Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Лікарсь кі рослини родини гречков і
Гірчак зміїнний, або ракові шийки (Polygonum bistorta) Морфологія. Багаторічна трав’яниста рослина з дерев’янистим, товстим, змієвидно зігнутим червонуватим коре- невищем з численними тонкими коренями. Стебла прямостоячі, поодинокі, вузлуваті, заввишки 30-100 см. Нижні листки великі, видовжено-ланцетні, з крилатим довгим черешком, при основі клиновидні або серцевидні. Верхні – си- дячі, чергові, дрібні, лінійні, по краю хвилясті, з клиновидною або злегка виїмчастою основою, знизу сіруваті, Корот- ко-опушені, зверху голі або злегка опушені, своєю основою охоплюють стебло. Розтруби зкошені, відкриті. Суцвіття – густий суцільний колос на верхівці стебла. Квітки дрібні, двостатеві, рожеві. Оцвітина 5-роздільна, залишається при плодах. Плід – тригранний горішок. Цвіте з кінця травня до середини липня. Рослина медоносна. Формула квітки. *P5 A8 G(3). Екологія і поширення. Росте на болотах, заплавних луках, по берегах водойм, лісових вологих галявинах, у посівах по всій території України, іноді зустрічається в лісотундрі та тундрі. Сировина. Кореневище. Дія. В’яжуча, протизапальна, антибактеріальна, кровоспинна та заспокійлива. Застосування. Препарати гірчака зміїного використовують як в'яжучий засіб при розладах кишечника, при запа- ленні слизових оболонок і хворобах сечового міхура. У народній медицині рослину використовують при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, проносах, дизентерії, при каменях у жовчному і сечовому міхурах. Зовнішньо ліки з цієї рослини використовують при запальних процесах слизової оболонки ротової порожнини і горла, при катаральному стоматиті, гінгівіті, пародонтозі та інших захворюваннях ротової порожнини, для лікування екземи, застарілих ран і фурункулів, для спринцювань при білях у жінок. Кореневище гірчака зміїного входить до складу шлункових чаїв. Гірчак перцевий, або перець водяний (Polygonum hydropiper) Морфологія. Однорічна трав’яниста рослина, заввишки близько 70 см. Кореневище тонке. Стебло порожнисте, вузлувате, у верхній частині гіллясте, під осінь червоніє. Листки блискучі, часто із залозистими крапками, або чорними (ніби дьогтьовими) плямами, за формою довгасто-ланцетовидні, до обох країв звужені, гострі або тупуваті, з хвилястими цілісними краями. При основі утворюють розтруб, на смак гірко-гостро-перцеві. Розтруби циліндричні, плівчасті, червонуваті, без помітного опушення, по краю з короткими війками або без них. Квітки двостатеві, дрібні зеленувато-рожевого або білувато-рожевого кольору, сидять на дуже коротких ніжках, по 2-3 в пучках, у вигляді клубочків, зібраних у тонкі, переривчасті, часто повислі китиці. Оцвітина 4-5-роздільна, зеленувато-рожева, вкрита золотавими залозками. Плоди – горішки, яйцеподібні, тригранні або сплощені, завдовжки 2-3 мм, дещо коротші від оцвітини, коричневі або чорні, ямчасті. Цвіте гірчак перцевий з кінця червня по вересень. Формула квітки: *P4-5 A6-8 G(2-3). Екологія і поширення. Росте на зволожених місцях, берегах річок, поблизу ставків і по канавах, на луках, у во- логих лісах – часто суцільними масивами, по всій території України, крім Полинового Степу і Криму. Сировина. Трава і квітучі гілки. Дія. Кровоспинна, знеболююча, заспокійлива, протизапальна та антисептична. Застосування. У науковій медицині препарати гірчака перцевого використовують в основному як кровоспинний засіб при маткових кровотечах на тлі гіпотонії матки в результаті запалень, при поліменореї різного генезу, при невеликих гемороїдальних кровотечах, при кровотечах із дрібних судин і капілярів шлунка й кишок. Частіше їх вико- ристовують як допоміжний засіб у комплексній терапії при маткових і внутрішніх кровотечах. У поєднанні з іншими лікарськими рослинами гірчак перцевий використовують при проносах та ентероколітах. Зовнішньо рослину викорис- товують для місцевих ванн при геморої, вузлуватій формі зобу, для лікування гнійних і гангренозних ран, екземи, виразки гомілки тощо. Гірчак почечуйний (Polygonum persicaria) Морфологія. Однорічна трав’яниста рослина. Корінь стрижневий, слаборозгалужений. Стебло прямостояче, вил- часто-розгалужене, із вздутими вузлами, заввишки 30-100 см. Листки чергові, короткочерешкові, широколанцетні, загострені, цілокраї, з клиноподібною основою, рідкоопушені щетинистими волосками, з червонувато-бурою плямою (у вигляді підкови) в середній частині листкової пластинки. Розтруби бурі, притисло-волосисті, по краю з довгими війками. Квітки дрібні (2, 5-3 мм), зеленувато-рожеві або білі, зібрані в щільну колосоподібну китицю. Плоди – 3-гран- ні, чорні, блискучі горішки, 2-2, 5 мм завдовжки. Цвіте в липні-серпні, плодоносить у серпні-вересні. Формула квітки: *P5 A6 G(3). Екологія і поширення. Зустрічається на заплавних луках, по берегах водойм, як бур’ян у посівах, по городах, пасовищах, вологих місцях по всій території України. Сировина. Трава, яку заготовляють у період цвітіння рослини. Дія. Кровоспинна, послаблююча, сечогінна, протизапальна, болетамувальна та судинозвужувальна. Застосування. Застосовують настій та рідкий екстракт з трави рослини при ускладненому кровотечею геморої, особливо у хворих з атонічними запорами, при спазматичних запорах. У гінекологічній практиці їх призначають при вагініті при захворюваннях, пов'язаних з матковими кровотечами (гіпотонія матки, надмірні місячні тощо). У народній медицині відвар трави використовують для лікування ран, виразок, лишаїв та висипів на шкірі, ним полощуть горло при ангіні й ларингіті. Свіжу потовчену траву прикладають до потилиці при головному болі. Для лікування ран використовують і свіжий сік рослини. Гірчак пташиний, або спориш звичайний (Polygonum aviculare) Морфологія. Однорічник зі стрижневим, розгалуженим коренем. Стебло нерідко галузиться від основи, членис- те, часто сланке, довжиною 10-100 см, з плівчастими піхвами. Листки дрібні, чергові, цілокраї, еліптичні або ви- довжено-ланцетні з короткими черешками, з сріблясто-білими плівчастими прилистками, зрослими в розірвану вгорі і бахромчасту трубочку, що обгортає основу меживузля. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, зелені, по краю рожеві або білі, розташовані по 2-5 у пазухах листків, з простою п'ятироздільною зеленуватою, по краю рожевою або білою оцвітиною. Плоди – тригранні, матові, точково-бугристі горішки. Цвіте у травні-серпні. Плоди дозрівають у липні- вересні. Формула квітки: *P5 A9 G(3). Екологія і поширення. Спориш звичайний росте по всій території України вздовж доріг, на подвір'ях, смітниках і полях. Сировина. Трава. Дія. Кровоспинна і сечогінна. Застосування. Препарати з трави рослини зменшують проникність стінок судин і підвищують здатність крові до зсідання (дія флавоноїдів, дубильних речовин і сполук кремнію), перешкоджають утворенню сечових каменів (дія роз- чинних сполук кремнієвої кислоти), підвищують діурез, виводять з сечею надлишок іонів натрію і хлору, збільшуючи фільтрацію в ниркових клубочках і зменшуючи зворотну резорбцію в ниркових канальцях, поглиблюють дихання, знижують артеріальний тиск, посилюють скорочення матки, виявляють антитоксичну дію. Завдяки дубильним речови- нам, препарати споришу позитивно впливають на функцію шлунково-кишкового тракту. Найдоцільніша форма зас- тосування – настій. Пероральне вживання настою показане при хронічних захворюваннях сечовивідних шляхів Гречка посівна (Fagopyrum sagittatum) Морфологія. Однорічна рослина (30-70 см заввишки) з галузистим червонуватим стеблом. Листки стрілопо- дібно-трикутні, чергові, з тонкоплівчастим жовтуватим розтрубом. Квітки двостатеві, в китицях на довгих пазушних квітконосах, на верхівці стебла утворюють щиткоподібні суцвіття, із сильним ароматом. Квітка має рожеву або білу оцвітину, 5-роздільну. Тичинок 8, з них 5 утворюють зовнішнє коло з пиляками, які відкриваються в середину, 3 – внутрішнє коло з пиляками, які відкриваються назовні, тичинкові нитки наполовину коротші за оцвітину. В одних квітках стовпчики довгі, а тичинки вкорочені, в інших, навпаки, короткі стовпчики й довгі тичинки. Таким чином, для гречки характерне явище гетеростилії (різностовпчастості). Біля основи тичинкових ниток є нектарники (залозки) у вигляді дископодібного розширення – квітколожа. Завдяки ним квітки виділяють нектар і мають сильний медовий запах, який приваблює бджіл. Зав’язь 3-гранна, як у всіх гречкових, приймочки головчасті. Плід – тригранний бурий горішок, при якому залишається оцвітина. Зародок прямий, з поперечними сім’ядолями і оточений білком. Цвіте у липні. Формула квітки. *P5 A5+3 G(3). Екологія і поширення. Походить з Індії. Вирощують як круп'яну культуру переважно на Поліссі та в Лісо- степовій зоні України. Сировина. Насіння і трава, зібрана на початку цвітіння рослини. Дія. Пом’якшувальна, відхаркувальна, зменшення ламкості і проникності кровоносних капілярів. Застосування. Гречані крупи – цінний дієтичний продукт. Приготовлені з них страви корисні людині будь-якого віку. Особливо корисним є вживання страв з гречаних крупів при шлунково-кишкових захворюваннях, недокрів'ї, роз- ладах нервової системи, захворюваннях нирок. З трави гречки одержують рутин, який використовують для профі- лактики й лікування гіпо- й авітамінозу Р, при захворюваннях, що супроводжуються порушеннями проникності судин (геморагічні діатези, капіляротоксикози, крововиливи в сітківку ока, гіпертонічна та променева хвороби, гломеру- лонефрит, ревматизм, септичний ендокардит тощо). На основі рутину одержують ряд інших препаратів (урутин, рутамін, аскорутин та інші). У народній медицині настій квіток п'ють при кашлі. Добре розтерте й просіяне листя використовують для присипання запрілостей у дітей. Ревінь пальчастий, або тангутський (Rheum palmatum) Морфологія. Велика багаторічна трав’яниста рослина заввишки до 3 м, з товстим коротким багатоголовим коре- невищем, воно зверху темно-буре, а на зломі яскраво-жовте, досягає маси 12 кг. Корені соковиті, великі. Стебла з рід- ким листям, голі, всередині – порожнисті, борозенчасті, з червоними цяточками і смужками. Прикореневі листки ве- ликі, на довгих м’ясистих черешках, довжина з черешком до 1, 5 м, довжина пластинки – 80 см, ширина – 75 см. Листки роздільні, з перистонадрізаними частками, лопаті листків загострені, нерівновеликонадрізані. Стеблові листки чергові, дрібніші (до 10 см у діаметрі), з короткими черешками і округлими пальчасторозсіченими пластинками, із сухим плівчастим розструбом біля основи. З другого-третього року культури ревінь розвиває великі волотеві гіллясті суцвіття. Квітки дрібні, двостатеві, правильні, білі, жовті, зелені або рожеві, зібрані у суцвіття волоть. Оцвітина проста, віночковидна, шестироздільна. Плід – тригранний горішок червоно-бурого кольору. Цвіте в липні. Формула квітки: *P6 A9 G(3). Екологія і поширення. Батьківщиною ревеню є гірські ліси центрального Китаю і Тібет. На території України та багатьох інших країн його культивують як лікарську рослину. Сировина. Кореневище з коренями. Дія. Послаблююча, в’яжуча, протизапальна. Застосування. Біологічна дія ревеню залежить від дози: у великих дозах він діє як послаблюючий засіб (наслідок настає через 8-10 годин), при малих дозах спостерігається протипроносний ефект. Послаблююча і в’яжуча дії зале- жать і від того, який розчинник використовується при виготовленні препаратів: у водних препаратів переважає по- дразнююча дія, у спиртових – в'яжуча. Призначається ревінь переважно хворим похилого віку і дітям при атонії кишечника, метеоризмі і при хронічних запорах. Дозу добирають індивідуально. В невеликих дозах (0, 05-0, 2 г) ревінь допомагає при диспепсії та катарі шлунка з недостатньою кислотністю. У побуті використовують черешки прико- реневих листків для приготування компотів, киселів, начинки для пиріжків. Щавель кислий (Rumex acetosa) Морфологія. Багаторічна трав’яниста рослина. Прикореневі листки великі, довгочерешкові, при основі стріло- або мечоподібні, з направленими донизу гострими лопатями; стеблові – ланцето-стрілоподібні на коротких черешках, верхні сидячі. Біля основи черешків знаходяться плівчасті прилистки, що зрослися і утворили келихоподібні прозорі утворення – розтруби. Квітки одностатеві, в китицях, які зібрані у волоть, рожеві, червонуваті або жовтуваті. Рослини дводомні, тому є тичинкові і маточкові квітки. Оцвітина проста, чашечкоподібна, 6-роздільна, з розташованими в 2 кола листочками, які в тичинкових квітках направлені догори, тичинок 6. У маточкових квітках листочки зовнішнього кола оцвітини відігнуті вниз і притиснені до квітоніжки, внутрішні – прямостоячі, вдвоє більші від зовнішніх, при плодах розростаються, утворюючи здуття. Маточка з трьома короткими стовпчиками і пензликоподібними приймоч- ками. Пензликоподібні приймочки – родова ознака щавлю і пристосування до запилення вітром. Плід – тригранний горішок, містить зігнутий зародок насінини і мучнистий білок у центрі. Формули квіток: *♂ P3+3 A3+3 G0, *♀ P3+3 A0 G(3). Екологія і поширення. Щавель кислий росте по всій Європі (за винятком Криму), на Кавказі, в Сибіру, на Да- лекому Сході, на території України на луках, по болотах, у вологих лісах на галявинах. Як овочеву рослину його широко культивують. Сировина. Листки і корені. Дія. В’яжуча, послаблююча, кровоспинна, протиглисна, бактерицидна, протизапальна. Застосування. Препарати щавлю стимулюють діяльність печінки і жовчотворення, посилюють перистальтику кишечника. Малі дози виявляють в'яжучу дію. Високий вміст фенольних сполук зумовлює капілярозміцнюючі, протисклеротичні й протизапальні властивості щавлю. У дієтотерапії його використовують як джерело вітамінів. У вигляді юшок і борщів його призначають при діабеті й ожирінні. Зовнішньо, як в'яжучий засіб, щавель використо- вують для лікування запалення ясен, ангіни та шкірних захворювань, які супроводяться запальними явищами. Свіже потовчене листя прикладають до застарілих ран і виразок. Щавель кінський (Rumex confertus) Морфологія. Багаторічна трав’яниста рослина з товстим, слабо розгалуженим багатоголовим кореневищем. Стебло прямостояче, боріздчасте, до 1, 5 м висотою, у верхній частині розгалужене. Прикореневі і нижні стеблові листки видовжено-трикутно-яйцевидні, тупі, по краю хвилясті, 1-25 см довжиною, із серцевидною основою, довго- черешкові; верхні – яйцевидно-ланцетні, стеблообгортаючі, на коротких черешках. Черешки зверху жолобчасті. Суц- віття – вузько-циліндричне, щільне, з наближених мутовок, майже безлисте. Квітки двостатеві, правильні. Оцвітина проста, з шістьох листочків, розміщених у два кола, зелена, чашовидна; зовнішні листочки оцвітини трохи менші від половини ширини внутрішніх, внутрішні – округло-серцевидні, з розвиненим горбочком в одній частці, на двох інших горбочки малопомітні. Зав’язь одногнізда, один з трьох ниткоподібних стовпчиків зазвичай з великим світлим ущільненням, приймочки китицеподібні. Плоди – тригранні, овальні, світло-коричневі горішки довжиною біля 4 мм, що залишаються на рослині впродовж всієї зими. Цвіте в червні-липні. Плоди дозрівають у серпні-вересні. Формула квітки: *P3+3 A6 G(3). Екологія і поширення. Щавель кінський розповсюджений майже по всій Європі (крім північних районів), на Кавказі, в Сибіру, Казахстані, Середній Азії і на Далекому Сході. Росте ця рослина й по всій території України, крім Карпат і прикарпатських районів, по луках, вогкуватих узліссях, рівчаках. Сировина. Кореневище і корінь. Дія. Послаблююча, кровоспинна, глистогінна та холеретична. Застосування. Біологічна дія щавлю залежить від дози: у великих дозах він діє як послаблюючий засіб, при малих дозах спостерігається протипоносний ефект. Основними показаннями до призначення препаратів щавлю є коліти, ентероколіти, геморой, тріщини заднього проходу, глистяна інвазія, гіперполіменорея, кровохаркання, крово- точиві виразки шлунка тощо. Певний терапевтичний ефект спостерігається також при гепатохолециститах, холецис- титах і холангітах. Експериментально та в умовах клініки доведено ефективність настойки кореня щавлю при ліку- ванні гіпертонічної хвороби. Використовують щавель і як зовнішній засіб (роблять полоскання і спринцювання при запальних захворюваннях ротоглотки, піхви і вульви, при білях).__
|