Сторіччя

У 1918—19 роках місто декілька разів звільнялося від більшовистського контролю Українською армією.

Після революційних років Васильків стає райцентром.

Наприкінці 20-х років минулого століття значна частина населення міста працювала на заводі дубильних екстрактів, 4-му держшкірзаводі та інших підприємствах. Багато жителів займалось кустарними промислами: вичиняли шкіру, шили та ремонтували одяг і взуття. Характерною особливістю економічного розвитку Василькова в 30-ті роки був широкий розвиток кооперації.

В 1927 році діяли 4 шкіряні артілі, які того ж року об'єднались в артіль ім. Першого травня. Працювало кілька товариств: споживче, кооперативно-орендно-позичкове, сільськогосподарське, кредитне та ін.

В 1929 році на базі декількох кооперативних об'єднань створено завод «Транспортер», який випускав дрібний сільськогосподарський інвентар. На території сьогоднішнього ринку працював деревообробний завод. В місті працювали артіль «Керамік», гончарні цехи якого виготовляли посуд, вишивальна артіль, де виготовляли одяг, рушники, білизну. Працював млин. В місті працювали установи і організації, діяли лікарні, де працювали кваліфіковані лікарі і фельдшери. Не менш важливим і складним завданням була організація народної освіти й культурно-масової роботи. В місті в 2-х будинках синагог відкрилися школи. Розвивалась торгівля, працювали трактири, обмінні пункти, постійно діяв базар, на якому було багато критих рундуків (ларьків). На ринку можна було купити все: від коня до гвіздка. Недарма жителі сіл називали Васильків «купи-продай».

У вересні 1930 року була започаткована газета «За більшовицькі темпи», яка стала рупором радянської влади, диригентом здійснення програми колективізації і Голодомору. В 30-ті роки у Василькові був дитячий будинок для безпритульних дітей. Саме цей заклад в період Голодомору 1932–1933 років врятував життя багатьом дітям, яких деякі селяни змогли привезти і залишити на місцевому базарі, де їх забирали міліціонери. Ще з однієї синагоги було зроблено залізничний вокзал.

Початок 30-х років минулого століття увійшов у історію міста як період різкого повороту від політики НЕП, яка давала певний, хоча й контрольований більшовицькою владою, простір для підприємництва і розвитку приватної ініціативи в усіх сферах виробництва, до практично повного знищення приватної власності.

До 1933 р. в місті проживало приблизно 10 тис. населення. Організований в українському селі штучний голод, який забрав життя тисяч жителів Васильківського району, зачепив і місто. Його населення, яке складалось на 49% з єврейських родин, хоч і жило у своїй переважній більшості незаможно, але не голодувало. Службовці державних установ і організацій, працюючі на підприємствах і в різних артілях отримували крім заробітної плати продуктові пайки, тому хоч і жили впроголодь, але від голоду не помирали. А от у прилеглих селах люди пухли і навіть мерли від голоду. Прикладом може стати село Піски, яке з часом було поглинуте містом. У ньому від голоду померли десятки людей.

З 1935-го Васильків за офіційною класифікацією знову не селище, а місто.

У місті знаходиться Васильківська повітряна база, заснована тут у роки холодної війни.