Соціальна мобільність, види мобільності.

1. Поняття «соціальна спільність» і «соціальна група»

Поняття «соціальна спільність» і «соціальна група» є ключовим у соціології, оскільки як саме дані об’єднання людей, з одного боку, виступають основними суб’єктами соціальної дії, а з іншого боку, опосередковують взаємодію людини і суспільства. Під суспільством у соціології розуміють історично сформований тип соціальної організації, соціальних зв’язків і відносин між людьми. Відносини людей у межах суспільства відбуваються у соціальних спільностях та соціальних групах, тому соціологи називають групи «фундаментом» людського суспільства.

У соціології розмежовують поняття «соціальна група» і «соціальна спільність». Соціальна спільність – сукупність причетних за однією або кількома ознаками (походження, сфера діяльності, місце проживання, спільні цілі, завдання тощо) та об’єднаних соціальними зв’язками індивідів. У цьому визначенні слід підкреслити ряд моментів: соціальні спільності не є умоглядними абстракціями, вони існують реально; соціальні спільності самі є джерелом свого розвитку, саморуху.

Виділяють основні види соціальних спільностей:

1. Агрегація – сукупність індивідів, що знаходяться в одному і тому ж місці в один і той же час (черга, пасажири в транспорті);

2. Квазігрупа:

а) натовп – внутрішньо неорганізована сукупність індивідів, що володіють просторовою близькістю, спільними зовнішніми стимулами та емоційної спільністю (перехожі, що спостерігають за наслідками дорожньо-транспортної пригоди);

б) аудиторія – сукупність індивідів, пов’язаних з комунікатором з метою отримання інформації або емоцій (глядачі в кінотеатрі, лекторії, консерваторії);

в) соціальні кола – це соціальні спільності, які створюються з метою обміну інформацією між їх членами;

Польський соціолог Я. Щепаньский виділяє такі різновиди соціальних кіл: контактні – спільності, постійно зустрічаються на основі тих чи інших умов (інтерес до спортивних змагань, видам спорту та ін.); професійні – які збираються для обміну інформацією виключно за професійною ознакою; статусні – утворюються з приводу обміну інформацією між людьми з однаковим соціальним статусом (аристократичні кола, жіночі або чоловічі кола та ін.); дружні – засновані на спільному проведенні будь-яких заходів (компанії, групи друзів).

На закінчення відзначимо, що квазігрупи являють собою деякі перехідні утворення, які з придбанням ними таких ознак, як організованість, стійкість і структурованість, перетворюються на соціальну групу.

2. Соціальна група – сукупність індивідів, що взаємодіють один з одним на основі очікувань кожного члена групи щодо інших, які усвідомлюють свою приналежність до даної групи і визнаються членами даної групи з точки зору інших.

Таблиця 3.1 – Порівняльна характеристика соціальної групи та агрегації і квазігрупи

Таким чином, соціальні групи є фундаментом суспільства. Соціальні групи класифікують за різними ознаками:

За характером зв’язків індивіда з групою відокремлюють:

1. Групи членства – будь-яка група, членом якої є індивід.

2. Референтна група –це та група, цінності якої є важливими для індивіда, з якою він порівнює себе як з еталоном. Наприклад, підлітки орієнтуються на стиль життя своїх кумирів, робітник організації, який бажає зробити кар’єру, –на поведінку вищого керівництва.

Залежно від розміру групи і характеру взаємодії її членів відокремлюють:

1. Малі групи – це малочислені (від двох до декількох десятків осіб) соціальні групи, члени яких знаходяться у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні (сім’я, студентська група, бригада, дружня компанія та ін.).

2. Великі групи – це численні групи людей, розпорошені на великому просторі, які характеризуються опосередкованою солідарною взаємодією (класові, територіальні, національні спільноти).

Малі групи, у свою чергу, бувають первинні і вторинні.

Первинні групи характеризуються інтимністю спілкування, мета їх створення – спілкування як таке (сім’я, друзі). Вторинні характеризуються формальністю контактів (навчальна група, трудовий колектив), вони створюються для досягнення інструментальних цілей (отримання освіти, прибутку тощо).

За характером властивостей індивідів, що входять до групи, відокремлюють такі види великих груп: соціально-демографічні, соціально-поселенські, соціально-етнічні, соціально-професійні, соціально-класові тощо.

На відміну від малих і середніх груп, великі характеризуються:

· великою кількістю членів,

· відсутністю обов’язкових особистих контактів;

· відсутністю чи відносно невеликим ступенем згуртованості та організованості.

Залежно від способу організації та регулювання взаємодії виділяють формальні і неформальні.

1. Формальна група – це група, що володіє юридичним статусом, взаємодія в якій регулюється системою формалізованих норм, правил, законів. Ці групи мають свідомо поставлену мету, нормативно закріплену ієрархічну структуру і діють згідно з адміністративно встановленим порядком (організації, підприємства та ін.).

2. Неформальна група виникає стихійно, на основі спільних поглядів, інтересів і міжособистісних взаємодій. Вона позбавлена офіційної регламентації та юридичного статусу. На чолі таких груп зазвичай стоять неформальні лідери. Прикладами можуть служити дружні компанії, об’єднання неформалів серед молоді, любителі рок-музики тощо.

Залежно від приналежності до груп індивідів виділяють інгрупи і аутгрупи.

1. Інгрупа – це група, до якої індивід відчуває безпосередню приналежність і ідентифікує її як «моя», «наша» (наприклад, «моя сім’я», «мій клас», «моя компанія» та ін.).

2. Аутгрупа – це група, до якої даний індивід не належить і тому оцінює її як «чужу», не своє (інші сім’ї, інша релігійна група, інший етнос тощо).