Наполеонівські війни 03-14 їх характер.

Мир, заключенный в 1802 г., оказался не­прочным у Н. сложился широкий план новых завоева­ний: разгромить силы Англии, захватить ее колонии, вытес­нить с европейского рынка, лишить влияния в Европе. Военные действия во­зобновились уже в 1803 г. В 1805 склалася 3 коалиция евро­пейских держав против наполеоновской Франции, вошли Англия, Рос­сия, Австрия и Неаполитанское королевст­во. 21 октября 1805 г. в 6итви у мыса Трафальгар английский флот разгромил фр-исп флот. Ввиду угрозы со стороны Австрии Наполеон отка­зался от военного вторжения на Британ­ские острова и все свои силы направил против австрийских войск. В октябре 1805 г. авс. армия капитулировала, фр.вступили в Вену. В Аустерлице потерпели поражение силы России и Австрии. был подписан мирный договор Австрия признавала Наполеона королем Италии, уплачивала большую контрибуцию. уступила Вене­цию, Истрию, Далмацию. За ним оставались лишь наследствен­ные земли Габсбургов и титул императора Австрии. в 1806г. сложилась, четвер­тая коалиция (Ан, Рос, Пр, Шв) В сражени­ях — под Йеной и Ауэрештедтом. Прусская армия была разгромлена. В конце октября 1806 г. Наполеон в Берлине. Здесь он подписал декрет о континентальной блокаде. 7 июля 1807 г. в городе Тильзите был подписан мир и союзный договор между Россией и Францией. Одновременно здесь же был подпи­сан франко-прусский мирный договор. Тильзитский мир был непрочным. Напо­леон не мог смириться с тем, что ему не удалось установить абсолютное господство в Европе. Русское же правительство, чув­ствуя постоянную военную угрозу со сторо­ны Франции, не могло примириться с ос­лаблением своего влияния в Европе. Кроме того, континентальная блокада больно ударила по экономике Российской импе­рии. Безудержная агрессия Наполеона не­избежно привела, что против Франции стали подниматься не только феодально-монархические правительст­ва. Она вызвала силу народ­ного сопротивления-народ Ис­пании. В 1807 г. войска Наполеона Предлогом послужил отказ Португалии порвать отно­шения с Англией и присоединиться к конти­нентальной блокаде. На испанский престол Наполеон посадил своего брата — Жозефа. против французских захватчи­ков поднялся народ Испании. Борьба с вос­ставшим народом Испании потребовала сосредоточения здесь больших военных сил Франции.

ситуацией воспользовалась Габ­сбургская монархия и гото­вилась к новой войне с Францией. В 1809 г. сложилась пятая коалиция про­тив наполеоновской империи вошли лишь Англия и Австрия. В апреле 1809 г. Австрия начала военные действия. В июле 1809 г. в битве при Дащаме наполеоновская армия одержала победу над австрийцами. В ок­тябре 1809 г. был подписан Шёнбруннский мирный договор. В 1810—11 гг. во Франции начался острейший промышленный кризис. Последний удар по наполео­новской Франции нанесли военные пора­жения 1812—14 гг. Вторжение «великой армии» Наполео­на Бонапарта началось 24 июня 1812 г. 7 сентября (26 августа) 1812 г. на под­ступах к Москве, под Можайском, прои­зошло Бородинское сражение. 14 сентября французская армия вошла в Москву. 18 октября наполеоновская армия была вынуждена начать отступление из Москвы. Весной 1813 г. обра­зовалась новая шестая коалиция которую вошли Ан, Рос, Шв, Прус, Исп и Пор­т. Авс. сражение между армиями состоялось 16—19 октября 1813 под Лейпдигом. 31 марта. войска вступили в Париж. Наполеон отрекся от пре­стола.

35. В період реставрації Бурбонів. 10 месяцев правления Бурбо­нов оказалось достаточно, чтобы вновь оживились пронаполеоновские настроения. Людовик XVIII в мае 1814 г. опубликовал конституционную хартию. По «Хартии 1814 г.» власть короля ограничивалась парламентом, состоявшим из двух палат. Верхняя палата назначалась королем, а нижняя избиралась на основе высокого имущественного ценза. Это обеспечивало власть крупным землевладельцам, дворя­нам, отчасти верхним слоям буржуазии. Однако старая французская аристократия и духовенство требовали от правительства полного восстановления феодальных прав и привилегий, возвращения земельных владений. Угроза реставрации феодальных порядков, увольнение наполеоновских офицеров и чиновников вызвали взрыв недовольства Бурбонами.Этой ситуацией воспользовался Напо­леон в марте 1815 г. он высадился на юге Франции и предпринял победный поход на Париж. Империя была восстановлена.; Однако противосто­ять огромным силам Англии, России, Прус­сии и Австрии Наполеон не мог.сложилась послед­няя, седьмая коалиция. 18 июня 1815 г. в битве при Ватерлоо армия была разбита.

36. Июльская буржуазная революция 1830 г. 26 июля 1830 г. ордонансы Карла X были опублико­ваны в газетах. Париж ответил на них бурными народными демонстрациями. Повстанцы — ра­бочие, ремесленники, мелкие лавочники, передовое студенчество — вступили в ге­роический бой с королевскими войсками. Часть правительственных сил перешла на сторону восставших. 29 июля с боем был взят королевский дворец. Карл X бежал в Англию. решило судьбу ди­настии Бурбонов. Власть перешла в руки Временного правительства, созданного депутатами ли­беральной буржуазии; его возглавили — банкир Лаффит и гене­рал Лафайет. З1 июля Луи Филипп Орлеанский был объявлен наместни­ком королевства а 7 августа — королем Франции. Король, за­являла новая хартия, правит не в силу божественного права, а по приглашению французского народа; отныне он не мог отменять или приостанавливать законы, утрачивал право законодательной инициа­тивы, являясь главой исполнительной власти. Члены палаты пэров должны были избираться, как и члены нижней палаты. «Хартия 1830 г.» провозглашала свободу печати, собраний. Были снижены возраст­ной и имущественный цензы. Рост государ­ственного долга усиливал политическое влияние финансовой аристократии и зави­симость от нее правительства. Экономическое развитие наибо­лее развитой страной Ев­ропы в этот период в стране раз­вертывалась промышленная революция; фабричная организация производства пре­обладала во всех главных отраслях тек­стильной промышленности. Быстрыми тем­пами развивались хлопчатобумажная ин­дустрия, шерстяное производство. В металлургии на смену древесному углю приходил камен­ный:, внедрялся в машиностроении, производило паровые машины, стан­ки и другое промышленное оборудование, паровозы. В целом с 1825 по 1847 г. объем про­мышленного производства увеличился на 66%. Получили развитие новые отрасли, прежде всего химическая; развивалось производство соды, резины, красок, спичек

37. Революция во Франции Революционная ситуация. В 1847 г. во Франции разразился циклический экономический кризис» который вызвал резкое сокращение производства, потрясение всей денежной системы и острый финансовый кризис (золотой запас Французского бан­ка упал.), огромный рост государственного дефицита, широкую во­лну банкротств. Намного снизилась зара­ботная плата рабочих, больших размеров достигла безработица в городах и в сель­ской местности. К концу 1847 г. классовые противоре­чия во Франции крайне обострились. Речь шла о том, чтобы опрокинуть власть финансовой аристократии, тормозившей промышленно-капиталистическое развитие страны. Внутренняя и внешняя политика правительства подверглась ост­рой критике со стороны лидеров буржуаз­но-либеральной оппозиции. Однако их тре­бования были отклонены. Тысячи парижан — рабочие, ремесленни­ки, студенты — 22 февраля вышли на улицы и площади города. Начались ожесточен­ные стычки с полицией, появились первые баррикады. Батальоны национальной гвардии, состоявшие из мелкой и средней буржуа­зии, уклонялись от борьбы с восставшими; в ряде случаев гвардейцы переходили на их сторону. 23 февраля король Луи Филипп, напуганный размахом народных выступлений, дал отставку правительству Гизо 24 февраля Луи Филипп отрекся от престола в пользу малолетнего внука графа Парижского, и бежал в Англию.Крупная буржуазия, по­пыталась сохранить монархию, однако эти планы были сорваны повстанцами Февральская буржуазно-де­мократическая революция победила.

38. Франція в період 2-ї республіки. Политическую инициативу сумели пе­рехватить умеренные буржуазные республиканцы которые составляли список членов Временного правительства. Им принадле­жало большинство в правительстве. 25 февраля 1848 г. Временное правительство под прямым давлением народных масс провозгласило Францию респликой. А_еще через несколько дней был издан декрет_о_в ве­дении всеобщего избирательного права для_мужчйн, " достигших 21 года. Однйко правительство не тронуло государствен­ную машину, сложившуюся при Июльской монархии, ограничившись чисткой госу­дарственного аппарата от явно реакцион­ных элементов. 25 февраля был принят декрет, кото­рый декларировал обязательство прави­тельства обеспечить всех граждан работой и отменял статью уго­ловного кодекса, запрещавшую рабочим создавать ассоциации. В начале марта под давлением рабочих были изданы_декреты о сокр'ащёнии рабо-чего дня в Париже с 11 до 10 часов, в провинции — с 12 до11 часов, о снижением цен на хлеб, о возврате беднякам из ломбардов предметов первой необходимости и другие. Во французских колониях было отменено рабство. В целом Французская революция 1848 г. достигла кульминации в самом ее начале.

39. Ф. В роки ІІ імперії. 2 декабря 1851 г. Луи Наполеон произ­вел грсударственньй переворот. Законодательное собрание было распущено, в Пари­же введено осадное положение. Вся власть в стране передавалась в руки президента, избиравшегося на десять лет. Луи Наполеон объявил о восстановлении во Франции все­общего избирательного права.Бонапартистский переворот встретил сопротивление лишь со стороны части ле­вых республиканцев и демократов. 3 и 4 де­кабря шли бои на улицах Парижа. Республиканские восстания вспыхнули также в 20 департаментах цент­ра и юга Франции, в районах с преоблада­нием мелких крестьян. В 1852г. была восстановлена империя, и Луи Бонапарт стал императором под именем Напалеона ІІІ, установилась личная диктатура Наполеона ІІІ.

40. Соц-ек розвиток колоній Англії в 17-18ст. На восточном по­бережье Атлантического океана в XVII—XVIII вв. образовалось 13 английских колоний.Британські колонії в Пн. Ам. служили засобам збагачення метрополії. Сировина – чавун (перший експортер в світі). Основне заняття с.г, головний екаспорт с.г. продукти. Центр колон. – пщениця, пд. – тютюн, рис, індіго. Торгівля була залежна від метрополії – Навігаційні акти (1651р.), заборона перевозити товари на іноземних судах. Колонії не могли торгувати з іншими країнами лише через Анг. Більш інтенс. розв. суднобуд.(ІІпол. 18ст.). Поширена система контрабанди, переросла в галузь економіки. Особливо родючі пд. Землі. Английский король и парламент пытались насадить в колониях феодальные порядки. Огромные земельные владения, главным об­разом в южных колониях, были розданы королем лордам и другим 1 близким ко двору лицам. Английские аристократы сохранили в -' Америке свои дворянские титулы, право первородства (майората), пытались взимать оброк с фермеров за аренду земли и установить крепостничество — запретить фермерам уходить на Запад. Но, не подчиняясь запретам, американци в крытых повозках, запряженных быками, двига­лись на Запад, основывали поселения, захватывали новые земли. Використ. праця білих. «Законтрактовані слуги».

41. Боротьба Пн. А. колоній за незалежність.В процесі війни за незалежність проти Англії відбув класова боротьба. Англія прагнула стримати бурхливий економічний розвиток. В 1765 р. Англ. уряд ввів гербовий збір на ділові папери. З обуренням був зустрінутий чайний закон, заборона перевезення чаю. Початок збройної боротьби громадянсиких колоністів проти метрополії вважається битва біля Лексінгтона (19кв. 1775). В якій був розгромлений британський гарнізон.—сигнал до збройного виступу в усіх колоніях. Але відкритий в травні 1775 ІІий континентальний конгрес довгий час ненаважувався стати центром революційного уряду. 4 липня 1776 року конгрес прийняв Декларацію про Незалежнісь, яка проголосила створення США. Були проголошені недійсними королівські прокламації про заборону поселення за Аллеганами. До початку війни співвідношення сил було на користь метрополії. Воєнні дії 76-77 рр. розгорталися переважно на пн.. Літом 1777р. Англійці зайняли Філадельфію, контінентальний конгрес переїхав в Балтімор. В ході війни революційна армія відчувала труднощі в постачанні. Небажання конгресу скасувати рабство завадило залучити негрів у визвольну боротьбу. Особливо важка зима 1777-78року, -- символ мужності патріотів. Бої велися не лишена суші а, й на морі. Англійці не погли просунутися у глиб країни. 17 жовтня 1777року англійські війсика були оточені і капітулювали у Сараги. – переломний момент. 1778 року Франція оголосила війну Англії.! 778-81 роках англійці перевели воєнні дії в південні штати. Осінь 1781 року регулярні війська Вашингтона з французькими частинами оточили англ. генерала Корнуолліса. 19 жовтня 1781 року 7 тис. Армія Корнуоліса капітулювала. За версальським договором 1783 року Англія визнала незалежність США.

43. Конституціє. " 'Біль про права" В тр авні 1787 р. в Філадельфії був ство­рений конвент для вироблення кон­ституції. В ньому брали учась найвидніші діячі буржуазно-плантаторського блоку. Серед 55 його делегатів небуло ні одного фермера, робочого чи ремісника. Демо­кратичне крило було представлене тільки 82-річним Франкліном Засідання конвенту велись в великій таємниці. В ході 4-місячних дебатів вбуржуазно плантаторському таборі виявився ряд суттєвих протиріч, але інтереси створення сильного нац. уряду.Прийнята конвентом конституція створю­вала сильну союзну чи федеральну державу, в якій штати зберігали автономію. В основу держ. устрою США був покладений прин­цип " роздільної влади" - закинодавчої, ви­конавчої та судової. Законодавчі функції були закріплені за конгресом, який скла­дався з палати представників та сенату. Конгрес мав право встановлювати та збира­ти податки, регулювати торгівлю, чеканить монету, набирати армію та флот. Сенат затвер­джував на найважливіші держ посади, мав право суду над вищими держ. діячами, включ. президента. Глава ви­конавчої влади - президент (обширними правами). На­значав тільки відповідальних перед ним мі­ністрів, послів, членів верхов­ного суду та багатьох інших посадових осіб. Президент являвся одночасно верхов­ним головноком. К. за­снувала верховний суд, один із найбільш консервативних установ, присвоїв собі пізніше право переглядати закони, прийняті конгресом, проголошуючи їх не конститу­ційними. Виборче право встановлювалось конституціями штатів. В результаті узго­дження між буржуазією та рабовласниками було узаконено рабство в СИТА, Навколо ратифікації конституції в СТИД розвернулася гостра політ. Боротьба. При­бічники виробленої кинституції - федера­лісти, отримали підтримку торго­во-мануфактурної, фінансової буржуазії та великих плантаторів. Гамільтон та Медісон виступили з теоретичним обгрунтуванням необхідності затвердження штатами нової конституції.Конституці була ратифікована, але за вимогами більшості штатів " -Конгрес допов­нив її в 1789 р. десяттю правками - " Білем про права" які вступали в силу 15 грудня 1791 р. " Біль про права" поклав кінець концепції божественого походження влади короля та уряду.Особливе місце в Білі про права займає 1-ша поправка, яка проголош. свободу слова, друку та зборів; 4-а - гарантує недо­торканість особи та майна; 6-а, 7-а, 8-а -торкаються процедури судочинства.

42. Декларація за незалежність утворення США. «Декларация независимости». Образование США. Под напо­ром народных масс 4 июля /776 г. конгресс принял «Декларацию неза­висимости» — заявление об отделении от Англии и полной само­стоятельности бывших колоний. «Декларация независимости» объявляла, что угнетение коло­ний Англией противоречит неотъемлемым правам человека на «свободу, жизнь и стремление к счастью» и что восставшие ко­лонии объединяются в Соединенные Штаты Америки и являются «свободными и независимыми государствами». Главным автором этого документа был выдающийся мыслитель и передовой деятель американской революции XVIII в. Томас Джёфферсон (1743—1826) —виргинский плантатор и адвокат, известный своими выступления­ми в защиту республики, равен­ства людей. В «Декларации» заявля­лось, что все люди «сотворены равными» и что народ имеет право низвергать тиранов и уч­реждать свое правительство. Тем самым источником власти объявлен народ, провозгла­шался принцип народовластия. Положения «Декларации» бы­ли направлены против монар­хии и колониального угнете­ния. Для своего времени она была выдающимся прогрессив­ным и революционным актом. Она провозгласила равенство людей в правах и право народа на свержение тирании. Эти положения «Декларации» были приняты под натиском народных масс и шли намного дальше намерений плантаторов и буржуазии. Передовые идеи «Декларации» плантаторы и буржуазия ис­пользовали для укрепления господства белых собственников. «Декларация» не отменяла рабства, не прекращала уничтожение и сгон индейцев с их земель, обеспечивала неприкосновенность частной собственности и полный простор для эксплуатации как рабов, так и наемного труда. В этих чертах отразилась буржу­азная ограниченность «Декларации независимости».

44. Франклін, Пейн, Джеферсон. Ф. 1706 –1790 роки. Народ в сім’ї незаможного ремісника. В 1727 заснував у Філадельфії власну друкарню. 1729 – 48 видавав Пенсильванську газету. 1732 – 58 щорічник альманах “ Бідний Річард ”. Заснував у Філадельфії першу публічну бібліотеку - 1732 рік. Американське філософське товариство – 1743. Філадельф. Академія - 1751. Брав участь у підготовці Декларації незалежності. 1785 – обраний президентом законодавчих зборів штату Пенсильванії. В основі політичних бачень Ф. – концепція природніх, невідємних прав людини до яких відносив життя, свободу, власність. Ф стверджував право народу на повстання. За посилення колоній в рамках метрополії. Пізніше за проголошення Незалежності. В період сироблення конституції, Ф відстоював принцип федерації всіх штатів.

Т. Джеферсон. 1743- 1826р. Астор Декларації незалежності. Права в декларації наманався поширити на негрів рабів. Був членом палати громад. Займався переглядом законодавства. Дж, автор статуту за релігійну свободу. 1894 – запропонував конгресу провести націоналізацію земель заходу, заборонити рабство у преєднаних штатах, прийнято лише відносно земель. Дж, представник лівого революційного крила просвітництва 18ст. Критикував американську революцію за незавершеність. Дж, вважав конституцію 1787 року недостатньо демократичною, був в опозиції Вашингтону і очолив партію республіканців. Томас Пейн 1737 – 89. Виразник концепції торгово промислового розвитку країни. У праці “Здоровий глузд” з концепції про природні права визнавав право народу на революцію. Доводив необхідність розриву пн. Американських колоній з пд. Утворення ними незалежної республіки. У праці “Століття розуму” 1794 року протиставлял силу розуму релігійним ідеям. Філософські позиції Пейна можна охарактиризувати як безпосередній, метафізичний матеріалізм.

45.Гамільтон Адамс, Медісон, Джон Адамс 1735- 1826 пародився в родині фермера. Після навчання розпочав карєру юриста. У 1779 розробив нову конституцію для штату Массачусетса. Вважав себе республіканцем але не приховував своєї впевненості у тому, що США у перспективі стануть монархічною республікою, розробив специфічну крнцепцію президенства, яку почали втілювати – президент повинен нести головну відповідальністи за стабільність всього державного устрою. Адамс був теоретик політики який вивчав авторів від Арістотеля до Ментескє. Міг писати державно правові трактати на високому рівні. Джеймс Едісон 1751 – 1836р. Народився в родині землевласника, пропонував конгресу створити джерело прибутків незалежно від добровільних внесків окремих штатів. Видає есе “Федераліст” 10 стаття якої оцінюється як одна з перших концепцій сучасного плюралізма угрупувань. Стверджував що застосування федеративного принципу дозволить створити обширну республіканську державність. Новою була концепція надати індіанським племенам допомогу, підготувати до життя в цивілізації. Проте не розробив її деталізовану програму інтеграції індіанців. Медісон поділяв впевненість Джеферсона у високій цінності с.г., як форми життя. Проте залишався вірним суворій інтерпритації конституціїї. У питанні рабів чіткої позиції не було. Олександр Гамільтон. 1757 – 1804 р. Вашингтон поставив його міністром фінансів. Г наполягав – завдання державного діяча йти попереду подій і створювати їх. У 3 звітах наданих конгресу сформував завдання правління як всесвітнє заохочення торгово – промисловій діяльності. Вірив що уряд справа багатих і родовитих. Основні мотиви поведінки людей – чистолюбство і цікавість. Г був проанглійсько налаштованим + таємний агент Англії. Став відомим як оратор та публіцист. Відстоював необхідність централізованої держави.

46. Соціально – економічний та політичний розвиток США в І пол. 19 ст. Утворення незалежной держави і ліквідація феодальних елементів створили умови для швидкого розвитку капіталізму в США. Після війни соц- екон розвиток США йшов у 2 основних напрямах. 1нап – північ – розвивався в напрямку промислового перевороту, формувалися основні класи буржуазного суспільства. 2 нап – південний – укріплювалося і поширювалося на нові території плантації рабовласниціких господарств, одночасний розвиток капіталістичного виробництва на півночі і рабства на півдні призвело в подальшому до сутички двох соціальних систем. – до другої революції в США. Початок 19 століття -- промисловий переворот (використання європейських досягнень) у шерстяній і бавовняній галузях. Широкий внутрішній ринок – розвиток каналів і зілізниці. Шьроке застосування машин, виник новий клас фабричо – заводського пролетаріату. На півдні розширювалися плантації де використовували працю рабів. Рабовласницька система сковувала розвиток промисловості і с.г., аграрний південь був не в змозі прогодувати себе тому ввозив продовольство. З кінця 18 ст. – найважльвішим елементом політичного життя США стало почергове панування 2ох партій. Н аполітиці відображалося поділ держави на південь і пн. В кінці 18 століття – І пол. 19 ст., в тісному звязку соціалоно – політичним розвитком країни і ходом класової боротьби двопартійна система пройшла два етапи. Перші національно – політичні партії федералістів і республіканців які панували 1790 –1810 рр., змінила однопартійна ера доброї згоди. В 2ій чверті 19 ст., конституювалася двопартійна система. (віги – демократи, які розбилися на дві партії в 50 х роках на дві партії).

47. Причини та передумови громадянської війни в США. До серелини 19 століття рабство на пд., США ставало тормозом економічного та суспільного розвитку країни. На пн., швидко розвивався капіталізм, промисловий переворот вступив у вирішальну сиадію, охопивши усі головні галузі промислового виробництва. США разом з Англією, Францією, Німеччиною ввійшли в четвірку передових індустріальних країн. В цей час пд., відстає через рабство. До цього часу змінилася класова розстановка сил, якщо стара буржуазія, банкіри, бавовняні фабриканти повязані з пд., то нова промислова буржузія пн., постіно зіштовхувалась з плантаторами, щодо питань таможних тарифів, будівництва залізниць, каналів. Інтереси розвитку капіталізму вимагали вільного ринку та перетворити негрів в рабів на найманих працівників. На шляху розвитку капіталізму стояло рабство. В 50 х роках виріс антогонізм між плантаторами-рабовлісниками і фермерами. Вони зіштовхнулися при колонізації земель Заходу. Швидкий ріст чисельності населення пн., штатів (еміграція з Європи) привів до переважання представників пн. в палаті громад незаддовольняв плантаторів пд.. 1820 рік – Міссурійський компроміс. Встановлювалося негласне право приймати в союз одночасно по два штати – рабів і вільних. В 1840 році США було 15 рабовл., і 15 вільних штатів. Рабовласники бачили вирішення проблеми або у відмінні міссурійського компромісу або просування рабства на південь континенту. Зпочатку пішли другим шляхом. Війна з Мексикою 1846.(заборона рабства на новоприєднаних територіях).! 845 відміна Міссурійського компромісу. (закон про збіглих рабів).

48. І –й етап громадянської війни в США За економічним потенціало і людськими ресурсами Пн., переважали Пд.Переваг Пн. помітна але Пд.штати нанесли удар.12-13 04.1861вони одбстріляли і захопили стратегічний порт Самтер.Прикривши вхід в бухту Чарлстон.У відпоідь Лінколнь оголосив Пд.штати бунтівними, і закликав в армію добровольців. Рабовласники прагнули завоювати територію і поширити рабство, плантатори розраховували на тимчасову перевагу. Планувалося швидким ударом захопити вашингтон, потім домогтися військової інтеграції Англії і Франції. Н апершому етапі пн., війська зазнали поразки. В липні 1861 року війська республіканців зазнали поразки біля Манасса. Війна на Сході прийняла застійний характер. Успішне для пн., військові події розвивалися на Заході. Тут війська Гранта просувалися на пд., вздовж річки Міссісіпі. На пд., війська генерала Батлера оволоділи Новим Орлеаном. Перші два роки показаль слабкість федеральної армії. Недостатність сил пд. Але головні причини поразки – політичні. Ліберальна буржуазія, яка була при владі прагнула діяти в рамках конституції, яка визнавала рабство законним, проголошувала єдиною ціллю війни – відновлення союзу. Уряд Лінкольна ведучи боротьбу проти рабовласницької конфедерації не проголошував відміну рабства. Військові генерали пн., боялися відпускати рабів. Головною причиною нерішучості – боязнь порушення принципів приватної власності. Цей період – конституційний, бо пн., прагнула діяти за конституцією.

49. ІІий етап громадянської війни в США, її наслідки. До рішучих дій уряд примусив народне хвилювання на фронті і втилу. Вони вимагали рішучих дій. В ході війни раби самі себе звільняли і стікалися до федеративних військ. Поступова зміна команжного складу біль молодими і демократичними. Зросла вага робітників у військах. Важливу роль стали відігравати радикальні республіканці в Конгресі, які представляли революційне крило. Центром радикалів став створений в конгресі в 1861 році обєднаний комітет по веденю війни. Під народним тиском уряд Лінкольна став переходити до революційних заходів. 1862 рік – Закон про конфіскацію майна бунтівників, заборона рабства на колоніальних територіях. Вирішальне значення – Закон про Гомстеди і проголошення звільнення рабів. 20 травня 1862 року -- Закон про Гомстеди – кожен громадянин США після сплати 10 доларів регістраційного збору отримував ділянку землі, після 5 років отримували у власність. 28 вересня 1862 року Лінкольн опублікував Прокламацію про відміну рабства з першого січня 1862 року без викупу. Раби звільнялися без землі, громадянських прав. 1863 – 65 – революційна війна. Доля війни вирішувалася на полі бою. На третій рік пн. стала переважати. 1864 – вибори президента – перемога Лінкольна. У війську були звільнені негри. 1863 липень – битва при Гетісбурзі – поразка конфедерації. Травень 1864 – війська Шермана вторглись у Джорджію. 9 квітня 1865 року – під Аппомоатоксом капітулювала армія рабовласників під командуванням генерала Лі. Війна закінчилась. Наслідки війни – поправки до конституції – 13, звільнення рабів, 14 наділ рабів громадянськими правами.

50. Міжнародні відносини в період війни в США. Піднімаючи повстання рабовласники розпаховували на допомогу іноземних держав. Пд штати були оснивним постачальником бавовни Англії. Крім того Англія зацікавлена в розколі США. З перших днів війни Англія посала допомагати Пд. Постачала зброю, кошти. В Англії для Пд будувалися військові кораблі. Ворожою було позиція Франції. Прагнучи до створення Латинської імперії в Пн Америці уряд Наполеона ІІІ втрутився в громадянсику війну в Мексиці і розпочав інтервенцію. Але плани Англо – Французького втручання на боці рабовласників були зірвані. В Англії проти втручання піднявся робітничий клас. Укріплення міжнародного положення США сприяло сприятливій позиції Росії. Російські монархічні кола ненавиділи республіканський устрій. Правлячі кола Росії бачили у збереженні США – противагу Англії і Франції. Демонструючи дружню позицію до Лінкольна Росія виступила проти визнання рабовласницікої конфедерації воюючию стороною і підтримала морську блокаду, яку оголосив Пн. Коли в 1863 році знову зросла напруженість відносин між Францією, Англією, Росією. Дві Російсикі ескадри прибули в Нью-Йорк та Сан-Франціско на допомогу півночі.

51. Зовнішня політика США 1815-1850рр. Доктрина Монро. Ріст капіталізму, потреби плантаційного рабства в нових землях були найважливішим фактором який визначав зовнішню політику США. Для колонізації був відкритий весь північно – американський континент. Кінець 18 – І пол 19 ст було часом стрімкої територіальної експансії США. Купівля Луізіани збільшила територію США майже в 2 рази. Наступною стала Флоріда. В 1810 – 13 приєднали зх Флоріду, яка належала Іспанії. В 1818 році генерал Джексон захопив сх Флоріду. Ще в 20 х роках почали вторгатися в Техас. 1846р США почала нову політику. За мирним договором Мексика передавала США Нову Мексику і пн. Каліфорнію. В 1853 році – 54 Мексиці було навязано новий договір про примусовий продаж США областей долини річки Джили. В 1846 році США домоглася від Англії визнання своїх претензій на території Орегону. Політика США спрямована на розширення своєї території. Назрівавші широкі експансіоні замисли знайшли відображення у важливому політичному документі цього часу – Доктрині Монро. Доктрині, яка була проголошена Монро 1823 році передували чутки про інтервенцію священого Союзу в країни Латинської Америки з метою відновлення іспанського колоніального панування. Доктрина була неоднозначна. В ній було задекларовано протилежність республіканських принципів американських держав монархічним і висувалася ідея заборони подальшої колонізації американського континенту європейськими державами. Доктрина висувала лозунг “Америка для американців.” Це мало позитивне значення, але були експансіоні тенденції, які визначалися внутрішніми законами – суть доктрини Монро розкривалася не стільки у відносинах до Європейських країн скільки політиці США в зх. Півкулі, яке було наче поля для американської експансії. В 1850 році договір між США та Англією по контроль над дмайбутнім каналом черезз територію центральної ріки. Захотіли захопити Кубу, нерівноправні договори з Китаєм і Японією.

52. Німеччина в 30 – 40 х роках. Створення митного союзу. Перемога липневої революції в Франції призвела до руху широких народних мас. Зокрема в Баварському Пфальці в 1832 році представники демократичної опозиції організували масове політичне обєднання. Оратори вимагали обєднання німеччини, проголошення республіки, створення європейської республіканської федерації. Аналогічні демонстрації проходили в інших містах пд-зх Н. В 30 х роках в Гессені і Дармштадті було засновано таємне республіканське товариство прав людини, в товаристі поряд з опозиційно налаштованими студентами і дрібними буржуа були ремісники. Товариство було розгромлено поліцією. Розпочинається еміграція революційних елементів з Німеччини. В квітні 1834 року в Швейцврії виникло товариство “молода Німеччина”. Програма висувала вимоги встановлення республіки, яка здійснить політичну та соціальну рівність, відмінить феодальні повинності, веде свободу підприємництва, торгової та промислової діяльності, свободи друку та зібрання. В Н. зростають опозиційні настрої в колах німецької буржуазії, особливо в Рейнській Прусії. Лідером став фабрикант і політичний діяч Давид Ганземан. В 1831 році він сформулював політичну програму німецьких лібералів – скликання загально –пруського представницького зібрання, організація Німецького митног союзу, поступове знищення вотчиної юстиції та інших привілеїв юнкерства. Політичним ідеалом Ганземана була липнева монархія у Франції. 1834 рік Прусія заключили договір з 9 ма німецькими державами про утворення митного союзу. Союз обєднав 18 держав. Керівна роль Прусії. Створення митного союзу сприяло розширення внутрішнього ринку і прискоренню темпів розвитку нім промисловості. Рішучіше ніж жбуржуазія виступала радикально налаштована дрібно буржуазна інтелигенція. Виразником інтересів була літ діяльність Молодої Н. Ідейні керівники Людвіг Берне і Генріх Гейне. На поч 40 х років активізувалася буржуазна ліберальна опозиція в нім державах. 1840 роки сх пруський ландтаг послав королю Флідвіху Вільгельму 4му меморандум з проханням виконати обіцянки проголошені його попередником Фрідріхом Вільгельмом 3 про введення конституційного правління. У відповідь король перейшов до репресій проти представнків ліберальної буржуазії. Бурж опозиція відповіла виданням брошури у 1841 році “ Чотири пинання з відповіддями жителя сх Прусії”. Була зоборонена, яла це не допомогло.

53. робітничий і демократичний рух у Нім. в Іпол 19 ст. Німецькі робітники знаходились в тяжких умовах. Зростала інтенсивність експлуатації пролетаріату. Робітники не мали організацій, які б захищали їх інтереси. Тяжке матеріальне положення робітничого класу стало важливою причиною зародження самостійного робочого руху в Нім. Перший самостійний виступ робітників нім стало повстання Сілезьких ткачів. Особливо тяжким було положення ткачів в Петерсвальдау і Лангенбілау. 4 го.06 розпочинається повстання в Петерсвальдау. 5.06. повсталі розгромили Лангебілау. 7.06 повстання в Сілезії. 16.06 повстання в Баварії.! 846 рік відбувається 2 страйка в Бранденбурзі та Ельбінгу. 1847 ріік – в Берліні відбувається народний виступ. 1833 рік – в Парижі був створений нім демократичний союз. Фе була організація республікансько – демокр напрямку, яка ставили за мету догсягнення єдності Нім. В липні 1833 року нів народний союз починає видавати друковані листівки. В 1834 році створено союз відважних, відбувся розкол – утворився союз справедливих, ідеологом був Вейтлінг. В основі поглядів лежала ідея примітивного зрівняльного комунізму, він був прихильником революції, але противником організованої боротьби пролетаріату. В союзі справедливих намітилось 2 тендщенції – 1 – вела до дрібнобуржуазного соціалізму, 2- до научного комунізму.

54. Революція 1848 – 49 років у Нім. Першими виступили в Боденському герцогстві. 27.02 1848 року в Мангеймі мітинг, в якому предявлялися урядом ряд вимог. На поч березня тіж події в Гессені, Дармштаті і Вюртеберзі. В результаті народного руху були сформовані нові уряди. Початком масової боротьби Прусії стали події в Кельні, демонстранти передали раді перицію з вимогами. В квітні – трав 1848 року в Прусії і інших нім державах поч новий підйом революційного руху. Повсюду відбув пол союзи і комітети. Активізувалися і селяни. Головним центром селянського руху в Нім була Сілезія. В серпні 1848 року окреві селянські союзи Сілезії обєднались в селянський союз. Але боротьба нім селян була відірвана. Боротьба між силами революції і контрреволюції розгорнулася через питання обєднання Нім. 18 травня 1848 року у Франкфурті починають роботу нац збори. 29 червня збори вибрали австрійського ерцгерцога Йогана імператором – правителем Нім. Франкфуртський парламент прийняв рішення про свободу пересування в рамках нів союзу. 3. 11. 1848 в Берліні сформовано нове міністерство на чолі з графом Бранденбурга. Більшість пруських установчих хзборів постановило не підкорятися указу і залишитися в Берліні. Народні маси починають рух на захист пруських зборів. 5. 12 були видані накази, які передбачали розпуск зборів і скликання нових в 1849 році. Одночасно король подарував конституцію. 30 травня 1849 року Фрідріх Вільгельм 4 видав “Трьохкласний виборчий закон”, який відмінняв загальне виборче право. У січні 1850 року король дарував Прусії нову конституцію, яка ще більше обмежувала демократичні свлблди. 2.03 1850 року був прийнятий закон про викуп селянських повинностей, ще 27 березня 1849 року була прийнята імператорська конституція яка залишала всіх 36 германських монархів і старий держ апарат. Робочі, ремісники і селяни починають збройну бороьбу за імператорську конституцію. Спалахнули народні повстання. 23.07.1849 впав революційний Рамштадт -- останній осередок руху. Розгром повстання на пдд –зх нім.. означав кінець франкфурського парламенту. В червні він був розпущений Вюртемберзьким урядом.

55. Обєднавчі процеси в нім землях 50 – 60 х роківі. Отто фон Бісмарк. Аграрні реформи в нім, включали закон 1850 року про викуп повинностей – були буржуазними. Головною перешкодою подольшому розвитку капіталізму в нім залишалася її політична роздрібленість. 1849 рік в Берліні відбувається нарада делегатів Прусії, Австрії, Баварії, Саксонії, Гановера про подальшу долю нім союзу. В 1849 році була підписна пруська унія. В 11.11 1850 року в Ольмкоці нарада представників Автсрії і Прусії. Автср представник запропонував демлбілізувати пруські в – ка, розустити пруську унію і визнати союзний сейм в якасті представника нім союзу. Скликана в 1851 році в Дрездені конференція нім держав відновила союзний сейм в його правах. В Прусії принц Вільгельм був призначений регентом, а з 1861 року проголошений королем. У вересні 1859 року вони створили власну політичну організацію націон союз. На виборах в 1861 році в Пруській Ландтаг створена буржуазна прогресивна партія – отримала успіх. Прогресисти проявляли в більшості, законопроект про військову реформу – був відкинутий вдруге. Виник конфлікт. У великих містах – мітинги. 23 вересня 1862 року король запропонував на пост міністра – президента Прусії на місника Отто фон Бісмарка. Він виступив проти політичних претензій буржуазії. Він провів військову реформу, втративши великі засоби на реогрганізацію армії, її озброєння. Бісмарк виконував план формування сильної кадрової армії., щоб здійснити залізом і кровю створення юнкерської – буржуазної нім держави. Бісмарк приступив до обєднання нім земель довкола Прусії з приєднанням до неї Шлезвіга і Гальштейна. В 1864 році авст – прус війська розвязали війну проти Данії, яка закінчилася відторженням Шлезвіга і Гольштейна. Для того щоб легше розбити у війні Австрію Бісмарк у квітні 1866 року підписав угоду з Італією, пообіцявши їй незаважати приєднанню Венеції у війні з Австрією. Бісмарк спровокував війну з Австрією. 24 серпня 1866 року Австрія підписала в Празі мирний договір з прусією за яким Австрія назавжди виходила з Нім союзу і відмовлялась від будь – яких претенцій на свою гегемонію в нім державах. Обєднання німеччини під верховенством Прусії завершилося в результаті війни з Францією 1870 –71 рр. Ще до підписання мирного догвору з розгромленою Фр в січні 1871 року пруський король вільгельм І був проголошений імператором нім імперії, яка влючала у свій склад пд германські держави.

56. Лассаль та лассальянство. Ідея утворення загальнонім політ організації робочих була підхоплена публіцистом, діячем робітниочого руху Фердинантом Лассалем, до якого Лейпцігський комітет звернувся з проханням висловитися по питанням робітничого руху. В березні 1863 року Ласаль виступив з “Гласною відповіддю”, де він виклав програму дій. 23 березня 1863 року був утворений всезагальний робітничий союз – очолив Лассаль. Вніс в програму союзу вимоги всезагального виборчого права. Буржуазний парламентаризм був для Лассаля ідеалом держ ладу. Хоча Лассаль називав себе соціалістом, тим не меньше його соц-пол ідеї були ворожі марксизму. Він сформулював так званий “залізний закон заробітньої плати”, за яким зарплата завжди визначається лише фізіологічним мінімумом засобів існування робочого. Виходячи з цього всяка боротьба за підвищення зарплати оголошувалася Лассалем безглуздою, а масові організіції робочих, профсоюзи покликані боротися за покращення положення трудящих – зайвими.

57. Робітничий рух в нім. Діяльність Бебеля і Лібкнехта. Оживлення робітничого руху намітилось під час світової економічної кризи 1857 року. Діячі прогресивної партії стали створювати кооперативні товариства робочих. Робочі Лейннга в 1862 році створили самостійний союз “Вперед”, на чолі з Вальтейхом і Фріче. Союз присвятив свою діяльність обговоренню політичних і соціалістичних питань, вів активну агітацію за введення всезагального виборчого права, за скликання загального нім парламенту, розгорнув дискусію прострахування робочих. Велика увага приділялась ідеї скликання загальнонім робочого конгресу. Найбільш передові представники робітничого руху – А. Бебель, В. Лібкнехт. Вони не поривали з лівим крилом дрібнобурж демократів – Саксонською демократією (народною партією), розділяла її тактику обєднання. Шлях до створення робітничої організації перешкоджав реакційний Пруський Закон про союзи від 11 березня 1850 року, який забороняв всілякі товариства і союзи, які вступали в контакт з іншими організаціями закордоном. Економічна криза 1866 року знову посилила роб рух. В Рурській області, Саксонії, Сілезії, Шлезвіг – Гольштейні утворились секції інтернаціоналу. До цього часу встановились особисті звязки Бебеля з Марксом. Бебель став активним марксистом інтернаціоналістом. Його популярність серед робочих зросла в звязку з вибранням його і Лебкнехта в пн нім рейхстаг. В Саксонії завдяки зусиллям Бебеля і Лібкнехта були утворені роб союзи. Звернення Бебеля і Лібкнехта до нім робочих з закликом створення роб партії відновило боротьбу за утворення партії. В 1869 році в м. Ейзенахі відбувся зїзд, який прийняв рішення про створення соц – дем – роб партії. Статут партії передбачав право кожного члена активно вирішувати питання теорії і практики. Було створено друкований орган – газету “Народна держава”. Через профсоюзи партія керувала боротьбою нім пролетаріату. Соц-дем-роб партія нім стала справжньою револ організацією. Її вожді Бебель і Лібкнехт уособлювали револ традиції нім робочих.

61. Австрія в ІІ пол 17-18ст. Після Вестфальського миру австрійські Габсбурги володіли герцегством Австрією, Штірією, Тіролем, Чехією, Моравією, Словаччиною, Хорватією і півн-зах. частиною Угорщини кілька дрібних володінь належало Австрії в південно-західній Німеччині.Монархія являла собою феодально-абсолютистську багатонаціональну державу. Панівне становище в ній посідали австрійці, а словянські народи й угорці зазнавали не тільки феодального, а й національного гніту. Величезний вплив мала кат церква. Тіроль і Угорщина в ек плані були найбільш відсталими. Найвищим рівнем розвитку відзначалася Авст­рія і Чехія. В Австрії розвивалося цехове ремесло і виникали мануфактури. Суворо заборонялося вивозити за кордон монети і дорогоцінні метали. У Чехії було багато централізованих і розпорошених мануфактур, які виробляли зброю, полот­няні й вовняні тканини. Гамбурзька монархія була однією з найсильніших держав Європи. Централізації влади в її володіннях досягла значних успіхів, але в провінціях ще збереглися поряд із губернаторами станово-представніцькі збори з місцевої знаті, духівництва та виборних від найбільших міст. Габсбурги використовували ці провінційні чини, позбавлені політичної влади, для проведення щораз нових оподаткувань. Після Всстфальського миру австрійські Габсбурги і далі прагнули європейської гегемонії, та розширення своїх воло­дінь. Основними противниками Австрії були тоді Франція і Турецька імперія. Володіючи більшою частиною Угорщини і Балканським пів­островом, Туреччина закрила Австрії шлях вниз по Дунаю. У 1683 р. турецькі війська обло­жили Відень, але буди розбиті, коли наспіла польська армія. Величезна Турецька імперія почала занепадати, і це полегшувало боротьбу з нею. Спільна боротьба дунайських народів проти турецької агресії сприяла розширенню і зміцненню Гзбсбурзької монархії. У 80-х роках всі землі Угорщини, які перебували під владою Туреччини, були очищені від турецьких військ, а потім і формально приєднані до Гзбсбурзької монархії за Карловицьким мирним договором 1699 р. з Туреччиною. На Заході австрійські Габсбурги аж до середини XVIII ст. незмінно брали участь у численних війнах із Францією. В резуль­таті війни за іспанську спадщину (1701 — 1714)до Австрії перейшли іспанські Нідерланди. Неаполітанське королівство, о. Сардінія і Мілан. Під час війни за іспанську спадщину в 1701 —1714 рр. Угорщина була охоплена національно-визвольним повстанням проти Габсбурзького гніту. На чолі повстання став Ференц Ракоці.

62. Австрія в 1пол. 19ст. Монархія Габсбургів була одним з головних ініціаторів ств. анти феод. коаліцій. Війни, які вона вела проти Наполеона, окрім кількох битв. В ході цих війн Ав. тер-рія неодноразово ставала театром вій. дій. Під диктовку Нап. Габсбурги у 1806 році остаточно відмовилися від титулу Риминім. імпер., який вони носили з 13 ст. І вперше монархія стала наз. Ав. імп., а Франц 2 став наз. ав. імператором. У 1809 р. Ав. була розгромлена Бонапартом. В цьому ж році головою ав. уряду став Клемент Метерніх, який зумів утримати монарха від вступу у війну до 1813 року. Він став ініціатором ств. Свящ.Союзу. Ав. повернули всі відібрані території, ввійшла у зновуствор. нім. союз отримавши місця голови союзних зборів і стала гарантом роздрібленості Нім. В Чехії і Моравії домінувало поміщ. землевол-ня і велося екстенсивне г-во. Селяни Тіроля були особисто вільними і навіть мали представництво у лантазі. Швидко зростала промисловість, особливо окре­мі галузі важкої індустрії і будівництво залізниць.

63. Революція 48-49рр. Після скинення у фр. Римської монархії, звістка про яку дійшла до Відня 29.02.48 р., 3.03. група депутатів парламенту висунула ряд вимог негайне скликання лантага, реорганізація уряду, відміни цензури. 13.03. в імп. столиці імп. дозволив звільнити Метерніха і ств. нац. гвардії. 15.03. був оприлюднений наказ про скликання станів з метою вироблення конституції. Одночасно відбулася реорганізація уряду, до якого ввійшли представники ліберальної буржуазії. В кв.48р. уряд опублікував проект конст. в ньому проголошувалася свобода слова, друку, зборів, ств. двохпалатного парламенту і звітного перед ним уряду. В цій ситуації виник новий рев. орган – політ. комітет нац. гвардії. Уряд дав розпорядження про його розпуск. Уряду довелося видалити війська з міста, відмінити своє рішення про розпуск пол. комітету, дати обіцянку замінити двопалатний парламент однопалатним і ліквідувати виборчий ценз. 18 травня повстанці створили новий рев. орган – комітет громад. безпеки, який фактично взяв в свої руки владу в столиці. Ареною сутичок став новий парламент – рейхстаг. Б-ть де пут. місць в ньому займали помірковані ліберали. Після довгих дебатів був прийнятий варіант законопроекту, за яким д-ва взяла виплату 1/3 викупної суми. В рейхстазі помірк. б-ть при підтримці сел.. депутатів добилася прийняття рішення про фінансування війни проти Італії та Угорщини. 18 тр. у Франкфурті відкрилися загальнонім. нац. збори. Авст. буржуазія хотіла обєднати Нім. під керівництвом Австрії, але Пруссія та інші нім. держави не бажали допустити авст. гегемонії в новій Нім. і тому відмовилися включати в неї Австрію з усіма її слов. провінціями. В червні 48р. в Празі відкрився слов. зїзд в якому брали участь представники всіх слов. народів Австрії і Угорщини. Їх мирна демонстрація переросла в озброєне пов-ня, яке було придушене 17 черня. 19 серпня уряд видав розпорядження про зниження зарплати, почалися демонстрації. 23 червня був відкритий вогонь по робітникам. Оточивши 6.10. пн. вокзал робітники і студенти завадили військам відправитися в Угорщину. Повстанці взяли штурмом резиденцію вій. міністра. До 22 жовтня вдень повтанці були оточені військами, а 2.12. Фердинанда змінив племінник Франц Йосиф.

64. Австрія в 50-60рр. 19ст. В результаті поразки буржуазної революції 1848—1849 рр. в Австрійській імперії запанувала жорстока політична реакція. Було відновлено абсолютизм.Уряд А. Баха (1852—1860) нещадно боровся проти революцій­но-демократичного й національно-визвольного. руху. Було встанов­лено суворий нагляд за пресою. Проводити збори без спеціального дозволу властей і без участі поліцейського агента заборонялось. Союзи і товариства які не мали урядового дозволу на існування, розлускалися. Країна була поділена на 15 намісництв, управління якими було доручено австрійським генералам.Верховну владу в Угорщині здійснював австрійський генерал-губернатор. Відбулися численні арешти. Аж до 1854 р. в Угорщині і на відторгнутих від неї територіях залишався стан облоги.Реакційна політика онімечування національних меншостей по­склилась: німецьку мову було оголошено державною мовою по всій країні. Адміністративне управління, судочинство і навіть народна освіта повинні була повсюди здійснюватись німецькою мовою.Жорстоке національне гноблення відчувала переважна більшість населення Австрійської імперії. Основою політичної реакції була католицька церква. У 1855 р. уряд уклав з папським двором конкордат, який закріплював за католицтвом роль державної релігії Австрійської Імперії. Церкві було надало повну автономію, право нагляду за пресою, керів­ництво початковою школою. Швидко зростала промисловість, особливо окре­мі галузі важкої індустрії і будівництво залізниць. Скасування урядом п 1850 р. внутрішніх митних кордонів, у тому числі митного кордону в Угорщиною, сприяло розвиткові внутріш­ньої торгівлі. Розвивалась і зовнішня торгівля. Найважливішими предметами австрійського експорту були зерно, будівельне дерево, бавовняні й вовняні тканини.

65. Іспанія в др. пол 17-18ст. В др..пол17ст. продовжувався занепад Іспанії. Король Карл 2 Габ. мав лише номінальну владу, казна не поповнювалася, вводилися нові податки. Іноз. банкіри надавали в борг за високі відсотки, держ. борг збільшувався. Скорочення сг населення викликаного голодом, епідемії, еміграції. 1/3 земель знаход. в руках церков і монастирів – це призвело до занепаду сг. Селяни були особисто вільними, але віддавали від половини до 2/3 врожаю сеньорам, державі і церкві. Грошові відносини були розвинуті дуже слабо, пром-ть і ремесла занепадали. В останні роки царювання Філіпа 5 (1700-46рр) провідні мініст. пости були передані іспанцям, які зробили спроби зупинити упадок країни. Уряд приступив до відновлення запущених і зруйнованих фортець. Підписаний у 1753р. конкордат закріпив успіх Іспанії. Папа римський визнав право короля заміняти більшу частину церковних посад. На поч. правління Карла 3 (1759-88р.) головну роль відігравали міністри-італійці. Згодом після повстання 1766р. король спирається на міністрів-ісп. Міністр фінансів ств. економічні т-ва, які добивалися прийняття законів, що сприяли розвитку пром-ті. Він був ініціатором буд.-ва доріг і каналів. У зов. політиці договір 1734р. про війс. союз між Ісп. і Фр. – „Фамільний пакт Бурбонів”. Ісп. вступила у семилітню війну. Невдалою була спроба повернути Гібралтар. У. 2 пол.18ст. іспанці посилали війс. експедиції для зах-ня Алжиру, але зазнала невдачі. Таким чином, Ісп. в к.18ст. вела безперервні війни. Реформи к.18ст. сприяли деякому посиленню буржуазії, але в пол. відношенні вона не грала ніякої ролі. При Карлі3 абсолютизм досяг розквіту. Пол. і судова влада на місцях належала уряд. чиновникам. На зміну феод. установам прийшов кабінет міністрів. Самими розвинутими в екон. відношенні провінціями стали Каталонія, Астурія і Басконія.

66. Іспанія в 50-70рр. 19ст. Вступивши в 1848р. на престол Ізабелла довела країну до розорення. Влітку 1854р. генерали ОДонелль і Дульсе зробили спробу здійснення військовий переворот, але зазнали поразки. В 1854р. лідер прогресистів генерал Еспартеро був призначений Ізабелою головою уряду. Була розроблена нова ліберальна конституція, яка допускала сповідання католицизму та інших релігій. Також він обмежив свободу зборів і друку, закрив револ. клуби. В зв’язку з тим, що не було ліквідоване поміщ. землев-ня в 1856р. в Андалусії, Есмадурії і Вальядоліді поч. сел.. пов-ня. Новим премер-міністром став генерал ОДонелль, який відмінив коституцію. У відповідб на це, було пов-ня у Мадриді. Рев-я 1854-56рр. зазнала поразки. У сер. 19ст. темпи капіт. роз-ку Ісп. прискорилися. Роз-к пром-ті привів до росту чисельності роб. класу. Професійні орг-ціі роб. класу – тов-ва роб. взаємодопомоги зявляється в 30х рр.. 19ст. Найбільшим з них було ств. в 1840р. в Барселоні – т-во ткачів(1 в Ісп. проф..союз). Згодом після придушення революції 54-56рр. Ізабелла 2 звільняє ОДонелля і призначає головою уряду генерала Нарваєса. Він відмінив закони видані 54-56рр., піднялися пов-ня і до влади знову повернувся ОДонелль. Він придушив ряд повстань. В 1863р. він пішов у відставку. До влади прийшов знову Нарваес. Він закрив всі опозиційні газети, арештував і заслав сотні лібералів. У вересні 1868р. з пов-ня почалася 5 ісп. рев-ція. Королева втекла у Фр. 06.69р. конс-ція. Іспанія – констит. монархія з двопалатними кортесами. На престол сів іт. король Амадей Савойський(1871-73рр.) Він був ненависний народу. В 1873р. він зрікся престолу. Ісп. було проголошено республікою. На пост президента республіки був вибраний лівий республіканець Франціско Пі-і-Маргаль, який розробив і надрукував програму соц. перетворень. На поч. 07. всю Іспанію охопила кантональні пов-ня. 18 липня 1873р. Пі-Маргаль пішов у відставку. Змінивші його на посту Сальмерон а згодом Кастеляр придушили кантональні пов-ня. 1874р. контрреволюційний переворот генерала Павіа. 12.74р. королем Ісп. став син Із.2 – Альфонс 12.

67. Португалія в 2 пол. 17-18ст. В 1640р. Порт. стала незалежною. Королем став Жуан 4, який став засновником нової династії Браганса. Слабка в екон. і війс. відношенні Порт. підписала договір з Анг. У 1703р. з Англією підписала Лісабонський договір, який проголосив вічний союз між країнами. У 18ст. країна переживала екон. кризу. Поміщики і дух-во жорстоко експлуатували селян. 2пол.18ст. – період просвідченного „просвідченного абсолютизму” пов’язаного з імям маркіза де Помбала, який 26р. правив як необмежений диктатор. В 1759р. Помбала вигнав з Порт. ієзуїтів за допомогою інквізиції, яку повністю собі підпорядкував. А у відповідь на протести папи римського він порвав з ними відносини. Він відкрив понад 800 світських шкіл. Помбала ств. кілька торг. компаній. Вмілий політик він зумів підкорити своєму впливу навіть інквізицію, яка за першою вимогою видавала йому тих, кого він вважав своїми ворогами. він кинув до в’язниці близько 10тис.чол. При Помбала піддався модернізації війс.-мор. флот і сухопутна армія, яку він муштрував за пруським зразком. Більша частина проведених ним прогресивних реформ, що сприяли деякому прискоренню розвитку капіталізму була відмінена після того як помер король Жозе 1 у 1777р., який заохочував ці реформи.