Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Циліндричного з'єднання
1.1. За умовним позначенням посадки, яка може бути у системі отвору, вала або комбінованою, визначають граничні відхили отвору і вала [2] 1.2. Визначають граничні розміри деталей Dmax = Dn + ES; (1.1) Dmin = Dn + EI; (1.2) dmax = dn + es; (1.3) dmin = dn + ei, (1.4) де Dmax, Dmin – найбільший і найменший граничні розміри отвору, мм; dmax, dmin – найбільший і найменший граничні розміри вала, мм; ES, EI, es, еі – верхні і нижні граничні відхили отвору і вала, мм. 1.3. Визначають допуски отвору і вала TD = Dmax – Dmin; (1.5) Td = dmax – dmin, (1.6) де TD, Td – допуски отвору і вала, мм. 1.4. Визначають групу посадки. Для посадки із зазором визначають граничні зазори Smax = Dmax – dmin; (1.7) Smin = Dmin – dmax, (1.8) де Smax, Smin - найбільший і найменший граничні зазори, мм. Для посадки з натягом визначають граничні натяги Nmax = dmax – Dmin; (1.9) Nmin = dmin – Dmax; (1.10) де Nmax, Nmin – найбільший і найменший граничні натяги, мм. Для перехідної посадки визначають найбільші граничні зазор і натяг за формулами (1.7, 1.9). 1.5. Визначають допуск посадки в залежності від групи посадки TS = Smax – Smin, (1.11) де TS – допуск посадки із зазором, мм. TN = Nmax – Nmin, (1.12) де TN – допуск посадки з натягом, мм. TSN = Smax + Nmax, (1.13) де TSN – допуск перехідної посадки, мм. Допуск посадки незалежно від групи посадки визначають також за формулою TS(TN, TSN) = TD + Td. (1.14) 1.6. Виконують схему розташування полів допусків деталей з’єднання. 1.7. Виконують ескізи з’єднання у зборі та деталей з позначенням посадки, полів допусків і граничних відхилів.
Приклад. Визначити основні елементи гладкого циліндричного з’єднання за умовним позначенням посадки.
Посадка у системі отвору Ø 50 Н7/f7
1). Визначити граничні відхили отвору і вала ЕS = +25 мкм; ЕІ = 0; еs = – 25 мкм; еі = – 50 мкм. 2). Визначити граничні розміри деталей Dmax = Dn + ES = 50 + 0, 025 = 50, 025 мм; Dmin = Dn + EI = 50 + 0 = 50 мм; dmax = dn + es = 50 + (– 0, 025) = 49, 975 мм; dmin = dn + ei = 50 + (– 0, 05) = 49, 95 мм. 3). Визначити допуски отвору і вала TD = Dmax – Dmin = 50, 025 – 50 = 0, 025 мм; Td = dmax – dmin = 49, 975 – 49, 95 = 0, 025 мм. 4). Визначити граничні зазори Smax = Dmax – dmin = 50, 025 – 49, 95 = 0, 075 мм; Smin = Dmin – dmax = 50 – 49, 975 = 0, 025 мм. 5). Визначити допуск посадки із зазором TS = Smax – Smin = 0, 075 – 0, 025 = 0, 05 мм; TS = TD + Td = 0, 025 + 0, 025 = 0, 05 мм. 6). Виконати схему розташування полів допусків деталей з’єднання Ø 50 Н7/f7 (рис. 1.1)
Рис. 1.1. Схема розташування полів допусків деталей з’єднання Ø 50 Н7/f7
7). Виконати ескізи з’єднання у зборі та деталей з позначенням посадки, полів допусків і граничних відхилів (рис. 1.2)
Рис. 1.2. Ескізи з’єднання у зборі і деталей
Практична робота 2
ВИЗНАЧЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ З'ЄДНАННЯ, ЩО СКЛАДАЄТЬСЯ МЕТОДОМ ГРУПОВОЇ ВЗАЄМОЗАМІННОСТІ
2.1. За умовним позначенням посадки визначають граничні відхили отвору і вала [2]. 2.2. Визначають граничні розміри деталей за формулами (1.1-1.4). 2.3. Визначають допуски отвору і вала за формулами (1.5, 1.6). 2.4. Визначають групові допуски отвору і вала (2.1)
(2.2) де ТD гр., Тd гр. – групові допуски отвору і вала, мкм; ТD, Тd – допуски отвору і вала, мкм; n – кількість груп сортування. 2.5. Визначають граничні зазори або натяги в залежності від групи посадки за формулами (1.7 – 1.10). 2.6. Виконують схему розташування полів допусків з’єднання, деталі якого розбиті на розмірні групи, кількість яких задана. 2.7. Визначають групові граничні зазори або натяги в залежності від групи посадки при з’єднанні деталей по групам сортування. Sгр max = Dгр max – dгр min; (2.3) Sгр min = Dгр min – dгр max; (2.4) Nгр max = dгр max – Dгр min; (2.5) Nгр min = dгр min – Dгр max, (2.6) де Sгр max, Sгр min – найбільший і найменший групові граничні зазори, мм; Nгр max, Nгр min – найбільший і найменший групові граничні натяги, мм; Dгр max, Dгр min – найбільший і найменший групові граничні розміри отвору, мм; dгр max, dгр min – найбільший і найменший групові граничні розміри вала, мм. 2.8. Розробляють карту сортування деталей з’єднання, де вказуються граничні розміри отвору і вала для кожної розмірної групи.
Приклад. Визначити основні елементи гладкого циліндричного з’єднання, що складається методом групової взаємозамінності. Посадка у системі вала Ø 100 G8/h8, кількість груп сортування n = 3.
1). Визначити граничні відхили отвору і вала ЕS = + 66 мкм; ЕІ = + 12 мкм; еs = 0; еі = – 54 мкм. 2). Визначити граничні розміри деталей Dmax = Dn + ES = 100 + 0, 066 = 100, 066 мм; Dmin = Dn + EI = 100 + 0, 012 = 100, 012 мм; dmax = dn + es = 100 + 0 = 100 мм; dmin = dn + ei = 100 + (– 0, 054) = 99, 946 мм. 3). Визначити допуски отвору і вала TD = Dmax – Dmin = 100, 066 – 100, 012 = 0, 054 мм; Td = dmax – dmin =100 – 99, 946 = 0, 054 мм. 4). Визначити групові допуски отвору і вала ; . 5). Визначити граничні зазори Smax = Dmax – dmin =100, 066 – 99, 946 = 0, 12 мм; Smin = Dmin – dmax = 100, 012 – 100 = 0, 012 мм. 6). Виконати схему розташування полів допусків з’єднання, деталі якого розбиті на три розмірні групи (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Схема розташування полів допусків з’єднання Ø 100 G8/h8, деталі якого розбиті на три розмірні групи
7). Визначити групові граничні зазори S1 max = D1 max – d1 min = 100, 03 – 99, 946 = 0, 084 мм; S1 min = D1 min – d1 max = 100, 012 – 99, 964 = 0, 048 мм; S2 max = D2 max – d2 min =100, 048 – 99, 964 = 0, 084 мм; S2 min = D2 min – d2 max = 100, 03 – 99, 982 = 0, 048 мм; S3 max = D3 max – d3 min = 100, 066 – 99, 982 = 0, 084 мм; S3 min = D3 min – d3 max = 100, 048 – 100 = 0, 048 мм.
8). Розробити карту сортування деталей з’єднання Ø 100 G8/h8 на три роз-мірні групи (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Карта сортування на три розмірні групи деталей з’єднання Ø 100 G8/h8
Практична робота 3 РОЗРАХУНОК І ВИБІР ПОСАДОК ІЗ ЗАЗОРОМ
3.1. Визначають оптимальний зазор
(3.1)
де Sопт – оптимальний зазор, мкм;
(3.2)
де h – товщина масляного шару в місці найбільшого зближення поверхонь вала і отвору в робочому стані, м; S – зазор в стані спокою, м; dn – номінальний діаметр з'єднання, м; ω – кутова швидкість, с-1; η – абсолютна в’язкість мастила при робочі температурі, Па·с; l – довжина з'єднання, м; р – середній питомий тиск в підшипнику, Па.
3.2. Визначають розрахунковий зазор з урахуванням спрацювання мікро-нерівностей на поверхні контакту деталей
(3.3)
де Sроз – розрахунковий зазор, мкм; К – коефіцієнт запасу надійності, К = 1, 4; RzD, Rzd – висота нерівностей профілю отвору і вала, мкм.
3.3. Вибирають стандартну посадку [1, с.334...336], яка задовольняє умову
(3.4)
де – середній зазор стандартної посадки, мкм. , (3.5)
де – найбільший і найменший граничні зазори стандартної посадки, мкм. При виборі посадок підшипників ковзання перевагу надають посадкам переважаючого застосування. Посадки, в яких = 0, вибирати не можна. 3.4. Перевіряють правильність посадки за умовою рідинного тертя
(3.6)
де hmin – найменша товщина шару мастила, мкм;
. (3.7)
Якщо обох умов дотримано, посадка вибрана правильно. Якщо посадка не задовольняє другу умову, треба вибрати нову посадку і знову перевірити. Тільки якщо жодна з переважаючих посадок не задовольняє цих двох умов, вибирають посадку із числа рекомендованих. 3.5. Вибирають універсальні засоби вимірювання отвору і вала вибраної посадки за умовою (3.8)
де – гранична похибка засобу вимірювання, мкм [1, с.345...347]; δ – допустима похибка вимірювання, мкм [1, с.343...344].
Приклад. Вибрати стандартну посадку із зазором для таких умов: dn = 0, 08 м; = 0, 08 м, ω = 126 с-1; η = 0, 02 Па·с; р = 2, 3·106 Па; RzD = 2, 5 мкм; Rzd = 1, 6 мкм
1) Визначити оптимальний зазор
=2 = 85, 4 мкм. 2) Визначити розрахунковий зазор
3) Вибрати стандартну посадку, яка задовольняє умову
.
Такій умові відповідає посадка Ø 80 , в якої Sср ст. = (122+30)/2 = 76 мкм, тобто 76 < 79, 6.
4) Перевірити правильність вибору посадки за умовою рідинного тертя Умова дотримується, бо 14, 3 > 5, 74. Посадка вибрана правильно.
5) Вибрати універсальні засоби вимірювання за умовою
Для отвору Ø 80Н8 з допуском ТD = 46 мкм і допустимою похибкою вимірювання δ = 12 мкм вибирається індикаторний нутромір з вимірювальною головкою з ціною поділки 0, 001 мм, настроєний за кінцевою мірою 2-го класу, у якого Для вала Ø 80f8 з допуском Тd = 46 мкм і допустимою похибкою вимірювання δ =12 мкм вибирається мікрометр важільний типу МР з ціною поділки 0, 002 мм, у якого при вимірюванні в руках
Практична робота 4
РОЗРАХУНОК І ВИБІР ПОСАДОК З НАТЯГОМ
4.1. Визначають найменший питомий тиск в площині контакту вала і втулки, необхідний для передачі крутного моменту
(4.1)
де рmin – найменший питомий тиск, Па; Мкр – крутний момент, Н·м; dn – номінальний діаметр з'єднання, м; l – довжина з'єднання, м; f – коефіцієнт тертя.
4.2. Визначають найменший допустимий натяг (на підставі залежностей, відомих з вирішення задач Ляме для товстостінних циліндрів)
(4.2)
де Nmin – найменший натяг, м; ЕD, Еd – модулі пружності матеріалів втулки і вала, Па; СD, Сd – безрозмірні коефіцієнти пропорційності між величиною нор-мальних окружних напружень на поверхні дотику і тиском відповідно отвору і вала, які визначають за формулами
(4.3) (4.4)
де d2 – зовнішній діаметр втулки, м; d1 – внутрішній діаметр вала, м (для суцільного вала d1 = 0); μ D, μ d – коефіцієнт Пуассона матеріалів втулки і вала (сталь – 0, 3; чавун – 0, 25; бронза – 0, 35; латунь – 0, 38). 4.3. Визначають розрахунковий натяг з урахуванням руйнування мікронерівностей на поверхні контакту
Npoз = Nmin + 2k(RzD + Rzd), (4.5)
де Npoз – розрахунковий натяг, мкм; k – коефіцієнт зминання поверхневого шару (k = 0, 25...0, 75); RzD, Rzd – висота нерівностей профілю втулки і вала, мкм.
4.4. Вибирають стандартну посадку [1, с.337...339], яка задовольняє умову
Nmin ст ≥ Nроз, (4.6)
де Nmin ст – найменший натяг вибраної стандартної посадки, мкм.
4.5. Перевіряють міцність з’єднання
4.5.1. Визначають найбільший питомий тиск, який може виникати при вибраній посадці
, (4.7)
де рmax – найбільший питомий тиск, Па; Nmax ст – найбільший натяг вибраної стандартної посадки, мкм.
4.5.2. Визначають найбільше напруження у втулці і валі
(4.8)
(4.9)
де σ D, σ d – найбільше напруження у втулці і валі, Па.
4.5.3. Перевіряють міцність втулки і вала, дотримуючись умови
σ D < σ тD; (4.10)
σ d < σ тd, (4.11) де σ тD, σ тd – межі текучості матеріалу втулки і вала, Па.
Якщо умова міцності дотримується, то посадка вибрана вірно. Якщо умова міцності не витримана для вибраної посадки, то треба вибрати іншу посадку і знову перевірити на обидві умови.
Приклад. Вибрати стандартну посадку з натягом для таких умов: dn = 0, 075 м; l = 0, 2 м; d2 = 0, 125 м; Мкр = 4500 Н·м; матеріал втулки і вала – сталь 45; f = 0, 15; RzD = 6, 3 мкм; Rzd = 3, 2 мкм.
1) Визначити найменший питомий тиск в площині контакту вала і втулки
2) Визначити найменший натяг
3) Визначити розрахунковий натяг з урахуванням руйнування мікро-нерівностей на поверхні контакту
Nроз=Nmin + 2k(RzD + Rzd) = 19 + 2·0, 6(6, 3 + 3, 2) = 30 мкм.
4) Вибрати стандартну посадку, яка задовольняє умову Nmin ст ≥ Nроз.
Такій умові відповідає посадка Ø 75 , в якої Nmin ст = 40 мкм, Nmax ст = 72 мкм, тобто 40> 30.
5) Перевірити міцність з’єднання: а) визначити найбільший питомий тиск, який може виникати при вибраній посадці
б) визначити найбільше напруження у втулці
в) перевірити міцність втулки за умовою σ D < σ тD; для сталі 45 σ тD = 360·106 Па; 115·106< 360·106. Умова міцності дотримується. Посадка вибрана правильно. 6) Вибрати універсальні засоби вимірювання за умовою δ. Для отвору Ø 75Н6 з допуском ТD = 19 мкм і допустимою похибкою вимірювання δ = 5 мкм вибирається індикаторний нутромір з вимі-рювальною головкою з ціною поділки 0, 001 мм, настроєний за кінцевою мірою 2-го класу, у якого Для вала Ø 75s5 з допуском Тd = 13 мкм і допустимою похибкою вимірювання δ = 4 мкм вибирається оптиметр з ціною поділки 0, 001 мм, у якої Практична робота 5
РОЗРАХУНОК І ВИБІР ПОСАДОК ПІДШИПНИКІВ КОЧЕННЯ
5.1. Визначають конструктивні розміри підшипника кочення: внутрішній і зовнішній діаметри, ширину кільця, координати фасок [1, с. 340...341]. 5.2. Визначають інтенсивність радіального навантаження на посадочній поверхні деталі, з’єднувальної з циркуляційно навантаженим кільцем , (5.1) де РR – інтенсивність радіального навантаження, кН/м; R – постійне за напрямком радіальне навантаження, Н; В – ширина кільця підшипника, м; r – радіус закруглення фаски кільця, м; КП – динамічний коефіцієнт посадки, який залежить від навантаження (при перевантаженні до 150%, помірних поштовхах і вібрації КП = 1, при перевантаженні до 300%, сильних поштовхах і вібрації КП = 1, 8); К1 – коефіцієнт, який враховує ступінь послаблення посадочного натягу при порожнистому валі і тонкостінному корпусі (для суцільного вала К1=1, для порожнистого – К1= 1...3, для корпуса 1...1, 8); К2 – коефіцієнт нерівномірності розподілу навантаження між рядами роликів у дворядних конічних роликопідшипниках чи між подвоєними шарикопідшипниками при наявності осьового навантаження на опору (К2 = 1...2; за відсутності осьового навантаження К2 = 1). 5.3. Визначають поля допусків деталей, з’єднувальних з кільцями підшип-ників в залежності від виду навантаження кілець [І, с.217...218]. Для циркуляційно навантажених кілець посадку вибирають за інтенсивністю радіального навантаження. Допустиме значення РR, розраховане за середніми значеннями посадочних натягів, наведено в табл. 16 [1]. Для місцево навантажених кілець посадку вибирають залежно від умов роботи і в першу чергу від характеру навантаження і розміру кілець підшипників, що наведені в табл. 17 [1]. 5.4. Визначають граничні відхили для кілець підшипника [І, с.341] і з’єднувальних з ними деталей [2]. 5.5. Виконують схеми розташування полів допусків деталей з'єднань „внутрішнє кільце-вал” і „зовнішнє кільце-корпус”. 5.6. Виконують ескізи з'єднання у зборі та деталей з позначенням посадок, полів допусків і граничних відхилів, а також допусків форми і шорсткості поверхонь.
Приклад. Вибрати посадки для кілець радіального однорядного шари-копідшипника 210 нульового класу точності для таких умов: R = 6000Н; навантаження до 150%; види навантаження кілець: внутрішнє – циркуляцій-не, зовнішнє – місцеве. 1) Визначити конструктивні розміри радіального однорядного шарикопідшипника 210: внутрішній діаметр d = 50 мм; зовнішній діаметр D = 90 мм; ширина кільця В = 20 мм; радіус закруглення фаски кільця r = 2 мм. 2) Визначити інтенсивність радіального навантаження на посадочній поверхні вала .
3) Визначити поля допусків деталей, з’єднувальних з кільцями підшипника в залежності від виду навантаження кілець. При циркуляційному навантаженні внутрішнього кільця поле допуску вала Ø 50k6. При місцевому навантаженні зовнішнього кільця і навантаженні до 150% поле допуску отвору у чавунному нероз’ємному корпусі Ø 90G7. 4) Визначити граничні відхилення для кілець підшипника і з’єднувальних з ним деталей. Результати привести у табл. 5.1. Таблиця 5.1
5) Виконати схему розташування полів допусків деталей з’єднань
а)
б) Рис. 5.1. Схеми розташування полів допусків з’єднань: а) внутрішнє кільце – вал; б) зовнішнє кільце – корпус
6) Виконати ескізи з'єднання у зборі та деталей
Рис. 5.2. Ескізи з’єднання у зборі та деталей
Практична робота 6
ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ШПОНКОВОГО З'ЄДНАННЯ
6.1. Визначають основні розміри шпонкового з'єднання в залежності від номінального діаметру. У з’єднанні з призматичною шпонкою визначають ширину, висоту і довжину шпонки, глибину пазів вала і втулки [3, с.235]. У з’єднанні з сегментною шпонкою визначають ширину, висоту і діаметр шпонки, глибину пазів вала і втулки [3, с.239]. 6.2. Залежно від виду з'єднання визначають поля допусків [3, с.237, 240] і граничні відхили по ширині шпонки, пазів вала і втулки [2]. 6.3. Визначають граничні розміри ширини шпонки, пазів вала і втулки за формулами (1.1 – 1.4). 6.4. Визначають граничні зазори для посадки із зазором або граничні зазор і натяг для перехідної посадки у з’єднанні шпонка-паз вала за формулами (1.7– 1.9). 6.5. Визначають граничні зазори для посадки із зазором або граничні зазор і натяг для перехідної посадки у з’єднанні шпонка-паз втулки за формулами (1.7– 1.9). 6.6. Визначають поля допусків і граничні відхили неспряжених розмірів шпонкового з'єднання: - з призматичною шпонкою: висоти і довжини шпонки, довжини пазів на валу і втулці, виконавчої глибини фрезерування пазів вала і втулки [3, с.238]; - з сегментною шпонкою: висоти і діаметра шпонки, виконавчої глибини фрезерування пазів вала і втулки [3, с.240]. 6.7. Виконують схему розташування полів допусків шпонки та пазів вала і втулки по ширині b. 6.8. Виконують ескізи деталей шпонкового з'єднання з позначенням полів допусків і граничних відхилів.
Приклад. Визначити основні елементи шпонкового з'єднання d = 40 мм з призматичною шпонкою і нормальним з’єднанням.
1) Визначають розміри шпонкового з'єднання: - ширина шпонки b = 12 мм; - висота шпонки h = 8 мм; - довжина l = 80 мм; - глибина паза вала t1 = 5 мм; d-t1 = 35 мм; - глибина паза втулки t2 = 3, 3 мм; d+t2 = 43, 3 мм. 2) Залежно від виду з'єднання визначити поля допусків і граничні відхили по ширині b: - ширина шпонки b = 12h9 мм; - ширина паза вала b1 = 12N9 мм; - ширина паза втулки b2 = 12Js9(± 0, 021)мм.
3) Визначити граничні розміри ширини: - шпонки bmax = b + es = 12 + 0 = 12 мм; bmin = b + ei = 12 + (– 0, 043) = 11, 957 мм; - паза вала b1max = b1 + es1 = 12 + 0 = 12 мм; b1min = b1 + ei1 = 12 + (–0, 043) = 11, 957 мм; - паза втулки b2max = b2 + es2 = 12 + 0, 021 = 12, 021 мм; b2min = b2 + ei2 = 12 + (– 0, 021) = 11, 979 мм. 4) Визначити граничний зазор і натяг у з’єднанні шпонка-паз вала s1max = b1max – bmin = 12 – 11.957 = 0, 043 мм; N1max = bmax – b1min = 12 – 11, 957 = 0, 043 мм. 5) Визначити граничний зазор і натяг у з’єднанні шпонка-паз втулки s2max = b2max – bmin = 12, 021 – 11, 957 = 0, 064 мм; N2max = bmax – b2min = 12 – 11, 979 = 0, 021 мм. 6) Визначають поля допусків і граничні відхили неспряжених розмірів шпонкового з'єднання: - висота шпонки h = 8h11 мм; - довжина шпонки l = 80h14 мм; - глибина паза вала t1 = 5 мм або d – t1=35 мм; - глибина паза втулки t2 = 3, 3 мм або d + t2 = 43, 3 мм; - довжина пазів l = 80Н15 мм. 7) Виконати схему розташування полів допусків шпонки та пазів вала і втулки по ширині b
Рис. 6.1. Схема розташування полів допусків деталей шпонкового з'єднання по ширині b 8) Виконати ескізи деталей шпонкового з'єднання з позначенням полів допусків і граничних відхилів
Рис. 6.2. Ескізи деталей шпонкового з’єднання
Практична робота 7
ВИЗНАЧЕНННЯ ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ШЛІЦЬОВОГО З'ЄДНАННЯ
7.1. За умовним позначенням шліцьового з'єднання визначають спосіб центрування і поля допусків нецентруючих діаметрів [3, с.253]. 7.2. Визначають граничні відхили [2] і граничні розміри елементів шліцьового з'єднання за формулами (1.1 – 1.4). 7.3. Виконують схеми розташування полів допусків елементів шліцьового з’єднання. 7.4. Виконують ескізи деталей шліцьового з'єднання з позначенням полів допусків і граничних відхилів.
Приклад. Визначити основні елементи шліцьового з'єднання 1) За умовним позначенням шліцьового з'єднання визначити спосіб центрування і поля допусків нецентруючих діаметрів.
Центрування за зовнішнім діаметром D. Поле допуску втулки нецентруючого внутрішнього діаметра Н11.
2) Визначити граничні відхили і граничні розміри елементів шліцьового з'єднання. Результати привести у табл. 7.1.
Таблиця 7.1
3) Виконати схеми розташування полів допусків елементів шліцьового з'єднання (рис. 7.1).
Рис. 7.1. Схеми розташування полів допусків елементів шліцьового з'єднання: а) за зовнішнім діаметром D; б) за боковими поверхнями шліців b
4) Виконати ескізи деталей шліцьового з'єднання з позначенням полів допусків і граничних відхилів (рис. 7.2).
Рис.7.2. Ескізи деталей шліцьового з’єднання
Практична робота 8
СКЛАДАННЯ І РОЗРАХУНОК РОЗМІРНОГО ЛАНЦЮГА
8.1. Виконують розмірний аналіз, тобто встановлюють ланки, які складають розмірний ланцюг із заданою замикальною ланкою. Складають схему розмірного ланцюга, яка є графічним безмасштабним зображенням. У верхній частині схеми відкладають розміри усіх збільшувальних ланок, а у нижній частині – зменшувальних ланок і замикальної ланки. Над літерами проставляють стрілки вправо – для збільшувальних ланок, вліво – для зменшувальних ланок. 8.2. Перевіряють правильність складання розмірного ланцюга
, (8.1)
де – сума номінальних розмірів збільшувальних ланок, мм; – сума номінальних розмірів зменшувальних ланок, мм; m – кількість збільшувальних ланок; n – загальна кількість складових ланок розмірного ланцюга; АΔ – номінальний розмір замикальної ланки, мм 8.3. Визначають допуск замикальної ланки за заданими граничними відхилами цієї ланки ТАΔ = ЕSАΔ – EI АΔ , (8.2) де ТАΔ – допуск замикальної ланки, мкм; ЕSАΔ , EI АΔ – верхній і нижній граничні відхили замикальної ланки, мкм. 8.4. Визначають середнє число одиниць допуску k (8.3) де – сума допусків складових ланок, допуски яких задані, мкм; – сума одиниць допусків складових ланок, допуски яких визначаються, мкм [1, с.174]. 8.5. Визначають квалітет розмірного ланцюга за середнім числом одиниць допуску k [1, с.175]. 8.6. Вибирають корегуючу ланку. Якщо kтабл< k, то корегуючою вибирають технологічно складнішу ланку, якщо kтабл> k, то – технологічно простішу ланку. 8.7. Визначають граничні відхили складових ланок за встановленим квалітетом розмірного ланцюга окрім корегуючої ланки [2]. Для охоплюючих розмірів вибирають основний відхил Н, для охоплюваних – основний відхил h, для останніх – Js. 8.8. Визначають допуск корегуючої ланки (8.4) де ТАкор. – допуск корегуючої ланки, мкм; – сума допусків останніх складових ланок, мкм. 8.9. Визначають граничні відхили корегуючої ланки - збільшувальної ланки (8.5) (8.6) - зменшувальної ланки (8.7) (8.8) де ЕSAкор.зб, ЕІАкор.зб – верхній і нижній граничні відхили корегуючої збільшувальної ланки, мкм; ЕSAкор.зм, ЕІАкор.зм – верхній і нижній граничні відхили корегуючої зменшувальної ланки, мкм; Σ ЕSАі зб, Σ ЕІАі зб – сума верхніх і нижніх граничних відхилів збільшувальних ланок, мкм; Σ ЕSАі зм, Σ ЕІАі зм – сума верхніх і нижніх граничних відхилів зменшувальних ланок, мкм; ЕSАΔ , ЕІАΔ – верхній і нижній граничні відхили замикальної ланки, мкм. 8.10.Перевіряють правильність розрахунку розмірного ланцюга 1) за допуском замикальної ланки ТАΔ = Σ ТАі; (8.9) 2) за відхилами замикальної ланки ЕSАΔ = Σ ЕSАі зб – Σ ЕІАі зм; (8.10) ЕІАΔ = Σ ЕІАі зб – ЕSAкор. зм. (8.11) Приклад. Визначити допуски і граничні відхили складових ланок розмірного ланцюга для таких умов: складові ланки А1 зб = 12 А2 зб = 40 мм, А3 зб = 165 мм, А4 зм = 215 мм, замикальна ланка АΔ =2 . 1) Скласти схему розмірного ланцюга Рис. 8.1. Схема розмірного ланцюга
2) Перевірити правильність складання розмірного ланцюга (12+40+165) – 215 = 2 мм. Розмірний ланцюг складено правильно. 3) Визначити допуск замикальної ланки ТАΔ = ЕSАΔ – ЕІАΔ = 500 – (–1000) = 1500 мкм. 4) Визначити середнє число одиниць допуску 5) Визначити квалітет розмірного ланцюга за середнім числом одиниць допуску k. Вибираємо 12 квалітет, для якого kтабл = 160. 6) Вибрати корегуючу ланку. Ланка А3 вибрана корегуючою, як технологічно складніша ланка (kтабл< k). 7) Визначити граничні відхили складових ланок за ІТ12 А2=40h12 мм; А4=215Js12(±0, 23)мм. 8) Визначити допуск корегуючої ланки ТА3кор = ТАΔ – Σ ТАі ост = 1500 – (100 + 250 + 460) = 690 мкм. 9) Визначити граничні відхили корегуючої збільшувальної ланки ЕSА3 кор = Σ ЕІАі зм + ЕSАΔ – Σ ЕSАі зб; ЕSА3 кор = (–230) + 500 – (0 + 0) = 270 мкм; ЕІА3 кор = Σ ЕSАі зм + ЕІАΔ – Σ ЕІАі зб; ЕІА3 кор = 230 + (–1000) – (–100 – 250)= – 420 мкм. 10) Перевірити правильність розрахунку - за допуском замикальної ланки ТАΔ = Σ ТАі; 1500 = 100 + 250 + 460 + 690; - за відхилами замикальної ланки ЕSАΔ = Σ ЕSАі зб – Σ ЕІАі зм; 500 = (0 + 0 + 270) – (–230); ЕІАΔ = Σ ЕІАі зб – Σ ЕSАі зм; – 1000 = (–100 – 250 – 420) – 230. 11) Результати розрахунку розмірного ланцюга А2 = 40h12 мм; А3 = 165 А4 = 215Js12(±0, 23) мм.
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК
1. Сірий І.С. Взаємозамінність, стандартизація і технічні вимірювання (2–е видання, доповнене і перероблене): Підручник. – К.: Аграрна освіта, 2009. – 353 с. 2. Допуски и посадки. Справочник. В 2–х ч. / В.Д. Мягков и др. – 6–е изд., перераб. и доп. – Л.: Машиностроение, 1982. – ч.1, 543 с. 3. Допуски и посадки. Справочник. В 2–х ч. / В.Д. Мягков и др. – 6–е изд., перераб. и доп. – Л.: Машиностроение, 1982. – ч.2, 448 с. 4. Взаємозамінність, стандартизація та технічні вимірювання. Курсове проектування /Г.О. Іванов, В.С. Шебанін, Д.В. Бабенко та ін. – К.: Аграрна освіта, 2010. – 291 с. 5. Харченко Б.Г. Взаємозамінність, стандартизація і технічні вимірювання. Конспект лекцій. – Дніпропетровськ: ДДАЕУ, 2015. – 64 с. Додаток 1
|