У ймовірному районі місцезнаходження.

За наявності, судячи з карти, у районі втрати орієнтування близько розташованого лінійного орієнтиру (ріки, дороги і т.п.) (рис.7), що перетинає напрямок руху, доцільно для відновлення орієнтування продовжити, якщо дозволить обстановка, рух до цього орієнтиру, вийти до нього і розпізнати по карті своє місцезнаходження. Якщо розпізнати місцеположення не вдасться, то роблять це далі, пересуваючись вздовж орієнтиру в той чи інший бік. Відновивши таким чином орієнтування, намічають шлях виходу на заданий маршрут.

Визначення свого місцезнаходження.

Визначення на карті точки свого стояння. Точка свого стояння визначається на карті за місцевими предметами, характерними формами і деталями рельєфу, що позначені на карті.

Найпростіший спосіб це зробити, коли перебуваєш поряд з таким об’єктом- орієнтиром: місце розташування його умовного знаку і буде вказувати на карті точку свого місцеперебування. В інших випадках точка стояння визначається одним із таких способів:

- окомірно за найближчими орієнтирами (рис.2.1 і 2.2).

Рис. 2.1. Визначення точки стояння за місцевими предметами.

Рис. 2.2. Визначення точки стояння за рельєфом.

Це найпростіший і основний спосіб наближеного визначення свого місцеположення під час перебування на місцевості з чітко вираженими формами рельєфу і багатої на орієнтири. Він полягає у такому. Орієнтують карту і розпізнають на ній і на місцевості один – два найближчих орієнтири. Потім, визначивши окомірно своє місцеположення стосовно них, наносять точку свого стояння на карту.

Промір відстані, що пройдена. Даний спосіб використовується під час пересування по дорозі або по будь-якій іншій лінії місцевості, що позначена на карті (берег ріки, просіка у лісі і т.п.), а також під час руху по прямій у будь-якому визначеному напрямку (наприклад, на віддалений орієнтир, а за умов поганої видимості – у напрямку, що заданий азимутом). Особливо він корисний за умов поганої видимості і на закритій або бідній на орієнтири місцевості. За цим способом точку свого стояння визначають, відклавши на карті відповідно до масштабу або оцінивши окомірно відстань, яка пройдена від вихідної точки або будь-якого іншого відомого пункту, який надійно розпізнаний на місцевості і карті. Пройдений шлях вимірюють спідометром, часом руху або ж кроками, залежно від способу пересування.

Наприклад (рис.2.3), пройшовши по дорозі 200 м від моста у напрямку на тригонометричний пункт, розвідник підійшов до куща, який на карті не позначений (на рис.2.3 точка А).

Рис. 2.3. Визначення точки стояння проміром.

Відклавши пройдений шлях (200 м) від моста, він отримав на карті точку, яка і буде точкою стояння розвідника, а також місцем, де на карті повинен бути показаний кущ (на рис.2.3, точка Б).

Засічка по орієнтирах. Цей спосіб не вимагає вимірювання відстаней і найчастіше використовується на відкритій місцевості в умовах доброї видимості. Розглянемо різновиди цього способу, які найчастіше використовуються у практиці військ.

Підчас пересування по дорозі або вздовж будь-якого контуру засічка точки свого місцеположення виконується так (рис.2.4): орієнтують карту і розпізнають на ній орієнтир, що спостерігається на місцевості з точки, що визначається. Потім, прикладають на карту лінійку (або олівець) до зображення цього орієнтира і, не збиваючи орієнтування карти, спрямовують лінійку на орієнтир, повертаючи її для цього навколо його умовної позначки; точка пересічення лінії вздовж лінійки із зображенням дороги і буде на карті точкою стояння, яка відшукується.

Рис.2.4. Визначення точки стояння засічкою під час пересування по дорозі.

Визначення точки стояння спрощується, якщо обраний орієнтир перебуває наперпендикулярі до напрямку руху або у створі з будь-яким орієнтиром, теж позначеним на карті і видимим з точки, що визначається, (рис.2.5). Точка стояння, що визначається, утвориться на карті у місці пересічення дороги або лінії контуру, на якій знаходимося, з прямою, що проведена через орієнтир перпендикулярно до лінії нашого руху, а у другому випадку – з прямою, що проходить через обидва орієнтири, які утворюють створ. Для проведення цих ліній не вимагається ні орієнтування карти, ні на орієнтири по лінійці.

Рис. 2.5. Визначення точки стояння: 1 – по перпендикуляру; 2 – по створу.

Під час пересування поза дорогами і по напрямках, що не позначені на карті. У даному випадку засічка для визначення на карті точки свого стояння проводиться не менше ніж по двох орієнтирах. Така засічка виконується так, (рис.2.6). Розпізнавши на карті вибрані орієнтири, карту орієнтують по компасу, а потім так, як і в попередньому випадку, візують по черзі на кожний з них і прокреслюють за допомогою лінійки напрямки від орієнтирів на себе. Місце пересічення на карті цих напрямків і буде точкою нашого стояння. Для визначення точки стояння на карті достатньо двох напрямків; третій напрямок використовується для контролю.

Під час використання способу засічок орієнтири слід обирати по можливості так, щоб напрямки, за якими визначається точка стояння, пересікалися під кутом не менше 30^° і не більше 150^°. У протилежному разі точність засічки значно знижується.

Рис.2.6 Визначення точки стояння засічкою