Література до теми. 1.Історія України (підручник) 11 клас., Пометун О.І

1.Історія України (підручник) 11 клас., Пометун О.І. Гупан Н.М., Освіта, 2011, с.6-16.

2. Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турчанко Ф.Г., Генеза, 2007, с.4-10.

3. Історія України (підручник для ВНЗ) колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

4. Історія України. Бойко О.Д., К. 2004.

Тема 20: Окупація України військами Німеччини та її союзників

Основні терміни: превентивна війна, Велика Вітчизняна війна, мобілізація, народне ополчення, тактика “спаленої землі”, евакуація, окупація, колабораціонізм.

План

1. Початок Великої Вітчизняної війни.

2. Відступ Червоної армії.

3. Мобілізаційні заходи та евакуація.

4. Воєнні події 1941 – 1942 років.

5. Окупація України. Колабораціонізм.

1. Починаючи війну з СРСР А.Гітлер хотів послабити СРСР через відторгнення українських територій. Навіть спочатку планувалось створити Україну, як самостійну країну, дружню Німеччині. Але згодом А.Гітлер відмовився від цієї ідеї, поставивши за мету створити щось на зразок “німецької Індії.”. 22 червня 1941 року о 3 годині 30 хвилин ранку Німеччина, згідно плану “Барбаросса” розпочала превентивну війну (війна на випередження) проти СРСР. Й.Сталін, не вірячи в напад, все ж таки дав в ніч на 22 червня наказ привести війська у повну бойову готовність. Але цей наказ в основному не поспів у війська. Війська німецької групи армій “Південь” під командуванням Рундштедта нанесли удар по Україні спільно з своїми союзниками, зокрема Румунією.

2. Проти німецької групи армій “Південь” та румунських військ воювали Південно-Західний фронт під командуванням М.Кирпоноса і Південний фронт під командуванням І.Тюленева, а також Чорноморський флот та інші підрозділи. З 23 по 29 червня точилися важкі бої біля Луцька-Рівного-Броди-Дубно. В цих боях брало участь біля 2 тисяч танків з обох сторін. До речі, проти двох танкових корпусів німців воювало п’ять танкових радянських корпусів. Взагалі співвідношення танків на українському напрямку було 7 до 1 на користь Червоної армії. Але цю танкову битву Червона армія програла. Німці, протягом двох тижнів боїв захопили в полон 329 тисяч червоноармійців. В підручнику О.І.Пометуна “Історія України” вказується, що в танках хоч і була перевага, але на 80% це була застаріла техніка. Альтернативна точка зору: Багато сучасних українських і російських істориків говорять, що біля 50% радянських танків на початку війни були новими зразками озброєнь: середній танк Т-34 і важкий КВ. Вказується також на те, що німецькі війська напередодні війни з СРСР мали досвід ведення війни. Альтернатива. Але ж і Червона армія воювала проти Японії на Далекому Сході, проти Фінляндії, та і в Іспанії окремими своїми підрозділами (добровольці)? А значить також мала певний досвід.

3 липня 1941 року Й.Сталін звернувся по радіо до народу зі своїм першим зверненням, де вперше використав поняття “Велика Вітчизняна війна”. Це поняття було панівним в радянській історіографії, продовжує панувати в російській історіографії І залежно від зближення Росії з Україною чи віддалення, або звучить як основне поняття, або змінюється на альтернативне – європейське, світове “радянсько-німецька або радянсько – нацистська війна”. Альтернативну точку зору на поняття війни має і вчений РевегукВ.Я, який виділяє урядову і фахову точки зору на назву війни. Він говорить “На нашу думку, радянсько-німецька війна для України була і вітчизняною і громадянською, і світовою. Вітчизняною тому, що для вояків УПА і українського націоналістичного підпілля вітчизною була Україна, а не СРСР; громадянською – бо українці, не маючи власної держави, змушені були воювати і вбивати один одного по різні боки фронту; світовою тому, що українці воювали в складі різних армій світу. У радянсько-німецькій війні Україна опинилась в епіцентрі воєнних дій, що і визначило характер участі в ній українського народу. Але Україна не була державою, а отже, не була суб’єктом у цій війні, а лише об’єктом боротьби двох тоталітарних режимів. Тому для українського народу радянсько-німецька війна- це насамперед, трагедія бездержавної нації”

До середини липня 1941 року глибина вторгнення в Україну склала 400-600 кілометрів. Вже 16 липня А.Гітлер проголосив про приєднання до Третього рейху України, Білорусії і Прибалтики.

3. За умов війни влада розпочала заходи з мобілізації людських і матеріальних ресурсів. Кроки мобілізації: призови до діючої армії (за липень-серпень 1941 року мобілізовано 2, 5 млн. чоловік, значна частина добровольців; створення народного ополчення з людей, що не підлягають призову з різних причин (до ополчення вступило 1, 3 млн. чоловік, які будували оборонні рубежі а то й брали участь у боях); створення винищувальних батальйонів (групи для боротьби з парашутистами і диверсантами). В ці групи вступило 374 тисячі чоловік; розгортання навчання військовій справі серед цивільного населення.

Одночасно ішла перебудова на військовий лад. Підприємства переходили на випуск військової продукції. Наприклад Полтавський ТРЗ почав випускати міни і побудував бронепоїзд “Маршал Будьонний”.

Керівництво СРСР в Україні здійснювало тактику “спаленої землі”, яка передбачала нічого не залишати ворогові. Відступаючі частини Червоної армії зривали мости, спалювали незібрані посіви зернових, зірвали 54 домни на металургійних заводах, затопили шахти. При цьому страждало і населення. Так, після підриву Дніпрогесу, від водяної хвилі загинули тисячі жителів Запоріжжя.

Водночас проводилась евакуація до східних районів СРСР, якій підлягали: найважливіші промислові цінності і обладнання; цінна сировина і продовольство; кваліфіковані робітники і радянські працівники зі своїми сімями. З України було вивезено тисяча заводів, 30 тисяч тракторів, 125 млн. пудів зерна, 6 млн. голів худоби. Виїхало на схід біля 4 млн. осіб, серед яких були і ті, хто боявся приходу німців. При відступі, особливо з Західної України, у в’язницях, загонами НКВС тотально розстрілювались всі в’язні.

4. Червона армія, втративши основні свої сили в прикордонних боях, відступала. Слід відмітити і героїзм червоноармійців, що визнавали навіть фашисти. 7 липня прорвавши фронт в районі Новоград-Волинського німці вийшли на близькі підступи до Києва. Але місто було оточене трьома лініями оборони, тому з ходу Київ взяти не вдалось. Почалась трьохмісячна оборона Києва (липень-вересень). Крім військ Південно-Західного фронту місто захищали 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення. Безпосередньо обороною міста керував генерал Власов, який за це отримав звання Героя Радянського Союзу (пізніше, опинившись в полоні, очолить РОА Російську Визвольну Армію, воюючи на стороні німців). В якійсь мірі, успішній обороні сприяли і жорсткі заходи Й.Сталіна. 12 вересня 1941 року був виданий наказ про боротьбу з панікерством, за яким, лише в другій половині 1941 року було затримано 638 тисяч осіб дезертирів, з яких 10 тисяч розстріляні. Ще раніше 16 серпня вийшов наказ №270, за яким, командири і комісари, що здавалися в полон, вважалися дезертирами, а їхні сімї заарештовувалися. Сімї червоноармійців, що потрапляли до полону, позбавлялися продуктових карток.

Тим часом німці, призупинивши наступ групи армій “Центр”, кинули на південь танкову армію генерала Гудеріана. В районі Кременчука прорвалась танкова група генерала Клейста. Вони зєдналися в районі Лохвиці, замкнувши кільце оточення навколо військ Південно-Західного фронту. Лише 17 вересня Ставка Головнокомандуючого дозволила залишити Київ. 19 вересні 1941 року у місто увійшли німці. Командуючий фронтом М.Кирпоніс втратив контроль над відступаючими частинами і сам загинув в урочищі Шумейкове (село Дрюківщина) на Полтавщині. Майже 600 тисяч червоноармійців потрапили до полону. Ціною великих зусиль вдалось відновити Південно-_Західний фронт, але при цьому 25 жовтня було втрачено Харків. На півдні України 73 дні)з 5 серпня по 16 жовтня 1941 року тривала оборона Одеси. При обороні противник втратив біля 200 тисяч осіб. Але подальше просування фашистів до Криму примусило евакуювати оборонців на Кримський півострів. 29 жовтня німці вийшли до Севастополя. З 30 жовтня 1941 року до 4 липня 1942 року тривала оборона цього міста. В боях за місто німці втратили 300 тисяч бійців.

Розгром німців під Москвою у грудні 1941 року зірвав німецький “бліцкриг” (блискавична війна). Тому була проведена Керченсько-Феодосійська операція (30 грудні 1941 –1 січня 1942 року), в результаті якої були відбиті у німців Керч і Феодосія. Але грубі прорахунки командування привели до нищівної поразки Червоної армії в Криму в травні 1942 року. В полон до німців потрапило біля 200 тисяч червоноармійців, була захоплена майже вся техніка.

Одночасно з боями в Криму 12 травня 1942 року розпочинається наступ на Харків. Але Червона армія в районі так званого Барвенківського виступу просунулась лише на 30 км. Противник, вживши заходів, знову оточив війська Південно- Західного фронту, яким командував маршал С.Тимошенко. До німецького полону знову потрапило біля 249 тисяч червоноармійців.

5. 22 липня 1942 року німецькі війська захопили останнє українське місто Свердловськ, Луганської області. Таким чином Україна була окупована. Більшість населення України зустріли німців негативно. Але значна частина, через поневіряння в роки колективізації, голодомору та сталінських репресій, свідомо співпрацювала з німцями. Їх називають колабораціоністами, що з французької означає добровільне співробітництво. В Україні проявився різноманітний колабораціонізм: військовий, адміністративний, побутовий, політичний. Більшість колабораціоністів були росіяни, біля 500 тисяч (відома РОА генерала Власова), українців було 300 тисяч, що активно співробітничали з німцями. А всього, схильність до колабораціоналізму проявили біля 2 млн. українців. Наприклад, побутовий колабораціоналізм був викликаний надією отримати від німців землю, що насправді не відбулось, бо німці зберегли колгоспи. Українська творча інтелігенція, сподіваючись на лояльність німців до української культури, також з ними співробітничала. Німці дійсно дозволили відкрити “Українське видавництво”, газети, і т. п. Український політичний колабораціоналізм проявився у спробі, при допомозі німців, проголосити самостійну українську державу.