Образотворче мистецтво 17-18 ст.

Тенденції: обстоювання власних традицій, посилення ролі козацтва. Живопис розвивався у декількох напрямках: монументальний(чимало розписів у дерев’яних церквах), іконопис (Рутковський, Конзелевич).

Портретне мистецтво. Парсуна - портрет, який носить на собі печать іконопису; парадний портрет, що зображує ідеалізовану особу. Образ козака Мамая - одинокий, сидить підібгавши під себе ноги, з бандурою чи кобзою, зображує всі необхідні козаку речі. Образ козака-лицаря.

30. Становлення національної культури (1780-1830 рр.). Період зародження нової української культури характеризується виникненням посиленого інтересу до історичної минувшини рідного народу, його побуту і мистецьких здобутків. Із необхідності задоволення чисто практичного інтересу лівобережної старшини до історії своїх родів виникає широкий рух за вивчення історії козацької України. Починають збирати історичні матеріали – літописи, хроніки, грамоти та інші державні документи.

Українську літературу періоду національно-культурного відродження започаткував поемою “Енеїда” Іван Котляревський (1769-1838). Безперечно, її появі передував тривалий розвиток літератури розмовною мовою, зокрема численних бурлескних (жартівливих) поем та інтермедій другої половини ХVІІІ ст., але “Енеїда” зуміла відкрити для читача багатющу скарбницю народної мови. І.Котляревський показав, як можна на основі українського побуту та фольклору створити літературний шедевр, який пробудив інтерес до народного життя, додав оптимізму в складних умовах колоніального поневолення. Котляревському належить велика заслуга й у відродженні української драматургії. Його п’єси “Наталка Полтавка” та “Москаль-чарівник” сповнені гуманізму й любові до народу.

На кінець ХVІІІ й на початок ХІХ ст. припадає зародження українськог світського театру у формі кріпацького та аматорського. Відомою була трупа акторів-кріпаків поміщика Гавриленка, який у селі Озерках Кобиляцького повіту збудував театральний зал. Акторів поміщицького театру в селі Качанів ці на Чернігівщині знав Т.Шевченко, який під враженням про їхнє життя написав повість “Музикант”. Аматорські групи існували в Харкові, Полтаві, Ніжині, Києві, Одесі, Кременчуці та інших містах і селах. Перший постійний театр засновано у Харкові (1789); активну роль у театральному житті міста відігравав Г.Квітка-Основ’яненко. У полтавському театрі режисером і актором певний час був І.Котляревський. Відомий також театр в селі Кибінцях Полтавської губернії, яке належало поміщикові Трощанському, де режисером був Василь Гоголь-Яновський. Серед акторів тих часів виділяються своїм талантом Михайло Щеп кін (1788-1863) та Карпо Соленик (1811-1851). М.Щеп кін став основоположником сценічного реалізму не тільки в українському, а й у російському театральному мистецтві.