Література до теми. 1. Історія України (підручник) 10 кл., Кульчицький СВ., Лебедєв Ю.Г., К., Генеза, с.177-189.

1. Історія України (підручник) 10 кл., Кульчицький СВ., Лебедєв Ю.Г., К., Генеза, с.177-189.

2. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

3. Новітня історія України. 10 кл., Турчанко Ф.Г., Генеза, 2002.

Тема 9: Утворення Директорії. Відновлення УНР. Поразка Директорії.

Основні терміни: Директорія, Трудовий Конгрес.

План

1. Утворення Директорії і повалення Гетьманату.

2. Наступ Червоної Армії. Отаманщина.

3. Бойові дії Директорії в 1919 році. Поразка Директорії.

1. 14 листопада 1918 року УНС утворив Директорію у складі 5 чоловік, лідерів українських національних партій, з метою організації повстання проти П.Скоропадського. Її очолив В.Винниченко. С.Петлюра організував виступ проти гетьманату підрозділу Українських січових стрільців, дислокованих в Білій Церкві під командуванням Є.Коновальця. Вони розгромили біля села Мотовилівка підрозділ сердюцької дивізії та російських офіцерів. На сторону Директорії перейшли сірожупанна дивізія в Чернігові та Запорізька дивізія отамана П. Болбачана, яка захопила Харків і Полтаву. 14 грудня 1918 року П.Скоропадський зрікся влади і таким чином в Києві встановилась влада Директорії. Вона відновила УНР. Її уряд очолив В.Чеховський, прихильник замирення з Радянською Росією, яка в цей час розгорнула наступ на сході. Функції парламенту виконував Трудовий Конгрес, куди могли бути вибрані робітники, селяни і трудова інтелігенція. Було прийнято закон про передачу землі селянам без викупу. Правда цей закон не встигли реалізувати. Важливою дією Директорії є прийняття Акту Соборності України, який був проголошений 22 січня 1919 року на Софіївській площі Києва. Ще восени 1918 року розпочались переговори між ЗУНР та УНР про обєднання в єдину українську державу. 3 січня 1919 року в Станіславі було урочисто оголошено це рішення. Події 22 січня були кульмінацією цих подій.

2. 11 листопада 1918 року в Німеччині відбулась революція, а вже 13 листопада цього ж року Росія анулювала Брестський мир і розпочала військові дії проти УНР силами сформованих в нейтральній зоні так званих українських дивізій під командуванням М.Щорса та В.Боженка. Одночасно 16 листопада 1918 року флот Антанти ввійшов в Чорне море і до кінця грудня висадив 60-тисячний десант в південних містах України. Українські війська змушені були без бою відступити. Переговори ЦР з Антантою не дали результатів, тому що головна ставка робилась на єдину Росію і її білогвардійських лідерів Колчака та Денікіна, які в свою чергу не сприймали існування незалежної України. Та головна загроза ішла зі сходу. УНР мала на час приходу до влади 100-тисячне військо, яке за півтора місяці скоротилося до 20 тисяч бійців. До цього добавилось особисте суперництво В.Винниченка та С.Петлюри. Небезпечним явищем в армії була отаманщина (анархія і сваволя отаманів) (в той час як у Червоній Армії відновилось єдиноначалля і військова дисципліна). Також під впливом невирішеності питань землі (в Росії більшовики уже її роздавали), розростався процес “більшовизації” українського війська. На сторону російських більшовиків перейшли отамани Зелений (Терпило), М.Григорєв, Ю.Тютюнник та інші (до речі М.Григорєв за здобуття для більшовиків Одеси отримає від Москви орден Бойового Червоного Прапора, а згодом, за участь у повстанні уже проти більшовиків, за підмовою Москви буде вбитий, на той час ще союзником червоних Нестором Махно). Вірними Директорії залишалась лише Запорізька дивізія та Українські січові стрільці. На ноту протесту проти дій Росії нарком закордонних справ Г.Чичерін відповів, що бойові дії ведуть не російські війська а збройні сили УСРР. Тому 16 січня 1919 року Директорія змушена була оголосити війну Росії. Це була друга війна з Радянською Росією. Так званий Український фронт в кількості 11 тисяч бійців наступав з трьох напрямків: на Полтаву, Катеринослав і Донбас. Їм допомагали загони Директорії, що переходили на їхню сторону. По ходу чинилися єврейські погроми непідконтрольними С.Петлюрі отаманами. 5 лютого 1919 року перша повстанська дивізія під командуванням М.Щорса ввійшла в Київ. Директорія змушена була відступити до Вінниці. Тим часом делегація Директорії продовжувала вести переговори з Антантою, яка в ультимативній формі примушувала підкоритись білогвардійському уряду Денікіна, який в цей час наступав на Москву і Київ з Півдня. В зв’язку з цим відбувся розкол Директорії, внаслідок якого В.Винниченко емігрував за кордон а боротьбу очолив Головний Отаман Симон Петлюра (уродженець Полтави). Під тиском Червоної Армії він залишив Вінницю і перебрався до Жмеринки.

3. Скориставшись прорахунками більшовиків генерал А.Денікін, який очолював білий рух (антипод червоному рухові) розгорнув влітку 1919 року наступ на Москву та Київ відрізавши таким чином Південну групу Червоної Армії на Україні під командуванням Й.Якіра. Останні змушені були пробиватись з боями з оточення. А.Денікін не бачив самостійної України. Ключовим було питання повалити владу більшовиків і відновити єдину і неділиму Росію. Тому на захопленій Лівобережній частині України відновлювалось поміщицьке землеволодіння, губернський устрій на чолі з генерал-губернаторами, боролися з усякими проявами українського національного життя (навіть були познімані портрети Т.Шевченка і заборонено видання книг “малоросійською мовою”). На території, захопленій денікінцями розгортався анти білогвардійський рух, який вели різні сили. На осінь 1919 року в їх рядах нараховувалось біля 100 тисяч бійців. Вони навіть брали великі міста (зокрема 2 рази Полтаву). В селі Баштанка (Миколаївщина) існувала так звана Баштанська республіка, яка мала біля 20 тисяч бійців. Найбільші успіхи мав Нестор Махно, який примінив нову тактику партизанської війни (тачанки з кулеметами і блискавичні переходи). С.Петлюра надав допомогу Н.Махно зброєю і продовольством. На осінь 1919 року Н.Махно контролював майже весь Південь України, захопивши в тому числі Катеринослав, який тримав до грудня.

В червні 1919 року Директорія на чолі з С.Петлюрою переїздить до Камянця-Подільського, куди в цей час відступила з Західної України Українська Галицька армія. В середині 1919 року вони спільно здійснюють наступ: С.Петлюра на Умань проти денікінців, УГА на Київ проти Червоної Армії. УГА навіть 30 серпня, на короткий час, захоплює Київ, але згодом передає його денікінцям. Тим часом Червона Армія біля Кром і станції Косторна повністю розбила Добровольчу армію Денікіна і відновила наступ, в тому числі і на Україну. 7 лютого 1920 року кавалеристи Г.Котовського захопили Одесу. Українське військо С.Петлюри деморалізоване здачею УГА Києва денікінцям, відступило у так званий “трикутник смерті”(восени 1919 року була велика смертність у війську С.Петлюри від тифу, трикутник, тому що українці в районі Камянець-Подільського були оточені трьома арміями: радянською, денікінською і польською. В листопаді 1919 року Камянець окуповують польські війська, в зв’язку з чим армія УНР переходить до партизанської боротьби, сподіваючись на всеукраїнське повстання проти російських радянських військ. 24 грудня 1919 року Директорія розформовується, а С.Петлюра виїздить до Варшави, де стає першим президентом УНР в екзилі (вигнанні). Убитий в Парижі в 1925 році представником російських радянських спецслужб Шварцбергером нібито за єврейські погроми в Україні. Убивця оправданий судом.

Висновок. Події 1918-1919 років в Україні показали волелюбність нашого народу і водночас роз’єднаність, яка стала основною причиною втрати української незалежності.