвиток економіки України як складової світової економіки передбачає насамперед участь у міжнародних економічних відносинах на світовому ринку товарів і послуг, у міжнародній міграції капіталу, технологій та інновацій, робочої сили, а також співпрацю з міждержавними регіональними економічними об'єднаннями та міжнародними економічними організаціями з конкретних питань функціонування світового господарства (СОТ, МВФ, Світовим банком, ЄБРР тощо).

Україна на світовому ринку товарів і послуг. Звуження світового попиту, низькі ціни на товарних ринках, загострення конкуренції та підвищення протекціонізму зумовили скорочення обсягів українського експорту в 2009 р. порівняно з 2008 р. на 40, 3 %, що становить 40, 4 млрд дол. США. Внаслідок різкого падіння світових цін найбільшого скорочення зазнали галузі, зорієнтовані на експорт сировинної продукції, а саме металургія (експорт зменшився на 53, 6 %), хімічна промисловість (47, 8 %), виробництво мінеральних продуктів (44, 6 %). Експорт продукції машинобудівної галузі скоротився на 36, 8 %, продукції агропромислового комплексу - на 12, 2 %. У регіональному розподілі вітчизняного експорту простежується скорочення його обсягів щодо Європи, Американського континенту та Росії. Відповідно частка Європи в загальному обсязі експорту знизилась з 29, 1 до 25, 4 %, Америки - з 6, 1 до 2, 8 %, Російської Федерації - з 23, 2 до 21, 0 %. Найменшою мірою знизились обсяги експорту до країн Азії (на 23, 6 %), що призвело до зростання частки цього регіону у 2009 р. до 30 % (проти 23, 5 % у 2008 р.). Сировинна спрямованість вітчизняної промисловості пояснює надзвичайно високу залежність як українського експорту від міжнародних товарних ринків, так і економіки України в цілому.

Водночас відбулося суттєве звуження внутрішнього попиту та подорожчання імпорту (внаслідок знецінення національної грошової одиниці стосовно долара США), що призвело до скорочення обсягів імпорту на 45, 4 % (до 45, 7 млрд дол. США). Найсуттєвіших скорочень у 2009 р. зазнав імпорт машинобудівної продукції (у 2, 9 разу). Щодо географічного походження імпорту товарів зросла частка країн СНД (з 38, 6 до 43, 4 %) і, особливо, Росії (з 23, 2 до 29, 4 %) за рахунок енергетичної складової. Відповідно знизилась частка країн далекого зарубіжжя (з 61, 4 до 56, 6 %) внаслідок падіння обсягів імпорту з Азії (у 2, 4 разу), Америки та Європи (у 1, 9 разу).

Негативним чинником розвитку зовнішньої торгівлі України є низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів і послуг внаслідок їх високої собівартості, недосконалості механізмів державного регулювання, нерозвиненості ринкової інфраструктури підтримки експорту. Саме тому ключові завдання зовнішньоекономічної політики полягають у розвитку наукомістких галузей економіки, створенні конкурентоспроможних транснаціональних корпорацій, мінімізації критичної залежності від окремих країн, забезпеченні збалансованості експорту та імпорту.

Україна у міжнародній міграції капіталу, технологій та інновацій, робочої сили. Обсяги чистого припливу прямих іноземних інвестицій в Україну у 2009 р. становили 4, 5 млрд дол. США, що у 2, 2 разу менше, ніж у 2008 р. Скорочення припливу іноземних інвестицій в Україну зумовлене насамперед несприятливими умовами інвестування: політичною та економічною невизначеністю, зростанням недовіри іноземних інвесторів, зниженням дохідності вітчизняного виробництва. В цілому станом на 1 січня 2010 р. накопичений обсяг інвестицій в економіку України становив 52 млрд дол. США, що в розрахунку на одну особу становить 1132 дол. Однак цей рівень залишається на порядок нижчим, ніж у сусідніх країнах, зокрема, у Чехії - 11, 1 тис. дол., Польщі - 4, 2тис. дол. США /особу, Росії - 1, 5тис. дол. США /особу. Найбільшим реципієнтом прямих іноземних інвестицій залишається вітчизняний фінансовий сектор, у якому сконцентровано 31 % іноземного капіталу. Окрім цього 20 % коштів іноземних інвесторів зосереджено в операціях з нерухомістю, оренді, інжинірингу та послугах підприємцям, 11, 9 % - у металургійному виробництві, 7, 4 - в оптовій торгівлі, 4, 7 % - у будівництві.

Одне з ключових завдань цивілізаційної перспективи України полягає в обґрунтованій та послідовній орієнтації країни на залучення до процесів техноглобалізму - світового тренду інтернаціоналізації створення, освоєння, використання (як виробничого, так і комерційного), передачі й розповсюдження інновацій та технологій. Основне місце в комерційному трансфері (передачі) технологій належить опосередкованій торговельними угодами й контрактами купівлі-продажу уречевлених технологій (засобів виробництва і предметів споживання), які є об'єктами світового ринку товарів і послуг. Упродовж останніх років в Україні набули відчутного розвитку лізингові операції. їх загальний обсяг, за даними асоціації " Укрлізинг", становить 700 млн дол. США, 3/4 з яких становлять міжнародні трансакції, причому 50 % їх припадає на сільськогосподарські машини, 25 - на промислове обладнання, 20 % - на авто- та авіатехніку. Однак для України цей перспективний напрям трансферу технологій є, по-перше, одностороннім (імпорт), а, по-друге, має не науково-технічний, а експлуатаційно-виробничий характер. На експорті технологій та інновацій з України негативно позначилися зміни у вітчизняному науково-технічному потенціалі, які за останнє десятиліття набули руйнівного характеру у всіх трьох підсистемах; новаційного менеджменту (наукові кадри та дослідницький доробок), інноваційного менеджменту (впровадження і ринкове освоєння нововведень), функціонально-ресурсного менеджменту (організація, управління, фінансове, матеріально-технічне, інформаційне забезпечення). Відтак, якщо на початку 90-х років, за даними ООН, реальна забезпеченість науково-інженерними кадрами в Україні становила 6, 7 осіб на 1 тис. населення (у США - 3, 8, Швеції - 3, 0, Нідерландах - 2, 6, Франції - 2, 2 особи), то нині вона скоротилася втричі. Технологічні дослідження виконують не більше, ніж 100 тис. осіб. Обсяг науково-технічних робіт в Україні впродовж останнього десятиліття зменшився у 4 рази.

Одним із важливих елементів глобалізованого світового простору є міжнародний ринок праці, який з його уніфікованою шкалою критеріїв щодо якості трудових ресурсів, розвитком нових форм зайнятості, гнучкістю і надзвичайною мобільністю робочої сили об'єднує понад 1, 3 млрд працездатного населення світу. Україна не залишається осторонь міграційних процесів, які характеризуються як диверсифікованістю, так і зміною інтенсивності міграційних потоків. За даними засобів масової інформації та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 5 до 7 млн українських громадян. Сучасна еміграція з України - це п'ята у вітчизняній історії хвиля масового виїзду різних категорій населення у пошуках засобів для існування за кордон на постійне чи тимчасове проживання. Важливим її аспектом є проблема залучення грошових переказів мігрантів у національну економіку, оскільки лише впродовж 2000-2007 рр. обсяги міграційного капіталу, які надійшли через вітчизняну банківську систему, перевищили 2 млрд дол. США. За оцінками фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, загальна сума доходу, яку заробляють громадяни України за кордоном, становить 35, 5 млрд дол. у рік, а в розрахунку на одного мігранта - 7157. Ці кошти могли б стати одним із потужних джерел інвестицій у національну економіку, насамперед з погляду кращої обізнаності наших мігрантів (на відміну від іноземних кредиторів) про місцеві умови та можливості інвестування. Якщо перекази інвестуються, вони безумовно стимулюють зростання виробництва, однак і у випадку їх споживання також спостерігається позитивний мультиплікаційний ефект. Попит на товари, який виникає у домашніх господарств внаслідок отримання ними грошових переказів із-за кордону, створює додатковий примножуючий ефект в економіці. Саме в цьому знаходить своє відображення опосередкований вплив грошових переказів мігрантів на економіку країни - донора робочої сили. Грошові перекази трудових мігрантів стали тією складовою, яка характеризує " соціальне обличчя глобалізації".

Співпраця України з міждержавними регіональними економічними об'єднаннями та міжнародними економічними організаціями. Визначений Україною головний пріоритетний напрям розвитку - інтеграція у Європейський Союз - не виключає необхідності дотримання стратегічного балансу між ЄС та іншими можливими векторами зовнішньоекономічного розвитку в межах США - Європейський Союз - Росія. При розробці стратегії інтеграції України важливо не припуститися помилки стосовно оцінки відносного геоекономічного становища основних глобальних конкурентів у перспективі. Успішна реалізація регіональної інтеграційної стратегії можлива лише за дотримання двох обов'язкових умов: 1) близькості рівнів розвитку та інтернаціоналізації економіки країн-партнерів; 2) наявності високорозвинутих економічних зв'язків між суб'єктами економічної діяльності країн, що інтегруються, інтенсивність яких всередині регіонального інтеграційного угруповання ще до початку інтеграційного процесу вища, аніж зв'язки з іншими країнами чи групами країн.

Сучасні глобалізаційні процеси вимагають від України якомога активнішої участі у міжнародній торговельній системі. Багатосторонню міжнародну торговельну систему, у центрі якої знаходиться Світова організація торгівлі (COT), у широкому розумінні можна визначити як сукупність міжнародних правил, яких повинні дотримуватися країни в торговельних відносинах між собою. Ці правила спрямовані на всебічне сприяння відкритій і ліберальній торгівлі. COT не лише слугує форумом для переговорів, а й виконує роль арбітра у врегулюванні торговельних суперечок між країнами - членами. За понад 60 років існування система ГАТТ/СОТ довела свою ефективність і досягла значного прогресу в лібералізації міжнародної торгівлі. Вступ України до COT розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі і створення передбачуваного прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій. 10 квітня 2008 р. Верховна Рада України ухвалила Закон " Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі". 316 травня 2008 р. Україна набула повноправного членства у COT. З моменту вступу країни - члени цієї організації вимагатимуть від України дотримання основних положень угод COT і виконання домовленостей, досягнутих Робочою групою із вступу України до COT. Окрім цього кожна країна, яка вже стала членом COT, зобов'язана щорічно подавати повідомлення (нотифікації) згідно з вимогами Угоди про сільське господарство. За їх допомогою відбувається моніторинг виконання зобов'язань країн - членів COT. Отже, ставши повноправним членом цієї міжнародної організації, Україна також повинна буде надавати інформацію стосовно дотримання та виконання зобов'язань, взятих у ході переговорного процесу.

Україна активно розвиває співпрацю з міжнародними фінансовими інституціями. З 1992 р. вона є членом МВФ (Міжнародного валютного фонду), до якого входять 184 країни світу, та Світового банку. Україна отримує фінансові ресурси з МВФ у межах таких програм, як " Системна трансформаційна позика" (STF - Systematic Transformation Facility), " Механізм розширеного фінансування" (EFF - Extended Fund Facility) та " Кредитні підтримки" (Stand-by). Кредити МВФ використовувалися в Україні для створення системи управління в умовах ринкової трансформації економіки, здійснення структурних зрушень галузевого характеру, зокрема енергетичного сектору, розвитку ракетно-космічних технологій, для зміцнення довіри у фінансовому секторі та допомоги економіці країни, яка постраждала від світової фінансової кризи. Зокрема, дефіцит зведеного платіжного балансу України, який у 2009 р. становив 13, 7 млрд дол. США, частково був профінансований за рахунок отримання другого та третього траншів від МВФ за кредитом stand-by (відповідно 2, 8 млрд дол. США та 3, 3 млрд дол. США) та коштів від розподілу Спеціальних прав запозичень (2 млрд дол. США).

З 1992 р. Україна є членом Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), за фінансового сприяння якого було реалізовано понад 30 інвестиційних проектів у нафтогазовій, енергетичній, харчовій, транспортній та інших галузях економіки.

Україна є учасницею кількох міжнародних регіональних економічних об'єднань, зокрема Співдружності Незалежних Держав - СНД (з 1992 p.). У 1993 р. між країнами - членами СНД було підписано Угоду про створення єдиної Зони вільної торгівлі. У 2004 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про формування Єдиного економічного простору України, Росії, Білорусі та Казахстану. У такому регіональному економічному об'єднанні, як Організація чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), Україна перебуває з дня його заснування (з 1992 p.). Країни - учасниці ОЧЕС розробляють спільні проекти у промисловості, сільському господарстві, енергетиці, у сфері науки і технологій, у інформаційній та соціальній інфраструктурі. 31993 р. у грецькому місті Салоніки діє Чорноморський банк співробітництва, торгівлі та розвитку.

Стратегічним напрямом міжнародної економічної інтеграції України є наближення і поступовий вступ до Європейського Союзу. Сьогодні наша країна співпрацює з ЄС на основі Угоди про партнерство і співробітництво, яка набула чинності з 1994 р. У 2005 р. затверджено План дій " Україна - ЄС", яким передбачено поглиблення взаємодії в економічній і політичній сферах. Саме Європейський Союз надав нашій державі статус країни з ринковою економікою.

Україна бере активну участь у діяльності економічних організацій системи ООН: Організації ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Європейської економічної комісії ООН, у Програмі розвитку ООН (ПРООН).

Україна є органічною складовою сучасного світового господарства, системи міжнародного поділу праці, що дає їй змогу використовувати додаткові можливості і ресурси для поглиблення системних ринкових реформ, надання їм цілісного, збалансованого та завершеного характеру. Водночас це сприятиме забезпеченню необхідних темпів економічного зростання, здійсненню структурних зрушень в економіці, створенню сучасної ринкової інфраструктури, підвищенню ефективності експортно-імпортних операцій, а також збільшенню внеску зовнішньоекономічного комплексу у приріст валового національного продукту України.

Перспективи України. За умови проведення збалансованої економічної політики цілком реальними на найближчу перспективу е стабілізація в Україні валютного курсу та зростання ВВП у розмірі З-4 %. Поки що недоцільно стверджувати про вихід національної економіки з кризи, оскільки вихід з кризи передбачає насамперед повернення на докризовий рівень. Якщо припустити, що у 2011 та 2012 рр. в Україні відбудеться економічне зростання на рівні 5- 6 %, то вона зможе вийти на докризовий рівень лише наприкінці 2012 р. Це означає, що у випадку забезпечення сталого економічного зростання Україні потрібно щонайменше 3 роки для подолання кризових явищ в економіці. Окрім того, якщо реалізувати макроекономічну політику відповідно до погодженого Урядом і Національним банком України Меморандуму про економічну та фінансову політику, що підтримується Міжнародним Валютним Фондом, є можливість утримання інфляції на рівні 13-14 % у 2010 р. з метою забезпечення інфляції у наступному році (навіть за необхідності підвищення цін і тарифів), яка б не перевищувала однозначного числа.

Особливістю розвитку сучасної глобальної економіки є те, що вона завдяки своїй ринковій природі є відкритою системою. Загальний рівень відкритості міжнародної економічної системи визначається ступенем відкритості її підсистем і суб'єктів - національних економік, регіональних об'єднань, транснаціональних корпорацій, міжнародних економічних організацій. Рівень відкритості економіки будь-якої країни можна умовно оцінити через експортно-імпортні квоти. Експортна квота визначається як процент експорту у ВВП. Наприкінці минулого століття цей показник для розвинутих країн становив 27 % (Велика Британія), для країн, що розвиваються, -12 і для країн з перехідною економікою - 5, 5 %. Для невеликих промислових країн, які тісно пов'язані з системою міжнародного поділу праці, показник експортної квоти перевищує 50 %. В Україні впродовж останніх років цей показник знизився з 63, 6 (2004 р.) до 47, 4 % (2009 р.). Аналогічно визначається імпортна квота (у 2009 р. в Україні вона становила 50, 6 %). Проте найпоказовішою стосовно відкритості національної економіки є зовнішньоторговельна квота, не дивлячись на те, що вона не враховує величину експорту та імпорту капіталу, а також взаємний обмін національних валют. Цей показник визначається через відношення зовнішньоторговельного балансу до обсягу ВВП у вартісному еквіваленті. У середині XX ст. до відкритих економік відносили країни з розміром зовнішньоторговельної квоти, яка перевищувала 10 %. До початку XXI ст. цей критерій істотно зріс: сьогодні відкритою вважається економіка, яка має зовнішньоторговельну квоту на рівні 45 % (Німеччина - 50, 8 %); з рівнем, меншим, ніж 27 % економіка презентує низький ступінь відкритості (США, Японія - близько 17 %). В Україні у 2009 р. цей показник набув від'ємного значення і становив " мінус" 2, 4 %. Від'ємний показник зовнішньоторговельної квоти може свідчити про маргінальну (односторонню) відкритість економіки, коли імпорт значно перевищує експорт, тобто про використання внутрішнього економічного простору країни з метою збуту товарів і послуг сторонніми гравцями світового ринку. Варто зауважити, що зовнішньоторговельна квота відображає лише одну зі складових поняття " відкритість економіки". Відкритість економіки зумовлюють насамперед обсяги внутрішнього споживчого ринку, рівень міжнародної кооперації у сфері виробництва товарів і надання послуг, рівень економічного розвитку (потенціал макроекономічного балансування), а також сукупний платоспроможний попит. Американські економісти Дж. Сакс, Е. Уорнер взагалі розуміють під відкритістю економіки відсутність рис соціалізму, надзвичайно високих експортного та імпортного мит, а також існування розумного рівня конвертування валюти. Отже, показник відкритості економіки є інтегральним, комплексним, досить складним і неоднозначним.

Перспектива формування в Україні відкритої економіки, під якою слід розуміти не лише розвиток зовнішньої торгівлі, а й поступове налагодження ще двох важливих каналів взаємозв'язку зі світовим господарством (через рух капіталів і взаємний обмін національними валютами) є об'єктивно зумовленою і практично безальтернативною. Пріоритетними принципами формування відкритої економіки в Україні повинні стати:

o розвиток власних галузей, які мають порівняльні та конкурентні переваги у світовій економіці як регіонального, так і глобального масштабу, зокрема такі, як ракето-, судно-, літакобудування, порошкова металургія, виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальна галузь, хімічна промисловість, галузі, пов'язані з транзитом через територію України вантажів, газу, нафти, електроенергії та інших товарів і послуг;

o створення потужного інтегрованого національного ринку як фундаментальної економічної основи для завоювання відповідних ніш на висококонкурентних світових ринках товарів і послуг;

o введення твердої конвертованої національної валюти;

o врахування відмінностей у фактороінтенсивності національних галузей і виробництв, відповідних внутрішніх витратах, цінах та їх світових аналогах з метою уникнення несприятливої для України асиметрії в цінах, що призводить до погіршення умов торгівлі та породжує суттєві збитки.

Економіка України значно більшою мірою, ніж це стосується усталених ринкових економік, відчуває потребу у зовнішніх ресурсах розвитку. При гострій нестачі внутрішніх капіталів, технологій, підприємництва їх поповнення можливо і доцільно забезпечити за рахунок світових ринків. Саме це й визначає необхідність і важливість " відкриття" української економіки. Варто зазначити, що успішна організація зовнішньоекономічної діяльності залежить від активної участі держави, відпрацювання та послідовної реалізації стратегії і тактики інтеграції країни у світогосподарський простір. Остання повинна включати поступовість " відкриття" економіки, забезпечення високої конкурентоспроможності національної економіки, створення потужного та раціонального за структурою експортного потенціалу, участь країни у світових господарських організаціях та союзах.