Гарячка

Щодо здатності до фізіологічної регуляції теплового балансу тварини подідяються на дві групи - пойкілотермні і гомойотермні. Пойкілотермні приймають температуру зовнішнього середовища. Гомойотермні тварини і людина відрізняються тим, що можуть підтримувати постійну нормальну температуру тіла в умовах змінної зовнішньої температури.

Питання про нормальну температуру тіла не таке просте, як здається на перший погляд. Органи людини щодо цього також поділяються на дві групи - одні з них мають постійну високу температуру, інші - мінливу і нижчу температуру. Можна уявити, що наш організм складається з двох частин - гомойотермної і пойкілотермної. До першої частини належать внутрішні органи. Найвищу температуру має печінка, далі йде кров в аорті, органи грудної і черевної порожнин, головний і спинний мозок. Ці органи, які розташовані в глибоких частинах тіла і мають постійну температуру, називають серцевиною, або ядром. Органи і тканини, що розташовані на периферії, передусім скелетні м’язи, мають нижчу температуру, до того ж вона легко змінюється у відповідь на зовнішні впливи. Ці органи називають оболонкою. Умовна середня температура, виміряна під пахвою, складає 37 ⁰С.

Підвищення температури тіла - дуже частий симптом багатьох захворювань. Розрізняють два види підвищення температури - гарячку і гіпертермію (про останню вже говорилося раніше). Гарячка - це типовий патологічний процес, який характеризується зміною терморегуляції і підвищеням температури тіла, незалежно від температури навколишнього середовища. Гіпертермія ж, навпаки, виникає внаслідок зовнішнього або внутрішнього розігрівання організму. При гарячці центр терморегуляції перебудовується таким чином, що це дозволяє активно піднести температуру тіла на вищий рівень. При гіпертермії температура тіла підвищується всупереч спробам центру терморегуляції утримати її на нормальному рівні.

За походженням розрізняють інфекційні і неінфекційні гарячки. Еволюційно гарячка з’явилася як реакція на проникнення в організм мікробів і їх токсинів, тому вона характерна для інфекційної патології.

Мікроорганізми містять у собі пірогенні речовини (зовнішні, екзогенні пірогени). Вони є складовою частиною мікробних токсинів

Є багато мікроорганізмів, котрі не виділяють ендотоксинів, а проте викликають гарячку (збудники грипу, дифтерії, правця). Точний механізм тут не відомий.

Неінфекційна гарячка поділяється на два види - гарячка при асептичному запаленні і гарячка при алергії.

Центр терморегуляції складається з декількох анатомічно і функціонально розділених одиниць. Головні з них - термочутлива ділянка (термостат), термоустановочна ділянка (“установочна точка”) і дві ефекторні ділянки - центр теплопродукції і центр тепловіддачі (рис. 38).

Рис. 38. Регуляція температури тіла (за М.И.Лоурин, 1985).

Термостат - це ділянка мозку, яка вимірює температуру тіла. Нейрони цієї ділянки прямо реєструють температуру артеріальної крові, яка протікає через головний мозок, отримують сигнали з терморецепторів шкіри і з терморецепторів, закладених у внутрішніх органах. Функція термостата - аналізувати температурну сигналізацію, безперервно визначати середню температуру внутрішніх органів і передавати ці дані на “установочну точку”.

“ Установочна точка ” - це група нейронів, яка визначає необхідну на даний момент (референтну) температуру тіла. У відповідності з рівнем бажаної температури “установочна точка” перебудовує центри теплопродукції і тепловіддачі таким чином, щоб довести фактичну температуру тіла до бажаної. Наприклад, якщо “установочна точка” визначає, що температура тіла нижча за бажану, то вона активує центр теплопродукції і пригнічує центр тепловіддачі, а при збільшенні температури тіла - навпаки.

Центр теплопродукції регулює тепло шляхом підвищення загальної метаболічної активності, насамперед у скелетних м’язах. При зниженні температури тіла в холодному середовищі спочатку виникає так званий терморегуляторний м’язовий тонус, під час якого збільшується продукція тепла скелетними м’язами. Підвищення тонусу суб’єктивно не відчувається і позначається терміном “нескоротливий термогенез”. Він перебуває під контролем симпатичної нервової системи. Якщо нескоротливий термогенез не може дати достатньої кількості додаткового тепла, щоб підтримати нормальну температуру тіла внутрішніх органів, починається м’язове тремтіння, тобто скоротливий термогенез. Це - мимовільні ритмічні скорочення м’язової мускулатури, які здатні підвищити швидкість метаболізму у 5 разів. Оскільки під час тремтіння на механічну роботу йде лише невеличка частина утвореної енергії, то більшість її звільнюється в формі тепла. Температура тіла зростає.

Істотну роль у підтриманні температури тіла відіграє печінка. На долю цього органа припадає в звичайних умовах до 30 % утвореного тепла.

Центр тепловіддачі регулює обмін тепла шляхом випаровування, радіації, кондукції і конвекції.

Інтерлейкін 1 діє на чутливі нейрони термостата, внаслідок чого змінюється їх чутливість до холодових і теплових сигналів: до холодових - наростає, а до теплових - знижується. В цих умовах нейрони “установочної точки” сприймають температуру внутрішніх органів як низьку і настроюються на вищу. Так починається гарячка. Функцію медіаторів передачі інформації з нейронів термостата на нейрони “установочної точки” виконують простагландини.

Виділяють три стадії гарячки - підвищення, високого стояння і зниження температури.

Характерною особливістю першої стадії є переважання теплопродукції над тепловіддачею (А> Б). Не треба думати, що в цьому періоді втрачається контроль над регуляцією тепла. Навпаки. Референтна температура “установочної точки” активно зміщується вгору, і всі механізми теплопродукції і тепловіддачі перебудовуються таким чином, щоб утримати температуру тіла на вищому рівні. Перш за все, обмежується тепловіддача, і цей механізм має вирішальне значення. Звужуються периферичні судини, зменшується приплив теплої крові до периферичних тканин, зменшується потовиділення і випаровування. Крім того, блокуються всі інші шляхи віддачі тепла - радіація, кондукція, конвекція. Паралельно з цим збільшується теплопродукція. Наростає м’язовий тонус, з’являється тремор м’язів, зростає продукція тепла в печінці та інших внутрішніх органах. Підвищення температури тіла супроводжується остудою, тобто сильним відчуттям холоду в поєднанні з інтенсивним тремором.

Температура тіла зростає до того часу, поки не досягне референтної температури “установочної точки”. На цьому рівні вона залишається певний час (години, дні), тобто настає стадія високого стояння. При цьому теплопродукція знову приходить у рівновагу з тепловіддачею (А = Б), хоча при більш високій, ніж у нормі, температурі. Хворий відчуває прилив тепла (жар). Підвищується не тільки температура внутрішніх органів, але й температура шкіри.

За ступенем підйому температури тіла в другій стадії розрізянють такі види гарячки: а) субфебрильна - до 38 ⁰С; б) помірна - 38-39 ⁰С; в) висока – 39 - 41 ⁰С; г) гіперпіретична - понад 41 ⁰С.

Динаміку зміни температури тіла під час гарячки можна зобразити у вигляді температурної кривої. Характер її залежить від особливостей збудника і від реактивності організму (рис. 39).

Рис. 39. Типи температурних кривих: А - постійна температура, Б - послаблююча, В - переміжна, Г - поворотна.

Постійна гарячка відзначається тим, що температура весь час тримається на високому рівні і коливання між ранішніми і вечірніми показниками не перевищують 1 ⁰С (початковий період черевного тифу, висипний тиф, крупозна пневмонія). Для послаблюючої гарячки теж характерна постійна висока температура, але коливання між ранішніми і вечірніми показниками більші за 1 ⁰С (вірусні інфекції, сепсис, друга половина перебігу черевного тифу). При переміжній гарячці періоди підвищення температури (пароксизми) правильно чергуються з періодами апірексії. Температура піднімається, тримається кілька годин, опускається до норми і знову піднімається. Такий тип гарячки властивий малярії. Пароксизми можуть виникати щоденно, кожен другий чи третій день, залежно від виду малярійного плазмодія. Поворотна гарячка відрізняється більш тривалими періодами підвищення температури (5-8 днів) і відсутністю чіткої регулярності у виникненні пароксизмів. Зустрічається у хворих на поворотний тиф. В разі виснажливої гарячки добові коливання температури дорівнюють 2-3 ⁰С і більше, іноді температура опускається нижче норми (туберкульоз, сепсис). Хвилеподібна гарячка характерна для бруцельозу.

Гарячка позначається на діяльності всіх органів і систем. Частота скорочень серця наростає пропорційно підвищенню температури - з кожним градусом на 10 ударів за 1 хв. Цю тахікардію пояснюють прямим впливом нагрітої крові на синоатріальний вузол. В першій стадії збільшується ударний і хвилинний об’єми, звужуються периферичні судини, підвищується артеріальний тиск. Кров перерозподіляється до внутрішніх органів. Шкіра стає блідою і холодною. Потовиділення обмежується. В третій стадії, навпаки, кров перерозподіляється із внутрішніх органів у розширені судини шкіри. Зростає потовиділення і тепловіддача. Якщо температура знижується дуже швидко, це може ускладнитися колапсом.

Внаслідок подразнення нейронів дихального центра теплою кров’ю розвивається теплова задишка. Дихання стає частим і глибоким, особливо на висоті температурної реакції.

З боку органів травлення спостерігається зниження секреції слини, шлункового і панкреатичного соків, жовчі. Гальмується активність травних ферментів. Втрачається апетит. Виникає атонія кишок, запор і метеоризм.

Біологічна роль гарячки в цілому пристосовна, захисна. Гарячка запобігає розмноженню деяких мікроорганізмів. Найбільш відомий приклад - загибель гонококів і трепонем при температурі 40-40, 1 ⁰С. При цій температурі пригнічується репродукція вірусів, наприклад вірусу поліомієліту. Гарячка знижує опірність мікроорганізмів до медикаментозних препаратів. Чутливість туберкульозної палички до стрептоміцину зростає у 100 разів при підвищенні температури від 37 ⁰С до 42 ⁰С. Гарячка стимулює імунологічну відповідь організму на вторгнення інфекційного начала - активується фагоцитоз, збільшується продукція антитіл та інтерферону. Гарячка як стресор активує неспецифічні механізми захисту - гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникову і симпатико-адреналову системи.

Негативна роль гарячки полягає в тому, що вона веде до значного зростання основного обміну (10 - 12 % на 1 ⁰С) і до збільшення потреби в кисні. Різко зростає катаболізм білків, особливо при інфекційних гарячках. Розвивається негативний азотистий баланс як результат інтоксикації, запальних і дистрофічних змін у тканинах (токсигенний розпад білка). Порушуються функції органів.

Якщо співставити позитивні і негативні сторони гарячки, то в цілому її слід розцінювати як захисно-пристосовний процес. Клінічно цей висновок знайшов практичне втілення у формі піротерапії і був підтверджений її ефективністю. Піротерапія почала застосовуватися з кінця минулого століття головним чином для лікування сифілісу. Хворим з прогресивним паралічом прищеплювали поворотний тиф (А.С.Розенблюм, 1876), малярію (Вагнер Яурег, 1917) та інші інфекційні хвороби і спостерігали тривку ремісію. В наш час введення високоочищених пірогенних препаратів застосовується для лікування туберкульозу, ниркової артеріальної гіпертензії.