Соціалізація особистості.

1. Соціологічний погляд на особистість. Структура особистості

Індивідуальність – набір біологічних, психологічних і соціальних якостей за якими одна людина відрізняється від іншої. Так, ми відрізняємося кольорами очей, зрістом, вагою (це біологічне), рисами характеру (психологічне), інтересами, потребами, цінностями (соціальне).

Особистість – це соціальне в людині, те, що формується в ній під час життя з іншими людьми. Особливості особистості залежать від суспільства, в якому вона живе, його культури, стану економіки, політичної ситуації, тобто від численних соціальних характеристик оточення людини.

Особистість – це стійкий комплекс соціальних якостей, властивостей, що здобувають під впливом відповідної культури суспільства й конкретних соціальних груп, до яких вона належить, у життєдіяльність яких включена.

Щоб людина вважалася особистістю, вона повинна:

· мати самосвідомість (тобто відокремлювати себе від інших, усвідомлювати свої дії);

· засвоїти основні норми й правила поведінки, які прийняті у даному суспільстві;

· сформувати систему інтересів, цінностей;

· мати певний ступінь автономності від суспільства;

· нести певну відповідальність за свої вчинки.

Виділяють вихідні соціологічні принципи аналізу особистості:

1. Кожна людина є індивідом, але не кожна – особистістю. Особистістю не народжуються, особистістю стають. Індивід виступає вихідним пунктом розвитку особистості, особистість – результат розвитку індивіда.

2. Особистість – конкретне вираження сутності людини й одночасне вираження соціально значимих рис даного суспільства, його культури.

3. Включення особистості у суспільство відбувається через входження її у різні соціальні спільності, саме вони є основним шляхом з’єднання суспільства й людини.

Підкреслимо, що будь-яка людина (а не тільки геніальні й великі, обдаровані та яскраві люди), що є носієм соціальних якостей свого суспільства, тих соціальних груп, до яких вона належить, і виступає як суб’єкт соціального життя, повинна розглядатися як особистість. Однак рівень розвитку особистості може бути різним.

Для характеристики особистості використовується поняття «соціальна структура особистості», яке складається з таких елементів: 1) мотиваційного комплексу; 2) засвоєних норм поведінки; 3) статусів та відповідних рольових знань і умінь; 4) соціально-психологічних рис (особливостей характеру, темпераменту, рівня емоційності та інше, що є предметом вивчення психології). Провідна роль належить мотиваційному комплексу, відповідальному за мотиви вчинків, що спричиняють дії людей.

Мотиваційний комплекс включає потреби, інтереси, цілі, ціннісні орієнтації, ідеали, мотиви.

Потреби. З погляду багатьох соціологів, потреба – це нестаток у чомусь. Потреба вказує на протиріччя між наявним і необхідним.

Американський соціолог А. Маслоу запропонував ієрархію людських потреб, що складається з п’яти рівнів:

1. Фізіологічні потреби (потреба в їжі, одязі, житлі, продовженні роду, відпочинку, сні та ін.).

2. Потреби безпеки й стабільності життя (потреба у самозбереженні, у безпеці існування, у захисті, у гарантованій зайнятості, впевненості в завтрашньому дні та ін.).

3. Соціальні потреби або потреби у приналежності й любові (потреба у приналежності до колективу, у спілкуванні, прихильності, підтримці, духовній близькості, дружбі, любові та ін.).

4. Потреби престижу (потреба у придбанні авторитету, компетентності, у повазі й самоповазі, визнанні й високій оцінці, службовому росту тощо).

5. Духовні потреби (потреба у реалізації своїх потенційних можливостей, потреби особистого вдосконалення, самовираження через творчість, особистого росту та ін.).

Перші дві групи потреб Маслоу вважає первинними й уродженими, три інші – придбаними. Потреба кожного нового рівня не може перетворитися в актуальну, якщо не задоволена на достатньому рівні попередня. Таким чином, Маслоу за допомогою ідеї про піднесення людських потреб намагається простежити перехід людини від біологічного стану до соціального.

Ключовим моментом у концепції ієрархії потреб Маслоу є те, що потреби ніколи не бувають задоволені за принципом «всі або нічого». Маслоу зробив припущення, відповідно до якого середня людина задовольняє свої потреби приблизно у такому співвідношенні: 85 % – фізіологічні, 70 % – безпека й захист, 50 % – любов і приналежність, 40 % – самоповага й 10 % – самоактуалізація.

Наступний компонент особистості – інтерес. Інтерес – це спрямованість індивіда на значимі для нього об’єкти, пов’язані з його потребами, тобто це зацікавленість чимось або кимось, хто може задовольнити певні потреби. При усвідомленні своїх інтересів людина, як правило, висуває ціль. Ціль – подумки бажаний підсумок, що уявляє результат своєї діяльності, досягти який прагне людина.

Потреби й інтереси особистості лежать в основі її ціннісного відношення до навколишнього світу, в основі системи її цінностей, ціннісних орієнтацій.

Цінності – об’єкти, зв’язки, стани, відносини й ідеї, які значимі для індивіда, які він хоче мати, але не зв’язані прямо із задоволенням його потреб.

Люди вибирають ті або інші цінності й цей вибір у соціології називається ціннісними орієнтаціями. Ціннісні орієнтації особистості – це ієрархизована у свідомості людини система пріоритетів, цінностей, системно зв’язані ціннісні уявлення про світ, реально визначальні вчинки й дії людини.

Специфіка соціологічного підходу до проблеми цінностей складається в спрямованості на визначення їхньої ролі як сполучної ланки між поводженням особистості, соціальної групи й суспільства в цілому. Цінність не завжди є предметом реально потрібним, необхідним людині. Індивід оцінює предмет, не співвідносячи його прямо й безпосередньо зі своїми потребами й інтересами (які він може й не цілком усвідомлювати), пропускаючи через призму розповсюджених у даному суспільстві ціннісних критеріїв, ідеалів, готових оцінок, стереотипів повсякденної свідомості, уявлень про належне, справедливе, прекрасне, корисне та ін. Однак процес формування ціннісної свідомості – це не однобічний процес, особистість критично ставиться до «готових» цінностей, перевіряє їх на власному життєвому досвіді. Таким чином, ціннісна свідомість – це складний, багатовимірний духовний феномен, у якому присутні як загальнопоширені ціннісні стереотипи, прийняті нерефлексивно, на віру, так і ціннісні уявлення, прийняті й перевірені особистим досвідом, власні оцінки, власні ціннісні судження.

Основними видами цінностей й, відповідно, ціннісних орієнтацій є:

1. Матеріальні (наприклад, одяг, машина, мобільний телефон) і духовні (наприклад, доброта, ідея справедливості);

2. Природні (наприклад, їжа, відпочинок) і соціальні (наприклад, мода, престиж);

3. Реальні (ті, що людина цінує на даний момент) і потенційні (те, на що вона може в принципі орієнтуватися);

4. Цінності – цілі (ті, що людина хоче досягти, мати, наприклад, родину, високий матеріальний статок, престижну роботу) і інструментальні цінності, або цінності-засоби (ті людські якості, які шануються, наприклад, доброта, чесність, практицизм, ощадливість та ін.).

Центром системи ціннісних орієнтацій є ідеали. Ідеали –це те, до чого прагне людина, вираження бажаного в майбутньому. Ідеали можуть існувати в персоніфікованій формі, як уявлення про ідеальну людину.

Далі більш докладно розглянемо мотиви. Мотиви – внутрішній побудник до дії, розумно пояснена причина поводження, осмислення дії, як внутрішня реакція на зовнішню ситуацію (навколишнє середовище, стимули). Внутрішня реакція заснована на потребах людини, її інтересах, ціннісних орієнтаціях, тобто, якщо довідатися мотиви людини, то можна зрозуміти її поведінку. Проте, однакова поведінка, що спостерігається в багатьох людей, може бути викликана різними мотивами. Наприклад, одні люди вчаться в університеті, щоб одержати знання, другі – щоб не піти служити в армію, треті – щоб весело провести час і відкласти момент влаштування на роботу.

Мотиви, які є внутрішніми побудниками до дії, варто відрізняти від стимулів – зовнішніх побудників до дії. Так, обіцянка викладача виставити екзамен з рейтингу у випадку активної роботи на семінарських заняттях є стимулом. Цей стимул може вплинути на поведінку студента в тому випадку, коли дострокова здача іспиту є цінною, саме тоді стимул перетвориться в мотив. А якщо студент готується до семінарських занять без зовнішніх спонукань, то це є прикладом мотиву.

З перших днів нашого життя на нас впливають прийняті в суспільстві норми: нас годують «по годинниках» або на вимогу, заколисують чи ні, сповивають або одягають у вільний одяг, підбирають кольори й фасон одягу відповідно до статі. Соціальні норми являють собою загальнозначущі правила поведінки, що підтримуються суспільством або соціальною групою. Вони мають загальний характер, регулюють типові ситуації й розраховані на багаторазове застосування. Система соціальних норм покликана забезпечити громадський порядок. Засвоюючи їх, особистість починає орієнтуватися в суспільстві, розуміє яке поводження очікується від неї, уявляє дії інших людей. Норми регламентують й упорядковують практично всі сторони нашого життя. Життя тварин регулюється інстинктами, а більшість наших вчинків – нормами.

Норми можна умовно класифікувати так:

1) за сферами діяльності: економічні, політичні, сімейні, релігійні;

2) за характером і формою закріплення: формальні (закріплені в нормативно-правових документах) і неформальні (закріплені в традиціях, моралі, у суспільній думці);

3) за чіткістю, однозначністю, визначеністю формулювання: норми-рамки (норми-правила) – ясно й однозначно сформульовані, вказують що можна, а що не можна й відразу прописують вид покарання порушника (наприклад, статті кримінального кодексу); норми-орієнтації (норми-очікування) – конкретно не обговорені, виглядають як заклик до дії, не передбачають конкретного покарання порушника (наприклад, норма акуратності, турбота про своє здоров’я, одруження);

4) за масштабами їхньої дії: загальні, групові, індивідуальні;

5) за ступенем стабільності: норми, які діють постійно й повсюди та норми, які залежать від ситуації;