Література до теми. 1.Новітня історія України (підручник) ч.І., 10 кл., Турчанко Ф.Г., Генеза, 2002, с.239-251.

1.Новітня історія України (підручник) ч.І., 10 кл., Турчанко Ф.Г., Генеза, 2002, с.239-251.

2. Історія України (підручник для ВНЗ). колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

3. Історія України. Бойко О.Д., -К., 2004.

Розділ V: Закріплення Радянської влади в Україні (1929 – 1938 роки)

Студент (студентка) визначає хронологічні межі періоду в Україні;

описує та порівнює зрушення у повсякденному житті різних верств українського населення;

визначає сутність політики колективізації, розкуркулення;

узагальнює факти голодомору в Україні, дає їм оцінку, доводячи, чи це є геноцид українського народу, чи просто голодомор;

характеризує культурні процеси в Україні цього періоду;

дає оцінку репресіям 30-тих років і доказує, чи можна оправдати дії Сталіна того періоду.

Тема 15: Форсована індустріалізація та суцільна колективізація. Голодомор 1932 – 1933 років

Основні терміни: індустріалізація, колективізація, розкуркулення, голодомор – геноцид.

План

1. Сталінська індустріалізація України.

2. Запровадження колгоспного ладу в Україні.

3. Голодомор 1932 – 1933 років, його наслідки.

1. У грудні 1927 року ХV зїзд ВКП(б) взяв курс на індустріалізацію народного господарства. Причини індустріалізації наступні: економічні – відсталість СРСР від передових країн світу; політичні – ВКП(б) вважала, що потрібно опиратись на підтримку робітничого класу, а значить збільшувати їх кількість; стратегічні – віра в можливість побудови комунізму в одній окремо взятій країні для чого потрібна високорозвинена промисловість. З 1928 року економіка СРСР почала розвиватись згідно п’ятирічного плану, що свідчить про перехід від підтримки вільної ринкової економіки у вигляді НЕПу до одержавленої економіки. Приріст продукції планувалось довести до 20% на рік. Та з кінця 1929 року почалась “над індустріалізація”(форсована індустріалізація) – різке збільшення темпів виробництва (за наказом Й.Сталіна 40-45% в рік). Кошти для індустріалізації планувалось взяти у непманів, через конфіскацію їхнього бізнесу, в селян – через залучення їх в колгоспи і вилучення продовольчих запасів для продажу за кордон, в робітників – через недоплати їм зарплат, через продаж за кордон цінностей і т.п.

Особливістю індустріалізації в Україні в першій п’ятирічці (1928 – 1932 рр.) було виділення 20% капіталовкладень від вкладень всього СРСР. З 1500 підприємств, 400 будувались в Україні (наприклад: Дніпрогес, Криворіжсталь, Азовсталь, ХТЗ, Краматорський завод важкого машинобудування і т. п. Насправді ж реальні прирости виробництва в рік становили 16 – 18 %. Це в той час коли в 1932 році було оголошено, що п’ятирічка виконана за чотири роки і три місяці. В другій п’ятирічці (1932/33 – 1937/38 роки) Україна отримала менше коштів на індустріалізацію, так як більшість коштів направлялась в Сибір і на Урал в зв’язку з наближенням війни в Європі.

Наслідки індустріалізації для України: УСРР (з1936 року УРСР) з аграрної перетворилась на індустріально-аграрну; індустріалізацією був закладений адміністративно-командний стиль управління економікою. Україна наповнилась шкідливим для екології виробництвом; прискорений розвиток важкої промисловості привів до занепаду легкої і харчової промисловості; посилилась урбанізація (кількість жителів міст зросла вдвічі); Україна повністю втратила економічну самостійність так як значна частина збудованих підприємств обмежувалась виробництвом сировини і напівфабрикатів, в той час як подавляючи частина завершеного виробництва знаходились в Російській Федерації. Для порівняння, підручник з історії Росії для 11 класів, видання 2007 року (автори Н.В.Загладін та інші) називає лише два і то позитивні наслідки індустріалізації для Росії – створення могутньої індустріальної бази і модернізація армії.

2. До 1929 року в українському селі були різні форми господарювання: індивідуальні куркульські, середняцькі і бідняцькі (таких було більшість), так і колективних (комуни, артілі (колгоспи), ТСОзи і т.п. В кінці 1929 рокурозпочалась суцільна колективізація, тобто насадження однієї колективної форми господарювання – артілі. Причини колективізації: економічні – проведення індустріалізації вимагало великих коштів, тому вирішено було взяти їх у селян, політичні – з погляду марксистів –селянин дрібний власник, а значить є ворогом пролетаріату. Мета колективізації, створити колгоспи з максимальним усуспільненням виробництва. Водночас ішло розкуркулення – вилучення майна у заможних селян. Їх нараховувалось по Україні 3%, а було розкуркулено – 15%. Куркулів ділили на три категорії: 1) учасники антирадянських виступів (їх страчували або відправляли до Сибіру); 2) ті що чинили пасивний опір (висилали за межі республіки); 3) ті, що висловлювались проти колективізації (висилали за межі району чи села). Колективізації українське населення чинило опір. В повстаннях прийняло участь 40 тисяч селян.

Наслідки колективізації: занепад сільського господарства України; винищення самими селянами взимку 1929 –30 року майже половини поголів’я худоби, щоб не віддати її до колгоспу; відновлення “воєнного комунізму” на селі (примусове вилучення державою продуктів харчування; внаслідок колективізації до колгоспів в кінці 1932 року залучено 70% селянських господарств; розкуркулено один мільйон укр. селян; в українських селян знищено почуття власника, господаря; штучний голодомор 1932 – 1933 років.

3. Голодомор 1932 – 1933 років був організований комуністичною партією на чолі з Й.Сталіним. Його метою в Україні було: примусити іти українських селян в колгоспи, вилучити всі необхідні запаси продуктів харчування а також голодом знищити український національний супротив, носіями якого було українське селянство. Знищення етносу за національною ознакою за визначенням ООН підлягає під поняття “геноцид”, тому рішенням Верховної Ради України від 2008 року (правда за це рішення в той час не голосувала Партія регіонів в силу орієнтації на російську оцінку цієї події) голодомор визнаний геноцидом проти українського народу. Таку ж оцінку дали ряд парламентів країн Європи і Америки.

Восени 1032 року в Україну приїхала надзвичайна комісія на чолі з В.Молотовим, яка ввела блокадний стан. Ще раніше, у серпні був прийнятий закон про захист соціалістичної власності, який передбачав за взяті на полі колоски від 10 років ув’язнення до розстрілу. Війська НКВС (так стало на-зиватися колишня ВУНК, потім ОДПУ) блокували села, які не виконували плани хлібозаготівель. З них утікачі не могли вийти, а всі їстівні запаси забирали буксирні бригади. Це і привело до масової смертності взимку 1932 – 1933 років. За різними оцінками від голоду загинуло від 3 до 10 мільйонів українських селян. Підручник “Історія Росії” дуже скупо говорить про цю подію, говорячи що голод охопив хліборобські райони України, Кубані, Поволжя і що від нього загинуло від 3 до 15 мільйонів чоловік. Не вживається ні слово “голодомор” ні слово “геноцид”.