Метод складання з індивідуальним пригоном деталей по місці.

Складання із пригоном деталей по місці полягає в тому, що встановлена межа точності замикаючої ланки в розмірному ланцюзі досягається зміною величини однієї із заздалегідь намічених ланок шляхом зняття додаткового шару матеріалу. По суті, складання з доробкою деталей по місці є методом неповної взаємозамінності із пригоном деталей у тих випадках, коли розмір замикаючої ланки лежить за межами відхилень, що допускаються.

При складанні розміри, що зв'язують основні поверхні деталей (складові ланки), разом із замикаючою ланкою утворюють замкнений контур – розмірний ланцюг.

Для виконання технічних умов, пропонованих до вузла, тобто для досягнення необхідної точності замикаючої ланки необхідно призначити точність взаємного розташування основних поверхонь окремих деталей.

Забезпечення точності складання. Зв'язок між параметрами, що відбивають службове призначення машини (Y), і параметрами, які визначають точність виконавчих поверхонь (Х ₁, Х ₂,..., Х_n), може бути записана рівнянням

. (2.14)

При лінійному характері рівняння перехід від параметрів, що характеризують службове призначення машини, до норм точності може бути вирішений на основі теорії розмірних ланцюгів.

Наступним етапом проектування технологічного процесу складання є вибір методів досягнення необхідної точності виробу, яка досягається через технологічні розмірні ланцюги. Послідовність їх рішення полягає в наступному:

1) по конструкторській технологічній схемі виробу знаходять замикаючу ланку розмірного ланцюга;

2) знаходять складові ланки розмірного ланцюга, що вирішують поставлене завдання. При цьому починають від однієї сторони вихідної (замикаючої) ланки й через складові ланки доходять до другої його сторони;

3) вирішують ланцюг у номіналах, тобто визначають номінальний розмір замикаючої ланки:

(2.15)

де А _∆ – номінальний розмір замикаючої ланки;

– суми збільшучих та зменшуючих ланок розмірного ланцюга відповідно;

4) визначають допуск замикаючого ланки за одним з методів:

- повної взаємозамінності

; (2.16)

- неповної взаємозамінності

; (2.17)

- групової взаємозамінності

; (2.18)

- пригону по місці й регулювання

. (2.19)

5) визначають координату середини поля допуску

. (2.20)

6) знаходять верхні й нижні межі допуску замикаючого ланки

; (2.21)

. (2.22)

де δ _∆ – допуск замикаючої ланки;

δ _i – допуск i -ї складової ланки;

N – число груп розбивки деталей;

t – коефіцієнт ризику, що характеризує відсоток виходу значень замикаючої ланки за межі встановленого допуску (t = 3 при ризику p = 0, 27 %);

λ _i – коефіцієнт, що характеризує обраний теоретичний закон розсіювання i -ї ланки (λ _i = 1/9 – для закону Гаусса; λ _i = 1/6 – для закону Симпсона; λ _i = 1/3 – для рівноймовірного закону розподілу випадкових помилок);

δ ´ _k – допуск компенсуючої ланки;

∆ _0∆ – координата середини поля допуску замикаючої ланки;

ВВ_∆ , НВ_∆ – відповідно верхнє й нижнє відхилення поля допуску замикаючої ланки;

∑ ∆ ₀ – суми координат середини полів допусків;

– суми координат середини збільшуючих та зменшуючих ланок.

Вибір методів і засобів досягнення точності замикаючої ланки в ряді випадків викликає необхідність коректувати систему проставляння розмірів і допуски в робочих кресленнях машини.