Процес складання української державності в роки Хмельниччини.

Щоб усунути загрозу зникнення українського народу як етнічної спільності, в порядок денний було поставлено невідкладне завдання — створити і зміцнити державне національне утворення. Це об'єднало зусилля усіх класів українського суспільства в їх спільній боротьбі за визволення з-під влади Речі Посполитої.

Організаторами цієї держави стали козацька старшина та українська шляхта. Вони взялися за цю справу з перших днів війни. Вже у травні 1648 p. з багаточисельних джерел у Польщу почали надходити відомості, що Б.Хмельницький створює удільне князівство із столицею у Києві, а себе титулує князем Русі. На початку лютого 1649 p. Б.Хмельницький сам повідомив комісарів польського короля про свої наміри створити незалежну українську державу.

З початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи публічної влади, які не збігалися з населенням, але виконували свої функції на визначеній території; територію, яку охоплювала державна організація і населення, що на ній проживало: податки, що збиралися на утримання органів публічної влади. Слід зазначити, що населення вільної України, визнавало нову владу.

Формування української держави здійснювалося у обстановці бойових дій, що обумовлювало її форму, а саме: для виконання державних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена практикою військово-адміністративна, полково-сотенна організація козацтва. В екстремальних умовах війни, коли потрібно було максимально об'єднати та мобілізувати на боротьбу увесь народ, ця організація стала не тільки загальною для усіх повстанських сил, але й єдиною політико-адміністративною та судовою владою в Україні, їй не була підпорядкована тільки церква. Що ж до Запорі­зької Січі, то вона зберігала здавна встановлену форму правління.

Створення української національної держави вперше одержало правове оформлення та закріплення у Зборівському (серпень 1649 p.), а потім і у Білоцерківському (вересень 1651 p.) договорах, які Б.Хмельницький уклав із Річчю Посполитою.

Іноземні держави визнали вільну Україну за рівноправного суб'єкта міжнародних відносин і охоче вступали з нею у договірні відносини. У 1648—1654 pp. Україна підтримувала постійні дипломатичні зв'язки з сусідніми Валахією, Кримом, Молдавією, Трансільванією, Туреччиною. За договором 1649 р. турецького султана з " Військом запорізьким і народом руським", тобто вільною Україною, сторони взяли на себе такі зобов'язання: Туреччина — надавати Україні військову допомогу, а українським купцям — право вільно плавати по Чорному морю та безмитне торгувати у турецьких володіннях, а Україна — перешкоджатиме запорізьким і донським козакам нападати на Османську імперію.У ті ж роки Україна встановлює зв'язки з різними країнами Європи.

6. Становлення української дипломатії в ході перших перемог (1648 р.)

Б. Хмельницький ще до визвольної боротьби 1648·1657 рр. добре розумівся в політичній ситуації, що склалася в Європі, і збагнув місце та роль України у ній. У запорізькому війську він набув досвіду міжнародних відносин, оскільки козацтво здавна намагалося проводити свою, незалежну від уряду Речі Посполитої, зовнішню політику.

Нагальна потреба в пошуку союзників у боротьбі проти Речі Посполитої та забезпечення гарантій для існування нової держави зумовлюють надзвичайно активну зовнішньополітичну діяльність гетьманського уряду.

Українсько-російські контакти даного періоду започаткував лист гетьмана Хмельницького до московського царя Олексія Михайловича від 8(18) червня 1648 р. Названий документ не раз розглядався в історичній літературі та отримав неоднозначне трактування в історіографії. Зокрема, М. Петровський висловив припущення, що лист гетьмана до Москви мав започаткувати переговори про приєднання України до Росії 21. Теза вченого була розвинута радянськими істориками і стала одним із наріжних каменів концепції, свідченням прагнення Хмельницького " возз'єднати" Україну з Росією в єдиній державі вже на початковому етапі повстання.

Українсько-російські контакти даного періоду започаткував лист гетьмана Хмельницького до московського царя Олексія Михайловича від 8(18) червня 1648 р. Названий документ не раз розглядався в історичній літературі та отримав неоднозначне трактування в історіографії. Зокрема, М. Петровський висловив припущення, що лист гетьмана до Москви мав започаткувати переговори про приєднання України до Росії 21. Теза вченого була розвинута радянськими істориками і стала одним із наріжних каменів концепції, свідченням прагнення Хмельницького " возз'єднати" Україну з Росією в єдиній державі вже на початковому етапі повстання.

Нічого не сказано про наміри гетьмана прийняти разом з Військом Запорозьким підданство Москви і в листі Богдана до сівського воєводи Леонтьєва від 8 (18) червня 1648 p., де йшлося лише про прихильне ставлення української сторони до царя.

Літом розпочалась нова компанія Хмельницького з поляками. З новоорганізованою армією Хмельницький рушив проти польських військ, що йшли з Волині під проводом 3-х вождів, і одним ударом розбив їх під Пилявцями (23 вересня 1648 р.)

7. Розвиток української дипломатії (лютий 1949-весна 1651 рр.)

Перші місяці 1649 р. стали переломними в історії розвитку української державної ідеї. На переговорах з польськими комісарами, що проходили в лютому 1649 р. в Переяславі, Хмельницький вперше оприлюднив плани визволити "...з лядської неволі [...] народ всієї Русі..." та, "...відірвавши від ляхів Русь і Україну...", створити удільну державу. Виступаючи в похід проти польської армії в травні 1649 p., гетьман ставив перед козацькими полками завдання розгромити ворога, щоб потім добиватися незалежності Руської (Української) держави, територія якої простягалася б від Перемишля до московського кордону.

Поставивши перед собою завдання повного унезалежнення Війська Запорозького з-під влади польського короля, Хмельницький розглядає військовий союз із царем (поряд зі створенням протестантської антипольської ліги) як важливу передумову успішної боротьби за власний суверенітет. Крах зовнішньополітичних планів гетьмана значною мірою зумовив Зборівське фіаско 1649 р., а останнє, в свою чергу, спричиняє значне охолодження у стосунках з Москвою.

Так, у лютому 1650 року, коли Польща намагалась втягнути гетьмана у війну в Туреччиною, а татарський хан - використати козацького ватажка у війні з Московщиною, Б. Хмельницький відновив овій союз із Туреччиною, чим приборкав одразу обох неспокійних сусідів. Складаючи 2 серпня 1650 року на руки посла Османа-аги присягу вірності Османській імперії, Хмельницький в такий спосіб зірвав московсько-польський союз, що був обернутий проти Туреччини, — в разі утворення його Україна перетворилася б на театр воєнних дій супротивників.

Поляки розірвали договір у 1651 році і у битві під Берестечком, яка відбулася 28 червня 1651 року за допомогою татар розбили козацькі війська. У місті Біла Церква був підписаний новий договір 28 вересня 1651 року, за яким значна частина України поверталася Польщі.

Згідно з Білоцерківським миром, за козаками залишено лише Київське восвідство, реєстр козаків зменшено до 20.000, польська шляхта мала право повернутися до своїх маєтків, заборонялося вести закордонні переговори" В Україні почалися знову повстання, збільшилася втеча населення за московський кордон — на Слобожанщину. Білоцерківський договір також не був реалізований: на соймі один із шляхтичів наклав «вето», і договірне затверджено. Богдан Хмельницький поновив переговори з Молдавією, Кримом, Туреччиною, Москвою.