Виражально-зображальні особливості публіцистики.

Відображаючи конкретну реальність буття, публіцистика помітно відрізняється від художньої літератури за рівнем і характером типізації дійсності. Публіцист, як правило, не виходить за межі події, що фактично відбувається, явища. Для художньої літератури ті або інші прояви повсякденного життя – лише основа для створення за допомогою творчої фантазії письменника узагальненої картини буття.

Але, незважаючи на цю відмінність, у публіцистики й художньої літератури є і чимало спільного. Це спільне, зокрема, виявляється в тому, що обидві форми віддзеркалення дійсності використовують образно-художні засоби. Природно, значення цих засобів у публіцистиці й художній літературі неоднакове. Якщо в художній літературі і мистецтві художня образність є необхідним вираженням їх специфіки, то по відношенню до публіцистики вона не виступає як обов’язкова ознака.

Проте, алегорія, метафора, образне порівняння, гіпербола зовсім не чужі публіцистичним творам. Творчість видатних публіцистів минулого й сучасності – це органічне поєднання суворої аналітичності й засобів художньої виразності. Зображально-виражальні засоби здатні " пожвавити" суворі раціональні міркування, зробити текст привабливішим, а в результаті – переконливішим. Ми не розглядаємо образність й емоційність як рівнозначні категорії. Емоційність – ширше поняття. Зображально-виражальні засоби – лише один з компонентів емоційної дії публіцистики.

Газета, телебачення, радіо мають свої, визначені природою кожного з них інструменти емоційної дії. У газеті це різні види шрифтів, різноманітні прийоми верстки й оформлення тексту, ілюстративний матеріал. У телебаченні – зображення, поєднання відеоряду з різними акустичними елементами. У радіомовленні – жива людська мова, музика. Усе це доповнює змістовний, раціональний аспект текстів емоційною дією.

МОВНА СПЕЦИФІКА газетно-журнальної публіцистики визначається з позиції стилю як різновид творчої мовної діяльності, типу мовного мислення, мовної поведінки в різних колективно усвідомлених ситуаціях спілкування. Добір і використання мовних засобів у публіцистиці підпорядковується двом вимогам – забезпеченню логічного й емоційного впливу висловлювання. Реалізація таких функцій мови як спілкування, повідомлення, вплив ґрунтується на конкретних властивостях одиниць лексики, фразеології, граматики, національної мови.

Досліджували особливості лексики й фразеології публіцистичного стилю в україністиці такі науковці: Жовтобрюх, Білодід, Коваль, Пилинський, Баранник, Колісник, Пономарів, Стишов, Сербенська та ін. Серед стилетвірних прикмет публіцистичної інформативності розрізняють:

а) документалізм, точність;

б) стриманість, офіційність;

в) певна узагальненість викладу як наслідок аналітичності.

Названі ознаки виявляються у функціонуванні наукової, офіційно-ділової, суспільно-політичної термінології, спеціальної лексики окремих галузей знання, а також у широкому використанні власних назв. Об’єктивною ознакою газетно-журнальної публіцистики є автоматизація й стандартизація мовних засобів, пов’язана із серійною уніфікацією мови преси, у якій вживані кліше, штампи, що дозволяють економити мовні зусилля. Із явищем інтенсифікації виразності висловлювань пов’язане поняття експресії. Останнє сприяє семантичному й емоційному виділенню одиниць мови та забезпечується образними функціями порівнянь, метафор, евфемізмів, реалізацією стилістичних потенцій слова. У функціях синекдохи, гіперболи, літоти. У мові газетно-журнальної комунікації взаємопов’язані функції номінації та оцінки лексичних компонентів. Тому можна виокремити дві групи функцій слововживання: газетна неоцінна лексика та газетна оцінна лексика (поділяється на позитивно й негативно оцінну). Із мовною специфікою газетно-журнальної публіцистики пов’язані не тільки стильово та часово марковані структури, а й механізми мовної номінації в певних комунікативно-стильових умовах.