Щедрий і Жадібний

НЕ ВІДПОВІДАЙ НА ДОБРО ЗЛОМ

У степу, далеко від села, чабан випасав отару овець місцевого багатія. Одного разу, зібравшись уполювати собі на вечерю зайця, він помітив на краю невеликого ліска вогонь і поспішив туди. Підійшов ближче і дивиться: у вогні щось вовтузиться і чутно ніби хтось плаче. Наспіх прив'язавши до вірьовки мішок, чабан кинув його у вогнище.

- Залазь у мішок! - гукнув він.

Як тільки те, що вовтузилося у вогні, залізло у мішок, чабан його витягнув. Дуже він здивувався, побачивши у мішку дракона з палаючою гривою. Чабан пожалкував, що врятував злого дракона, але було вже пізно.

Дракон виліз із мішка, а чабан йому й каже:

- Драконе, що ти мені даси за те, що я тебе із вогню врятував?

- За те, що ти мене врятував, я тебе з'їм, - відповів дракон.
Чабан розгубився, не знає що йому й робити.

У цей час мимо бігла лисичка та й запитує:

- А чого це ви сперечаєтесь?
Чабан Їй і каже:

- Та ось, лисице, я з вогню врятував дракона. Запитав його, чим він віддячить мені за це, а дракон відповів, що з'їсть мене.

Лисиця відразу зметикувала, в чому тут справа, і щоб врятувати чабана, удавано серйозним тоном мовила:

- Ні, чабане, я не вірю, що ти врятував дракона.

А чабан їй на те роздратовано:

- А чому ти не віриш? Ось і мішок поруч лежить.

Лисиця зиркнула на той мішок і каже:

- Е ні, чабане, дракон у твій мішок не вміститься. Ти неправду кажеш...

Дракон, не зрозумівши хитрощів лисички, вплигнув у мішок.

- Вмістився?

А чабанові тільки цього й треба було: він мерщій зав'язав мішок, у якому вже сидів дракон, і кинув його у вогонь.

Щедрий і Жадібний

Якось трапилося, що Щедрий і Жадібний жили разом. Вирішили вони відправитися пошукати щастя. Звалили хурджіни на плечі і рушили в дорогу. Йшли вони весело, розповідали небилиці та казки і дорога здавалася їм коротшою. На привалі Щедрий витяг з хурджіна їжу, а Жадібний сказав, що він залишить свою про запас. Щедрий, звичайно, пригостив його, і так повелося кожен раз. Коли ж у Щедрого скінчилася їжа, Жадібний кинув його напризволяще і, не сказавши ні слова, пішов далі. Щедрий в зневірі звернув на іншу стежку. Незабаром стемніло, і прийшов час подбати про ночівлю. Побачив Щедрий покинутий мли

Якось трапилося, що Щедрий і Жадібний жили разом. Вирішили вони відправитися пошукати щастя. Звалили хурджіни на плечі і рушили в дорогу. Йшли вони весело, розповідали небилиці та казки і дорога здавалася їм коротшою.

На привалі Щедрий витяг з хурджіна їжу, а Жадібний сказав, що він залишить свою про запас. Щедрий, звичайно, пригостив його, і так повелося кожен раз. Коли ж у Щедрого скінчилася їжа, Жадібний кинув його напризволяще і, не сказавши ні слова, пішов далі. Щедрий в зневірі звернув на іншу стежку.

Незабаром стемніло, і прийшов час подбати про ночівлю. Побачив Щедрий покинутий млин, ліг в корито для зерна і заснув.

Його розбудив дивний шум. Прокинувшись, він побачив, що поруч горить багаття, а навколо нього сидять лисиця, вовк і ведмідь. Щедрий злякався і лежав непорушно.

- Розкажи що-небудь, - попросили лисицю вовк і ведмідь.

- Я розповім про марне для нас, але корисне для людини, - сказала лисиця. - Близько млинарської канави є два великих камені, під ними нора, а в норі живе миша. Зі сходом сонця вона виносить з нори калі золота, а ввечері забирає назад.

- А тепер твоя черга, - звернулася лисиця до вовку.

- На тій високій горі пасуться вівці, - розповів вовк. - Одна з них, сама паршива, дає стільки вовни, скільки не дає і вся отара. От би що знати людині!

- А я знаю, що під горіховим деревом біля міської брами зарито скарб, - сказав ведмідь.

На світанку звірі пішли, а Щедрий забрав собі всі скарби, про які говорили звірі, і купив у пастухів саму паршиву вівцю.

Повернувся додому Щедрий і зажив в достатку.

А потім повернувся і Жадібний. Він був дуже змучений і одягнений у лахміття. Вдома йому розповіли про вдачу його друга.

На другий день Жадібний пішов до щедрого і почав скаржитися на свою долю:

- Багато країн я об'їхав, і скрізь на мою долю випадали горе і страждання. А як до тебе прийшла удача, мій брат?

Щедрий розповів про все і поділився з ним своїми скарбами.

Але жадібному здалося, що його обділили, і він вирішив сам піти на те саме місце і підслухати розмову звірів. Раптом вони розкажуть про нові скарби!

Знайшовши млин, заліз у корито для зерна і став чекати.

Опівночі прийшли звірі, розвели вогонь і стали грітися. Вигляд у них був дуже незадоволений.

- Що невесела, лисиця? - Запитали вовк і ведмідь.

- Як же мені бути веселою, коли хтось дізнався мою таємницю і стягнув золото, - відповіла лисиця.

- Та й наші скарби хтось прибрав до рук, - поскаржилися вовк із ведмедем. - Не інакше, як нас підслухали! Давайте-но перевіримо, чи немає тут кого-небудь.

Звірі почали обшукувати млин. У кориті для зерна вони знайшли Жадібного і розірвали його на частини.