Ііі. Педгогічна думка в Україні в другій половині хіх – на початку хх ст

Христина Алчевська (1841—1920) — педагог, діячка народної освіти, письменниця. Рано розпочавши культурно-освітню діяльність (на початку 60-х років XIX ст.), зосередила увагу, силу і знання на створенні недільних шкіл для дорослих. Довгі роки (понад 50) працювала в Харківській недільній школі для жінок, яка була культурно-освітнім і педагогічним центром поширення освіти серед дорослих не тільки в Україні, а і в Росії. Була членом багатьох просвітницьких товариств, віце-президентом Міжнародної ліги освіти. Обстоювала ідею всезагального народного навчання рідною мовою, розробила методику проведення літературних бесід з учнями, ефективність яких перевірялась за допомогою письмових робіт. Під впливом педагогічної спадщини К. Ушинського у своїх творах дотримувалася його принципів навчання і виховання: учнів недільних шкіл навчали грамоти звуковим (аналітико-синтетичним) методом, широко застосовувалась наочність у вивченні мови, арифметики, географії, природознавства та історії, в школах були бібліотеки та каталоги книг для учнів і вчителів, на засіданнях учителів обговорювалися важливі питання педагогічної й методичної тематики. Свої педагогічні погляди і досвід викладання висвітлила в книгах: “Що читати народові? ”, “Книга дорослих”, “Передумане і пережите”, “Програма з усіх предметів для дорослих і малолітніх учнів”, “Посібник для дорослих”, “Півроку з життя недільної школи” тощо.

Х.Д. Алчевська майже шість десятиліть свого життя віддала педагогічній ниві. Від учителя до керівника недільної школи і віце-президента Міжнародної ліги освіти, від автора окремих публікацій до керівника великих творчих колективів зі створення методики навчання грамоти дорослих і перших систематичних навчальних програм і посібників для народних шкіл - такий шлях засновника Харківської недільної школи, просвітителя - демократа Христини Данилівни Алчевської.

Усе свідоме життя Х.Д. Алчевської, її багатогранна громадсько-освітня і педагогічна діяльність були пов'язані з образом геніального поета Т.Г. Шевченка. Зокрема, з ініціативи Христини Данилівни в її садибі було споруджено перший у світі пам'ятник Т.Г. Шевченку, а 2-ге Харківське повітове училище, попечителем якого була Х.Д. Алчевська, стало першим навчальним закладом, якому присвоєно ім'я великого Кобзаря.

Алчевська зробила суттєвий внесок у практику вивчення й узагальнення досвіду вчителів, удосконалення їх педагогічної майстерності. Одним із найважливіших джерел у цьому плані були запроваджені Христиною Данилівною педагогічні щоденники [1, с. 24-26 ]..

Станіслав Шацький (1878 – 1934 рр.) увійшов до історії світової та сучасної педагогіки та вітчизняної освіти як видатний педагог-новатор, «популярнейший учитель учитилей» 20-х років. Просвітитель і гуманіст в душі, як і обожнюваний ним Песталоцці, він одним із перших створював у передреволюційній Росії дитячі колонії, де навчання поєднувалось із суспільно-корисною працею. Найбільший теоретик педагогічної думки, Шацький розглядав різнобічну трудову діяльність як педагогічний засіб організації нормального дитинства, розвиваючи ідею зв’язку трудової, естетичної та розумової діяльності дитини з її навчанням. Зробити життя школяра більш здоровим, змістовним, культурним і цікавим – ось головний девіз усієї педагогічної діяльності Шацького. Адже школа майбутнього, на його думку, повинна виростати із самого навколишнього життя, працюючи в ній, постійно поліпшуючись і вдосконалюючись.

Станіслав Теофілович Шацький народився в 1878 році у Смоленську. Його дитинство пройшло в Москві, у багатодітній родині військового чиновника. У гімназії він був одним із кращих учнів, але період, коли Станіслав учився в Московському університеті, консерваторії та сільськогосподарській академії, приніс незадоволення і розчарування. Потребам промислової Росії, що бурхливо розвивалась, був потрібен працівник нового типу – творчо орієнтований, добре освічений, здатний брати участь у кооперативний діяльності.

У 1911 році у Малоярославському повіті відкривається відкривається дитяча літня колонія «Бадьоре життя». Тут Станіслав Теофілович разом зі своїми соратниками по роботі перевіряє ідеї зв’язку трудової, естетичної та розумової діяльності, взаємин вихователів і вихованців, динаміки розвитку дитячого співтовариства. Представлені у формі монографічного дослідження, результати роботи в колонії «Бадьоре життя» отримали високу оцінку і міжнародне визнання. Глибоке знайомство зі школами Західної Європи в 1912 – 1914 роках дозволило Шацьому зробити висновок про те, що створені ним і його колегами в Калузькій губернії колонія та клуб не поступаються кращим іноземним навчальним закладам. Єдину перевагу європейських шкіл він бачив лише в їхній кращій укомплектованості методичними посібниками, доброму матеріальному забезпеченні тощо.

Лютнева революція 1917 року окрилила Шацького, відкрила йому нові, небачені творчі перспективи. Жовтень він не прийняв. Станіслав Теофілович був одним з організаторів страйку вчителів, організованого Всеросійською вчительською спілкою проти захоплення в 1917 році влади більшовиками. Член московської міської управи, який займався справами освіти, один із керівників Всеросійської спілки вчителів, Шацький з обуренням відкинув пропозицію брати участь у роботі революційного Наркомпросу. І тільки відповідальність за долі дітей, прагнення займатись педагогічною діяльністю на благо суспільства спонукали його прийняти через два роки пропозицію нової влади про співробітництво. У 1919 році він створює в Калузькій губернії першу дослідницьку станцію з народної освіти, якою керував аж до її закриття в 1932 році. У ній Станіслав Теофілович продовжив дослідження проблем, що цікавили його в дореволюційні роки, - виховання як створення найбільш сприятливих умов для природного та вільного розвитку особистості дитини, культивування її потреб, різнобічна трудова діяльність як педагогічний засіб організації нормального дитинства, самоврядування в його природному саморозвитку та саморегуляції.

У найбільш відомій Калузькій колонії «Бадьоре життя» Станіслав Теофілович здійснив проект школи майбутнього, що виростаєє з навколишнього життя, у ній працює, поліпшуючи її та вдосконалюючи. І це для Шацького принципова педагогічна позиція, у свій час обґрунтована гуманістом Песталоцці.

Принципом усієї педагогічної діяльності Станіслава Теофіловича стало вивчення умов життя й особистого досвіду школярів різних вікових груп, установлення того, що має зробити школа у даній сфері, щоб життя дитини було більш здоровим, змістовним, цікавим. Досвід роботи школи в цьому напрямі Шацький визначив у афоризмі «Вивчення життя й участь у ньому», що стало «гаслом» відновлення педагогічного процесу у школі 20-х років. Наприкінці, як у будь-якій новій справі, у реалізації цієї ідеї було допущено чимало помилок, сам підхід зазнавав критики як такий, що призводить до зниження обов’язкового рівня загальної освіти. У той же час у шкільне навчання входила дослідницька, пізнавально-практична діяльність, суспільно-корисна праця. Усе це розвивало творчість, мислення дитини, дослідницьке та практичне сприймання життя.

Педагогічна діяльність Шацького, яку активно підтримувала Н. Крупська, у «неясні часи» кінця 20-х – початку 30-х років піддавалася серйозним випробуванням. Він був звинувачений у педагогічному «руссоїзмі», у далеких політичних поглядах «аграрної толстовщини», у захисті «куркульських настроїв села».

У той час як на Заході праці Шацького одержували все більше світове визнання, на його батьківщині почались нападки на вченого. Сліди глибокої внутрішньої кризи, яку пережив Станіслав Теофілович, у збережених записах його лекцій-бесід з майбутніми вчителями (1929 р.).

Незадоволеність роботою, систематичне цькування, утрата сенсу життя призвели до катастрофи. 30 жовтні 1934 року Станіслав Теофілович раптово помер. Після смерті його ім’я було надовго забуте. Тільки в 70-х роках видаються збірники його творів у чотирьох томах. Сьогодні відроджується інтерес до творчості Шацького не тільки в Росії та Україні, а й у Європі та Америці, де перевидаються книги зі здобутку вченого. Після тривалої перевірки творчість Шацького стала предметом вивчення в педагогічних інститутах. Із його теорією і практикою починають знайомитись вчителі, та, на превеликий жаль, тільки окремі педагоги та педагогічні колективи активно впроваджують ідеї Шацького [2, с. 4-5 ].