Різновиди комунікаційних каналів.

1. Комунікаційний канал – це реальна або уявна лінія зв’язку (контакту), за якою повідомлення рухаються від комуніканта до реципієнта. Наявність зв’язку – необхідна умова будь-якої комунікаціїйної діяльності, в якій би формі вона не здійснювалася (наслідування, діалогу, управління). Комунікаційний канал надає комуніканту і реципієнту засоби для створення й сприймання повідомлення, тобто знаки, мови, коди, матеріальні носії повідомлень, технічні прилади.

Варто підкреслити, що комунікаційні канали забезпечують не рух смислів, а тільки матеріального втілення повідомлень, яке відбиває смисловий зміст. Цей рух відбувається в фізичному (геометричному) просторі та в астрономічному часі. Комунікаційна діяльність, як відомо, це рух смислів в соціальному просторі, а її результатом є поширення освіти, формування суспільної думки, ідей, теорій та інш. Комунікаційна діяльність за своєю суттю є духовна діяльність, але для її реалізації необхідні матеріально-технічні засоби, в якості яких виступають комунікаційні канали. Отже, комунікаційні канали – це матеріальний бік соціальної комунікації.

Розвиток людства від первісного суспільства до постіндустріальної цивілізації супроводжувався постійним збільшенням кількості комунікаційних каналів, завдяки доповненню природних каналів, що утворилися протягом антропогенезу, каналами штучними, свідомо створеними людьми. Природні комунікаційні канали – це канали, що властиві людині від народження для передачі смислових повідомлень у фізичному просторі. Таких каналів два: а) невербальний; та б) вербальний.

Потреба у штучних комунікаційних каналах виникає тоді, коли комунікант та реципієнт позбавлені безпосереднього контакту, а існують соціально-культурні смисли, що потребують передачі в соціальному просторі та часі. Ці смисли були пов’язані: по-перше, з передачею корисного практичного досвіду, по-друге, з магічними віруваннями первісних людей. Для задоволення цієї первинної комунікаційної потреби використовувались два штучних канали, що з’явились приблизно 40 тис. р. т. н.:

· канал іконічних документів – графічні (на кістці, на камені, на дереві) та живописні (одноцвітні або багатокольорові на стінах печер) зображення;

· канал символьних документів – амулети, прикраси, талісмани, статуетки, що мали магічний зміст, а також язичницькі ідоли й зображення богів.

Ці канали виконували наступні соціальні функції: а) магічну (культову); б) " педагогічну" (передача корисного досвіду підростаючому поколінню); в) інтелектуальну (розвиток абстрактного мислення); г) естетичну (розвиток почуття краси та гармонії).

Невербальний й вербальний канали стали базою для формування усної комунікації, а іконічний і символьний канали поклали початок документній комунікації. Усна комунікація та документна комунікація – це два роди соціальної комунікації, що відіграли важливу роль в становленні словесної та книжкової культури. Вони дали поштовх для появи нових штучних каналів, що за своїм джерелом поділяються на дві групи. До першої групи відносяться ті, що виникли в сфері мистецтва, а, до другої, ті, що виникли в сфері науки.

Художні комунікаційні канали беруть свій початок від палеолітичного мистецтва, але зрілих форм вони досягли в Стародавній Греції у ІV-V ст. до н. е. До них відносяться: а) музика і танці (похідні невербального каналу); б) поезія і риторика (похідні вербального каналу); в) театр (синтетичний вид мистецтва); г) графіка і живопис (похідні іконічного каналу); д) скульптура і архітектура (похідні каналу символьних документів). Найважливішою подією для розвитку цивілізації було винайдення писемності, тобто відкриття документного каналу. Писемність – результат еволюції іконічного каналу, а її перші види з’являються у ІV- ІІІ тис. до н. е. (ієрогліфічне, клинописне, абеткове письмо).

І хоч писемність була дітищем художнього каналу, разом з тим, вона стала засновником ряду технічних каналів, що сприяло оперативності передачі інформації, зниженню собівартості, зростанню дистанційності та комфортності. У ХV ст. рукописну книгу змінило мануфактурне книгодрукування. У ХІХ ст. відбулась промислова революція, завдяки якій документна комунікація отримала поліграфічну та целюлозно-паперову промисловість, що забезпечило багатотисячні тиражі газет, журналів, книг та сформувало величезних книжковий ринок. В цей час з’являються технічні винаходи, що значно розширили комунікаційні можливості існуючих каналів: фотографія, телеграф, телефон, радіо. Відбулась перша технічна революція в сфері соціальної комунікації.

В середині ХХ ст. відбулась друга технічна революція, в результаті якої з’явились фототелеграф й телебачення, відеозапис й комп’ютерний зв’язок, електронна пошта, що перетворилась наприкінці століття в глобальну комунікаційну систему Інтернет. Друга технічна революція призвела до появи нового роду соціальної комунікації – електронної комунікації, становлення якої ще не завершилося. Сьогодні, ми стоїмо на порозі синтезу усіх відомих нам родів комунікації: усної, документної та електронної.