Ліквідація колоніалізму, створення і розвиток незалежних держав.

1. Розпад колоніальної системи. Етапи деколонізаціїЗакінчення Другої світової війни стало новим етапом у житті народів Азії та Африки. У XX ст. колоніалізм в основному вже вичерпав себе. По-перше, економічно Європейським державам, насамперед Великій Британії, стало зрозуміло, що набагато вигідніше вивозити капітали до країн Азії та Африки для будівництва промислових і сільськогосподарських підприємств, оскільки тут велика кількість дешевої робочої сили, джерел сировини та енергоносії, а також не існує необхідності витрачати великі кошти на охорону навколишнього середовища, як у країнах Європи

У колоніальних країнах було закладено основи гірничодобувної промисловості, запрацювала система постачання сировини в Європу в обмін на промислові товари та сформувалася місцева буржуазія, що могла контролювати цю діяльність за участю й під керівництвом європейського капіталу. Друга причина була політичною. Зміни в політичному устрої країн Західної Європи, ру-х до демократії виявилися несумісними з існуванням колоній, які були фактично відірвані від суспільства. Отже, європейським країнам стало невигідно утримувати колонії. Водночас у самих країнах Азії та Африки виникли умови для посилення національно-визвольного руху. Серед чинників, що сприяли цьому процесові, слід виокремити прагнення національної буржуазії посісти панівне становище у своїх країнах, зростання ролі інтелігенції та робітничого класу, створення нових політичних партій та організацій. Процес деколонізації, тобто ліквідації колоніального володарювання й надання політичної незалежності народам, розтягнувся на кілька десятиріч. Його можна переділити на три етапи.

1-й етап (1945—1955 рр.) розпочався революціями у " В'єтнамі та Індонезії. їхні колишні метрополії — Франція та Голландія, відновивши власну державність після німецької окупації, спробували повернути панування над цими країнами, але в багатолітній кровопролитній війні зазнали поразки. Лаос, що в жовтні 1945 р оголосив незалежність, був знов окупований Францією і виборов свободу лише в 1954 р. разом із Камбоджею.

2-й етап (середина 50 — кінець 60-х рр.) був більш організованим і планомірним у питаннях про надання незалежності колоніям. Велика Британія вчасно подбала про додаткову підготовку управлінських, військових кадрів, лікарів, аби не допустити хаосу в нових державах і зберегти в них свій вплив. Для цього колонізатори нерідко йшли на контакт із національно-визвольними рухами. У той період незалежність дістали 7 країн Азії, 37 — Північної та Екваторіальної Африки. Особливе значення мав 1960 р., коли Генеральна Асамблея ООН з ініціативи СРСР прийняла Декларацію про надання незалежності колишнім колоніальним країнам. Цей рік було визнано " роком Африки", позаяк одразу 17 країн стали незалежними. Тільки у випадку з Алжиром Франція використала всі сили й.засоби, щоб перешкодити незалежності. Протягом 1954-1962 рр. вона вела колоніальну війну, що була пов'язана з більшою інтегрованістю двох економік, а також зі знайденими в Алжирі родовищами нафти. Лише в 1962 р. завдяки підтримці світової громадськості та ООН Алжир став незалежним. На 3-му етапі, що розпочався в першій половині 70-х рр., було ліквідовано залишки колись могутніх колоніальних імперій. У 1975 р. впала остання з них — португальська, надавши незалежність Анголі, Мозамбіку, Сан-Томе і Принсіпі. До середини 90-х рр. 11 країн Південної Африки набули державного статусу. Зазначимо, що більшість африканських країн зберегла тісні зв'язки з метрополіями. Багато з них входять до Британської та Французької співдружності націй. Прихід до влади у Південно-Африканській Республіці нового уряду, який узявся за ліквідацію расистської системи, зумовив надання в 1990 р. незалежності Намібії — останній колонії в Африці.

2. Шляхи розвитку незалежних державПеред народами молодих країн, що звільнилися, постали завдання становлення і зміцнення їхньої політичної незалежності, завоювання економічної самостійності, проведення соціальних реформ, розвитку освіти і культури. Вирішення цих завдань супроводжувалося гострим протиборством між різними політичними силами.Велика група країн (Індія, Пакистан, Філіппіни, Кенія, Марокко, Туніс та ін.) обрала цінності ринкового плюралізму, зміцнення зв'язків із західними країнами. Практика засвідчила: що більше заохочувалося приватне підприємництво, що скоріше ліквідувала: я феодальна спадщина і зміцнювалися конституційні основи держави, то успішніше переборювалися труднощі становлення суверенітету. В перші роки незалежності більшість країн Сходу переживали значні економічні труднощі, пов'язані як із слабкістю національних економік, зорієнтованих на видобуток сировини та виробництво напівфабрикатів, демографічним бумом, нерозвиненістю інфраструктури, так і з нерівноправним міжнародним розподілом праці.Попри всі ці проблеми, більшість країн Азії та деякі країни Африки у другій половині XX ст. перетворилися з переважно аграрних на аграрно-індустріальні, а деякі навіть стали передовими індустріальними державами.

17. Більшу частину регіону Близького Сходу складають арабські країни. Арабський світ охоплює територію близько 20 держав, що розташовані на території Північної Африки, Аравійського півострова, Близького Сходу. Ці країни об`єднані спільністю етнічного складу, мови. Культури, традицій. У 1945 р. було утворено Лігу арабських держав (ЛАД). Основне багатство арабських країн – нафта (90% світових запасів). Більшість арабських держав є членами Організації експортерів нафти (ОПЕК), яка покликана захищати інтереси експортерів нафти. Арабські країни розрізняються за рівнем розвитку і державним устроєм. Кувейт, Саудівська Аравія, Об`єднані Арабські Емірати, Катар мають найвищий у світі показник доходу на душу населення. В них передові технології, безкоштовна освіта, розвинута система соціального забезпечення поєднуються з сильними ісламськими традиціями, монархічною формою правління (абсолютна теократична монархія), патріархальними пережитками. Демократичні традиції відсутні. Інші арабські країни (Алжир, Лівія, Єгипет, Сирія) мають республіканський устрій і в повоєнний період намагалися побудувати “арабський соціалізм”. У повоєнні роки для арабських країн головною проблемою став арабо-ізраїльський конфлікт. Наприкінці 40-х – на початку 50-х років арабо-ізраїльський конфлікт став складовою «холодної війни».

18. Японя 45-ті 90ті Становище Японії після ІІСВ було тяжким: економіка виснажена війною, країна окупована американськими військами. Окупаційна влада відновлювала в Японії демократичні інститути.Відновилася діяльність демократичних політичних партій. У1946 р. були проведені вибори. парламентом було ухвалено нову конституцію, яка обмежувала імператорську владу, закріплюала демократичні свободи, а головне проголошувала відмову Японії від ведення війн як засобу політики." холодна війна" перетворила Японію з ворога на союзника США у боротьбі проти СРСР. 1951 р. США одночасно з мирним договором у Сан-Франциско підписали договір безпеки з Японією. СРСР тоді відмовився підписати мирний договір з Японією. " Економічне дво" з середини 1950х рр. Воно характеризується стрімким розвитком електронних технологій, автоматизацію праці, використанням нових матеріалів, розвитком новітніх засобів звьязку. За темпами розвитку у світі посіла друге місце після США.

19. Японія на початку 21ст
Економіка Японії є однією з найпотужніших у світі. Вона посідає друге місце після США за показниками ВВП ($4, 5 трильйони у 2005) і третє місце після США і КНР за показниками купівлеспроможності. Японська економіка є найбільшою в Азії. Вона дуже залежить від поставок сировинних матеріалів з інших країн через нестачу природних ресурсів.
За допомоги США Японія змогла відбудувати свою економіку, яка з середини 1960-х років посідає друге місце у світі за темпами зростання. У 1990-х роках країна увійшла до економічної кризи, з якої почала поступово виходити з середини 2000-х років
Сьогодні економіка Японії продовжує утримувати позиції світового лідера.Останнім часом багато японських фірм, особливо малого і середнього бізнесу, переглядають вищезгадані принципи задля збільшення продуктивності праці і прибутків.

20. Китай 45ті - 90ті
1 жовтня 1949 р. була проголошена КНД на чолі з Мао Цзедуном. Сталін в Мао Цзедун вели переговори 2 місяці. Мао багато просив.
14 лютого 1950 р. був підписаний договір " про дружбу, союз і взаємодопомогу" на 30 років. Суть: взаємодопомога в разі війни, економічна взаємодопомога. СССР передавав Китаю залізницю та порт Дальній. залізницю армія передавала на користь Китаю зброю СССР надавав кридит Китаю 300млн.доларів і забовязувався побудуати 50 еликих промислових підприємств.
Після смерті Сталіна допомога Китаю зросла. Навчання студентів зростало до заг.нац.масштабів, щороку безкоштовно навчались тисячі китайців. 30тис. спеціалістів з СССР працювали в Китаї. Китай розвивався за рад сценарієм по 5-річкам. Протягов першої пятирічки виробництво зросло на 41%. на 1956р була знищена приватна власність. 20зїзд КПРС в 1956 р. засудив культ Сталіна і це негативно вплинуло на стосунки двох держав, вплоть до розриву і протиборства.

21.. Китай 90ті з 1980х у Китаї спостерігається бурхливе економічне піднесення. КНР стала однією з провідних країн світу. Однак разом із тим комуністична ідеологія і влада КПК збереглися. Політична сфера країни і досі залишається тоталітарною.У зовн. політиці КНР нормалізував стосунки з більшістю країн світу. У 1997 р. за договором з Великою Британією під юрисдикцію КНР відійшов Гонконг, який на наступні 50 років здобув господарську та сусп.-політ. автономію за принципом " одна країна - дві системи". Наболілою проблемою зовн. політики КНР є проблема Тайваню - економ. розвинутої демократичної держави, де й зараз при владі Гоміндан. КНР домоглася формального визнання міжнародним співтовариством Тайваню китайською територією. Однак фактично острів залишається окремою Китайською державою.

22. Індія. Перемога народів Індії в боротьбі за незалежність Після війни в Індії правило 2 партії Індійський національний конгрес і мусульманська ліга. Мусульманська ліга наполягала на створенні незалежної Мусульманської держави – Пакистан. 1947р. було утворено 2 держави – Національний союз і Пакистан. Кордони держави були проведені так, що не відображали особливостей національного складу. На основі цього почалися масові конфлікти. В результаті переселення мусульмани в Пакистані, індуси в Індії. 1949р. було ухвалено нову конституцію. Індія – це федеративна республіка, голова держави – президент. Вищий законодавчий орган – парламент. Першим прем’єр міністром незалежної індії став Джавахорлан Неру. Він почав реформи: * в державній власності перебувала велика промисловість, енергетика, зв'язок. * змішана власність була у легкій, енергетичній, переобробній промисловості. * приватний сектор в с\г та дрібних підприємствах. Великобританія та США давали Індії свій економічний досвід, кредити, вклад коштів в індустрію. Між СРСР, США, Англією йшла постійна конкуренція щодо вповноважень на Індію. З 1955р Індія і СРСР уклад ряд угод між собою: 1) в зовнішній економіці, торгівлі, війська СРСР сприяв будівництву металургійного заводу. В Індія з’явилися свої галузі промисловості. В с\г: держава орендувала землю в поміщиків, а потім передавала в суборенду селянам. Мета – запобігти голоду. У 50-60 тих роках КНР висунула претензію до Індії щодо деяких районів в Гімалаях. Призвело до того, що китайці захопили Індійські територія в Гімалаях. Це призвело до того, що 1964 р помер Джавахорлан Неру

23. Розвиток Індії наприкінці 20-початку21 століття. У січні 1966 року новий прем’єр міністром стає Індіра Ганді. Почала встановлювати нові реформи: 1) ввели націоналізовані банки, встановлювалося на міське землеволодіння. 2) впровадилася земельна реформа 3) скасувалися пенсії і привілегі у 1973-74 світова енергетична криза. 2\3 потреби нафти Індія покриває за рахунок імпорту. Уряд Індіри Ганді змушений був вдатися до позик. У країні ввели надзвичайний стан. Отже, при уряді Індири Ганді серйозних змін до зростання добробуту населення не сталося. 1977 р на виборах до парламенту перемога одержала опозиція, але економічна криза посилювалася. В січні 1980 р на позачергових виборів до влади прийшла УНК (індійський національний конгрес) На чолі – Індіра Ганді. Найскладнішою проблемою було етнічне та релігійне протистояння. Політичні сили намагалися зруйнувати Індію і утворити незалежні держави. Найпотужнішою силою були СХР, вони стояли на терористичних позиціях, займали релігійні храми. 31 жовтня 1984 р вбита Індіра Ганді. Парламент вступив за єдність і за суверинетет республіки. Новим прем’єр міністром став син Індіри. Реформи, боротьба з сипаритистами: з безробіттям, корупцією, настильністю. 1991 року до влади прийшла опозиція почалося деяке зростання економіки. 1998 р Індія випробувала ядерну зброю. Отже, стала ядерною державою. На сьогодні в Індії низький рівень доходів на душу населення, корупція, безробіття.

24 Туреччина у другій половині 20-початок 21 столітт я Характерною рисою післявоєнної Туреччини є те, що провідну роль у суспільному політичному житті відіграє армія. У 80-ті роки Туреччина перейшла до здійснення економічних реформ, «батьком» яких був Озал. Програма Озала ґрунтується на ідеї про необхідність лібералізації економіки й зміцненню ринкових відносин. Як кінцевий результат передбачалося перетворення Туреччини на протиправного члена європейського економічного співтовариства. Правда ця мета не досягнена і до сьогодні. До кінця 80-тих р турецький експорт зріс у 4 рази порівняно з 1980р причому частка промислових виробництв в експорті зросла з 35 % до 80% однак за цілим рядом соц-економ показників Туреччина істино відстає від Зах країн. Гострою проблемою залишається безробіття. На дострокових парламенських виборах 2002 року. Перемогу одержала Ісламська Партія – справедливості і розвитку. На сьогодні Туреччина – є одна із найбільш розвинених туристичних країн Зах Європи.