Структура й функції соціології

Соціологія як наука сьогодні являє собою органічну єдність і збалансованість двох напрямків – теоретичного й емпіричного. На початку третього тисячоріччя соціологічне знання має трирівневу внутрішню структуру.

1. Загальносоціологічні теорії. Вони описують суспільство як єдину систему у взаємодії основних елементів, механізми функціонування суспільства як цілісного організму. Їх ціль – формулювання основних соціальних законів і категорій.

Однак єдиної універсальної загальносоціологічної теорії не існує. Цей факт можна пояснити тим, що соціокультурна система, яку вивчають соціологи, набагато складніша, ніж фізичні або технічні системи. На поводження людини впливає величезна кількість факторів, які дають можливість урізноманітнювати соціологічні пояснення. Також на формування соціологічних теорій впливають різні філософські, світоглядні, політичні парадигми, які обумовлюють різні вихідні тези й підходи до формування теорій. Тому в загальносоціологічній теорії існує кілька конкуруючих між собою теоретичних напрямків – це структурний функціоналізм і теорія конфлікту.

Властивий соціології теоретичний плюралізм, безперечно, ускладнює соціологічне знання, вносить елементи невизначеності, дозволяє по-різному трактувати факти. Але треба пам’ятати, що у науці конкуренція напрямків – явище скоріше позитивне, воно сприяє саморозвитку науки, додає їй гнучкості. Зокрема, більшість соціологів, незалежно від того до яких шкіл і напрямків вони належать, визнають, що теоретичні підходи мають різну ефективність залежно від об’єкта й мети дослідження. Так, функціональний підхід має високу ефективність при вивченні нормально діючих соціальних механізмів і конструкцій в умовах соціальної стабільності. Однак він не дає відповіді на питання: чому відбуваються війни й революції, чому одні імперії гинуть, а на зміну їм з’являються інші? На ці питання намагається відповісти теорія конфлікту, тому її використовують для дослідження соціальних потрясінь, причин революцій, випадків розпаду соціальних систем, класових і національних протиріч й антагонізмів.

Загальносоціологічна теорія існує не як самоціль, а як засіб інтерпретації різноманітних суспільних явищ. Тому наступним кроком розвитку соціології було її наближення до реального життя й розгалуження відповідно до конкретних, поставлених перед нею завдань.

2. Теорії середнього рівня. У ХХ столітті соціологія здебільшого розвивалася за окремими напрямками, які одержали назву галузевої соціології або теорій середнього рівня.

Фактично всі соціальні підсистеми, соціальні спільності й соціальні процеси описуються відповідною соціологічною теорією. Соціологія сім’ї, соціологія освіти, соціологія політики, соціологія економіки, соціологія культури, соціологія релігії, соціологія молоді, соціологія міста, соціологія злочинності, соціологія організацій – лише деякі з них. Уявлення про різноманіття галузей сучасної соціології дає організаційна структура Міжнародної соціологічної асоціації. В асоціації діє понад 50 дослідницьких комітетів й робочих груп, які поєднують науковців, що спеціалізуються на дослідженнях в окремих галузях соціології.

Завдяки спеціальним соціологічним теоріям відбувається ефективна взаємодія між загальносоціологічною теорією й емпіричними дослідженнями. Відповідно до вдалого зауваження Р. Мертона, теорії середнього рівня виконують функцію «містка», що поєднує високу теорію й емпіричні дослідження.

3. Емпіричні дослідження. Цей рівень соціологічного знання пов’язаний зі збиранням, описом, класифікацією й інтерпретацією конкретних фактів. Емпірична соціологія оперує фактами, частотами, відсотками, числовими показниками й математичними індексами, вона відображає соціальну реальність у кількісному вимірі. Найчастіше безпосереднім об’єктом емпіричних досліджень виступає людина або соціальна група як носій первинної соціальної інформації. Найвідомішою й найпопулярнішою формою таких досліджень є анкетне опитування. Основними методами збирання соціологічної інформації є: опитування, спостереження, аналіз документів і соціальний експеримент.

Опитування – найпоширеніший соціологічний метод одержання інформації, при якому респондентам (людям, яких опитують) у письмовій або усній формі задають спеціально підібрані запитання й просять відповісти на них.

Виділяються два різновиди соціологічного опитування:

1. Анкетування – опитуваний сам заповнює опитувальний лист у присутності інтерв’юєра або без нього (бувають індивідуальні або групові, очні й заочні).

2. Інтерв’ювання – припускає безпосереднє спілкування інтерв’юєра з респондентами. Інтерв’юєр сам задає питання й фіксує відповіді. За формою проведення воно може бути прямим або опосередкованим, наприклад, по телефону.

Залежно від джерела інформації розрізняють:

1. Масові опитування. Джерелом інформації виступають представники великих соціальних груп (етнічних, релігійних, професійних та ін.).

2. Спеціалізовані (експертні) опитування. Головне джерело інформації – компетентні особи (експерти), що володіють необхідними для дослідника професійними й теоретичними знаннями, життєвим досвідом, що дозволяє їм робити авторитетні висновки.

Аналіз документів – метод збирання інформації, джерелом якої може бути будь-яка інформація, фіксована у друкованому або рукописному тексті, на магнітній стрічці, на фото або кіноплівці. Документом у соціології називається спеціально створений людиною предмет, призначений для передачі або зберігання інформації. За формою фіксації документи бувають: письмові, іконографічні й фонетичні. Виділяють два основних типи аналізу документації:

1. Традиційний аналіз – це інтерпретація змісту документа, його тлумачення. В його основі лежить механізм розуміння тексту. Традиційний аналіз дозволяє охоплювати глибинні, приховані сторони змісту документа. Слабким місцем цього методу є суб’єктивність.

2. Формалізований аналіз – кількісний метод аналізу документів (контент-аналіз). Суть цього методу зводиться до того, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), що легко підраховуються, які з необхідністю відображали б певні істотні сторони змісту. Тоді зміст робиться вимірним, доступним точним обчислювальним операціям. Результати аналізу стають достатньою мірою об’єктивними.

Спостереження у соціологічному дослідженні – метод збирання первинної інформації про досліджуваний об’єкт шляхом безпосереднього сприйняття й прямої реєстрації всіх фактів, що стосуються досліджуваного об’єкта. Спостереження рідко буває основним методом збирання соціальної інформації. Залежно від ступеня участі спостерігача у досліджуваній соціальній ситуації розрізняють:

1. Невключене (зовнішнє) спостереження. Дослідник або його помічники перебувають поза досліджуваним об’єктом. Вони з боку спостерігають процеси, що відбуваються, не втручаються в їхній хід, не задають ніяких питань – вони просто реєструють хід подій, що відбуваються.

2. Включене спостереження, при якому спостерігач у тому або іншому ступені безпосередньо включений у досліджуваний процес, перебуває у контакті з людьми, за якими спостерігають, й бере участь у їхній діяльності.

Експеримент у соціології – спосіб одержання інформації про об’єкт у результаті впливу на нього деяких керованих і регульованих факторів. За специфікою поставленого завдання розрізняють:

1. Науково-дослідний експеримент. Під час цього експерименту перевіряється гіпотеза, що містить нові відомості наукового характеру, які ще не знайшли свого достатнього підтвердження або зовсім недоведені.

2. Практичний експеримент – включає численні процеси експериментування у сфері соціальних відносин. Маються на увазі процеси експериментування, які відбуваються під час, наприклад, удосконалювання системи освіти і навчання.

Поділ експериментів на науково-дослідні і практичні є умовним, тому що практичний експеримент нерідко дозволяє одержати нові відомості наукового характеру, а науковий експеримент закінчується практичними рекомендаціями у тій або іншій сфері громадського життя.

Замовниками соціологічних досліджень є комерційні структури, політичні партії, державні й громадські організації. Емпіричні дослідження, проведені у соціології, спираються на спеціальну методологію й методику – сукупність правил і прийомів, які роблять отримані дані достовірними, а висновки – дійсно науковими. Теорія й методика конкретних соціологічних досліджень (КСД) – самостійна галузь соціології, що швидко розвивалася у 20-му сторіччі при використанні математичних засобів і можливостей електронно-обчислювальної техніки. Емпіричні дослідження проводяться не тільки з метою вирішення прикладних завдань, але й з метою розвитку теоретичної соціології.

Таблиця 1.1 – Структура соціологічного знання

Різноманітність зв’язків соціології із життям суспільства, її суспільне призначення визначаються насамперед тими функціями, які вона виконує.