Історія економічних учень - Базилевич:9.6.2. Вивчення історії економічної теорії вітчизняними науковцями 8 страница

11.1.4. Структура та логіка " Загальної теорії зайнятості, процента і грошей" Дж.М. Кейнса

Праця Дж.М. Кейнса вийшла у світ 1936 р. Саме вона принесла автору всесвітню славу та визнання. Завдяки їй Кейнс назавжди увійшов в історію світової економічної теорії як лідер визначального теоретичного напряму, що знаменував наукову революцію в економічній теорії. Висловлені у книзі економічні ідеї змінили траєкторію розвитку світової економічної науки XX ст. та внесли докорінні зміни у розуміння суті та спрямованості економічної політики.
Ще під час написання книги автор не мав сумнівів щодо її вагомості та успіху. У 1935 р. в одному з листів до Бернарда Шоу він писав: " Я вважаю, що книга з економічної теорії, яку я пишу, значною мірою революціонізує... ставлення у світі до економічних проблем" 1. " В тому, що книга не втрачає своєї привабливості, вона нагадує автора. Кейнс був магічною фігурою, і, природно, він мав залишити магічну роботу", — справедливо констатував біограф Кейнса.
Але разом з тим ні до, ні після Дж.М. Кейнса жоден з теоретиків не викликав настільки бурхливих та тривалих дискусій, настільки різноманітних інтерпретацій та оцінок своїх наукових ідей. Книга Кейнса справді неоднозначна, багатогранна та багатопланова за своїм змістом. Тому з часу свого виходу і дотепер вона не перестає викликати чисельні, іноді докорінно розбіжні, теоретичні оцінки та тлумачення.
Дослідники Кейнсової наукової спадщини зазвичай підкреслюють, що " Загальна теорія" — не підручник і не завершене, послідовне викладення розробленої системи теоретичних поглядів.
Це погано написана, погано організована книга; і обиватель, який поклався на репутацію автора і купив її, пожалкував про витрачені 5 шилінгів. Вона зовсім не придатна для процесу навчання. Вона претензійна, полемічна і не занадто щедра на визнання чужих заслуг. Вона повна ілюзій та непорозумінь: вимушене безробіття, одиниця заробітної плати, рівність заощаджень та інвестицій, механізм мультиплікатора, зв'язок граничної ефективності капіталу та процента, вимушені заощадження, різні норми процентів та багато іншого. Кейнсіанська система викладена так плутано, ніби сам автор погано розумів її суть та основні риси; і, звісно, він демонструє гірші риси, коли намагається з'ясувати відносини з попередниками. Злети інтуїції та осяяння переплітаються з нудною алгеброю, а двозначні визначення несподівано ведуть до незабутніх побічних ліній міркувань. Але коли все це лишається позаду, ми знаходимо аналіз ясним і новим. Коротше кажучи, це робота генія.
Книга містить формулювання власних підходів автора до аналізу економічних проблем, відображає " спіралеподібне" сходження від вихідної спрощеної моделі до вищих рівнів аналізу, яке супроводжується введенням додаткових ускладнюючи факторів та аналітичних елементів. При цьому розвиток дослідження відбу ається на тлі полеміки з попередниками і сучасниками та критичної переоцінки історії економічної теорії. Все це робить книгу нестандартною як за змістом так і за способом організації та викладення наукового матеріалу. Мабуть том при всій незаперечності наукової вагомості теоретичного внеску Кейнса діа азон існуючих оцінок його праці видатними представниками світової еконмічної науки був і лишається достатньо широким — від бурхливого захоплення до неприхованого скепсису і заперечення опонентами. В цьому контексті хрестоматійним став наведений нижче красномовний вислів одного послідовників Дж.М. Кейнса, видатного американського економіста, лауреата Нобелівської премії та автора всесвітньо відомих видань " Економіксу П. Семюелсона, якому вдалось передати неоднозначність Кейнсової праці.
На противагу такій оцінці інший не менш відомий американський економіст Дж.К. Гелбрейт на адресу " Загальної теорії" обмежився в свій час лише констатацією того, що " вона абсолютно незрозуміла, погано написана та передчасно опублікована".
До теперішнього часу в стані прихильників кейнсіанства не припиняють ся дискусії з приводу того, як слід інтерпретувати загальний зміст та теоретичну спрямованість цієї праці. Не можна не погодитись з думкою про те, що дослідники, стомлені пошуками істинного формулювання " Загальної теорії", сприймають її не стільки як завершену теоретичну конструкцію чи керівництво з теорії економічної політики, скільки як свідчення інтелектуальних пошуків її автора".
За своєю структурою праця Дж.М. Кейнса складається з шести книг (частин).
Книга перша (" Вступ") охоплює перші три глави. Глава 1 " Загальна теорія" містить визначення власної теоретичної позиції автора. Глава 2 " Постулати класичної економічної теорії" — розгорнуту критику ринкової доктрини класики та неокласики. Глава 3 " Принцип ефективного попиту" містить його формулювання у загальному вигляді.
Книга друга (" Визначення та поняття") включає глави 4—7. Загальне викладення принципу ефективного попиту конкретизується його поділом на складові — споживчий та інвестиційний попит. Дається визначення доходу, споживання та заощаджень, а також подальший аналіз змісту та зв'язку категорій заощаджень та інвестицій.
Книга третя (" Схильність до споживання") охоплює глави 8—10, у яких розглядаються основні фактори динаміки споживчого попиту. У главах 8—9 дається розгорнутий аналіз об'єктивних та суб'єктивних факторів, що визначають схильність до споживання та заощадження. Глава 10 Гранична схильність до споживання та мультиплікатор" розкриває основну функціональну залежність між цими категоріями.
Книга четверта (" Спонукання до інвестицій") включає розгорнутий аналіз (глави 11 —18) чинників інвестиційного попиту та його динаміки. Розглядаються гранична ефективність капіталу (глава 11), загальна кейнсіанська теорія норми процента та її відмінності від " класичної" теорії (глави 13—14). При цьому Дж.М. Кейнс наводить розгорнуту критику економічних поглядів Д. Рікардо та А. Маршалла, що стали традиційними в теорії норми процента.
Поглиблюючи теоретичну розробку інвестиційного попиту, Дж.М. Кейнс розкриває психологічні та ділові мотиви надання переваги ліквідності (глава 15), аналізує природу капіталу (глава 16), основні властивості процента і грошей (глава 17). Завершується книга новим формулюванням загальної теорії зайнятості (глава 18), яке узагальнює отримані результати попереднього дослідження.
Книга п'ята (" Грошова заробітна плата та ціни") складається з глав 19— 21, у яких загальне поле теоретичного аналізу розширюється теорією заробітної плати, функцією зайнятості та теорією цін. Паралельно наводиться критика неокласичної теорії безробіття А. Пігу.
Книга шоста (" Короткі замітки у зв'язку із загальною теорією") — завершальна, узагальнююча. Глава 22 присвячена розгляду проблем економічного циклу. Глави 23—24 містять важливі теоретичні узагальнення з історії економічної теорії та заключні зауваження в галузі соціальної філософії, до яких може привести загальна теорія. Зокрема Дж.М. Кейнс піддає кардинальному 1 перегляду традиційні критичні оцінки поглядів та політики меркантилістів, розкриває їх позитивну роль у сприянні історичному економічному розвитку. Також Дж.М. Кейнс переосмислює внесок економістів-попередників у теорію ринків та реалізації. Критиці класичної ортодоксії він протиставляє високу схвальну оцінку неортодоксальної теорії недоспоживання (недореалізації) Т.Р. Мальтуса. Останнього Кейнс вважав своїм найвизначнішим попередником в історії економічної науки.

11.1.5. Критика Дж.М. Кейнсом постулатів неокласики

Кейнсіанство як теоретичне вчення виникло як реакція на неспроможність неокласичної теорії дати відповіді на питання про причини циклічної кризи та шляхи стабілізації економіки.
Обґрунтування власних теоретичних підходів Кейнс розпочав з радикальної критики ліберальної ринкової доктрини класики та неокласики. Вже на початку вступу до свого головного твору Дж.М. Кейнс так пояснює кардинальну відмінність власної теоретичної позиції:
Я назвав цю книгу " Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", акцентуючи увагу на визначенні " загальна". Книга названа так для того, щоб мої аргументи і висновки протиставити аргументам та висновкам класичної теорії, на якій я виховувався і яка — як і 100 років тому — панує над практичною і теоретичною економічною думкою правлячих і академічних кіл нашого покоління.
Я наведу докази того, що постулати класичної теорії застосовні не до загального, а тільки до особливого випадку, оскільки економічна ситуація, яку вона розглядає, є лише граничним випадком можливих станів рівноваги.
Більш того, характерні риси цього особливого випадку не збігаються з рисами економічного суспільства, в якому ми живемо, і тому їх проповідування збиває зі шляху і веде до фатальних наслідків при намаганні застосувати теорію у практичному житті.
До речі, до " класиків" Дж.М. Кейнс, як він сам визнавав, " порушуючи загальноприйнятий етикет" зарахував і традиційних представників класичної школи (Д. Рікардо та його попередників), і представників неокласики (А. Маршалла, Ф. Еджуорта, А. Пігу та ін.). Підставою для такого об'єднання була їх загальна ідейна спорідненість на ґрунті визнання незаперечності й непорушності в теорії та економічній політиці принципів " laissez faire" та закону Сея1.
Новий теоретичний підхід Дж.М. Кейнса містив суттєві ідейні та теоретичні розходження з панівною в тогочасній економічній науці неокласичною теорією. Зупинимося на найвагоміших з них.
Як відомо, у теоретичній системі неокласики центральне місце посідала проблема оптимізації функціонування фірми. Вона інтерпретувалась як досягнення мінімізації витрат та максимізації доходу в умовах обмеженості виробничих ресурсів. Ресурсна обмеженість вважалась основним стримуючим та ускладнюючим фактором економічного розвитку та зростання. Уявлення про ефективне функціонування фірми зводилось до раціонального поєднання та використання виробничих ресурсів.
У суспільстві, яке функціонувало 6 відповідно до постулатів класичної теорії, дійсно була 6 наявна природна тенденція до оптимального використання ресурсів. Цілком ймовірно, що класична теорія являє собою картину того, як ми бажали би, щоб суспільство функціонувало. Але припускати, що воно і насправді так функціонує, — означає залишати без уваги дійсні труднощі.
Такому підходу Дж.М. Кейнс протиставив інший, на перший погляд цілком парадоксальний в своїй протилежності, підхід. За Кейнсом, основну економічну проблему становить зовсім не традиційна ресурсна обмеженість. Для нього центральною є проблема відносної надлишковості виробничих ресурсів, тобто стійке недовикористання ресурсів в умовах циклічного спаду економіки. Спад викликає неповне завантаження виробничих потужностей, неповну зайнятість. І саме це стає основною перешкодою для досягнення економічної ефективності.
В неокласичній теоретичній системі пояснення механізму функціонування ринкового саморегулювання ґрунтувалось на пріоритетному значенні фактора ринкової пропозиції. Активна роль цього фактора знайшла вираз і у найбільш поширеному формулюванні закону Сея: " Пропозиція породжує адекватний попит". Дж.М. Кейнсом, як зазначалось, в основу теоретичного аналізу було покладено протилежний підхід. Основним фактором як досягнення, так і порушення ринкової рівноваги вважається сукупний ринковий попит. Саме його рівень і динаміка, за Кейнсом, визначає макроекономічний стан економіки, рівень зайнятості, зростання чи зниження обсягу національного виробництва. Сукупний попит розглядався Кейнсом і як об'єкт регулюючих заходів держави.
Дж.М. Кейнс підкреслював, що нехтування функцією сукупного попиту було принциповою рисою традиційної " класичної" ортодоксії протягом понад ста років. їі теоретичний " оптимізм" був уперше порушений лише Т.Р. Мальтусом, за яким Кейнс визнавав науковий пріоритет у постановці проблеми недостатнього попиту і можливості загального надвиробництва. Але його неортодоксальна теорія ринків та реалізації не знайшла ні своєчасного визнання сучасниками, ні належної оцінки наступниками. " Мальтус не зміг чітко пояснити, як і чому ефективний попит може бути недостатнім чи надлишковим. Він тільки посилався на факти, правда, загальновідомі, і не розробив власної теорії... Альтернативний погляд зовсім зник, його просто перестали обговорювати. Велика загадка ефективного попиту, за вирішення якої так палко взявся був Мальтус, звітрилась з економічної літератури" 1, — писав Дж.М. Кейнс. Вона могла продовжувати існувати, за словами Кейнса, " лише крадькома, у підпіллі", зокрема, в теорії К. Маркса та деяких інших авторів.
Розбіжними виявились також підходи Кейнса та неокласики до проблеми безробіття. Класично-неокласична теорія зайнятості була простою і зрозумілою. Стан ринку праці визначався співвідношенням попиту і пропозиції на працю, а рівень зайнятості та обсяг використання трудових ресурсів — точкою, в якій корисність граничного продукту праці врівноважувала важкість І праці при граничній зайнятості. Вважалось, що чим нижча заробітна плата, І тим вищий рівень зайнятості.
Безробіття в докейнсіанській теорії розглядалось переважно як соціальна, а не як економічна, тим більше не макроекономічна проблема. І Неокласична ортодоксія розрізняла лише два види безробіття — фрикційне і добровільне. Вважалось, що тим самим повністю вичерпувалося розкриття І теоретичної сутності цього явища. Під фрикційним безробіттям розумілось І тимчасове невикористання трудових ресурсів, яке обов'язково існує у нестатичній економіці. Добровільним безробіттям вважалось таке, що безпосередньо і цілком залежало від власного, індивідуального вибору робітників. І Згідно з неокласичною доктриною, у разі втрати роботи працюючі за наймом І завжди мали можливість погодитись на іншу, що нижче оплачується, а тому І їх перебування безробітними інтерпретувалось як акт добровільного характеру. Але вже в 20-х pp. XX ст. ця схема не спрацьовувала.
Дж.М. Кейнс докорінно змінив акценти в інтерпретації таких категорій, І як безробіття та зайнятість. Поряд з добровільним та фрикційним Кейнс довів І існування вимушеного безробіття, тобто такого, що обумовлене циклічним І спадом економіки. Сама назва цього терміна, введеного вченим у науковий І вжиток, містить не тільки ознаки формального протистояння неокласичному підходу, але й акцентування уваги на тому, що циклічне безробіття не залежить від індивідуального вибору працюючих, оскільки є гострою суспільною макроекономічною проблемою.
Дж.М. Кейнс також розділив поняття ринкової рівноваги та повної зайнятості, які традиційно ототожнювались у неокласичній теорії. Саме за рахунок виштовхування частини робітників у лави безробітних в ринковій системі відновлюється макроекономічна рівновага. Тобто загальна рівновага, за Кейнсом, можлива і при неповній зайнятості. Повну зайнятість він трактував як такий стан в економіці, коли існує лише добровільне і фрикційне безробіття, але відсутнє вимушене або циклічне. Ці категорії з часу Кейнса увійшли в категоріальний апарат макроекономічної теорії.
Новою у кейнсіанській теорії була критика так званого закону Сея — незаперечної доктрини класичної та неокласичної теорії, згідно з якою пропозиція сама породжує адекватний попит, тобто, " вся вартість продукції має бути використана прямо чи опосередковано на купівлю продуктів". Ця доктрина була визнана теоретично домінуючою в політичній економії ще з часів Ж.Б. Сея та Д. Рікардо, увійшла в " Принципи політичної економії" Дж.С. Мілля, а згодом — у " Принципи Економікс" А. Маршалла, а також у твори Ф. Еджуорта і А. Пігу.
На противагу неокласикам, Дж.М. Кейнс довів, що нові тенденції розвитку ринкового господарства вже несумісні з колишніми теоретичними уявленнями. Критичного перегляду зазнав закон Сея як такий, що не підтверджувався життям.
Також, на відміну від усталеного в неокласичній теорії підходу, Дж.М. Кейнс заклав нове розуміння співвідношення між заощадженнями та інвестиціями. По-перше, класики та неокласики сприймали ці категорії через їх рівність, яка є умовою досягнення і підтримання ринкової рівноваги. В " класичній" теорії все те, що заощаджується, обов'язково буде інвестовано. По-друге, заощадження інтерпретувались як тимчасово відкладений ринковий попит. Тобто вони сприймались лише як тимчасово вивільнені кошти, які невдовзі неминуче перетворяться на ринкові витрати. Грошові потоки, що вилучаться з ринку у вигляді заощаджень, обов'язково повернуться у вигляді інвестицій. По-третє, цей процес у реаліях, наближених до умов вільної конкуренції, вважався таким, що здійснюється автоматично і до того ж легко, без ускладнень.
Дж.М. Кейнс вперше глибоко і аргументовано довів, що характер зв'язку і взаємодії заощаджень та інвестицій став набагато складнішим, а тому далеким від автоматичної рівноважності. Він акцентував увагу на незбіганні цих процесів за суб'єктами, намірами та часом. Він показав, що рівність заощаджень та інвестицій досягається не завжди і зовсім не обов'язково. Проаналізувавши причини цього незбігання, Кейнс підтвердив далекосяжні висновки про загальне порушення ринкового рівноважного механізму.
На новому розумінні нетотожності заощаджень та інвестицій базується протилежне " класичному" господарсько-етичне тлумачення Дж.М. Кейнсом заощаджень, що вже зазначалось раніше. Нагадаємо, що учений рішуче розвінчав традиційно-схвальне сприйняття бережливості, ощадливості як господарської доброчесності. Розрив зв'язку між заощадженнями та інвестиціями, за Кейнсом, є реальною причиною безповоротного відтоку заощаджуваних коштів з ринку. Це викликає недостатність рівня сукупного ринкового попиту і має наслідком неминуче порушення ринкової рівноваги. Тому Дж.М. Кейнс і кейнсіанство в цілому, пронизано ідеологією споживання і витрат, а не недоспоживання та заощадження.

11.1.6. Теорія ефективного попиту та макроекономічна модель управління попитом

Відправним пунктом теоретичного аналізу Дж.М. Кейнса є сукупний попит. Він обумовлює очікувану виручку від реалізації продукції, виробленої за певного рівня зайнятості. Тобто функція сукупного попиту задається Кейнсом з урахуванням фактора очікування. В центрі уваги Кейнсового аналізу знаходились рівноважні стани економіки в короткострокових інтервалах часу. Основною сполучною ланкою між різними станами теперішнього і майбутнього виступали економічні очікування1. Хід його подальшого аналізу розкриває, яким чином імпульси коливання попиту передаються економіці, задаючи параметри зайнятості та національного виробництва.
Ефективний попит. Вже на початку праці " Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", відразу після критики постулатів " класичної" економічної теорії (розд. 2), у наступному розділі " Принцип ефективного попиту"
Мотиви економічної невизначеності та очікувань, що впливають на господарську поведінку, мали дійсно вагоме значення в теорії Кейнса, хоч і були теоретично недооцінені представниками ортодоксального кейнсіанства. В сучасних посткейнсіанських інтерпретаціях спадщини вченого цьому аспекту надається більше значення, ніж теорії ефективного попиту.
Дж.М. Кейнс вводить у науковий вжиток поняття ефективного попиту, розкриваючи його значення як провідного елемента своєї загальної теорії.
Теорія ефективного попиту є ключовою в інтерпретації Дж.М. Кейнсом природи і причин циклічності та безробіття.
Дж.М. Кейнс вважав, що рівень сукупного попиту та його співвідношення з пропозицією визначають стан макроекономічної системи. Причини циклічного спаду економіки він пояснював недостатністю сукупного попиту, тобто його нижчим рівнем порівняно із сукупною пропозицією. Подолання нерівноваги та надвиробництва Кейнс пов'язував з досягненням ефективного попиту.
Ефективний попит, за Дж.М. Кейнсом, — це такий рівень сукупного попиту, який забезпечує макроекономічну рівновагу за відповідного рівня зайнятості.
У книзі " Загальна теорія" економіст не дав спеціального визначення категорії ефективного попиту. Суть і величину ефективного попиту Кейнс визначав через встановлення функціональної залежності між сукупною пропозицією, сукупним попитом та зайнятістю.
" Позначимо сукупну ціну пропозиції продукції при зайнятості N людей через Z; взаємозалежність між Z та N, яку можна записати у формі Z = < р (N), назвемо функцією сукупної пропозиції. Виручку, очікувану підприємцями при зайнятості N людей, позначимо через D; взаємозалежність між D та N, яку можна записати у формі D = f (N), назвемо функцією сукупного попиту", — писав Кейнс.
Далі Дж.М. Кейнс виходив з того, що якщо для даної величини N очікувана виручка більша, ніж сукупна ціна пропозиції, тобто якщо D > Z, то підприємці будуть прагнути збільшувати зайнятість, щоб вона перевищила величину N, доти, поки не буде досягнута рівність Z = D. Таким чином, за Кейнсом, рівень зайнятості визначається точкою перетину функцій сукупного попиту і сукупної пропозиції. Саме у цій точці очікуваний підприємцями прибуток буде найбільшим. Рівень сукупного попиту (D) у тій точці кривої функції сукупного попиту, де вона перетинається з кривою сукупної пропозиції (D = Z), Кейнс назвав ефективним попитом.
Праця Дж.М. Кейнса, на жаль, не містить жодного авторського графічного зображення елементів здійснюваного ним макроекономічного аналізу, включаючи і ефективний попит.
Проте наявний у ній попередній детальний опис макроекономічних функціональних залежностей дає змогу відтворити графічне зображення ефективного попиту (рис. 11.1).

N — рівень зайнятості; Z — сукупна ціна пропозиції при зайнятості N; Z = ф (Лг) — функція сукупної пропозиції; D — дохід, одержаний підприємцями при зайнятості N; D = f (N) — функція сукупного попиту; Е — точка макроекономічної рівноваги, якій відповідає ефективний попит; Def — ефективний попит; Nef — зайнятість за умов ефективного попиту.
Ввівши в науковий аналіз ключове для своєї теорії поняття ефективного попиту, Кейнс так розкриває логіку подальшого теоретичного дослідження: " Наступні розділи будуть присвячені головним чином дослідженню різних факторів, від яких залежать обидві ці функції; адже в цьому і полягає суть загальної теорії зайнятості, з'ясування якої є нашою метою".
Теорію ефективного попиту Дж.М. Кейнс поставив у центр своєї теоретичної системи як основну умову, що визначає рівні національного доходу та зайнятості.
За Кейнсом, саме ефективний попит, а не пропозиція ресурсів і зміна рівня цін, як вважали " класики", визначає стан економіки. Неокласична теорія виходила з того, що за умов вільної конкуренції ціни відіграють роль ідеально гнучкого регулятора попиту та пропозиції. Падіння чи зростання ціни може автоматично привести у відповідність співвідношення цих ринкових факторів, зокрема й на ринку праці. Існування безробіття неокласики пояснювали надмірно високим рівнем номінальної заробітної плати, а її зниження вважали основним засобом збільшення попиту на працю та досягнення повної зайнятості.
На відміну від представників неокласики Дж.М. Кейнс поставив зайнятість та безробіття в безпосередню залежність не від змін заробітної плати, а від динаміки ефективного попиту. Він підкреслював, що саме ефективний попит, а не пропозиція ресурсів (їх наявність, кількість, обмеженість) визначає рівень зайнятості та національного доходу. У випадку недостатності сукупного попиту (Z > D) існує неповне використання виробничих потужностей, внаслідок чого виникає циклічний спад і циклічне безробіття. Таким чином, Дж.М. Кейнс наочно показав неспроможність категоричного твердження " класиків" про те, що " пропозиція породжує попит", зауваживши: " Якщо ж закон, що пов'язує функції сукупного попиту і пропозиції, в дійсності не такий, тоді це означає, що життєво важливий розділ економічної теорії ще тільки має бути написаний".
Структура сукупного попиту. З метою встановлення причин недостатності сукупного попиту Дж.М. Кейнс дослідив його структуру та чинники. Сукупний попит, за Кейнсом, складається з таких двох основних елементів, як споживчий та інвестиційний попит (рис. 11.2).

Логіка дослідження Дж.М. Кейнса полягала у встановленні тих факторів, від яких залежать обидва структурних елементи сукупного попиту. На цій основі Кейнсом здійснена всебічна розробка теорії споживчого та інвестиційного попиту: з'ясування їх економічної природи, факторів динаміки та причин відхилення від бажаного оптимально-рівноважного стану.
Сукупний споживчий попит. Аналіз сукупного споживчого попиту Дж.М. Кейнс здійснив на основі розкриття взаємозв'язку між доходом, споживанням та заощадженням. Він показав, що сукупний дохід використовуються на споживання та заощадження:
Дохід = Споживання + Заощадження; Споживання = Дохід - Заощадження.
Тому ефективний попит, за Кейнсом, тотожний національному доходу (У), який включає два компоненти — споживання (С) та виробниче накопичення у вигляді інвестиційних витрат.
Для вивчення динаміки цих двох складових доходу Дж.М. Кейнс увів поняття схильностей до споживання та до заощадження.
Схильність до споживання Дж.М. Кейнс визначив як функціональну залежність (с) між рівнем доходу (У) та тією частиною зазначеного доходу, що витрачається на споживання (С):
С = X &)-
Для відображення динаміки споживання Кейнс ввів показник граничної схильності до споживання, яку визначав як частку витрат на споживання в будь-якій зміні доходу. Гранична схильність до споживання дорівнює відношенню приросту споживання до приросту доходу, тобто становить АС / ДУ.
Сума, яку суспільство витрачає на споживання (тобто рівень сукупного споживчого попиту), за Кейнсом, залежить від ряду факторів:
частково від величини доходу;
частково від інших супутніх об'єктивних обставин;
частково від суб'єктивних потреб і психологічних схильностей та звичок окремих членів суспільства;
а також від принципів, за якими сукупний дохід розподіляється між учасниками господарського процесу.
Кейнс зазначав, що структура мотивів споживання дуже складна і розгалужена, до того ж вони тісно переплітаються. Тому для чіткості аналізу факторів схильності до споживання він розчленив мотиви споживання на дві основні групи: в першу включив суб'єктивні фактори, а в другу — об'єктивні.
До основних об'єктивних факторів схильності до споживання Кейнс відносив:
величину номінального та реального доходу; зміни у різниці між доходом та чистим доходом;
зміни у нормі дисконту, тобто пропорції обміну теперішніх благ на майбутні;
зміни в податковій політиці;
зміни передбачуваного співвідношення між поточним та майбутніми рівнями доходу.
Суб'єктивні фактори схильності до споживання, за Кейнсом, включають " ті психологічні особливості людського характеру, а також ті суспільні звички та інституції, які, хоч і не є незмінними, все ж навряд чи підлягають суттєвим змінам".
Психологічну схильність до споживання Дж.М. Кейнс пов'язував з дією стимулів, що спонукають людей витрачати одержаний дохід: Прагнення користуватись життям, Недалекоглядність, Щедрість, Неощадливість, Пиха, Марнотратство.
Кейнс одним з перших в економічній теорії показав, що від схильності до споживання залежить також і попит на капітал.
Дж.М. Кейнс відкрив, що поряд зі схильністю до споживання існує і діє схильність до заощадження. Індивідуальну психологічну схильність до заощадження учений характеризував дією таких основних факторів, що утримують людину від споживання: " Ці вісім стимулів можуть бути названі Обережністю, Передбачливістю, Ощадливістю, Прагненням до кращого, Незалежністю, Підприємливістю, Гордістю та Скупістю" 2.
Капітал не є якоюсь замкнутою в собі субстанцією, що існує ніби незалежно від споживання. Навпаки, будь-яке послаблення схильності до споживання, яке, як можна гадати, перетворюється на постійну звичку, має приводити не тільки до скорочення попиту на споживчі товари, але і до скорочення попиту на капітал.
Для держави, фірм та організацій Дж.М. Кейнс додавав ще чотири головних мотиви заощадження:
підприємливість (у сенсі самофінансування);
прагнення до покращання матеріального становища (намагання забезпечити себе ліквідними ресурсами на випадок непередбачених обставин);
прагнення ліквідності (бажання забезпечити зростання доходів);
" фінансова розсудливість" (накопичення фінансових резервів, що перевищують необхідні потреби).
Дж.М. Кейнс зазначав, що сила всіх цих мотивів змінюється залежно від характеру існуючих інституцій, економічної та соціальної структури суспільства, але їх вплив дає незначні результати в короткострокових інтервалах часу, які піддаються циклічним коливанням і є об'єктом кейнсіанського аналізу.
Основний психологічний закон. Ключ до вирішення проблеми недостатнього зростання споживання з ростом національного доходу Дж.М. Кейнс вбачав у дії основного психологічного закону, який встановлює функціональний зв'язок між схильністю людей до споживання та їх схильністю до заощадження.
Основний психологічний закон Дж.М. Кейнса полягає в тому, що люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання з ростом доходу, але не тією самою мірою, якою зростає дохід.
Із зростанням доходу рівень споживання хоч і підвищується, але не тією самою мірою. Саме у цьому психологічному законі слід шукати ключ для розв'язання наших практичних проблем1.
Суть основного психологічного закону полягає в тому, що при збільшенні чи зменшенні реального доходу рівень споживання змінюватиметься в тому самому напрямі, але з меншою швидкістю, повільніше. Темпи зростання доходів завжди вищі, ніж темпи приросту споживання.
Тобто якщо прирости споживання (ЛС) та доходу (ДУ) мають однакові знаки, то, згідно з психологічним законом, ДУ > АС. Це обумовлює стійке перевищення доходів над поточним споживанням. Різницю складають заощадження, що паралельно зростають. Таким чином, в механізмі реалізації основного психологічного закону закладена взаємодія схильностей до споживання та заощадження.
Чим вищий дохід, тим меншу його частку люди схильні споживати, а тим більшу частку — заощаджувати. Тому Дж.М. Кейнс цілком справедливо вважав, що дія цього закону з розвитком суспільства та із збільшенням добробуту нації все більше посилюється. Він надавав великого значення економічному механізму його реалізації в економіці XX ст. " З ростом реального доходу, — зазначав Кейнс, — як правило більш високим виявляється частка тієї частини доходу, яка спрямовується на заощадження. Буде, однак, ця частка більшою чи меншою, ми все одно можемо спостерігати дію основного психологічного закону, характерного для будь-якого сучасного суспільства, у тому, що з ростом реального доходу воно не збільшує свого попиту на всю абсолют ну суму приросту, і, внаслідок цього, буде заощаджуватися все більш значна абсолютна сума...".
На врахуванні дії основного психологічного закону побудована загальна теорія зайнятості Дж.М. Кейнса. реалізацією основного психологічного закону Дж.М. Кейнс пов'язував неминуче відставання сукупного споживання від рівня реального доходу, що обумовлює недостатність сукупного споживчого попиту, а тому і сукупного попиту.
Внаслідок цього виникає перевищення сукупної пропозиції над попитом, а згодом — криза надвиробництва та падіння рівня зайнятості. Можливість протидії гальмівному впливу психологічного закону і підтримання бажаного рівня зайнятості Дж.М. Кейнс вбачав у впровадженні державою свідомих регулюючих заходів, спрямованих як на стимулювання поточного споживання, так і на перетворення заощаджень на інвестиції.
Разом з тим Дж.М. Кейнс вважав, що дія стимулів до споживання не має вирішального значення для постійної підтримки зростання національного доходу. Для цього необхідне передусім збільшення інвестування, яке має поглинати зростаючі заощадження. При цьому, чим заможніше суспільство, тим гостріша ця проблема, тому що тим більшу суму воно має інвестувати. Таким чином, стимулювання інвестицій було висунуто Дж.М. Кейнсом як основна вимога досягнення ефективного попиту.
Мультиплікатор інвестицій. Наступний етап теоретичного аналізу — встановлення Дж.М. Кейнсом зв'язку між споживанням, інвестиціями і національним доходом, який він здійснив на основі концепції мультиплікатора. Кількісна залежність між інвестиціями та національним доходом визначена мультиплікаційним ефектом, чи ефектом мультиплікатора.
Мультиплікатор — від латинського слова multiplico — помножую, збільшую. Кейнс зауважував, що ідею мультиплікатора він запозичив у англійського економіста Р.Ф. Кана, який вперше ввів це поняття в економічну теорію1. Р.Ф. Кан розробив мультиплікатор зайнятості (fe^) — коефіцієнт, який показує, у скільки разів приріст сукупної зайнятості буде більшим за приріст первинної зайнятості у галузях, безпосередньо пов'язаних з інвестиціями. Поняття мультиплікатора зайнятості вчений вперше сформулював у 1931 р. у зв'язку з обґрунтуванням доцільності організації суспільних робіт під час кризи для стимулювання зайнятості та подолання безробіття.
Мультиплікатор Кейнса — це коефіцієнт мультиплікації, що фіксує пряму пропорційну залежність між приростом інвестицій та приростом національного доходу. Він показує, у скільки разів отриманий приріст національного доходу більший за початковий приріст інвестицій, що обумовив це зростання. Іншими словами, мультиплікатор кількісно визначає множинний вплив змін в інвестиційній активності на відповідні зміни національного доходу, а як наслідок — зайнятості та споживання.
Назвемо k мультиплікатором інвестицій. Зі сказаного випливає характеристика мультиплікатора інвестицій: коли відбувається приріст загальної суми інвестицій, то дохід зростає на суму, яка у k разів перевищує приріст інвестицій.
Механізм мультиплікаційного ефекту полягає ось в чому: приріст інвестицій в будь-якій галузі викличе відповідне розширення виробництва та збільшення зайнятості у цій галузі. Зростання зайнятості означатиме збільшення доходів індивідів, зайнятих у інвестиційному секторі. Частина цих доходів піде на споживання, а інша — на заощадження. Придбання предметів споживання створить нові доходи виробників споживчих благ. Ті, у свою чергу, реалізуючи власні доходи, створять нові доходи інших товаровиробників. Іншими словами, інвестиції перетворюються на доходи, отримані доходи перетворюються на ринкові витрати, які у свою чергу обумовлюють довготривалий процес утворення нових доходів у тих осіб, що втягнуті у ринкові взаємовідносини.
Таким чином, вихідними інвестиціями приводяться в рух подальші чисельні ланцюгові реакції приросту доходів у інших суміжних галузях, які пов'язані між собою суспільним поділом праці. Після завершення певного періоду приріст сукупного доходу буде більшим порівняно з первинним приростом інвестиційних витрат, тобто дорівнюватиме приросту інвестицій, помноженому на коефіцієнт мультиплікації.
Мультиплікаційний ефект веде до кратного збільшення національного доходу, викликаному початковим приростом інвестицій. Наприклад, якщо мультиплікатор дорівнює 5, то приріст національного доходу, викликаний зростанням інвестиційних витрат, буде у 5 разів перевищувати первинний приріст інвестицій. Це явище можна порівняти з ефектом розходження кіл на поверхні води від кинутого каменя.
Дж.М. Кейнс показав, що значення мультилікатора є функцією від психологічних схильностей населення: до споживання та заощадження. Передусім він довів, що числове значення мультиплікатора визначається граничною схильністю до споживання, тобто часткою витрат на споживання в будь-якій зміні доходу. Гранична схильність до споживання (ДС / ДУ) показує, як чергове збільшення доходу буде розподілене між споживанням та заощадженнями.
Дж.М. Кейнс відкрив, що мультиплікатор інвестицій знаходиться у прямо пропорційній залежності від граничної схильності до споживання: чим більша гранична схильність до споживання, тим більший мультиплікатор інвестицій, тобто тим більшим буде приріст національного доходу, викликаний приростом інвестицій.
По-перше, це має цілком математичне пояснення. З наведених формул видно, що чим більша гранична схильність до споживання (АС / ДУ), тим менший знаменник у формулі мультиплікатора, а тому тим більша його величина. Це й обумовлює збільшення приросту національного доходу, зайнятості та споживання, що викликаються зростанням інвестицій. Наприклад, якщо гранична схильність до споживання складає 9/10, то мультиплікатор k = 1: (1 - 9/ 10) - 10.
По-друге, ця формальна залежність має також і економічне пояснення. Як було показано вище, інвестиції перетворюються на доходи, ті у свою чергу витрачаються, перетворюючись у нові доходи і витрати учасників ринкового обміну в інших суміжних галузях господарства і т.д. Інтенсивність та масштабність цього процесу будуть тим більші, чим більшою буде та частка приросту доходу, що піде на споживання.
Дж.М. Кейнс показав, що зростання доходу супроводжуватиметься зростанням споживання в межах існуючої схильності до споживання. При цьому частина доходів буде заощаджуватися. Величина кожного наступного утвореного доходу буде нижчою за величину попереднього. Тому в цілому приріст доходу відбуватиметься у спадній геометричній прогресії. Таке затухання мультиплікаційного ефекту обумовлено дією основного психологічного закону: споживається не весь дохід, частина його заощаджується і вилучається з цього процесу.
Слід зауважити, що мультиплікаційний ефект діє в обох напрямках: як у напрямі зростання, так і спадання. Якщо, наприклад, інвестиції мають від'ємний приріст, тобто скорочуються, то величина національного доходу також зменшиться, причому з урахуванням величини мультиплікатора.
Особливість мультиплікаційного ефекту полягає в тому, що умовою його розгортання є наявність в економіці невикористаних виробничих потужностей та незайнятої робочої сили. Тому в стані повної зайнятості мультиплікатор взагалі не діє, оскільки відсутність вільної робочої сили ставить межу для зростання виробництва. Виникнення в цих умовах додаткового інвестиційного попиту стає причиною інфляції попиту.
Дж.М. Кейнс показав, що є взаємозалежність між мультиплікатором зайнятості (&) та мультиплікатором інвестицій (k). Тому стимулювання інвестиційної активності має комплексні макроекономічні наслідки: збільшення інвестицій викликає не тільки приріст сукупного доходу, але й приріст сукупної зайнятості. У цьому вчений побачив великий потенціал інвестиційної політики, можливість її використання як засобу державного регулювання економіки в умовах макроекономічної нестабільності.
Кейнсова теорія мультиплікатора є новим тлумаченням процесу відтворення. Аналіз цієї проблеми став невід'ємною складовою загальної теорії зайнятості Дж.М. Кейнса, оскільки мультиплікатором встановлювалось точне співвідношення між зростанням сукупних доходів і зайнятістю, з одного боку, та масштабами збільшення інвестицій — з іншого. В основі мультиплікаційного процесу Кейнсом було виявлено такі вагомі аспекти. По-перше, в ринковій економіці закладена можливість пропорційного сполучення нагромадження, виробництва і споживання. По-друге, порушення цього сполучення відбувається внаслідок дії психологічної схильності до заощаджень і недостатнього споживання. По-третє, це порушення може бути усунуте лише шляхом стимулювання інвестицій. Поняття мультиплікатора в теорії Кейнса привертало увагу до інвестицій як основного динамізуючого елемента економіки.
В цілому, теорія мультиплікатора Кейнса на перший план поставила встановлення факторів, що детермінують обсяг національного доходу. Згідно з нею, приріст національного доходу визначається двома величинами: 1) приростом інвестицій та 2) коефіцієнтом мультиплікації, величина якого прямо пропорційно залежить від частки споживання у прирості національного доходу.
Таким чином, недостатність сукупного попиту порівняно з рівнем сукупної пропозиції Дж.М. Кейнс пов'язував як із використанням частини доходу на заощадження, так і з гальмуванням зростання споживчих витрат порівняно з темпами зростання доходу. Інша група факторів пов'язана з недостатнім рівнем інвестиційного попиту та реальних інвестиційних витрат.
Інвестиційний попит. За Кейнсом, інвестиційний попит поряд зі споживчим попитом є вагомим структурним елементом сукупного попиту. Обсяг інвестицій Дж.М. Кейнс вважав головним фактором ефективного попиту, а також головним фактором зайнятості та національного доходу.
Основну увагу Кейнс приділив розгляду впливу таких факторів динаміки інвестиційного попиту, як:
очікувана норма прибутку від інвестицій;
норма банківського процента;
дія психологічної схильності надання переваги ліквідності;
порівняльна привабливість інвестування та заощадження капітальних коштів.
Врахування цих факторів дало ученому можливість пояснити причини недостатньої інвестиційної активності, яка призводить до циклічного спаду економіки. Саме стимулювання інвестиційного процесу Дж.М. Кейнс вважав головним шляхом ліквідацій диспропорційності, запобігання кризовим явищам та усунення їх, ліквідації циклічного безробіття і досягнення повної зайнятості.
Дж.М. Кейнс показав, що забезпечення нормального обсягу інвестицій наштовхується на проблему перетворення заощаджень у реальні капіталовкладення. На цьому базується відома кейнсіанська формула: інвестиції мають бути рівними заощадженням: / = S. Представники неокласичного напряму не бачили в цьому особливої проблеми, уявляючи рівноважний зв'язок між заощадженнями та інвестиціями таким, що досягається автоматично. Кейнс вважав такі погляди спрощеними та нереалістичними. Забезпечення обсягу інвестицій, необхідних для повної зайнятості, посідає чільне місце у теоретичній системі вченого та становить одну з найважливіших задач економічної політики держави.
Але як досягти цього? Аналізу проблеми спонукання до інвестування Дж.М. Кейнс приділяв велику увагу, зосередившись передусім на розгляді двох основних факторів, від яких залежить величина інвестицій: граничної ефективності капіталу і норми процента (рис. 11.3).

Гранична ефективність капіталу — це, за Кейнсом, очікувана гранична прибутковість капіталовкладень: АР / Д/. Кейнс визначав її не поточним прибутком, а оцінкою майбутніх, очікуваних, прибутків, що робить її дуже чутливою до факторів економічної невизначеності: різного роду спекуляцій, паніки, переоцінки перспектив розвитку ринку, технічних переворотів тощо. Це означало, що Дж.М. Кейнс по суті враховував реальні умови ринкової економіки, в якій рух найважливіших народногосподарських показників залежить від поведінки підприємців, від їхніх очікувань майбутніх доходів та економічних передбачень.
Дж.М. Кейнс визначав граничну ефективність капіталу " як величину, рівну тій обліковій ставці, яка зрівняла б теперішню вартість ряду річних доходів, очікуваних від використання капітального майна протягом строку його служби, з ціною його пропозиції. Ми отримаємо таким чином граничну ефективність окремих видів капітального майна. Найбільша з цих граничних ефективностей може тоді розглядатися як гранична ефективність капіталу в цілому". Як бачимо, Дж.М. Кейнс вважав, що перш ніж витратити гроші на інвестування, підприємець підраховує граничну ефективність капіталу, прибуток, який він очікує одержати від використання свого капіталу.
Норма процента є іншим фактором, який враховується підприємцем під час прийняття рішення про інвестиції, капіталовкладення. В теорії процентної ставки Дж.М. Кейнс також радикально відмежувався від підходу класиків (див. табл. 11.3).

Останні вважали, що на рівні окремого індивіда норма процента є " компенсацією за заощадження та утримання", тобто ціною відмови від негайного споживання заради накопичення. Процентна ставка стихійно встановлюється на ринку запозичених коштів і визначається співвідношенням їх пропозиції (заощадження) та попиту (інвестиції).
Класики розглядали процентну ставку як фактор рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Завдяки зміні процентної ставки заощадження автоматично інвестуються. Отже, якщо споживання знижується, то відповідне зростання заощаджень знижує процентну ставку і обумовлює зростання інвестицій. І навпаки, будь-яке зменшення інвестицій знижує процентну ставку і заощадження, що викликає відповідне зростання споживання. Згідно з класичними уявленнями, будь-які заощадження чи у формі готівки (гроші), чи у формі вкладень обов'язково витрачаються. Тим самим підтверджувалась дія закону Сея, тобто неможливість надвиробництва.
Дж.М. Кейнс підкреслював принципову відмінність власної теорії норми процента від класичних уявлень. На відміну від класиків він вважав, що норма процента не може бути компенсацією за заощадження. Адже коли людина акумулює свої заощадження у вигляді готівки, вона не отримує ніякого процента, хоч зберігає так само, як будь-хто інший.
Кейнс виходив з того, що як тільки заощадження індивіда визначені, той має обирати форму, у якій здійснюватиме їх збереження: чи у готівковій формі, чи у вигляді вкладень? Він показав, що вибір індивіда буде залежати від рівня процентної ставки. На встановлення її рівня впливає наявний ступінь надання переваги ліквідності.
Норма процента в теорії Кейнса — це ціна відмови від ліквідності, тобто відмови від збереження нагромаджених коштів у грошовій формі.
Норма процента — це " ціна", яка врівноважує нагальне бажання утримати багатство у формі готівкових грошей з наявною в обігу кількістю грошей1.
Полемізуючи з Д. Рікардо, А. Маршаллом, А. Пігу, Л. Мізесом, Ф. Хайє-ком, Е. Хансеном та іншими " класиками", Дж.М. Кейнс висунув нове пояснення процента як суто грошового феномена, що відображає гру ринкових сил на грошовому ринку. За Кейнсом, процент — це автономний фактор, його рівень визначається стихійною взаємодією попиту і пропозиції на гроші. Попит на гроші регулюється законом переваги ліквідності, пропозиція — кількістю грошей в обігу.
Схильність до ліквідності Дж.М. Кейнс визначав трьома психологічними мотивами (рис. 11.4):

Процентна ставка, за Кейнсом, — це своєрідна плата за необхідність розставатися з готівкою. Зменшення кількості грошей в обігу та нестійка кон'юнктура на грошовому ринку збільшує перевагу ліквідності, а для її подолання необхідне підвищення норми процента. І навпаки, чим стабільніший грошовий ринок, тим нижча перевага ліквідності, а тому нижча процентна ставка.
Прийняття рішення про інвестування та його масштаби, за Дж.М. Кейнсом, залежать від зіставлення рівнів граничної ефективності капіталу і процентної ставки. Справді, підприємець здійснює продуктивне використання капіталовкладень лише тоді й доти, доки процентна ставка буде нижчою за граничну ефективність капіталу (рис. 11.5).

Дж.М. Кейнс вважав, що ця різниця постійно збільшується не тільки внаслідок прогресивного падіння граничної ефективності капіталу, але й тому, що процентна ставка має тенденцію збереження на дуже високому рівні. Кейнс показав, що норма процента — це нижча межа граничної ефективності капіталу. Тому чим нижча норма процента, тим, за інших однакових умов, активніший інвестиційний процес.
Одночасно, як зазначав Кейнс, " норма процента на гроші відіграє особливу роль у встановленні межі рівня зайнятості, оскільки вона встановлює стандартну величину, якої має досягти гранична ефективність капітальних активів, якщо такі активи будуть вироблятися заново". Тобто Дж.М. Кейнс дуже реалістично оцінював протиріччя процесу відтворення, роблячи висновок, що сучасна економіка приречена на хронічну недостатність інвестування і поступове погіршення стану сукупного попиту. Різнобічний аналіз Кейнсом суперечливого процесу схильності до інвестування підвів його до нового формулювання загальної теорії зайнятості. " Наша мета у цьому випадку полягає в тому, щоб з'ясувати, чим визначається в кожний даний момент національний дохід конкретної економічної системи і (що майже одне й те саме) рівень зайнятості в ній... Нашим кінцевим завданням є вибір тих змінних, які можуть свідомо контролюватися чи управлятися центральною владою в тій реальній системі, в якій ми живемо".
Хоч у трактуванні Дж.М. Кейнса процент — це суто психологічний феномен, але одночасно він є тим ланцюгом економічної системи, який у Кейнсовій теорії пов'язує грошову сферу з реальними категоріями процесу відтворення. Формування норми процента учений розглядав як фактор, за допомогою якого грошова сфера впливає на виробництво національного доходу (рис. 11.6).

Звідси Дж.М. Кейнс виводив необхідність та специфіку впливу кредитно-грошового регулювання на хід відтворення.
Дж.М. Кейнс, як бачимо, дійшов твердого висновку про те, що для успішного функціонування ринкової системи необхідним є державне регулювання інвестиційного процесу. Воно, зокрема, має полягати у регулюванні норми процента в напрямку його зниження до рівня нижчого граничної ефективності капіталу. За цих умов для підприємця стає вигідніше інвестувати, ніж утримувати гроші в ощадній установі в ліквідній формі. Якщо бажане співвідношення не дотримується (" ліквідна пастка"), кредитно-грошове регулювання буде безсиле вивести економіку з глухого кута.
Таким чином, в теорії Кейнса встановлено обумовленість недостатнього рівня ефективного попиту та його основних структурних складових низкою економічних факторів (рис. 11.7).

Здійснення Дж.М. Кейнсом докладного аналізу складових ефективного попиту — споживання та інвестування — суттєво збагатило світову економічну науку, заклавши підвалини макроекономічної теорії. " Значна частина цього аналізу належить англійському економісту Кейнсу, — зазначав відомий американський економіст П. Семюелсон. — В наш час основні принципи цього аналізу все ширше визнаються економістами усіх напрямків, включаючи, що важливо зазначити, багатьох, хто не поділяє конкретних поглядів Дж.М. Кейнса на завдання економічної політики і розходиться з ним у технічних деталях".
Вирішення проблеми ефективного попиту Дж.М. Кейнс розглядав як найважливіший шлях подолання економічної кризи, розширення виробництва, зростання національного доходу та вирішення проблеми зайнятості. На цьому базується зміст макроекономічної моделі Кейнса (рис. 11.8).

Суть Кейнсової моделі полягає у можливості заходами державного регулювання ринку вплинути на поведінку споживачів та підприємців у бажаному для макроекономічного стану економіки напрямі: в умовах спаду — стимулювати попит, сприяти на основі цього досягненню макрорівноваги при більшому обсязі національного виробництва, повній зайнятості, загальній мак-роекономічній стабільності. На цій теоретичній основі базувалося обґрунтування Кейнсом необхідності державного регулювання економіки. Слід при цьому зазначити, що зміст та основні напрями державного регулювання ученим були визначені лише у найбільш загальному вигляді.
Таким чином, порівняно з теоріями " класичної" школи Дж.М. Кейнс більш реалістично оцінював особливості та протиріччя ринкової економіки і процесу відтворення. Він бачив суперечність між виробництвом і споживанням, вважав циклічне безробіття складною макроекономічною проблемою. Звідси постановка питання про розробку нової економічної політики — відмова від невтручання держави в економіку і зосередження уваги на визначенні форм і засобів державного регулювання сукупного попиту. Вважаючи функцію заощадження стійкою, Дж.М. Кейнс всю увагу зосередив на тому, щоб за допомогою державного регулювання забезпечити не менш стійкий приріст інвестицій та національного доходу.
Одночасно Кейнс не приховував складності вирішення цих проблем. Так, головні риси економічного циклу Кейнс пов'язував з механізмом коливань граничної ефективності капіталу, але відверто заявляв, що " підняти граничну ефективність капіталу, залежну від некерованої психології ділового світу, не так легко". Атому Дж.М. Кейнс дійшов висновку, що "...за теперішньої організації ринків і тих впливів, які на них панують, ринкова оцінка граничної ефективності капіталу може зазнати таких колосальних коливань, що їх не можна достатньою мірою компенсувати відповідними змінами норми процента... На цій підставі я роблю висновок, що регулювання обсягу поточних інвестицій залишати у приватних руках небезпечно". Тому учений вважав бюджетну політику найбільш дійовим інструментом державного регулювання економіки. Йдеться передусім про прямі державні видатки для стимулювання ефективного попиту, а також про вилучення державою заощаджень за допомогою системи податків та займів. Вирішального значення у стимулюванні приватних інвестицій Дж.М. Кейнс надавав прямим державним бюджетним видаткам. " Зі свого боку я зараз ставлюсь дещо скептично до можливості успіху чисто грошової політики, спрямованої на регулювання норми процента, — зазначав він у цьому контексті. — Я розраховую зараз на те, що держава... буде брати на себе все більшу відповідальність за пряму організацію інвестицій".
Одночасно Кейнс виступав за широке впровадження державою суспільних робіт, фінансованих з державного бюджету. Це, на його думку, мало сприяти збільшенню частини національного доходу, яка розподіляється, створенню додаткового попиту, який, в свою чергу, приводить до скорочення безробіття та інфляції, до досягнення повної зайнятості.
Поряд з бюджетною політикою значну роль в механізмі реалізації державного регулювання економіки Дж.М. Кейнс відводив також і кредитно-грошовій політиці. Він показав, що непрямими кредитно-грошовими регулюючими заходами держава також в змозі впливати на стан економіки за різними напрямками: на регулювання ставки процента, на схильність до споживання, очікування підприємців, стимулювання приватних інвестицій.
Практична програма Кейнса була досить консервативною. Вчений не був прихильником зростання частки державної власності, вважаючи, що "...немає явних підстав для системи державного соціалізму, що охоплювала би більшу частину економічного життя суспільства. Не власність на знаряддя виробництва істотна для держави". Однак при цьому він чітко розумів величезне значення державного регулювання у сприянні кращому функціонуванню ринкової економіки. Державну політику стимулювання схильності до споживання та інвестицій Кейнс розглядав як " єдиний практично можливий засіб уникнути повного руйнування існуючих економічних форм і як умову для успішного функціонування особистої ініціативи". В цілому він виявив рідкісну теоретичну та політичну далекоглядність у визнанні та обґрунтуванні необхідності державного регулювання економіки, хоч, безумовно, він не міг передбачити об'єктивних меж його можливостей, які з особливою чіткістю виявилися лише у середині 70-х pp. XX ст.
Резюмуючи розроблену Дж.М. Кейнсом макроекономічну модель та практичну програму управління сукупним попитом, треба визнати, що це була реальна наукова кейнсіанська революція, яка відбулася як в економічній теорії, так і в економічній політиці. її основний зміст можна сформулювати так:
започаткування нового розділу економічної теорії — макроекономіки, винесення на перший план проблеми факторів, що визначають споживання та інвестиції як основні компоненти національного доходу;
розробка нового методологічного та теоретичного інструментарію для аналізу нових складних проблем і суперечностей ринкової економіки;
актуалізація в макроекономічній теорії проблеми ефективного попиту, тобто проблеми реалізації; надання першочергової уваги вивченню засобів запобігання чи пом'якшення циклічності, досягнення стійкого економічного зростання тощо;
теоретичний аналіз підпорядковується практичній меті — виробленню ефективної економічної політики державного регулювання ринкової економіки для компенсації її недоліків.
Поряд з цим теорія Дж.М. Кейнса відбивала специфіку 30-х pp. XX ст. Це виявилося, зокрема, у певному перебільшенні значення умов реалізації та обмеженні макроекономічної моделі лише завданнями виходу з депресійного стану, у явно вираженій статичності Кейнсового аналізу, у різко негативному ставленні до заощаджень, у певній недооцінці цінового фактору тощо. Ознаки теоретичної обмеженості Кейнсового аналізу стали об'єктом розвитку і вдосконалення макроекономічної теорії прихильниками та представниками цього напряму.