Міжнародні розрахунки і валютне регулювання

Міжнародні розрахунки і валютне регулювання входять до складу механізму функціонування міжнародних фінансів. Порядок розрахунків регламентується міжнародними документами і угодами. Стандартизація документального оформлення необхідна для забезпечення гарантій експортерам і імпортерам на поставку товарів і їх оплату. Вона ж встановлює однакове розуміння прав, зобов’язань і відповідальності сторін.

Основними формами міжнародних розрахунків є: інкасо і акредитив. Використовуються також банківські перекази і система відкритих рахунків. Кожна з цих форм має свою специфіку здійснення, вивчатиметься у відповідних курсах. Тут же відзначимо їх неоднакову надійність, прагнення її підвищити. У зв’язку з цим у формах розрахунків слід виділити:

а) організаційну сторону руху грошових коштів – порядок проведення

операцій, їх документальне оформлення, відповідальність сторін,

гарантії банків тощо;

б) змістовну сторону руху грошових коштів – забезпечення

еквівалентності обміну, що є квінтесенцією всіх міжнародних

розрахунків. Фінансова теорія зводить еквівалентність обміну до

встановлення курсу валют.

Валютний курс – ціна грошової одиниці даної країни, визначена у валюті іншої країни, або в міжнародних грошових одиницях. Встановлення валютного курсу означає співвідношення цінності грошей різних країн, тобто це по суті інструмент міжнародних фінансових відносин, без чого неможливо здійснити рух міжнародних фінансових потоків.

Слід відмітити, що на курс національної валюти впливають різні чинники, а саме:

- стан національної фінансової системи (дефіцит бюджету, державний

борг, рівень інфляції, стабільність банківської системи, активність на

фінансовому ринку);

- стан торгового і платіжного балансу;

- стабільність політичної системи, законодавства;

- інші.

Нестабільність в національній політиці і фінансах веде до зниження обмінного курсу валюти в порівнянні з реальним її співвідношенням.

Існують два основні методи визначення курсу валют: адміністративний, коли уряд або центральний банк офіційно встановлює його по відношенню до іноземних валют, і ринковий – курс встановлюється під впливом попиту і пропозиції. Обидва методи мають свої недоліки і переваги, при кожному з них може існувати неорганізований ринок, де встановлюється більш реальне співвідношення курсу. Крім того, валютний ринок, як правило, регульований: встановлюється валютний коридор (мінімально-максимальний рівень курсу); центробанк також бере участь у валютних торгах: проводить або валютні інтервенції або, навпаки, скуповує іноземну валюту і підтримує курс національної валюти.

На основі перерахованих чинників МВФ встановив міжнародний платіжний засіб SDR, потім в рамках Європейського Союзу створена міжнародна грошова одиниця ЕСU і, нарешті, в 1999 р. EU – євро. В Україні функцію валютного ринку виконує Міжбанківська валютна біржа. Існування валютного регулювання спирається на систему міжнародних стандартів і правил.