Сутність близькосхідної проблеми, перспективи її врегулювання

Сусідні арабські країни не визнали Ізраїлю та відразу оголосили йому війну. 15 травня 1948 р. їхні об'єднані сили (розпочали наступ. Але сили оборони Ізраїлю зупинили агресора і завдали удару у відповідь. У першій арабсько-ізраїльській війні СРСР підтримував ізраїльтян. У квітні—червні 1949 р. між сторонами було підписано договір про перемир'я. Палестинську державу знову не було створено. Територію, відведену для неї за рішенням ООН, захопили Ізраїль Йорданія Ця війна зав'язала в тугий вузол близькосхідну проблему, яка непокоїть людство усі повоєнні роки. Ізраїль та арабські країни воювали між собою п'ять разів. Уперше — в 1948—1949 рр., вдруге — 1956 р. коли Ізраїль узяв участь в англо-французькій інтервенції проти Єгипту, спричиненій націоналізацією Суецького каналу

Третя (" шестиденна війна") була розв'язана Ізраїлем проти Єгипту, Сирії та Йорданії у 1967 р. Незважаючи на перемогу у війні, навколишня ситуація для Ізраїлю погіршилася. Вчетверте арабсько-ізраїльська війна розгорілася 1973 р„ коли Єгипет і Сирія намагалися відвоювати свої території, але безрезультатно. П'ята воєнна сутичка сталася 1982 р. між Ізраїлем І Ліваном, куди перебралися військові формування палестинців; вона започаткувала багаторічну громадянську війну в цій арабській країні. У жовтні 2000 р. арабсько-палестинські відносини різко загострилися, в містах спалахнули збройні сутички Отже, кінця протистоянню арабів та євреїв поки що не видно

31. Черво́ ні кхме́ ри — партизанський комуністичний рух у Камбоджі, що захопив та утримував владу у країні в 1975-1979 роках. Звинувачується трибуналом ООН в практиці терору та геноциду проти мирного населення.
Створений у 1968 році. Чисельність — близько 30 тисяч осіб.У 1975 році партизани захопили столицю країни — місто Пномпень. Встановили диктаторський режим. Камбоджа була майже повністю ізольована від зовнішнього світу, контакти підтримувались тільки з Китаєм та Югославією. Навіть імена та портрети керівників країни тримались в таємниці від населення.У результаті безграмотної економічної політики країна опинилась у занепаді. Для поповнення бюджету була розв'язана війна проти В'єтнаму. Проте в'єтнамські війска відносно легко відбили агресію і перейшли у наступ, причому на їх сторону переходили великі угрупування «Червоних кхмерів». Один із колишніх високопосадових полпотовців, Хенг Самрін, очолив пров'єтнамський уряд.Людей розстрілювали, забивали, рубали голови кирками та мотигами, топили у воді, душили пластиковими пакетами; маленьких дітей вішали на деревах. Як катів та вбивць кхмери часто використовували неповнолітніх підлітків. Значна частина померлих загинула також внаслідок голодомору та хвороб.У 1998 році після смерті керівника Пол Пота рух розпався.

32.Країни Африки. 1. Здобуття незалежності народами континентуДо Другої світової війни в Африці існувало тільки чотири незалежні держави: Єгипет, Ефіопія, Ліберія і Південно-Афри-канський Союз. Найбільші колонії в регіоні належали Великій Британії, Франції, Бельгії та Португалії. Пік боротьби за незалежність в Африці припав на період із 1957 р. по 1962 р., коли майже весь континент звільнився від колоніалізму, У 1957 р. незалежність дістали Лівія, Марокко, Туніс, Судан, британська колонія Золотий Берег (з березня 1957 р. — Гана). Перші три країни належать до Північної, більш розвиненої частини континенту, де переважає арабське населення. Судан дуже тісно пов'язаний з Єгиптом. У 60-ті рр. незалежність здобули колишні британські колонії: Нігерія— 1960 р., Танганьїка — 1961 р., Уганда— 1962 р., Кенія — 1963 р., Занзібар — 1964 р. Того ж 1964 р. відбулось об'єднання Танганьїки й Занзібару в нову державу — Об'єднану Республіку Танзанію. У жовтні 1958 р. звільнилася перша з французьких колоній — Гвінея, 1960 р. набули суверенітету колишні француз зькі володіння — Малі, Нігер, Чад, Камерун, Габон, Дагомея, Верхня Вольта (нині Буркіна-Фасо), Берег Слонової Кості (Кот-дТвуар), Конго (зі столицею Браззавіль), Мавританія, Сенегал, Малагасійська Республіка (нині Демократична Республіка Мадагаскар). Воєнні витрати призвели до найгострішої внутрішньої кризи, розпочалися виступи проти режиму Барре Незважаючи на спроби диктатора провести лібералізацію економічної й політичної системи і навіть введення нової конституції 1989 р., тоталітарний режим був приречений і впав 1991 р. під ударами повстанців. У 1992 р. в країні розгорнулася кровопролитна громадянська війна, яку не спромоглися зупинити навіть війська ООН та армійські підрозділи США. У Сомалі стався небачений за масштабами голодомор.

33. Крах апартеїду на півдні Африки З 1948 р. расистський режим Південно-Африканського Союзу офіційно запровадив політику апартеїду, що означає " роздільне існування" рас. У 1961 р. АНК і компартія, яка також діяла в підпіллі.Внутрішньополітичний розвиток країни багато в чому визначала правляча з 1948 р. націоналістична партія. Вона була ініціатором проведення всіх расистських законів і впродовж десятиріч обстоювала режим апартеїду.Після приходу до влади Фредеріка де Клерка, лідера націоналістичної партії, який став 1989 р. президентом країни, розпочався поступовий демонтаж системи апартеїду. Було легалізовано всі опозиційні політичні партії, амністовано багатьох політичних в'язнів. У 1991 р. вийшов на свободу Нельсон Мандела. Президентом ПАР став Нельсон Мандела.Н. Мандела та його уряд твердо здійснювали політику національного примирення, в тому числі через збереження статус-кво в економічній системі та становища білого населення з одночасним ужиттям масштабних заходів для поліпшення соціально-економічних умов життя чорних африканців.У червні 1999 р. на чергових виборах переміг Табо Мбекі, який продовжив курс Нельсона Мандели.

34.Кубинська революція 1959 р. На Кубі боротьбу проти військово-політичної диктатури американського ставленика Батісти розпочали молоді революціонери на чолі з Фіделем Кастро, які організували напад на казарму Монкада 26 липня 1953 р. 2 грудня 1956 р. на шхуні " Гранма" невеликий озброєний загін під керівництвом Кастро висадився на узбережжя Куби у провінції Ор'єнте. Озброєну боротьбу проти режиму Батісти Кастро продовжував до 1 січня 1959 р. — дати повалення диктатури. 1 січня 1959 р. революція перемогла. Ф. Кастро став прем'єр-міністром Куби.Своє завдання як голова уряду Ф. Кастро вбачав у зміцненні незалежності Куби від США. Але, наразившись на опір США, націоналізував усю американську власність і пішов на зближення з СРСР, що сприяло швидкому перетворенню Ф. Кастро на ревного комуніста, а Куби — на типову тоталітарну соціалістичну країну. Прийнята на сесії ОАД в Пунта-дель-Есте (серпень 1961 р., Уругвай) програма " Союзу заради прогресу" містила програму, за якою США надавали цим країнам позики на суму 20 млрд доларів строком на 10 років. Зокрема, передбачалися щорічне збільшення валового національного доходу на душу населення на 3, 6%, здійснення аграрної реформи, ліквідація неграмотності до 1970 р. і т. ін.
Заходи з.програми " Союз заради прогресу" сприяли прискоренню темпів економічного розвитку. У цілому з 1950 р. по 1975 р. внутрішній національний продукт країн Латинської Америки зріс у 4 рази. Регіон з аграрного, сировинного перетворився на аграрно-індустріальний. Посилився наступ на латифундизм.

35.Внесок України в поліпшення загальної атмосфери безпеки у світі
Після розпаду СРСР Україна стала ядерною державою, як і Росія, Білорусь, Казахстан. Для західних країн це було великою проблемою. Вони прагнули, щоб Україна, Білорусь і Казахстан відмовилися від своїх ядерних арсеналів і вивезли їх до Росії. Починаючи з 1992 р. США витратили 1, 5 млрд доларів на встановлення контролю за ядерною зброєю в Росії, Україні, Білорусі та Казахстані (до цієї суми входять витрати на перевезення ядерних боєголовок, їх зберігання й демонтаж). Президент України в січні 1993 р. разом із президентами США та Росії підписав Договір про скорочення стратегічної ядерної зброї (СНО-2). Україна почала вивозити свої ядерні боєголовки до Росії, демонтувати ракети і шахти з устаткуванням. Така діяльність України викликала велику повагу до неї з боку урядів і народів багатьох країн світу. Важливим досягненням зовнішньої політики незалежної України стало її приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Це стало можливим після того, як на будапештській зустрічі у верхах країн НБСЄ у грудні 1994 р. президенти США і Росії, а також прем'єр-міністр Великої Британії поставили свої підписи під меморандумом про гарантії безпеки Україні, Білорусі та Казахстану. Аналогічні гарантії надали Україні уряди КНР і Франції, які мають ядерну зброю. Україна підтримує програму НАТО " Партнерство заради миру". 9 липня 1997 р. Л. Кучма підписав у Мадриді з лідерами 16 країн НАТО Хартію особливого партнерства України з цим альянсом. Цей документ сприяв зміцненню миру та безпеки в Європі. Україна вже ствердилася на міжнародній арені як суверенна держава. їі зовнішня політика є виваженою й передбачуваною, вона спрямована на розвиток добросусідських відносин, зміцнення безпеки в Європі та світі. Розвиток відносин України з окремими державами вийшов на рівень стратегічного партнерства. У двосторонніх документах уже закріплено відносини стратегічного партнерства України з шістьма державами світу — це Азербайджан, Болгарія, Польща, Росія, США, Узбекистан. Ще з двома державами документально зафіксовані відносини особливого партнерства — це Грузія і Канада. Активно розвиваються політичні контакти України з країнами ГУУАМ. Членами цього регіонального об'єднання є Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан і Молдова. Поступово нарощується регіональне співробітництво в рамках ОЧЕС (Організації чорноморського економічного співробітництва).Головною проблемою зовнішньополітичної діяльності України є низька ефективність використання зовнішніх чинників для піднесення вітчизняної економіки та вирішення нагальних внутрішніх проблем.

36. " Перебудова" та розпад СРСР (1985-1991 рр. У березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС був обраний М. С. Горбачов. У квітні 1985 р. нове керівництво проголосило курс на прискорення соціально економічного розвитку. У суспільстві усе голосніше звучали слова " Ми чекаємо на зміни...". На необхідності змін наголосив і новий генеральний секретар. Ніхто з часів Хрущова не спілкувався так з народом: Горбачов їздив по країні, запросто виходив до людей, спілкувався з ними у неформальний обстановці.Із приходом нового керівника, натхненного планами ривка в економіці й перебудови всього життя суспільства, у людей відроджувалися надії й ентузіазм.У ході виконання курсу прискореного соціально-економічного розвитку " верхи" дійшли висновку, що всі галузі економіки необхідно перевести на нові методи господарювання. Поступово, в 1986-1989 рр., набули чинності закони про державне підприємство, про індивідуальну трудову діяльність і кооперативи, а також закон про трудові конфлікти, що передбачав право робітників на страйк. У ході економічних перетворень було запроваджено держприйомку продукції, госпрозрахунок і самофінансування, вибори директорів підприємств.Однак усі ці заходи не тільки не сприяли поліпшенню економічного становища в країні, але, навпаки, погіршили його через половинчастість і непродуманість реформ, значні бюджетні витрати, збільшення грошової маси на руках у населення. Порушувалися виробничі зв'язки між підприємствами щодо державних поставок продукції. Посилився дефіцит споживчих товарів. На рубежі 80-90-х рр. усе більше й більше порожніли полиці магазинів. На місцях влада почала вводити талони на деякі продукти. Країна мала потребу в проведенні глибоких реформ й насамперед зміні економічної моделі.

37.Науково-технічна революція - це якісно новий етап науково -технічного прогресу. НТР призвела до корінного перетворення продуктивних сил на основі перетворення науки в провідний чинник розвитку виробництва Двадцяте століття людство зустріло з новими видами транспорту: літаками, автомобілями, величезними пароплавами і все більш швидкими паровозами;. Головні напрямки НТР: комплексна автоматизація виробництва, контролю та управління на основі широкогозастосування ЕОМ; відкриття і застосування нових видів енергі; створення і застосування новихвидів конструкційних матеріалівї. Загальний оптимізм початку ХХ століття під впливом жахів війни, пониженнярівня життя, важкості повсякденної праці, стояння в чергах, холоду іголоду змінився на важкий песимізм. Зростання злочинності, кількості самогубств, падіння значення духовних цінностей-все це було властиво не тільки Німеччині, яка програла війну, але й країнам-переможцям. Різко зросли вимоги до рівня освіти, кваліфікації таорганізованості працівників. Про це свідчать наступні факти: чисельність учених у світі подвоюється кожні 10-15 років і до 2000 рокудосягне 10 мільйонів чоловік; в даний час у вузах навчається 70мільйонів студентів. Інформаційний динамізм сьогоднішнього світу призвів дорегулярному старіння знань, що породило нову освітнюконцепцію, відому як безперервна освіта

38.Постіндустріальне суспільство - це суспільство, в економіці якого, в результаті науково-технічної революції і істотного зростання доходів населення, пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг. Виробничим ресурсом стають інформація і знання. Наукові розробки стають головною рушійною силою економіки. Найбільш цінними якостями є рівень освіти, професіоналізм, здатність до навчання і креативність працівника п Культура- духовне і матеріальне надбання людей. У другій половині 20ст. людство перейшло до постіндустріального суспільства. Індустріальне суспільство – домінує велике машинне виробництво, велика кількість найманих робітників, боротьба за джерела сировини і ринків збуту. В основі концепції постіндустріального суспільства лежить поділ усього суспільного розвитку на три етапи:

- Аграрне (доіндустріальне) - визначальною була сільськогосподарська сфера, головні структури - церква, армія

- Індустріальне - визначальною була промисловість, головні структури - корпорація, фірма

- Постіндустріальне - визначальним є теоретичні знання, головна структура - університет, як місце їх виробництва та накопичення

39. На сучасному етапі Китай є найактивнішим партнером України в АТР. Співробітництво з таким партнером може посилити позиції України на міжнародній арені. Китай інтересний своєю моделлю розвитку і Україна може вивчати (використовувати) досвід КНР, адже більше десятиліття тому Китай був виключно сільськогосподарською країною, а на сьогодні має найпривабливішу для інвесторів економіку в світі. Отже, незважаючи на те, що для України пріоритетним напрямом зовнішньої політики є Євросоюз, необхідно пам'ятати, що Китай поступово стає економічною наддержавою. Україна на сьогодні не є головним пріоритетом для КНР. Україна становить інтерес для Китаю у політичному вимірі та як економічний партнер. Інтересу китайської сторони щодо України, сприяє її незалежна політика, що робить можливим двосторонню координацію дій у міжнародних організаціях, на різних міжнародних форумах та дає можливість ефективніше відстоювати національні інтереси кожної із сторін; зростання політичної ваги нашої держави в Європі та у світі. Китай вбачає в Україні і перспективного економічного партнера, насамперед у таких галузях, як машинобудування, військово-промисловий комплекс, високі технології, зокрема, космічна техніка, авіа- та суднобудівна галузь, матеріалознавство, радіаційна безпека тощо; для КНР Україна це ще і ринок збуту продукції китайських підприємств.

40. Нові незалежні держави на теренах колишньої СФРЮ
" перебудов" в СССР поглибила між.нац. стосунки в Югославії. В червні 1991р. Словенія і Хорватія проголосили свою повну незадлежність. Бєлград заявив про незаконність цого акту і ввели свої війська в Словенію, яка зуміла дати рішучу відсіч. Війська були введені і в Хорватію, проте тут точилися бої до 95го. 1997р. Хорватія була визнаня самостійною державою.Македонія здобула незалежність на основі референдуму 92го. аналогічно Боснія та Герцоговини проголосили свою незалежність, але це відбулося вже тоді коли СФРЮ розпалася. ержава Югославія припинила своє існування в 1993р. в 92 тривав конфлікт між Боснією і Герцоговиною. Втручаються війська НАТО. Війна тривала 3.5роки. Боснія і Герцоговина поки єдина держава.

41. Розрядка – період у міжнародних відносинах (70-ті роки ХХ ст.), для якого характерно ослаблення протиборства між наддержавами і нормалізація відносин між ними, взаємні поступки і компроміси. У цей період приймаються міри по обмеженню гонки озброєнь і розвитку співробітництвах у різних сферах. Основними передумовb: 1між США та СРСР наприкінці 70-х років був встановлений військово-стратегічний паритет; 2 в результаті гострих криз і небезпечних регіональних конфліктів керівництво обох наддержав переконалось у згубності " балансування"
Розрядка заклала фундамент подальшого руху до обмеження арсеналів зброї масового знищення. показала можливість досягнення домовленості з усіх питань міжнародної безпеки. За умовами договору держ., які володіють ядерною зброєю, зобов’язуються не передавати будь-кому ядерні вибухові пристрої, а також не допомагати і не сприяти неядерним державам у виготовленні і придбанні зброї масового знищення. Неядерні держави беруть зобов’язання не отримувати, не контролювати, не виробляти, не домагатися і не приймати допомогу у виробництві ядерних пристроїв. Країни, що підписали договір, можуть розвивати мирну сферу застосування атому, але під контролем МАГАТЕ (Міжнародне агентство по атомній енергії). Розрядка принесла відчутні зрушення в Європі. 2. Гельсінський процесКлючовою подією розрядки в Європі стала нарада з питань безпеки і співробітництва на континенті, яка відбулась у столиці Фінляндії Гельсінкі в три етапи1) 3-7 липня 1973 р. нарада міністрів закордонних справ виробила порядок денний і визначила основні напрямки роботи.(вересня 1973 р. – липня 1975 р.) експерти підготували основні документи наради з питань безпеки, економічних та гуманітарних проблем.2)серпня 1975 р. керівники 33 європ. держав, а також США і Канади підписали Заключний акт наради. Серцевиною є Декларація принципів, якими держави-учасники будуть керуватися у взаємних відносинах.Гельсінська нарада стала переломною подією періоду розрядки. Навіть повернення до конфронтації на початку 80-х років не змогло пересилити значення гельсінського процесу.

42.Оздоровлення між народ відносин на рубежі 80-90 років. Закінчення «холодної війни» По закінченню Другої Світової війни країни-переможці спробували зробити так, щоб війна більше не виникала. На Берлінській конференції, що проходила з 17 липня по 2 серпня 1945р. лідери СРСР, США та Великої Британії вирішили використати можливості відродження німецької військової могутності. Території Німеччини зменшились на чверть. Для підтримання міжнародного миру було створено ООН, куди входило 5 великих держав(СРСР, США, Велика Британія, Франція, Китай) що стали постійними учасниками Ради Безпеки ООН, повинні були відіграти роль «світових поліцейських». Однак США і СРСР, які під час війни стали найміцнішими у війсьвому відношенні державами, не досягли своєї основної мети- світового панування, а отже, були зацікавлені в подальшому розширенні свого впливу і претендували на родь світового лідера. Усе це призвело до «холодної війни». Одним із перших проявів «холодної війни» стало протистояння плана «Маршалла», який передбачав економічну допомогу країнам, економіка яких постраждала під час Другої світової війни. Розпочався розкол Європи на 2 табори. Лінія цього розколу проходила по території Німеччини, яка також виявилась розколотою. До середини 1950-х рр. відбувся розкол світу на 2 протилежні табори.Колишні країни радянського блоку намагаються вийти зі сфери впливу Росії шляхом поступової інтеграції до ЄС та НАТО. Однак європейці поки що не готові розчинити двері перед усіма охочими. На початку 1994 р. Сполучені Штати запропонували програму у межах НАТО «Партнерство задля миру», що передбачає «попередню примірку» мундира блоку. Керівники НАТО зазначають: усі країни, що прагнуть приєднатися до союзу, повинні мати фінансові зобов'язання повного членства і виконати певні вимоги, серед яких — демократична політична система і Конституція, цивільний міністр оборони, повага прав людини, стандартизація всіх видів озброєння і командних структур. У квітні 1995 р. Україна зголосилася діяти за програмою «Партнерство задля миру».

43. Міжнародний тероризм на сучасному єтапі. Явище міжнародного тероризму відомо людству ще з часів середньовіччя, але саме в теперішній час, коли завершується формування глобальної світової цивілізації міжнародний тероризм набуває нової якості і місця у світовій політиці. Причини існування міжнародного тероризму на сучасному етапі: невирішеність національних проблем; проблем кордонів. Значна частина народів позбавлена права на національне самовизначення; відсутність дієвого механізму боротьби з тероризмом; домінування США у світі, як єдиної наддержави; протиріччя між християнською, ісламською, далекосхідною цивілізаціями; прагнення окремих людей, організацій до дезорганізації встановленого світового порядку; їх прагнення посіяти зерна страху і невпевненості.Особливості міжнародного тероризму на сучасному етапі: спрямованість проти провідних країн світу; використання регіонів міжнародної нестабільності для розбудови мереж своїх організацій і здійснення терористичної діяльності; підтримка сепаратистських рухів, спроба встановити контроль над національно-визвольними рухами; використання найсучаснішої техніки і технологій; координація дій і взаємна підтримка терористичних організацій; організація фінансування терористичної діяльності за рахунок легального бізнесу і контролю над нелегальним бізнесом; здійснення широкомасштабних терористичних акцій, які б мали широкий світовий розголос; прагнення терористів створити «державу в державі»; значний вплив ісламського фактору.

44. Інтеграція в сучаснім Європі. Участь України в загальноєвропейському процесі Перехід від конфронтації до співробітництва держав світу (друга половина 80-х- 90-ті роки), поглиблення міжнародного поділу праці та економічної взаємозалежності країн поставили питання про зміцнення їх інтеграції. Найінтенсивніше інтеграційні процеси відбуваються в Європі.Прикладом інтеграції є діяльність Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), від якого бере свій родовід нинішній Європейський Союз. Тут вільно пересуваються капітали, товари, послуги і робоча сила. 6 лютого 1992 р. у м.Маастріхті (Нідерланди) краї-ни-члени ЄЕС підписали угоди, за якими з 1 січня 1993 р. розпочалося функціонування єдиного ринку. Тоді ж набув чинності договір про Європейський Союз (ЄС), на основі якого у 1999 р. завершилося створення єдиного валютного простору- замість національних валют введено єдину ''європейську валютну одиницю'' - ''євро''. Співтовариство планує розробити спільну оборонну політику й запровадити єдине європейське громадянство. Отже, має утворитися Європейський дім, яким керуватимуть Європейська комісія, Рада Міністрів, Європарламент, Євросуд і Європейська рада.Україна в 1992 р. приєдналася до Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), співробітничає з Європейським Союзом. Поступова інтеграція до європейських та євроатлантичних структур є стратегічною метою України. Набуття асоційованого, а згодом і повного членства в Євросоюзі на сьогодні становить одне з пріоритетних завдань зовнішньої політики України, бо це єдина альтернатива поверненню до минулого. Значним здобутком стало визнання України як держави з перехідною економікою. Між Україною та ЄС укладено угоду про партнерство і співробітництво. Європейський союз прийняв рішення про надання позики на підтримання платіжного балансу України. Передбаче зобов'язався зробити внесок у зміцнення ролі України як основної транзитної зони. Вступ у ЄС нових членів з числа східноєвропейських країн містить, крім позитивних, також і негативні елементи. На кордонах України може утворитися нове правове поле, яке регулюватиме економічні відносини, гуманітарні контакти, візовий режим. Це вимагає регулярного діалогу між Україною й ЄС.

45.Європейська інтеграція стала характерною ознакою світового розвитку наприкінці XX — на початку XXI ст. її основи були закладені одразу після Другої світ. війни (Західноєвропейський економічний союз).7 лютого 1992 р. було підписано Договір про Європ. Союз Цей документ, набрав чинності у січні 1993 р., передбачає вступ до ЄС будь-якої держ., яка забезпечує демократ. свободи, захист прав і свобод людини, дотримання принципу верховенства закону. сьогодні ЄС -25 держ. Країни ЄС (Франція та Нім.) докладають значних зусиль щодо перетвор. союзу на потужне економ. та політ. об'єднання, здатне утримувати баланс сил у світі та стати противагою монополізмуВажливою складовою європ. інтеграційних процесів є військове співробітництво країн у рамках(НАТО), який діє з 1949 р. Завданнями НАТО на суч. етапі є здійснення миротворчої діяльності, боротьба з розповсюдженням міжнародного тероризму та зброї масового знищення. Укр. як європ. держава не може стояти осторонь європ. інтеграційних процесів. Економ. інтеграція сприятиме відкриттю нових ринків виробництва та збуту товарів, припливу капіталів та інвестицій, впровадженню передових технологій.Президент Укр.В. Ющенко визначив вступ до ЄС як головну стратегічну мету. Сьогодні Укр.проводить активну політику щодо укладання з країнами ЄС договору про зону вільної торгівлі, ств. ефективності ринкової економіки, забезпеч. захисту прав і свобод громадян, розвитку демократії. Виконавши ці завдання, Україна стане повноправним членом ЄС. Представники ЄС здійснюють моніторингову роботу в Україні щодо виконання поставлених завдань та заслуховують «українське питання» на. засіданнях Європарламенту.У 2004 р. Україна виключила з воєнної доктрини тезу про готовність до повноправного членства у НАТО, що пояснювалось складністю переговорів з цією організацією, порушенням Україною, з точки зору представників НАТО, деяких міжнародних двосторонніх угод.
Однак після президентських виборів 2005 р. воєнну доктрину знову було доповнено тезою про готовність України до повноправного членства у НАТО. Висновок. Україна бере активну участь в економічних та військових інтеграційних процесах, які відбуваються в Європі. Вирішення основних завдань, які поставлено ЄС та НАТО перед Україною, дозволить їй стати повноправним членом цих впливових міжнародних організацій.

46. Росія Перехід до ринкової економіки Росія раніше від багатьох радянських республік проголосила свій суверенітет (це сталося 12 червня 1990 р.), обрала президента і розпочала перехід економіки на ринкові засади.Після серпневої 1991 р. спроби державного перевороту керівництво Росії почало проводити цілком самостійну політику. У жовтні того ж року на 5-му з'їзді народних депутатів Росії президент Б. Єльцин виголосив програму радикальних економічніш перетворень методами " шокової терапії".Відповідно до прийнятої концепції групи Є. Гайдара, пострадянську економіку не можна було вдосконалити, а тому вона підлягала негайному демонтажу з одночасною ліквідацією командно-адміністративної системи управління й розподілу.Цю модель було апробовано в Російській Федерації в 1992— 1993 рр.Першим кроком у здійсненні реформи стало введення вільних цін 2 січня 1992 р. Ціни зросли відразу в 10—12 разів. Відтак сталося різке падіння життєвого рівня більшості населення. Крім того, реформа завдала удару по ощадних внесках громадян, знецінивши їхні трудові накопичення. У господарстві вибухнула криза неплатежів. До І червня 1992 р. сума взаємних боргів становила близько 2 трлн крб. Більшість підприємств опинилася під загрозою краху. Надання кредитів Центробанком посилювало інфляцію в країні. Курс карбованця падав на очах. Фінансово-грошова система дедалі більше дестабілізувалася.Виникли проблеми зі своєчасними виплатами пенсій, стипендій, платні військовослужбовцям, учителям, лікарям та іншим, працівникам бюджетної сфери. " Шокова терапія" викликала розлад цілих галузей економіки. Продукція багатьох підприємств; виявилася неконкурентоспроможною, закривалися заводи й фабрики, збільшувалося безробіття. У суспільстві наростала соціальна напруженість.Суперечливий характер реформ 1992—1993 рр., їхні непередбачувані наслідки привели до відставки уряду Є. Гайдара і призначення головою уряду Російської Федерації В. Чорномирдіна. Уряд Чорномирдіна намагався поєднати зміцнення ролі держави в економіці з розвитком ринкових відносин.З 1 липня 1994 р. в Росії розпочалася грошова приватизація. Загальна кількість приватних підприємств становила понад 1 мли, а частка приватного сектора у виробництві досягла 62%.Незважаючи на наявність негативних тенденцій, посилення соціальної напруженості, майнове розшарування суспільства, у перші роки здійснення реформи принесли чимало позитивного.Одначе боротьба між різними угрупованнями у верхніх ешелонах влади Росії тривала. У квітні 1998 р. президент Б. Єльцин відправив уряд В. Чорномирдіна у відставку. Новим прем'єр-міністром став 35-річний маловідомий підприємець С. Кирїєнко. При цьому уряді в серпні 1998 р. вибухнула глибока фінансова криза, стався " обвал рубля, який за короткий час знецінився майже в три рази. Це змусило Б. Єльцина повернути до влади " стару гвардію" під проводом Є. Примакова, який доти обіймав посаду міністра закордонних справ. Цей досвідчений політик спромігся поступово стабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні, хоча життєвий рівень основної маси росіян після серпня 1998 р. суттєво знизився. Діяльність Є. Примакова, який за рейтингами соціологічних опитувань швидко став найпопуляр-нішим політиком Росії, викликала занепокоєння президента Єльцина та його оточення, і в травні 1999 р. прем'єр-міністра було відправлено у відставку. Його заступив колишній міністр внутрішніх сграв С. Степашни, але протримався на цій посаді лише три місяці. 9 серпня 1999 р, прем'єр-міністром Російської Федерації було призначено В. Путіна, який, як і його попередник, не мав базової економічної освіти та був політичною фігурою. Путі» зумів продовжити курс на.

47. Зовнішня політика РосіїРосія на міжнародній арені стала правонаступницею СРСР. Росія посіла місце постійного члена Ради Безпеки ООН, затвердивши за собою статус великої ядерної держави. Основні напрямки зовн.політики були такі; відносини з країнами близького закордоння в рамках СНД і відносини з іншими країнами світу у нових геополітичних умовах.У рамках СНД Росія прагнула налагодити пол.. та економ. співробітництво, забезпечити захист російськомовного населення в колишніх союзних республіках. Внутрішньополіт. становище та економ. криза істотно вплинули на формування зовнішньо політ.доктрини Росії, яка мусила робити значні поступки Заходу у відповідь на економічну допомогу. Росія була і залишається великою ядерною державою Росія виступала проти планів розширення НАТО на Схід за рахунок країн Сх. Європи і Прибалтики. Така позиція призвела до загострення відносин із країнами НАТО, насамперед із США. 4. Війна в ЧечніПострадянську історію Росії сколихнули драматичні події в Чечні, що призвели до повномасштабних воєнних дій, які спричинили значні наслідки для внутрішньої та зовнішньої політики Росії.27 жовтня 1991 р. президентом Чеченської Республіки було обрано генерала Дудаєва. Чечня проголосила повну незалежність від Росії Центральна російська влада ніколи не визнавала відокремлення Чечні. 29 листопада 1994 р. Росія висунула ультиматум із вимогою роззброїти Чечню10 грудня 1994 р. російські війська увійшли до Чечні. Почалася перша чеченська війна. Незважаючи на явну перевагу російських збройних сил, наявність у Дудаєва зброї дала йому можливість організувати ефективну оборону і завдати значної шкоди частинам, що наступали. Воєнні дії тривали до осені 1996 рДруга війна, як її наз. журналісти, розп.в серпні 1999 р. Чеченські загони вторглися на тер. сусіднього Дагестану і почали підбурювати народ стати під зелені знамена ісламу.

48)Українсько-російські відносини З часу розпаду Радянського Союзу відносини між двома країнами часто були складними і наразі перебувають у станi покращення.Відносини двох держав за президентства Леоніда Кучми були найбільш сприятливими і певною мірою добросусідськими. Певний час урядам двох країн вдавалося домовлятися із деяких важливих питань двосторонніх відносин: зокрема був розділений Чорноморський флот, означений державний кордон і укладений Великий договір 1997 р., за яким Росія відмовилася від територіальних претензій і визнала існуючі кордони України.Найгострішим із суперечливих питань останнього часу стало протистояння в районі півострова Тузла (Крим). Також від часу демократичних виборів Україна занепокоєна висловлюваннями і діями деяких російських політиків з питань Криму, російської мови в Україні, визнання Голодомору.Значне погіршення російсько-українських відносин відбулося під час і особливо після Помаранчевої революції 2004 р. Офіційна Москва не тільки втручалася в президентські перегони восени 2004 р.[3], але й розцінила перемогу демократичних сил, як виклик її впливу на терени України. Це знайшло своє продовження у відвертій пропагандистській війні особливо під час газової кризи 2005 р. З того часу за різних урядів України, стосунки між двома державами залишалися напруженими, зокрема стосовно постачання російських енергоносіїв через територію України та, визнання Голодомору 33-го року геноцидом, можливого вступу України до НАТО та статусу російської мови в Україні. Основним невдоволенням української сторони залишається дуже часте втручання Росії у внутрішні справи України та перманентні «економічні війни»: в тому числі «газовий конфлікт» 2005–2006 рр., «Сирна війна» 2012 тощо.Незважаючи на складні міждержавні відносини, на неформальному рівні стосунки між українцями і росіянами залишаються здебільшого позитивними та добросусідськими, але загальне втручання російської влади в суверенні справи України призводить до поступового зниження довіри між двома народами.
49)Соціально-економічне та політ. Становище Прибалтійських держав У державах Балтії — Литві, Латвії, Естонії — головна проблема полягала в тому, щоб найшвидше і з найменшими втратами увійти в європейський ринок. За останні роки вони зробили значні кроки в цьому напрямку. Особливих успіхів досягла Естонія, яка вступила до Європейського Союзу 2006 р. разом з Латвією та Литвою.Західні експерти вважають Естонію взірцем для країн із перехідною економікою. В 90-х рр. замість машинобудування, металообробки та електроніки провідну роль в естонській промисловості почали відігравати переробка сільськогосподарської продукції, лісова та деревообробна галузі. Стабільна й політична ситуація. Президент користується повагою у населення. Наголос робиться на розвитку сфери послуг і туризму.Дещо інша ситуація у Литві. Провідною політичною силою Литви тривалий час був народний рух " Саюдіс". Його лідер Вітаутас Ландсбергіс був головою Верховної Ради Литви під час проголошення нею незалежності. Велику роль у здобутті Литвою незалежності відіграв Альгірдас Бразаускас. Свого часу він був першим секретарем ЦК компартії республіки і домігся, що литовська компартія стала самостійною від КПРС. Після проголошення незалежності Бразаускас очолив Демократичну партію праці Литви, створену на соціал-демократичних засадах. Ця партія зуміла скористатися невдоволенням населення економічними труднощами, що виникли з переходом до ринкового господарювання, і навесні 1993 р. завоювала більшість місць у парламенті. Крім того, Бразаускаса було обрано президентом держави. Його курс полягав у здійсненні реформ повільно і поетапно. Така програма уповільнює економічний розвиток, але, на думку соціал-демократів, вона враховує спроможність населення, яке за роки радянської влади втратило навички приватновласницької діяльності.У Латвії та Естонії гострої форми набуло національне питання. За час існування СРСР частка російськомовного населення в обох республіках досягла такого розміру, що за всенародного обговорення найважливіших проблем корінні нації не мали необхідної більшості голосів, а в деяких районах навіть опинились у меншості. Уряди Латвії та Естонії вирішили розв'язати цю проблему, обмеживши права тих іммігрантів, що приїхали до цих країн після радянської окупації. В Латвії, зокрема, було закрито всі промислові підприємства, де працювало російськомовне населення. Одначе це поглибило економічну кризу. Новим кроком на шляху Латвії до Європейського Союзу стало обрання влітку 1999 р. президентом республіки професора Монреальского університету Вайри Віке-Фрайберге, яка заявила про зміцнення ринкової економіки та створення мультинаціональної демократичної держави.держави з так званою перехідною економікою, в яких з різною швидкістю протікають трансформаційні процеси. Прибалтійські країни — Литва, Латвія і Естонія разом з Росією зовсім недавно входили до складу єдиного Радянського Союзу. Польща, разом з іншими східноєвропейськими країнами і СРСР, брали участь в економічній, політичній та військової інтеграції соціалістичних держав - Раді Економічної Взаємодопомоги і Варшавському Договорі.

50)Соц-економ та політ становище в Білорусії Труднощі перехідного періоду ще більшою мірою піднесли анти ринкові настрої в Білорусі. На цій хвилі на перших президентських виборах у 1994 р. переміг Олександр Лукашенко, який виступив із програмою інтеграції з Росією та встановлення жорсткого державного контролю за економічною діяльністю. Повернення до старого стало лейтмотивом усієї внутрішньої політики білоруської держави. О. Лукашенко відтворив авторитарну модель керівництва, вже забуту сусідами Білорусі. У квітні 1996 р. Білорусь і Росія уклали Договір про утворення товариства двох держав. Рівно через рік, у квітні 1997 р., Б. Єльцин і О. Лукашенко підписали в Кремлі союзний договір. Незважаючи на різку критику режиму О. Лукашенка ззовні, білоруський народ в більшості своєму вдруге проголосував за обрання останнього на президентську посаду у вересні 2001 р.Після розпаду СРСР у 1991 році Білорусь почала створення змішаної (державно-ринкової) економіки. Політика уряду полягала в тому, щоб, базуючись на існуючій структурі сільського господарства і промисловості, перетворити країну в експортера сільськогосподарської сировини та обладнання. До кінця 1990-х років приватизація практично не здійснювалася, як і раніше існує система державних замовлень і розподілу продукції. У період з 1992 по 1994 роки обсяги промислового виробництва скоротилися на 39%, інвестицій - на 54%, торгівлі - на 67%. Це зниження супроводжувалося швидким ростом інфляції і безробіття (в середині 1999 року було зареєстровано 96, 9 тис. безробітних), зростанням дефіциту державного бюджету і платіжного балансу.Внаслідок економічної кризи в Росії у 1998 році Білорусь зазнала великих збитків у промисловості, торгівлі і сільському господарстві.На початку ХХІ ст. Білорусь має труднощі з енергозабезпеченням. Білоруський уряд звернувся до Росії за допомогою, пропонуючи концесії в промисловості і військовій сфері в обмін на постачання дешевої нафти і природного газу.У Республіці Білорусь створені 4 вільні економічні зони (ВЕЗ " Мінськ", ВЕЗ " Брест", ВЕЗ " Вітебськ", ВЕЗ " Гомель-Ратон")+