Доходи домогосподарств

.Під доходами домогосподарств мають на увазі результати їх економічної діяльності. Вони можуть мати грошову й натуральну форми. Джерелом формування їх можуть бути: заробітна плата, доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості, продажу сільськогосподарської продукції, вироблених товарів та послуг, доходи від власності, соціальні виплати з державного бюджету та ін. Головним джерелом доходів домогосподарств є доходи від ресурсів, які вони постачають національному виробництву, або ж доходи від чинників виробництва, насамперед послуг чинника" праця".

Розрізняють номінальні й реальні доходи домогосподарств. Номінальні доходи — це сума грошових доходів, які одержують домогосподарства. Реальні доходи - це кількість різних споживчих благ (товарів та послуг), які можуть купити домогосподарства за свої грошові доходи. їх рівень залежить від: номінальних доходів, рівня цін на споживчі блага, величини податків та інших обов'язкових платежів. Отже, реальні доходи домогосподарств залежать прямо пропорційно від величини грошового (номінального) доходу і обернено пропорційно від рівня цін.

31.Кейнсіанська функція споживання

Кейнсіанська функція споживання — це модель споживання, згідно з якою обсяг споживання головною мірою залежить від поточного використовуваного доходу, а середня схильність до споживання зі зростанням доходу знижується.

Джон Кейнс був одним із перших хто розвинув модель поведінки споживача, яку називають кейнсіанською функцією споживання. Вчений сформулював основні постулати своєї моделі не на підставі аналізу статистичних даних, а застосував для цього дедуктивний метод, опираючись на інтуїцію та випадкові спостереження.

Формула споживання:

Споживання = Автономне споживання + MPC*поточний дохід (де MPC - гранична схильність до споживання.)

32.Функція споживання з врахування фактора часу

Згідно з теорією Фішера споживання домогосподарств в кожному поточному періоді не обмежується лише їхнім поточним доходом. Згідно з цією теорією сучасні люди є раціональними і передбачливими. Тому в процесі прийняття рішень щодо величини споживання вони здійснюють міжчасовий вибір і враховують не лише поточний дохід, а й переміщення доходу між різними періодами життя. Звідси випливає основна ідея Фішера - споживання в кожному окремому періоді життя людини залежить від її доходу впродовж усього її життя.

Для ілюстрації теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача припустимо, що його життя складається лише з двох періодів: перший - молодість, другий - старість. У першому періоді дохід споживача становить Y1, а споживання - С1. У другому періоді дохід становить Y 2, а споживання - С2. Врахуємо також, що споживач має можливість заощаджувати і брати позику. Тому його споживання у будь-якому періоді може бути нижчим за поточний дохід (внаслідок заощаджень) або вищим за поточний дохід (за рахунок активів і позик). При цьому під доходом (Y) будемо розуміти трудовий дохід, з якого утримуються податки.

Розглянемо перший варіант: споживач заощаджує в період молодості, щоб на певну величину збільшити споживання в період старості. За цих умов міжчасове бюджетне обмеження споживача у кожному періоді визначається так:

С1 = Y1 - S1; С2 = (1 + r)S1 + Y2.

Отже, у першому періоді максимально можлива величина споживання менша за поточний дохід на суму заощаджень. У другому періоді, навпаки, вона перевищує його поточний дохід на величину заощаджень першого періоду з нарахованими процентами.

33.Роль інвестицій в економіці

Відомо, що інвестиції — це витрати, здійснювані економічними суб’єктами з метою нагромадження капіталу, що передбачає створення нового капіталу та відшкодування зношеного капіталу. Але слід враховувати, що необхідною передумовою нагромадження капіталу є виробництво інвестиційних товарів, тобто засобів виробництва (будівельних матеріалів, машин, устаткування, приладів, інструментів тощо). Це означає, що інвестиції впливають на економіку за двома напрямами.

-Перший напрям пов’язаний із сукупним попитом. Коли зростають інвестиції, то в короткостроковому періоді збільшується попит на інвестиційні товари.

Приріст інвестицій — це приріст попиту на інвестиційні товари, який є компонентом сукупного попиту. У зв’язку з цим збільшення інвестиційного попиту за інших незмінних умов викликає зростання сукупного попиту та обсягів виробництва, тобто ВВП. Отже, першим результатом зростання інвестицій є збільшення сукупного попиту і ВВП у короткостроковому періоді.

-Другий напрям впливу інвестицій на економіку пов’язаний з капіталоутворенням. Нагадаємо, що інвестиції — це потік, а капітал — запас. Отже, капіталоутворення являє собою процес перетворення інвестицій в капітал. Тому кожна одиниця інвестицій, тобто потоку, збільшує капітал, тобто запас.

34.Інвестиційні функції

Кейнсіанська функція інвестицій-В основі кейнсіанського підходу до функції інвестицій в основний капітал лежать три передумови.По-перше, коли хтось інвестує, то він орієнтується не на валовий, а на чистий прибуток від інвестування. По-друге, оскільки інвестиції приносять результати не в тому періоді, в якому вони здійснюються, а в майбутньому, то необхідно спиратися на прибуток, який очікується отримати протягом всього строку служби основного капіталу. По-третє, об’єкт інвестування Кейнс називає капітальним майном.

Неокласична функція інвестиційПо перше — попит підприємців на інвестиції залежить від розриву між бажаним і наявним обсягами основного капіталу, який потрібно усувати за рахунок інвестицій. По друге— підприємці не можуть миттєво усувати розрив між наявним і бажаним обсягами основного капіталу.

Функція інвестицій у житлове будівництво-Інвестиції в житлове будівництво — це витрати на будівництво нового та на реконструкцію наявного житла.

Функція інвестицій у запаси-Інвестиції у запаси — це зміна величини запасів.

35.Проста інвестиційна функція

В макроекономічному моделюванні використовується проста інвестиційна функція, в якій базовою змінною інвестиційного попиту є лише процентна ставка. Вплив інших чинників на інвестиційний попит враховується в автономній складовій інвестиційної функції. Виходячи з цього проста інвестиційна функція в алгебраїчній формі записується

_

так: I=I-b*r _

де І — попит на інвестиції, — І автономні інвестиції, b — чутливість інвестицій до зміни рівня реальної процентної ставки.

У простій інвестиційній функції незалежною змінною є процентна ставка, а залежною — інвестиції. Зі зростанням процентної ставки збільшуються витрати, пов'язані з інвестуванням, і знижується рівень прибутковості, що знижує кількість прибуткових інвестиційних проектів. Це зменшує сукупний попит на інвестиції. Чим вищою є процентна ставка (вартість інвестицій), тим менша кількість інвестиційних проектів може бути привабливою для підприємців і тим меншим є сукупний попит на інвестиції.

36.Заощадження та інвестиції

Головними парними категоріями фінансового ринку є заощадження й інвестиції. Заощадження — кошти, які тимчасово вивільнюються з процесів виробництва і споживання. Інвестиції — вкладення коштів у реальні і фінансові активи.

Рух заощаджень та інвестицій відбиває різні аспекти однієї з особливостей руху капіталу між секторами. Ця особливість полягає в тому, що відбувається рух фінансових фондів від виробників споживчих товарів до виробників інвестиційних товарів. Якщо в домашніх господарств знижується рівень споживання і збільшуються їхні заощадження, виникає об’єктивна необхідність переведення фінансових фондів до виробників інвестиційних товарів. Цей процес регулює фінансовий ринок: збільшуються інвестиції у виробництво засобів виробництва на базі використання інноваційних технологій, відбувається економічне зростання на новій науково-технічній основі, підвищується продуктивність праці, суспільство багатіє.

37. Сукупні витрати і рівноважний ВВП

Рівноважний ВВП забезпечується тоді, коли сукупна кількість виробленої продукції (ВВП) дорівнює сукупній кількості продукції, яку економіка має намір купити.

Сукупні витрати — це витрати резидентів і нерезидентів, спрямовані на закупівлю вітчизняних товарів і послуг. Можливість забезпечення рівноваги між ВВП і сукупними витратами випливає із того, що ВВП, з одного боку, є доходом (розподільчий метод), з іншого — витратами, спрямованими на закупівлю товарів і послуг (метод кінцевого використання). Але для правильного розуміння рівноважного ВВП слід розрізняти заплановані та фактичні сукупні витрати. Заплановані сукупні витрати є грошовим еквівалентом сукупного попиту. Вони дорівнюють сумі витрат, які планують здійснити економічні суб’єкти для купівлі вітчизняних товарів і послуг. Фактичні сукупні витрати не завжди можуть збігатися із запланованими.

38.Мультиплікатор витрат

Мультиплікатор витрат належать до ключових категорій макроекономічної теорії. Але щоб розкрити його зміст слід попередньо розглянути зв’язок між рівноважним ВВП і окремими компонентами запланованих сукупних витрат.

В загальному контексті термін «індуційовані» використовується для позначення тих змінних, які в рамках певної моделі змінюються залежно від зміни незалежної змінної. Термін «автономні» — навпаки, для позначення тих змінних, які в межах даної моделі не залежать від незалежної змінної.

39. Сукупні витрати і потенційний ВВП

Згідно з кейнсіанською теорією рівновага в економіці може забезпечуватися за умов як повної, так і неповної зайнятості. Такі умови залежать від співвідношення між запланованими су­купними витрати і сукупними витратами, необхідними для закупівлі потенційного ВВП, тобто потенційно необхідними сукупними витратами. Від цього співвідношення залежить розбіжність між рівноважним ВВП і потенційним ВВП, а також інфляція.

Ідеальним є варіант, коли заплановані сукупні витрати дорівнюють потенційному ВВП. Тоді в економіці досягається короткострокова і довгострокова рівновага та забезпечується повна зайнятість. Але, як правило, запланованих сукупних витрат або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними щодо закупівлі потенційного ВВП. Залежно від цього в економіці виникають різні наслідки.

40.Сутність і форми економічного зростання

Економі́ чне зроста́ ння — зміна результатів функціонування економіки. Розрізняють такі типи економічного зростання.

Екстенсивний тип зростання здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів.

Інтенсивний тип — це такий, який здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу(НТР) та найкращих форм організації виробництва.

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи:

фактори пропозиції; фактори попиту; фактори розподілу.

Фактори пропозиції включають: кількість і якість природних ресурсів; кількість і якість трудових ресурсів; обсяг основного капіталу (основні фонди);

Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів.

Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції.

41.Модель економічного зростання Солоу

Модель економічного зростання Р.Солоу – неокласична модель економічного зростання, яка була розроблена в 50-60-х рр. лауреатом Нобелівської премії Робертом Солоу (рис.12.2). Ця модель дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва – праця, капітал, технологічні зміни – впливають на динаміку обсягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівноважному сталому стані. Перевагою моделі Солоу є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу.

Y=F(K*L)

L L L

“Золоте правило” Р.Солоу полягає в тому, що при визначенні норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання (С). (Золоте правило(виконується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю (амортизації – s): МРК = s.

42. Джерела економічного зростання

Джерелами виступають наявні економічні ресурси, залучені у процес виробництва - основні (природні ресурси, населення) й розвинені (інфраструктура, фахівці), загальні (водопровід, електрика) та специфічні фактори виробництва (чорнозем, вузькоспеціалізовані фахівці), найважливішим джерелом економічного зростання ще класики економічної теорії вважали працю. Факторами, що визначають напрям та величину економічного зростання, найчастіше вважають капітал, конкуренцію, державне регулювання тощо. Такий розподіл на джерела та фактори є досить умовним, адже чітку межу між ними іноді досить складно визначити. У цьому розгляді можна припустити, що джерелами зростання виступають основні та загальні фактори виробництва, а факторами - розвинені та специфічні.

Якщо систематизувати фактори, які чинять вплив на зростання національної економіки, то можна їх об'єднати у такі групи: ринкові (фактори попиту та пропозиції), інституційні (фактори перерозподілу), ресурсні (капітал, населення, підприємництво, ресурси науки і освіти). Фактори попиту забезпечують зростання сукупних витрат, що сприяє збільшенню обсягів виробництва і доходу, фактори пропозиції є визначальними в більшості моделей і мають складну структуру; фактори розподілу, які стосуються як розподілу ресурсів, що суттєво впливає на фактори пропозиції, так і розподілу національного продукту і доходу, що впливає на сукупний попит.

43. Економічні цикли

Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої. За змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору тривалості виокремлюють декілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40 — 60 років).

Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у новій кризі.

Криза — це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зростають.

Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва.

Пожвавлення — це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття.

Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами.

Передумови (причини) циклу. Існують різні погляди щодо появи передумов середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

1) циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу — розбіжністю у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

2) 2) головна причина спаду — це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та їхні послідовники).

3) 3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето)

4) 4) цикл — результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);

5) 5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс)

6) 6) причиною циклів є невідповідність між наявним грошовим капіталом і його пропонуванням (І. Фішер)

Також є: середні цикли, короткі цикли, довгі цикли.

Фази циклів:

Висхідна фаза довгого циклу — це період довгочасного піднесення науково-технічного та економічного розвитку суспільства, який триває від 20 до 30 р.

Низхідна (спадна) фаза довгого циклу — це період зміни базисних техніко- технологічних засад виробничої системи, який триває 20—25 років.

44.Роль держави в економічному кругообігу

У змішаній економіці головну координуючу роль виконує ринок. Ринок встановлює ціни та розподіляє обмежені економічні ресурси згідно з платоспроможними потребами економічних суб’єктів.

Центральне місце в ринковій системі займають два види ринку: ринок продуктів і ринок ресурсів. Ринок продуктів– це ринок, на якому домогосподарства купують вироблені підприємствами товари та послуги. Ринок ресурсів – це ринок, на якому підприємства купують у домогосподарств ресурси, необхідні їм для виробництва: робочу силу, капітал і природні ресурси.

Через ринок ресурсів і продуктів домашні господарства взаємодіють між собою. В процесі їхньої взаємодії відбувається економічний кругообіг, внаслідок якого в економіці визначається обсяг і структура виробництва, а між окремими ринками досягається рівновага.

У моделі економічного кругообігу уряд виконує три функції:

По-перше, він здійснює на відповідних ринках державні закупки ресурсів та продуктів і внаслідок цього несе відповідні витрати, які впливають на сукупні витрати економіки.

По-друге, уряд надає домогосподарствам і підприємствам колективні (суспільні) блага, пов’язані із утриманням бюджетної сфери (освіти, науки, культури, медицини, національної армії, міліції тощо).

По-третє, для здійснення своїх витрат уряд формує державні доходи за рахунок збирання податків.

45.Вплив держави на економічну рівновагу

В світовій практиці не існує чистого ринку, а є змішана економіка, в якій поряд із суб’єктами приватного сектора економіки велику координуючу роль виконує держава. Тому є потреба доповнити модель економічного кругообігу державою в особі уряду. Всі поттоки, які відображають взаємовідносини між підприємствами і домогосподарствами, залишаються незмінними. Але тепер на ринку ресурсів і продуктів з’явився ще один суб’єкт – уряд.

Це означає, що домогосподарства і підприємства взаємодіють уже не тільки між собою а й з урядом, від заходів якого теж залежить рівновага в економіці. У моделі економічного кругообігу уряд виконує три функції: здійснює ні відповідних ринках державні закупки ресурсів та продуктів і внаслідок цього несе відповідні витрати, які впливають на сукупні витрати економіки; уряд надає домогосподарствам і підприємствам колективні (суспільні)блага, пов’язані із утриманням бюджетної сфери (науки, освіти, культури, медицини, національної армії, міліції тощо); для здійснення своїх витрат уряд формує державні доходи за рахунок збирання податків: прибутковий податок з громадян, податки на прибуток підприємств, продуктові (непрямі) податки тощо це все є валові податки. Але поряд з цим уряд має справу з податками зворотніми. До них відносяться трансфертні платежі (пенсії, стипендії, виплати по безробіттю та страхуванню, дотації, субсидії).

46.Стабілізаційна політика

Стабілізаційна політика — це сукупність державних заходів, спрямованих на пом’якшення економічних коливань у короткостроковому періоді з метою підтримання повної зайнятості та оптимальної інфляції. Залежно від інструментів (засобів), за допомогою яких держава здійснює свою стабілізаційну політику, слід розрізняти дві її складові, якими є фіскальна (бюджетно-податкова) політика і монетарна (грошово-кредитна) політика.

-Фіскальну політику проводить уряд під контролем парламенту. За цільовою спрямованістю розрізняють два види фіскальної політики: стимулювальну (експансіоністську) та стримувальну (рестрикційну). Стимулювальна політика застосовується для пожвавлення економічної кон’юнктури, тобто стимулювання сукупного попиту та/або сукупної пропозиції. Стримувальна політика здійснюється в умовах інфляційного зростання, коли спостерігається «перегрів» економіки.

-Монетарну політику контролює центральний (емісійний) банк. В Україні це Національний банк України (НБУ). Під монетарною політикою розуміють заходи центрального банку, які змінюють пропозицію грошей з метою досягнення цілей стабілізаційної політики.

Між фіскальною та монетарною політикою існує тісний зв’язок. Це пояснюється тим, що заходи фіскальної політики безпосередньо стосуються товарного ринку. Але опосередковано вони впливають і на грошовий ринок, який є об’єктом безпосереднього впливу монетарної політики і навпаки.

47. Національна економіка з урахуванням решти світу

Економіка будь-якої країни пов’язана з рештою світу за допомогою багатьох механізмів. Серед них головними є механізм зовнішньоторговельних зв’язків і механізм міжнародних фінансових зв’язків.

Домінуючу роль у міжнародних економічних зв’язках відіграють зовнішньоторговельні зв’язки, які охоплюють імпорт та експорт товарів і послуг. Особливість України полягає в тому, що розвиток її економіки суттєво залежить від зовнішньої торгівлі.

Вирішальне значення в торговельних зв’язках країни з рештою світу має імпорт. Це зумовлено тим, що він відбиває рівень залежності національної економіки від економік інших країн, тобто відображує потребу в продукції, яка не виробляється в даній країні або виробництво якої у цій країні є неефективним.

Протилежною формою торговельних зв’язків національної економіки з рештою світу є експорт. Його головна роль полягає в тому, щоб заробляти валютні кошти, необхідні для оплати імпорту.

Іншим важливим механізмом, який пов’язує національну економіку з рештою світу, є механізм міжнародних фінансових операцій. У сучасному світі міжнародні фінансові операції охоплюють операції з отримання позик і надання кредитів, а також міжнародні операції з купівлі-продажу реальних і фінансових активів.

Між грошовими потоками, що відображують результати зовнішньоторговельних зв’язків і міжнародних фінансових операцій, існує тісний взаємозв’язок. Наприклад, імпорт товарів і послуг можна оплатити не лише надходженнями валютних коштів від експорту, а й за рахунок припливу капіталу. І навпаки, надходження валютних коштів від експорту, якщо вони перевищують валютні витрати на імпорт, можуть слугувати джерелом не лише оплати імпорту, а й для здійснення міжнародних фінансових операцій, які зумовлюють відплив капіталу.

48.Платіжний баланс

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС (balance of payments) – співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, та сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду.

За формою складання П.б. є статистичним звітом, у якому в систематизованому вигляді наведено сумарні дані про зовнішньоекономічні операції резидентів країни з резидентами інших країн (з нерезидентами) за певний період (місяць, квартал, рік).П.Б складається на певну дату.

Рахунки П.Б:

1.Рахунок поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, що відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов’язані з безоплатним наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання.

2.Рахунок операцій з капіталом охоплює всі операції, які включають одержання або оплату капітальних трансфертів (трансферти на інвестиційні цілі, прощення боргу, перекази мігрантів тощо), а також придбання або реалізацію нефінансових активів та прав власності, таких як, наприклад, торгові марки, патенти, авторські права, права на видобуток корисних копалин та інші..

П.б. складається з двох частин – надходжень і платежів. Якщо грошові надходження перевищують платежі, П.б. є активним (профіцитним), а якщо сума платежів більша від надходжень – П.б. пасивний (дефіцитний).

Складається щоквартально.