Економічні течії.

Меркантилізм: Прибічники цієї школи основним багатством вважали сферу обміну, торгівлю, багатство ототожнювали з накопиченням грошей. Погляди цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Представники: Монкретьєн, Манн, Юм.

Фізіократи: Перенесли акценти дослідження на природу і виробництво. Джерелом багатства вважали працю у сільському виробництві.Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля – безплідні сфери. Представники: Кене, Тюрго, Мірабо, Норе.

Класична політекономія. Виникла з розвитку капіталізму. Її засновники Петті, Сміт, Рікардо. Зосереджувалась увага на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку усіх сфер виробництва. Започатковують трудову теорію власності, а ринок розгляд як саморегулююча система.

Марксизм: Маркс і Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позиції робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм власності, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення економічних криз, земельної ренти.

Маржиналізм: Пояснює економічні процеси і явища виходячи з універсальної концепції використання граничних величин.Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні оцінки економічних дій індивіда. Представники - Менгер, Візер, Джевонс, Вальрас.

2.Сучасні напрями:

Неокласицизм: Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегулюючу економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Засновники течії – Маршалл і Пігу. Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорія суспільного вибору, теорію реальних очікувань та ін..

Кейнсіанство: Обгрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання економіки шляхом стимулювання попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політки. Засновником цієї теорії є Кейнс.

Інституціоналізм: Розглядає економіку як систему, в якій відносини між господарськими суб’єктами складається під впливом як економічних так і політичних і соціологічних факторів. Представники – Веблен, Коммонс, Мітчелл, Мюральд та ін. Обєктами вивчення є інститути, якими вони називають жержаву, корпорації, профспілки тощо.

Неокласичний синтез: узагальнена концепція, представники якої обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Представники – Хікс, Бюкенен, Самуельсон та ін.