Сертифікація продукції

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Сфера дії Декрету

Дія Декрету поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів діяльності, що діють на території України, а також на громадян - суб'єктів
підприємницької діяльності.

Положення Декрету не поширюються на обов’язкову сертифікацію продукції, що є харчовим продуктом.

{ Статтю 1 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 1602-VII (1602-18) від 22.07.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом N 868-VIII (868-19) від 08.12.2015}

{ Статтю 2 виключено на підставі Закону N 543-IV (543-15) від 20.02.2003 }

{ Статтю 3 виключено на підставі Закону N 543-IV (543-15) від 20.02.2003 }

Розділ II

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ ІЗ СТАНДАРТИЗАЦІЇ ТА ВИМОГИ ДО НИХ

{Статтю 4 виключено на підставі Закону N 1193-VII (1193-18) від 09.04.2014}

{ Статтю 5 виключено на підставі Закону N 1193-VII (1193-18) від 09.04.2014}

{Статтю 6 виключено на підставі Закону N 1193-VII (1193-18) від 09.04.2014}

{Статтю 7 виключено на підставі Закону N 1193-VII (1193-18) від 09.04.2014}

{Статтю 8 виключено на підставі Закону N 1193-VII (1193-18) від 09.04.2014}

{Статтю 9 виключено на підставі Закону N 1193-VII (1193-18) від 09.04.2014}

Розділ III

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБІТ ІЗ СТАНДАРТИЗАЦІЇ

{Статтю 10 виключено на підставі Закону N 543-IV (543-15) від 20.02.2003}

{Статтю 11 виключено на підставі Закону N 543-IV (543-15) від 20.02.2003}

{Статтю 12 виключено на підставі Закону N 543-IV (543-15) від 20.02.2003}

Розділ IV

СЕРТИФІКАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ

Стаття 13. Види сертифікації та її мета

Сертифікація продукції в Україні поділяється на обов'язкову та добровільну. Сертифікація харчової продукції, послуг і систем управління в державній системі сертифікації є добровільною.

{Частина перша статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 868-VIII (868-19) від 08.12.2015 }

Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації - підприємствами, установами і організаціями з метою:

запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища;

сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;

створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

Стаття 14. Державна система сертифікації

1. Державну систему сертифікації створює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері технічного регулювання - національний орган України з сертифікації, який проводить та координує роботу щодо забезпечення її функціонування, а саме:

визначає основні принципи, структуру та правила системи сертифікації в Україні;

затверджує переліки продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, та визначає терміни її запровадження;

призначає органи з сертифікації продукції;

{Абзац п'ятий статті 14 виключено на підставі Закону N 543-IV (543-15) від 20.02.2003}

встановлює правила визнання сертифікатів інших країн;

розглядає спірні питання з випробувань і дотримання правил сертифікації продукції;

веде Реєстр державної системи сертифікації;

організує інформаційне забезпечення з питань сертифікації.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері технічного регулювання, в межах своєї компетенції несе відповідальність за дотримання правил і порядку сертифікації продукції.

Стаття 15. Обов'язкова сертифікація

1. Обов’язкова сертифікація на відповідність имогам нормативних документів проводиться органами з сертифікації незалежно від форми власності виключно в державній системі сертифікації.

{Пункт 1 статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1315-VII (1315-18) від 05.06.2014; в редакції Закону N 1602-VII (1602-18) від 22.07.2014 }

2. Обов'язкова сертифікація в усіх випадках повинна включати перевірку та випробування продукції для визначення її характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією.

3. Випробування з метою обов'язкової сертифікації повинні проводитися акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами) методами, які визначені відповідними нормативними документами, а за відсутності цих документів - методами, що визначаються органом з сертифікації чи органом, який виконує його функції. Результати випробувань, проведених зазначеними
лабораторіями (центрами), у подальшому не потребують підтвердження іншими акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами). Сертифікації продовольчої сировини та харчових продуктів тваринного походження здійснюються після проведення ветеринарно-санітарної експертизи та видачі відповідних ветеринарних документів.

{Пункт 3 статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законами N 540-IV (540-15) від 20.02.2003, N 1602-VII (1602-18) від 22.07.2014 }

Стаття 16. Сертифікат і знак відповідності державної системи сертифікації

Під час проведення сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності.

Форма, розміри і технічні вимоги до знаку відповідності визначаються національним стандартом.

{Абзац другий статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1315-VII (1315-18) від 05.06.2014 }

Знак відповідності не може бути застосований, якщо порушено правила його використання.

{ Статтю 17 виключено на підставі Закону N 543-IV (543-15) від 20.02.2003}

Стаття 18. Обов’язкова сертифікація продукції, що імпортується

Відповідність продукції (товару), що ввозиться і реалізується на території України та включена до переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, стандартам, що діють в Україні, повинна підтверджуватися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності, виданим призначеним органом.

Органи доходів і зборів здійснюють митне оформлення імпортних товарів, які підлягають обов’язковій сертифікації, на підставі інформації, включеної до Реєстру, у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері технічного регулювання, здійснює контроль за наявністю сертифікатів для товарів, що реалізуються фізичними або юридичними особами на митній території України.

{Стаття 18 в редакції Законів N 333/97-ВР (333/97-ВР) від 11.06.97, N 2863-IV (2863-15) від 08.09.2005; із змінами, внесеними згідно із Законом N 1602-VII (1602-18) від 22.07.2014; в редакції Закону N 124-VIII (124-19) від 15.01.2015 }

Стаття 19. Оплата робіт, пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції

1. Оплаті підлягають всі види робіт, пов'язані з обов'язковою сертифікацією продукції: підготовчі, експертні, щодо акредитації, атестації, випробування, контролю та реєстрації.

2. Кошти, витрачені заявником на обов'язкову сертифікацію продукції, відносяться на її собівартість.

3. Вартість робіт, пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції, визначається в договорі між замовником і виконавцем.

4. Методика розрахунку вартості робіт, пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції, затверджується Кабінетом Міністрів України.

{Статтю 19 доповнено пунктом 4 згідно із Законом N 3176-VI (3176-17) від 05.04.2011}

Стаття 20. Відповідальність органів з сертифікації продукції та випробувальних лабораторій (центрів), що проводять обов'язкову сертифікацію

1. Орган з сертифікації продукції при проведенні обов'язкової сертифікації несе відповідальність за:

необгрунтовану чи неправомірну видачу сертифіката відповідності;

порушення правил сертифікації.

Акредитована випробувальна лабораторія (центр) несе відповідальність за недостовірність результатів випробувань.

2. Якщо дії, вказані в пункті 1 цієї статті, не завдали шкоди споживачеві, громадянам, їхньому майну та навколишньому природному середовищу, орган, винний у порушенні правил, сплачує до державного бюджету України подвійну вартість виконаних робіт на підставі рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері технічного регулювання. При повторному аналогічному порушенні правил сертифікації орган з сертифікації продукції та випробувальна лабораторія (центр) позбавляються акредитації в державній системі сертифікації.

Збитки (включаючи очікуваний і неодержаний прибуток), завдані виготівником споживачам, їхньому майну, та шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу діями, вказаними в пункті 1 цієї статті, підлягають відшкодуванню за рахунок органу, що проводив обов'язкову сертифікацію, в порядку, встановленому чинним законодавством, і цей орган позбавляється акредитації в державній системі сертифікації.

{Статтю 21 виключено на підставі Закону N 543-IV (543-15) від 20.02.2003}

{Статтю 22 виключено на підставі Закону N 543-IV (543-15) від 20.02.2003}