Значення Запорозької Січі у становленні української державності

Наприкінці XV ст. з’являється нова соціальна сила – козацтво. Воно створило свою військово-політичну організацію – Запорізьку Січ, з іменем якої пов’язане відродження української державності. Запорізька Січ – столиця козацьких земель, серце низового лицарства та центр козацької вольності, який існував за порогами Дніпра із середини 16 ст. до 1775. Утворення 3апорозької Січі пов'язане з процесом формування українського козацтва і освоєння ним раніше спустошених татарами українських земель між Дніпром і Південним Бугом. Численні козацькі загони, які займалися господарським освоєнням цих земель і вели постійну боротьбу з татарами, змушені були будувати на уходах укріплення для власної безпеки. Налічувалось 8 Запорозьких Січей, які почергово змінювали одна одну. Розташовувались вони на території сучасних Запорізької, Дніпропетровської та Херсонської областях. Створена для боротьби з грабіжницькими нападами татар, Січ відіграла визначну роль і в загальноєвропейській боротьбі з турецькою агресією, стала плацдармом для багатьох козацьких походів на Кримське ханство й Османську імперію. Посилення наприкінці 16 ст. національно-релігійного гноблення в Речі Посполитій перетворило 3апорозьку Січ у центр національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницького. Виникнення українського козацтва є наслідком принаймні двох основних факторів. Перший – зростання визиску феодалів та міської верхівки Польсько-Литовської держави, що змушувала селян і міську бідноту втікати на менш заселені місця, начастіше до “запорогів”, тобто берегів Дніпра нище порогів.

Другий фактор агресія Османської імперії, яка становила смертельну небезпеку для України в XV – XVII ст. Воно особливо посилюється з 1475 р., коли османи завоювали й перетворили у васала Кримське Ханство.

Переважну більшість козаків становили колишні українські селяни, міська біднота, хоча не можна ігнорувати, зокрема на початку існування козацтва, представників інших класів і станів, наприклад, української православної шляхти.

В кінці XVIII ст. Запорозька Січ почала втрачати політичне та військове значення і була ліквідована російським урядом в 1775 році.

59. Укр. в умовах назрівання револ. кризи на поч. ХХст. Селянський рух у Полт. і Харків. обл. у 1902 р. Початок XX ст.. ознаменувався новим потужним піднесенням робітничого руху, викликаного економ. кризою і погіршенням становища робітників, зростанням безробіття. Цей підйом тривав аж до революції 1905-1907 рр.. Основною формою боротьби ставали не економ., а політ. страйки і демонстрації; робочі виступали не тільки з вимогами поліпшення свого матеріального становища, але висували і політичні гасла: ліквідація самодержавства, свобода слова, свобода зборів і ін
У 1900 р. великі демонстрації та страйки відбулися у ряді міст країни.

На рубежі XIX-XX ст. на Харківщині, як і в цілому в країні, загостряється соціально-економічна і політична ситуація. Під впливом революційних ідей соціал-демократії зросла політична свідомість робітників, про що свідчить перша політична демонстрація в країні, яка відбулася в Харкові 1 травня 1900 р. Понад 10 тис. робітників вийшли на вулиці з вимогами 8-годинного робочого дня, політичних свобод. В середині березня 1902 р. селяни Костянтиноградського повіту Полтавської розгромили ряд поміщицьких садиб, відібрали продовольство, худобу й розділили між собою. Масові заворушення, що супроводжувалися поділом поміщицької землі, часом переростали у повстання й поширювалися на території Валківського й Богодухівського повітів Харківської губернії. Особливо посилився селянський рух влітку і восени 1905р.: тільки у Вовчанському повіті було знищено 303 поміщицькі будівлі, а в Ізюмському зареєстровано 24 підпали маєтків.

Селяни палили поміщицькі садиби, цукроварні, млини, рубали ліси, забирали сільськогосподарський реманент, орали поміщицькі землі. Поміщики тікали, покидаючи свої маєтки напризволяще. Найбільшої

сили досяг селянський рух у 1902 році. В березні 1902 року зруйновано 40 поміщицьких маєтків у Полтавській губернії. Без судових рішень багатьох селян покарано шомполами. Усе це збільшувало революційні настрої селян, їх підсичувала агітація революційних партій,

які закликали селян до боротьби проти царського режиму.