Де й - число операцій автоматизованого і механізованого виконання роз’ємних з'єднань; і - загальне число операцій одержання роз’ємних і нероз'ємних з'єднань.

Технологічність складання електронного пристрою може бути оцінена рядом показників.

2.1.7. Коефіцієнт уніфікації типорозмірів друкованих вузлів і субблоків:

де - кількість уніфікованих друкованих плат; - загальна кількість друкованих плат.

2.1.8. Коефіцієнт повторюваності монтажних розмірів складальних одиниць:

де А – кількість типових установочних розмірів; – загальна кількість установочних розмірів;

2.1.9. Коефіцієнт технологічності міжблочних з'єднань:

де - кількість електричних міжвузлових і міжблочних джгутів; - загальна кількість міжвузлових і міжблочних кабелів.

2.1.10. Коефіцієнт технологічності монтажу ЕРЕ і функціональних вузлів:

де - кількість виводів, що приєднуються індивідуально вручну; - загальна кількість виводів, що приєднуються вручну і механізованими засобами.

При аналізі технологічності об'єктів складання студент не повинен обмежуватися тільки розрахунком коефіцієнтів технологічності об'єкта складання. Для аналізу складання обов'язково потрібно дати конкретні рекомендації по покращенню часткових відносних показників технологічності (приведених коефіцієнтів).

При виконанні курсових проектів рекомендується аналіз складання робити в повній відповідності з аналізом технологічності конструкції (див. розд. 1) з виконанням таких розділів: оцінка технологічності конструкції з погляду складання; відпрацювання конструкції як об'єкта складання; внесення змін у конструкцію для поліпшення процесу складання виробу (за результатами відпрацювання на технологічність).

3. Внесення змін у конструкцію виробу

В результаті перевірки конструкції на технологічність під час виконання курсового або дипломного проектів виникає необхідність зміни вже прийнятих конструкторських рішень. Підготовка та внесення змін у конструкторську документацію здійснюється відповідно до ГОСТ 2.503-90

Слід зазначити, що зміни в конструкцію виробу, необхідність внесення яких виникає у процесі серійного (масового) виробництва у зв’язку з покращенням показників технологічності, не повинні порушувати стабільного ходу виробничого процесу.

Зміни у серійне виробництво вносять з нової серії виробу в залежності від виду, призначення, умов виробництва і використання виробу.

У відповідності з діючим стандартом під зміною конструкторського документа розуміють будь-яке виправлення, виключення або додаток яких-небудь даних без зміни означення документа. При цьому зміни в документи вносять у тому випадку, якщо вони не порушують взаємозамінність виробу з виробами, виготовленими раніше. При порушенні взаємозамінності цих виробів слід випускати нові документи з новими означеннями.

Зміна та анулювання конструкторських документів на всіх стадіях їх розробки повинно відбуватися на основі випуску та затвердження повідомлення про зміну. Такі повідомлення має право випускати тільки підприємство-утримувач оригіналів, яке спостерігає за виготовленням виробу. Форми повідомлення – приведена в додатку 1 та 2.

Зміни на кожен документ оформляють окремим повідомленням (форми 1, 1а). У випадку, якщо зміна в документі спричиняє будь-які зміни в інших документах, внесення змін має бути здійснене у всі взаємопов’язані документи, при цьому повідомлення оформляють у вигляді комплекту повідомлень.

Якщо зміст зміни неможливо розташувати на першій сторінці повідомлення (форма 1), то його розташовують на наступних сторінках (форма 1а).

Якщо зміст зміни документа неможливо розташувати на аркушах формату А4, то дозволяється розташовувати його на аркушах більшого формату. На цих аркушах мають бути нанесені графи, передбачені формою 1а, у правому верхньому куті аркуша. Формат першого аркуша повідомлення (форма 1) змінювати не можна.

Повідомлення виконуються чорною тушшю шрифтом за
ГОСТ 2.304-81 чи машинописним способом.

Позначається повідомлення, наприклад, так:

АБВГ. 15-82, де АБВГ – це індекс підприємства, що випустило повідомлення; 15 – порядковий реєстраційний номер повідомлення, що встановлюється у межах підприємства чи окремого виробу (порядковий реєстраційний номер відокремлюється від індексу підприємства крапкою); 82 – останні дві цифри року випуску повідомлення (відокремлюються від реєстраційного номера знаком дефіс).

В разі випуску комплекту повідомлень про зміни у взаємопов’язаних документах кожному повідомленню в комплекті присвоюється один реєстраційний номер з додаванням дробового числа, у чисельнику якого вказують порядковий номер повідомлення в комплекті, а у знаменнику – загальну кількість повідомлень, наприклад:

Повідомленню, яке спричиняє випуск інших повідомлень, присвоюють перший номер у комплекті.

Заповнення граф повідомлення (форма 1 та 1а) здійснюється відповідно до діючого стандарту. У випадку виявлення у повідомленні помилок у графі «Указание о заделе» (під терміном «задел» виробів, що замінюються, розуміють всі повністю виготовлені або частково виготовлені, але нереалізовані вироби, виконані за документами до внесення у них змін згідно оформлюваного повідомлення), на терміни впровадження змін у виробництво дозволяється випускати до нього додаткове повідомлення (ДП).

Стандарт передбачає випуск попередніх повідомлень (ПП) у випадках, коли: в документі виявлено помилку, яка може спричинити брак або затримує виробництво; необхідно попередньо перевірити пропоновані зміни у виробництві; необхідно здійснити технологічну підготовку виробництва.

ПР позначають згідно правила оформлення повідомлень з додаванням літер ПР, наприклад: РК 91.2-09 ПР.

Для забезпечення можливості використання ПР для випуску оригіналів повідомлень їх оформляють так само, як повідомлення, з виконанням таких додаткових вимог: а) пропонована причина зміни і виробничо-технічні вказівки викладаються докладно не на бланках (форми 1, 1а), а у пояснювальній записці; б) у графі 10 (форми 1, 1а) вказують позначення ПР; в) характер роботи осіб, уповноважених підписувати відповідні повідомлення на підприємстві, яке склало ПР, їхні підписи і дати проставляються у графах 18б–23б; г) графи 6, 7, 15 заповнюються так само, як у повідомленні, а інші графи не заповнюються.

При оформленні ПР на бланках за формами 1, 1а у графі 6 вказують порядковий номер аркуша повідомлення. Якщо ПР складається з одного аркуша, графу 6 не заповнюють. У графі 7 вказують загальну кількість аркушів повідомлення.

У графі 15 (форми 1) вказують на зміст змінюваної ділянки (графічний, текстовий тощо) у тому вигляді і масштабі, в якій вона має бути після внесення змін в оригінал документа. При зміні масштабу нижче зображення роблять напис за таким зразком:

“П р и м і т к а. М 1: 2 ”.

Зміст змінюваної ділянки документа до і після внесення змін з відповідними вказівками над ними “Є” та “МАЄ БУТИ” необхідно наводити у таких випадках: при внесенні змін в оригінали підчищенням (змиванням); при ймовірності неоднозначного розуміння зміни; при необхідності випуску бюлетеня за ГОСТ 2.603-68.

Якщо зміну необхідно здійснити підчищенням, над змінюваними ділянками розміщають напис: “Зміну здійснити підчищенням ”.

Дозволяється при зміні буквених та цифрових даних (маркування проводів, буквені і позиційні позначення елементів на схемах тощо) підчищенням (змиванням) наводити змінені дані та нові за зразком:

Изм. Содержание изменений

А Б В Г. Х Х Х Х Х Х. 15 Е4

З м і н е н н я в и к о н а т и п і д ч и с т к о ю

15-К 24-Г

24-Г 25-Ж

25-Ж

26-К

14-3Л

23-Г

17-Б

15-К

При анулюванні документа у графі роблять напис за зразком:

“РК 91. Х Х Х Х Х Х. 018 зм. “2” анулювати”

Графу 14 (форми 1, 1а) при цьому підкреслюють.

Якщо замість анульованого документа слід користуватися документом з іншим позначенням, то роблять напис за зразком:

“РК 91. Х Х Х Х Х Х. 380 зм. “3” анулювати”.

Примітка. Замінено документом “РК 91. Х Х Х Х Х Х. 936”

При заміні анульованого документа новим, з тим же позначенням у графі, крім запису про анулювання та заміну, рекомендується давати короткий перелік внесених змін, наприклад:

“ РК 91. Х Х Х Х Х Х. 017 без змін анулювати і замінити

РК 91. Х Х Х Х Х Х. 017 зм. “1”

Примітка. Розмір 10 замінено на 15 h12; введено

2 отв. Æ 15 Н12; 3 отв. Æ 20 змінено на

3 отв. Æ 18 Н12”.

Якщо у зв’язку з випуском повідомлення знову випущені (чи застосовані) які-небудь документи (наприклад, при впровадженні нових виробів чи зміні в їх специфікаціях), то після змісту зміни дають примітку про випуск чи впровадження таких документів, наприклад:

Примітка. Знову випущені документи

РК 91. Х Х Х Х Х Х. 171 і РК 91. Х Х Х Х Х Х. 186.

Знову впроваджений документ РК 91. Х Х Х Х Х Х. 336”.

Для поліпшення орієнтації у графі 15 (форми 1) наводять зміст (графічний і текстовий) ділянок, суміжних зі змінюваною частиною документа.

При заповненні графи 15 дозволяються деякі спрощення:

а) вказівку на зміну розмірів, за умови однозначного розуміння, оформляти без зображення, наприклад:

“28 С5 30 h12“

б) замість зображення виду, розрізу чи перерізу, що ліквідується, давати відповідні технічні пояснення, наприклад: d

“ Розріз А - А перекреслити ”, “ Вид 5 перевернути ”,

“ Вид справа перекреслити “;

в) текст пункту, що повністю виключається з технічних вимог на кресленні документа або з текстового документа, який містить нумерацію пунктів, не повторювати, а у графі 15 давати відповідний напис, наприклад:

Пункт 5 викреслити “;

г) при зміні частини документа не наводити попередній і незмінюваний текст, що залишився, замінюючи його на крапки, наприклад:

“... у технічно обґрунтованих випадках “.

Однакові зміни, які повторюються на одному аркуші документа, наводять один раз з відповідними поясненнями, наприклад:

“ Æ 60 А3. Æ 60 Н12 (у двох місцях) “.

При виконанні курсового проекту при необхідності слід випускати повідомлення про зміну документації, однак, за відсутності відомостей, необхідних для заповнення граф форм 1, 1а, з обов’язковим заповненням лише 6, 7, 10, 15 граф.

За відсутності у студента і на кафедрі бланків за формами 1, 1а для випуску повідомлень або ПР студент має сам виготовити зазначені бланки відповідно до стандарту [9]. Зразок оформлення ПР – додаток 2.

4. Схеми складання

Проектування технологічного процесу складання значно спрощується, якщо проаналізована структура конструкції ЕЗ, її конструктивно-технологічні особливості, варіанти організації процесу складання для заданого обсягу випуску.

Для цього розробляють схеми складання виробу та технологічні схеми складання. Ці схеми дають можливість визначити взаємний зв'язок між деталями та складальними одиницями в ЕЗ. Побудова таких схем практично являє собою розробку проекту технологічного процесу. При цьому керуються наступними рекомендаціями: схеми складання розроблюють незалежно від обсягу випуску ЕЗ; складальні одиниці схем утворюються незалежно від умов складання, контролю, збереження і транспортування:

перший рівень на схемі складання не є складальний, на ньому розташовують деталі, матеріали, що входять до складу ЕЗ (припої, лаки, компаунди). Деталь, відповідно до ГОСТ 2.101–68, характеризується відсутністю роз’ємних та нероз’ємних з’єднань;

мінімальна кількість деталей, необхідна для утворення складальної одиниці, дорівнює двом з’єднаним нероз’ємним або роз’ємним з’єднанням; характерною ознакою складальної одиниці є також можливість її складання окремо від інших одиниць;

при приєднанні до складальної одиниці даного рівня складання однієї деталі утвориться складальна одиниця вищого рівня;

кожний наступний рівень не може бути утворений без наявності попереднього рівня.

На базі схем складання виробу розробляють технологічну схему складання, відповідно до якої проектують технологічний процес складання.

Технологічна схема складання крім деталей та складальних одиниць містить елементи, що пояснюють специфічні особливості складальних операцій: способи з'єднання елементів (запресовкою, зклеюванням, пайянням, зварюванням); фіксація (закріплення, за допомогою лаків, фарб і компаундів); механічна обробка в процесі складання, використання технологічного оснащення (оправок і т.д.).

Елементи схем складання та технологічних схем складання виконують у вигляді прямокутників, у які вписуються позиція елемента на СК (складальному кресленні), найменування, означення та кількість таких елементів (Рис. 1). Позначення елементів приймається у відповідності з позицією на складальному кресленні. В позначенні складальних одиниць додають букви “СК” та номер базової деталі. Перед позначенням складання ставлять номер складального рівня. Наприклад, 3СК2 - складальна одиниця третього рівня складання утворена за базовою деталлю №2.

Найбільш широко застосовуються схеми складання “віяльного” типу та схеми складання з базовою деталлю.

На схемі складання “віяльного” типу (рис.2.) стрілками показаний напрям складання деталей та вузлів. Перевагою схеми є її простота та наочність, але вона не відображає послідовності складання.

На цій схемі складальна одиниця, що входить безпосередньо у виріб, умовно називається групою. Всі інші складальні одиниці, що збираються до утворення групи, називають підгрупами різного порядку. Підгрупа першого порядку входить безпосередньо до складу групи. Вона може складатися з окремих деталей, однієї або кількох підгруп другого порядку та деталей і т.д. Підгрупа найбільшого порядку складається тільки з деталей.

Рис.2. Схема складання “віяльного” типу

На схемі складання з базовою деталлю більш наглядно подана послідовність складального процесу. При такому складанні необхідно виділити базовий елемент, тобто базову деталь, підгрупу, групу. У якості базової звичайно вибирають ту деталь, поверхні якої будуть згодом використані при установці в готовий виріб або при кріпленні вузла до раніше зібраних вузлів. У більшості випадків базовою деталлю слугує друкована плата, панель, шасі (Рис. 3).

Схему складання з базовою деталлю зображують так, щоб відповідні складальні одиниці різного ступеня складності та складальні елементи були подані в порядку їхнього введення в ЕЗ, що збирається. схема починається з базової деталі або складальної одиниці, що з'єднується з умовним зображенням готової апаратури головною лінією складання. до неї зліва по ходу складання приєднуються окремі деталі, а складальні одиниці приєднуються з правої сторони. Точки приєднання складальних елементів повинні відповідати послідовності складання та місцю приєднания елемента (Рис.3).

Для складного ЕЗ доцільно будувати укрупнену технологічну схему складання, що характеризує складання виробу (рис.4.), та технологічні схеми складання вузлів, що відповідають вузловому складанню (рис.3).

При розробці технологічних процесів складання технологічні схеми складаються в кількох варіантах, що відрізняються за структурою та послідовністю комплектування складальних елементів. Вибір варіанта роблять з урахуванням продуктивності, зручностей та інших конкретних умов виконання складальних операцій. Технологічні схеми складання дають наочне уявлення про складальні властивості виробу (у тому числі про технологічність) і можливості організації процесу складання ЕЗ. Тому технолог, відповідальний за складальні процеси, повинен уявити їх собі на ранніх стадіях створення конструкцій ЕЗ.

На технологічних схемах загального складання виробу (рис. 4) крім складальних елементів можуть вказуватись найменування та позначення технологічної оснаски, яка використовується в процесі складання (записується в прямокутнику, зображеному пунктирною лінією), а також особливі режими обробки (записуються в прямокутнику, зображеному подвійною лінією).

5. Проектування складальних операцій

та організація технологічного процесу складання

За розробленими технологічними схемами складання виробу визначають кількість та номенклатуру основних складальних операцій, визначають час, необхідний для їхнього виконання, та розраховують такт випуску вузлів, блоків та всього ЕЗ. Якщо такт значно перевищує середню тривалість операцій, то складання ведуть за методом серійного виробництва. Якщо такт близький або менше середньої тривалості операцій, то складання ведуть за методом масового виробництва.

На підставі розроблених раніше технологічних схем складання визначають найбільш доцільну послідовність загального технологічного процесу складання ЕЗ. Зміст операцій складання встановлюють так, щоб на кожному робочому місці виконувалася по можливості однорідна за характером та технологічно закінчена робота. Це сприяє спеціалізації робочих місць та підвищує продуктивність праці.

Як правило, на початку, виконуються механічні складальні роботи. У тих випадках, коли повне закінчення складальних робіт робить більш важким доступ до вузлів та деталей для здійснення електричного монтажу, допускається чередування робіт із механічного та електричного з'єднання.

При проектуванні технологічних операцій складання уточнюють їх намічений раніше зміст, визначають послідовність технологічних переходів у часі, схеми встановлення і закріплення базового елемента, виявляють умови здійснення з'єднань, вибирають устаткування, оснащення та інструмент, встановлюють режими роботи устаткування, визначають норми часу на виконання операції (Т_{шт. i}).

Все це враховують при проектуванні маршрутної технології складання та оформленні маршрутних карт.

При масовому та серійному виробництві характерним є використання одно та багатономенклатурних неперервних і однопоточних ліній (ГОСТ 14.312 - 74). Поточне складання найбільш продуктивне: дозволяє зменшити виробничий цикл та міжопераційні запаси деталей, застосовувати механізацію та автоматизацію у виробництві, зменшити трудоємність виготовлення виробу. Поточна лінія обладнується конвеєром, який по-своєму призначенні може бути транспортним або складальним.

Найбільша продуктивність при конвеєрному складанні досягається синхронізацією операцій (в межах ± 10 % Т_{шт. і}). Це дає можливість на всіх робочих місцях конвеєра починати і закінчувати операції практично одночасно, а також використовувати замість неперервного конвеєра пульсуючий.

При проектуванні однопредметної поточної лінії необхідно визначити такт лінії:

де – тривалість зміни (хв.); =493 - реальний фонд робочого часу зміни; – час на організацію технічного обслуговування лінії, хв.; – час на відпочинок.; П_зз – змінна програма запуску виробів у виробництво;

де – змінне планове завдання випуску виробів; – процент допустимого браку.

Темп поточної лінії (кількість виробів виготовлених за одну годину):

де – тривалість зміни, в годинах.

Кількість робочих місць:

Довжина конвеєра при розміщенні робочих місць в одну лінію:

де – питома довжина робочого місця.

При розміщенні робочих місць в шаховому порядку:

де м

Швидкість конвеєра при безперервній дії можна визначити:

Ширину стрічки конвеєра вибирають в залежності від габаритів виробу, що складається. Коефіцієнт завантаження робочих місць:

де – Т_{шт. і} тривалість (норма штучного часу). –ої операції.

В серійному виробництві часто використовуються багатопредметні поточні лінії, які сприяють підвищенню продуктивності виробничого процесу та покращує технологічну культуру.

6.Техніко-економічне обґрунтування вибору технологічної операції виготовлення деталі

Вибір оптимального варіанту технологічного процесу виготовлення деталі електронного апарата завжди пов’язаний з економічними вимогами, які являються вирішальними. Економічний розрахунок проводять при: виборі найбільш ефективного варіанту технологічного процесу; виборі спеціальної оснастки; обґрунтуванні технологічності електронного апарату.

Для оцінки економічності технологічного процесу використовують дві характеристики: собівартість та трудомісткість.

Вибір технологічного процесу із ряду припустимих варіантів визначають знаходженням критичної кількості приладів або порівнянням приведеної технологічної собівартості.

Технологічна вартість С_т виражається в витратах на виготовлення партії деталей. Це витрати, що йдуть на оплату праці, матеріали, електроенергію, амортизацію обладнання та розробку виготовлення, налагодження оснащення та інструмента, можна поділити на поточні та одноразові:

,

де - витрати на матеріали, з яких виготовляється деталь: - зарплата працівників на виробництві; - витрати, пов`язані з експлуатацією устаткування та універсальних пристроїв; - кількість виробів у партії; - поточні витрати на виготвлення однієї деталі; - витрати на проектування, виготовлення, наладку, експлуатацію та амортизацію спеціального оснащення (СТОсн).

Критична кількість виробів в партії, при якій собівартість двох порівнюваних варіантів однакова, визначають із рівності

Побудувавши графік залежності та , як функцію від , де кількість виготовлених деталей, можна визначити, враховуючи об’єм випуску, при якій кількості виготовлених деталей перевагу має той чи інший метод виготовлення.

Трудомісткість операції t складається із підготовчо-заключного часу Т_пз, що приходиться на одиницю продукції, та штучного часу Т_{шт. і} , що витрачається на виконання даної операції:

де n – кількість одночасно оброблюваних деталей (КОИД – див. графу в маршрутній карті).

Норма штучного часу складається:

де основний технологічний час; – допоміжний час; – час обслуговування робочого місця; – час на відпочинок та персональні потреби. Трудомісткість для даної операції отримала назву – технічна норма часу. Величина, яка є зворотною нормі часу, називається нормою виробітку:

(штук в одиницю часу), а кількість деталей виготовлених за зміну по всіх операціях продуктивністю технологічного процесу:

де – тривалість зміни, а – трудомісткість по всіх операціях.

Значимість технології у виробництві РЕЗ особливо велика, тому що поряд із забезпеченням точності геометричних розмірів повинні бути забезпечено багато технічних /механічні, теплові, магнітні, електричні й ін./ параметрів апаратури, що працює на різних частотах. Множинність розв'язуваних розроблювачем технологічного процесу задач ускладнює його роботу і вимагає старанності. Оформлення робочої технологічної документації на технологічні процеси є завершальним етапом робіт із проектування технологічних процесів і найчастіше це створює великі труднощі для студентів.

Основна мета методичних вказівок полягає в наданні допомоги при роботі з оформлення технологічної документації при курсовому та дипломному проектуванні відповідно до діючих стандартів. Оскільки стандарти постійно розвиваються і доповнюються, то всі зміни варто враховувати, користаючись методичними вказівками при виконанні проектів у ході навчального процесу.

7. ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ДОКУМЕНТІВ

Текстові (МК, ОК та ін.) і графічні (КЕ) технологічні документи /далі - документи/ у залежності від виду повинні розроблятися на відповідних бланках згідно з ГОСТ 3.1118-82 та ГОСТ 3.14ХХ -86 (див. додатки 1-9).

Терміни, визначення, умовні позначки, скорочення слів і словосполучень, застосовувані в документах, повинні відповідати вимогам стандартів і інших нормативних документів Держстандарту і записуватися в бланках без роз'яснень.

Умовні позначки і терміни, застосовувані в документах, не передбачені стандартами, нудно застосовувати з обов'язковим посиланням на галузеві стандарти і стандарти підприємства, а копія цих стандартів повинні бути прикладені до комплекту технологічних документів при передачі його іншим підприємствам чи галузі підприємствам іншої галузі.

До текстових документів відносяться документи, що містять в основному суцільний текст, чи текст, розбитий на графи. Загальні вимоги й оформлення текстових документів за ГОСТ 2.105.79.

У текстових документах, текст яких розбитий на графи, допускається виділити розділи і підрозділи. Найменування розділів і підрозділів записує у виді заголовків і підзаголовків і, при необхідності, підкреслюють. Підзаголовками і між розділами і підрозділами варто залишати вільні рядки (одну-два рядки).

При розробці текстових документів у залежності від типу і характеру виробництва варто застосовувати наступні види опису процесу:

- маршрутне;

- операційне;

- маршрутно-операційне.

Вид опису технологічних процесів установлюється розробником в залежності від установленого типу виробництва, відповідно до вимог нормативно-технічних документів.

При заповненні бланків, одержуваних топографічним способом, запис даних варто виконувати в нижній частині рядка висотою 8, 5 мм, залишаючи верхню її частину вільної для внесення змін. Записи не повинні зливатися з лініями.

Кілька даних, що поміщаються в одному графі, варто записувати на роздільних рядках для відповідних їм рівнях (далі - рядках) графи. Допускається записувати кілька даних на одному рядку графи, якщо розмір графи дозволяє записати їх через розділовий знак (крапка з комою і т.п.) наприклад, 25201.00001; 51329, 00162; 21096.00162.

Дані, призначені для рішення інженерно-технічних задач в автоматизованих системах керування і розміщені в графах, що граничать між собою, випливає, по можливості, записувати в одному рядку.

Запис даних у бланках спеціалізованих форм слід робити в технологічній послідовності виконання процесу, операції, переходів, прийомів робіт, фізичних і хімічних процесів. Операції слід нумерувати числами ряду арифметичної прогресії (5, 10, 15 і т.д.). Допускається до чисел додавати ліворуч нулі (005, 010, 015 і т.д.). Технологічні переходи нумерують числами натурального ряду (1, 2, 3 і т.д.). Установи позначають прописними буквами (А, Б, В і т.д.). Розмірні характеристики і позначення поверхонь, що обробляються, вказують арабськими цифрами. Для позначення позицій допускається застосовувати римські цифри. Позначення одиниць фізичних величин і рахунка слід записувати в голівках граф. При необхідності допускається вказувати позначення в першому рядку граф.

Поля текстових документів, призначені для розміщення графічної інформації (ескізів, схем, таблиць) допускається оформляти з пояснювальними текстовими даними (технічні вимоги, примітки, таблиці розмірів і т.п.).

Коди, найменування і позначення даних варто записувати відповідно до діючого державним класифікаторами техніко-економічної інформації, стандартами й іншими нормативно-технічними документами.

Допускається застосовувати скорочений запис найменувань і позначень даних, якщо в самому текстовому чи документі в одному з основних документів комплекту, у який входить цей документ, записані чи коди повні найменування і позначення цих даних. Якщо в маршрутній карті (МК) записаний код матеріалу, що відповідає умовній позначці за ГОСТм, наприклад:

Лист , то в графах

" Найменування і марка матеріалу" усіх документів комплекту, включаючи МК, варто записувати - " Сталь 5 - 111 - Г - 20".

Скорочення записів найменувань і позначень даних повинні бути встановлені у відповідних нормативно-технічних документах.

Відповідно до ГОСТ 3.1104-81 при операційному описі, дані, внесені в графу " Інструмент»'', допускається записувати з урахуванням наступних скорочень:

- при послідовному застосуванні інструмента одного коду і найменування у всіх переходах однієї операції повну інформацію про застосовуваний інструмент указують тільки для переходів, де він уперше застосовується, у наступному переході в даній графі записують " Те ж", далі - лапки;

- при послідовному застосуванні інструмента одного коду і найменування в розмірних переходах однієї операції при повторенні запису відповідної інформації приводять посилання на номер переходу, де вперше застосований даний інструмент, наприклад, " див. перехід 1".

У переході, де вперше застосований даний інструмент, допускається вказувати номера наступних переходів, де цей інструмент застосовується, наприклад, " ЩЦ 11-250-0, 05/для переходів 3, 5, 8/".

Список літератури:

1. Гаврилов А. Н. Основы технологии приборостроения. – М.: Высшая школа, 1976. – 328 с.

2. Федосеев Д. Н. Качество сборочный операций. – М.: Машиностроение, 1971. – 247 с.

3. Рубчинский А. М. Организация и планирование производства радиоаппаратуры. – Л.: Энергия, 1970. – 216 с.

4. Единая система технологической документации. Сборник стандартов. – М.: Госстандарт, 1970. – 116 с.

5. ВНИИНМАШ. Методика отработки конструкций на технологичность и оценка уровня технологичности изделий машиностроения и приборостроения. – М.: Издательство стандартов, 1973. – 75 с.

6. ГОСТ 3.1118-82. Правила оформления маршрутных карт.

7. ГОСТ 3.1409-86. Правила оформления операционных карт на технологические процессы изготовления деталей из пластмасс и резины.