Розвиток фр. Культури

Гі де Мопассан, Альфонс Доде, Ромен Роллан, Гюстав Флобер, Стендаль

59. 100 днів Наполеона 2 реставрація бурбонів

20 березня 1815 року після втечі з Ельби Наполеон Бонапарт тріумфально увійшов у Париж -

Під час свого вигнання на Ельбі Наполеон I уважно стежив за подіями у Франції і за ходом Віденського конгресу, який підводив підсумки переможних воєн антифранцузької коаліції. Знаючи невдоволення французів правлінням Людовика XVIII та про суперечки держав-переможниць, Наполеон спробував знову захопити владу.

26 лютого Наполеон разом з групою соратників відплив до Франції і через п'ять днів висадився на півдні країни. Король Людовик XVIII відправив проти Наполеона військо, яке, однак, перейшло на бік екс-імператора. 13 березня Наполеон видав декрет про відновлення Імперії і 20 березня переможно увійшов у Париж. Король з двором заздалегідь перебрався зі столиці в Гент.

Союзники, налякані звісткою про повернення Наполеона до влади, створили сьому антинаполеонівську коаліцію. 18 червня біля Ватерлоо армія Наполеона була розбита, і 22 червня він повторно зрікся престолу. Покинувши Францію, Наполеон добровільно прибув на англійський військовий корабель " Беллерофонт" в порту Плімута, розраховуючи отримати політичний притулок у своїх давніх ворогів - англійців.

Однак Наполеон був заарештований і останні шість років свого життя провів у полоні на острові Святої Єлени, де й помер в 1821 році. У 1840 році останки Наполеона були перевезені до Франції і перепоховані в Будинку інвалідів у Парижі.

У 1815 р. до Франції вдруге повернулися Бурбони. Королем знову став Людовік XVIII. Разом із Бурбонами прибули дворяни-емігранти і священики, які прагнули повернути собі землі, відібрані в них під час революції, та мріяли про помсту. Францією прокотилася хвиля «білого терору» (тоді цей вираз було вжито вперше — білого кольору був прапор Бурбонів). Людей, причетних до революції, і тих, хто пристав до Наполеона під час «ста днів», страчували, ув'язнювали, відправляли на заслання.

Одначе реставрація монархії не означала відновлення абсолютизму. Рішення Віденського конгресу зобов'язували Людовіка XVIII запровадити конституцію. Згідно з «Хартією 1814 p.», як її називали, Франція ставала конституційною монархією, щоправда, з величезними повноваженнями короля. Він мав право законодавчої ініціативи. У закон її перетворював двопалатний Законодавчий корпус. Його першу палату (палату перів) призначав король, друга обиралася на основі дуже високого вікового та майнового цензу. Право голосу у Франції мали лише 80-100 тис. осіб.

60. віденський конгрес

Віденський конгрес — конференція послів великих держав Європи, очолювана австрійським дипломатом Клементом фон Меттерніхом, яка проходила у Відні з 1 листопада 1814 р. до 8 червня 1815 р.

9 червня 1815 р., незадовго до Ватерлоо, було піддіисано Заключний акт Віденського конгресу. З метою гарантії проти можливої нової агресії з боку Франції вздовж її східних кордонів було створено низку порівняно сильних держав. Бельгію і Голландію було об'єднано у королівство Нідерланди на чолі з голландським королем Вільгедьмогя. Зберегли раніше здобуті територіальні приєднання південно-західні німецькі католицькі держави Баден, Баварія і Вюртемберг. З 19 кантонів було утворено Швейцарську конфедерацію, причому конгрес довічно закріпив її нейтральний статус. На південному заході Італії було відновлено і зміцнено Сардинське королівство, якому в 1815 р. повернули Савойю і Ніццу та передали територію колишньої Генуезької республіки.

Переможці задовольнили і власні територіальні претензії. Австрія повернула Північну Італію (Ломбардію та Венецію) та польську частину Галичини. Пруссія здобула західну частину Польщі, частину Саксонії та багатої на кам'яне, вугілля Рейнської області, а також Вестфалію. Росія отримала центральну Польщу, де було утворено автономне Царство Польське, і закріпила за собою Фінляндію й Бессарабію. Англія зберігала здобуті під час війн Мальту та колишні французькі й голландські колонії: Цейлон, Гвіану і Капську область на півдні Африки. За другим паризьким миром (листопад 1815 р.) територію Франції було обмежено кордонами 1789 р.

Конгрес закріпив політичну роздробленість Італії. У Неаполітанському королівстві було відновлено владу Бурбонів, у Римі - папи, а в Пармі, Модені й Тоскані герцогами стали члени австрійської імператорської сім'ї Габсбургів. Така сама доля спіткала і Німеччину. З німецьких держав і частини австрійських володінь було утворено Німецький союз, до якого ввійшли 34 монархії і 4 вільні міста - Гамбург, Любек, Бремен, Франкфурт-на-Майні. Новий союз був конфедеративним об'єднанням. Рішення сейму, що засідав у Франкфурті, були не обов'язковими. Керівну роль у Німецькому союзі відігравала Австрія.

Конгрес санкціонував черговий поділ Польщі між Росією, Австрією і Пруссією та затвердив нові кордони Скандинавських держав. Колишній союзник Наполеона - Данія - втратила Норвегію, яку було силоміць приєднано до Швецького королівства.

Таким чином, Віденський конгрес підтвердив відродження частини колишніх монархічних режимів, закріпив, перекроївши карту Європи, нове співвідношення сил на континенті. Одні народи були віддані на поталу реакціонерам, а інші - новому іноземному поневоленню. Проте повністю відновити колишні монархічні режими, становий поділ суспільства і привілеї дворянства навіть такі ультрамонархісти, як князь Меттерніх, були не в змозі. Крім того, рішення Віденського конгресу на тривалий час зменшили небезпеку виникнення великих війн і забезпечили умови порівняно мирного розвитку койтиненту.