Уроки української революції 1917-1920 рр.

Починаючи від лютого 1917 p., коли під впливом демократично-революційних процесів значний розвиток одержали національно-визвольний рух і боротьба за відродження української державності.

Це був тривалий і багато в чому трагічний період державно-правової історії України. Внаслідок низки причин у 1917—1920 pp. не вдалося втілити в життя ідею відродження держа­вності. Утворену у 1917р. Українську Народну Республіку також не вдалося відстояти: дуже міцними виявилися протиборствуючі їй зовнішні сили, а також не було єдності у боротьбі за національне відродження безпосередньо в Україні. Центральна Рада, Гетьман­щина, ЗУНР, Директорія являли собою важливі сходинки у ство­ренні незалежної України. Але в результаті боротьби різних політи­чних сил на більшій частині України встановилася більшовицька радянська влада з її у кінцевому рахунку тоталітарним режимом. Зазначена українська територія увійшла до складу Союзу РСР, а західна частина України опинилася під владою Польщі, Чехословаччини та Румунії.

Історія боротьби за державне відродження України свідчить, що успіх міг бути досягнутий у важкий період 1917—1920 pp. тільки за умов згуртованості народу, його солідарності. На жаль, цього не трапилося.

Протистояння соціальних, національних та політичних про­шарків, груп та партій, які так чи інакше виступали за державне відродження України на тому чи іншому етапі боротьби, набувало гострих форм, що гальмувало будівництво української державності і у кінцевому підсумку призвело до кризи.

Лише опора на власні сили могла призвести до перемоги, а вона досягалася перш за все забезпеченням згоди а Україні. Зрозу­міло, сподіватися про ідеальну, загальну згоду в умовах громадян­ської війни та іноземної інтервенції було б утопією, але демократам, прибічникам державного відродження України для досягнення зго­ди слід було б прикладати більше зусиль, перш за все у сфері соціально-економічної політики. Деяким лідерам партій слід було б менше думати про задоволення власних амбіцій. Іншим чинником, який породив зазначені труднощі, була переоцінка іноземних сил як опори в боротьбі за незалежність України. Усі іноземні сили, які залучались до справи збереження самостійності України, в кінцевому підсумку переслідували власні інтереси, нерідко протилежні інтересам народу України. Українська революція 1917-1921 рр. показала, що ідея незалежності України близька різним верствам українського суспільства, а також її розділяли представники деяких інших національностей, що проживали на Україні.

Прагнення мати власну державу було настільки великим (але не підкріпленим конкретною силою), що більшовики для встановлення власної влади були змушені декларувати підтримку незалежності України, і навіть на початку 20-х років виконати певні конкретні кроки з українізації. Але політичний та економічний суверенітет України був фіктивним, більшовицька Росія не відмовилась від імперських амбіцій царизму.

Історичне значення боротьби складається в тому, що був збережений та поглиблений процес утворення Української держави. Українці знову нагадали про себе всьому світу, як про окрему націю, що має право мати власну державу. Проте, Українській Народній Республіці та Західноукраїнській Народній Республіці не вдалося відстояти та укріпити незалежність. Отриманий досвід і уроки революції стали доробком для наступних поколінь борців за українську державу та стали в пригоді наприкінці ХХ століття.

58. Утвердження радянської влади в Україні.

Червень 1919р.- постанова ВЦВК про створення воєного союзу у складі Росії, України, Литви, Латвії, Білорусії.

28 грудня 1920 – угода між Росієї та Україною про воєнний та господарський союз

Січень 1922 – між радянськими республіками – дипломатичний союз на чолі з Росією.

Дві точки зору на принцип раціонального виробництва: 1) автономізація(Росія – провідна республіка, інші автономні, залежні від Росії(Сталін)); 2) федеративна (утворення рівноважних республік(Ленін, Раковський, Каменев, Скрипник))

30 грудня 1922- перший з*їзд на основі плану №2.

СРСР: Росія, Білорусія, Закавказька Федерація, Грузія, Вірменія, Азейбаржан, Україна, Прибалтика

Січень 1924 – 2ий з*їзд рад, остаточне юридичне оформлення СРСР, конституція.

1925р. – Конституція, затвердження в Україні.

ПОЛІТИКА ВОЄННОГО КОМУНІЗМУ:

Суть політичного курсу більшовиків полягала в насильницькому ламанні існуючої економічної системи України. Крім того йшла І-світова війна, і всі гроші і силу більшовики кидали на важку промисловість.

Заходи ПВК:

· Скасування товарно-грошових відносин і заміна їх прямим товарообміном

· Запровадження карткової системи на продукти харчування

· Зрівняльна система оплати праці

· Націоналізація промисловості, державний контроль над виробництвом

· Мілітаризація праці

· Запровадження податку на селі-продрозкладки.

Продрозкладка – це запровадження заготівлі с/г продукції згідно з чим селянин зобов’язаний здавати державі за твердими цінами всі надлишки продукції, введення державою норми особистого споживання.

· Початок колективізації

Колективізація – це об’єднання селян в артілі і комуни

· Різке обмеження суверенітету України

· Централізоване керівництво.

Результати:

· Держава часто зверталась до позаекономічних засобів примусу.

· Праця стала важкою формою повинності

· Продрозкладка передбачала вилучення не тільки хліба, а й м’яса і тд,

· Більшовики використовували продрозкладку для викорінення куркулів

· Проводився “Червоний терор”, він набув небачених масштабів і його наслідки вилились в голодоморі 21-23 рр