Тема 12: Культурне і духовне життя України в 1917 – 1921 роках

Основні терміни: національна культура, українське Відродження, Просвіти.

Українська національно-демократична революція 1917-1921років сприяла піднесенню культурного життя, але були чинники, які гальмували розвиток культури. Вони наступні: класове та міжнаціональне протистояння в ході революції; надмірна політизація суспільного життя; фізичне знищення діячів культури; масова еміграція інтелігенції (наприклад відомий диригент і композитор О.Кошіце створивши український народний хор у 1919 році за завданням С.Петлюри, виїхав до Європи і Америки пропагувати існування такої країни, як Україна, та так і не повернувся в зв’язку з поразкою УНР); часті зміни політичних курсів під час революції.

Діяльність щодо відродження української культури розпочалася ще за Центральної Ради, коли почали діяльність “Просвіти” (осередки, групи інтелігенції, які розповсюджували українську мову, звичаї), що сприяло поширенню освіти на селі. В часи Центральної Ради було засновано 53 українських гімназії в основному за рахунок закриття російських гімназій.

За часів Гетьманату зміни в культурі стали ще помітніші. Головними здобутками цього часу були: створення Української Академії Наук (1918р.), яку очолив академік В.Вернадський; створення нових україномовних шкіл (восени 1918 року налічувалось 150 укр. гімназій) при збереженні російських гімназій; зростання кількості українських підручників, прийняття закону про обов’язкове вивчення української мови та історії; створення Державного Українського університету; заснування у 1918 році Національної бібліотеки; заснування українських музеїв і Українського національного театру, який очолив О.Саксаганський. Розвиток культури цього періоду називається початком Українського Відродження. В цей час плідно працювали молоді поети і письменники: П.Тичина, В.Сосюра, М.Зеров, М.Рильський, молоді режисери Лесь Курбас, Гнат Юра, О.Саксаганський, композитори О.Кошіце, М.Леонтович, Л.Ревуцький, Г.Вірьовка, Б.Лятошинський.

З приходом більшовиків українська культура зазнала шаленого тиску. Головними напрямками діяльності більшовиків в галузі культури стали: курс на підкорення “Просвіт” новій владі і їх розпуск у 1923 році; підпорядкування системи навчання в Україні уряду Росії, тим більше, що Наркомом Освіти в РСФСР був уродженець Полтави В.Луначарський; відокремлення церкви від школи; запровадження обов’язкового навчання дітей з 7 до 16 років (школа стала державна, приватні були заборонені); надання переваг до вступу у вищі навчальні заклади дітям робітників і селян; втілення в життя ленінського плану монументальної пропаганди (знищення старих пам’ятників, будівництво пам’ятників борцям революції); зневажливе ставлення до дореволюційного мистецтва, в тому числі українського народного (навіть народні пісні перетворювались в революційні, наприклад: “Ой що ж то за шум учинився, то комарик та й на мусі оженився” стала звучати “Как родная меня мать провожала, тут и вся моя родня набежала. А куда же ты сынок а куда ж ты не ходил бы ты Ваньок во солдаты, В Красной Армии штыки чай найдутся, без тебя большевики да обойдутся». Наслідком цих дій стала фактична втрата традиційної української народної культури.