Методологічний анархізм” П.Фейерабенда: принцип проліферації теорій та теза про їх несумірність, теоретична навантаженість досвіду.

Фейерабенд займає вельми цікаву та оригінальну позицію серед методологів науки. Насамперед за-слуговує на увагу його концепція “анархістської” теорії пізнання. Використовуючи ту тезу, що історія завжди змістовно багатша, розмаїтіша, живіша, аніж всі можливі історичні і методологічні концептуальні побудови, Фейєрабенд переносить її на історію та теорію пізнання, а тому приходить до висновку, що жодна конкретна гносеологічна розробка не спроможна вичерпати всіх різноманітних уроків реальної історії становлення і розвитку наук, історії пізнавального оволодіння людиною навколишнього світу і проникнення у власну сутність. В зв'язку з цим він закликає до зняття будь-яких обмежувальних правил дослідження, оголошуючи науку " по суті анархістським підприємством ", що буде на його думку більш гуманно та прогресивно - як стосовно пізнання " насправді глибоких секретів природи, а не декількох ізольованих фактів", так і відносно самої людини, якщо ми бажаємо створити її всебічно розвинутою, не " затискаючи в лещата кожну частину людської природи". Фейерабенд робить висновок, що " єдиним принципом, який не перешкоджає науковому прогресові, є принцип anything goes" (тобто " все дозволено", " роби, що бажаєш ").

Досліджуючи історію науки, Фейєрабенд знаходить, що не існує такого правила, яке б в той чи інший час не було порушене. Всі наукові революції та відкриття відбувались внаслідок інтуїтивного прориву, розриву з попередньою традицією (ньютонівська теорія, коперніканська революція, теорія Ейнштейна та ін). Слід усунути тиск наукової, раціоналістичної ідеології, яка перешкоджає розвитку творчості. На думку Фейєрабенда, необхідно використовувати гіпотези, що суперечать добре підтвердженим теоріям або обгрунтованим експериментальним результатам, тобто розвивати науку контріндуктивно. Необхідно використовувати так звану " плюралістичну методологію", варто покращувати, а не відкидати альтернативні теорії, що потерпіли поразку. Треба зберегти та збільшити кількість таких альтернативних теорій, що викличе їх ретельнішу переробку. Це зумовлене тим, що, на думку Фейєрабенда, завдання вченого полягає не в пошуку істини, а в тому, щоб " робити слабке сильнішим ", як висловлювались софісти, і завдяки цьому підтримувати рух цілого.

Головний зміст концепції Фейєрабенда знаходить своє вираження в двох тезах. Одна з них – це принцип необмеженої проліферації, чи розмноження, помноження конкуруючих і прямо альтернативних одна одній гіпотез. Друга теза - це принцип теоретичної впертості чи міцності, тобто відмова від введення у гносеологічний вжиток яких-небудь альтернатив та впертого збереження вже наявних теорій. Взаємовідношення цих двох принципів розгортається в Фейєрабенда в різноманітних вимірах, але тяжіють до злиття, в якому вони, врешті решт, приходять до взаємоототожнення, співпадіння у єдиному принципі.

Сутність принципу проліферації гіпотез Фейєрабенд коротко виразив за допомогою крилатого виразу " припускається все ". Але на це ж саме орієнтує й принцип впертості, з якого, за Фейєрабендом, випливає готовність якщо хочеться примиритись з будь-якою з існуючих теорій, якими поки що користуються за відсутності кращих, або до яких просто-напросто звикли. В цих теорій, можливо, є багато недоліків, слабких пунктів, суперечностей з іншими теоріями і фактами, які вони намагаються оформити у своїх рамках, " усередині себе", але на ці недоліки та суперечності (як моменти несумісності ) чи хоча б на частину з них можна, на думку Фейєрабенда, не звертати уваги, а отже - діяти відповідно до принципу " роби, що бажаєш".

Дія принципу впертості сприяє, як вважав Кун, нормальним періодам в історії наук, а принципу проліферації - періодам революційних перетворень в них, однак, застосування ідеї, що " все дозволено", зливає обидва періоди у один.

Антикумулятивізм - концепція історії науки, яка пропонується Фейєрабендом услід за Куном та Поппером. У своєму крайньому варіанті ця концепція заперечує, що в науковому пізнанні зберігається деяке стале ядро об'єктивних істин. Тим самим відкидається факт розвитку у відносній істині моментів істини абсолютної. Антикумулятивісти розривають єдиний процес розвитку науки на взаємовідокремлені, не пов'язані між собою періоди та етапи. Найбільш непримиренну позицію серед антикумулятивістів і зайняв Фейєрабенд, відкинувши принцип відповідності, згідно якого нові більш широкі, точні та глибокі теорії включають в себе в підпорядкованому вигляді (як частковий чи граничний випадок) попередні, більш вузькі, неповні, неточні і однобічні теорії.

Гносеологічним аргументом на користь цієї позиції є теза про взамнонеспіврозмірність і взаємонеперекладуваність змісту альтернативних теорій і концепцій, що належать до різних чи одного й того ж етапу в історії науки. Цієї тези дотримувались також Кун і Тулмін.

Фейєрабенд, перш за все, висуває твердження про несумісність різних наукових теорій. Це означає, що альтернативні побудови завжди формально-логічно суперечать одна одній і не виводяться одна з одної.

На думку Фейєрабенда альтернативні теорії несумісні. Це означає, що з теорії T1 можна вивести твердження P1, а з альтернативної теорії T2 - твердження P2, і P1 несумісне з P2, тобто неможна без протиріччя визнати P1 і P2. Перехід від твердження про несумісність альтернативних теорій до твердження про їх неспiврозмiрнiсть спирається на такі припущення:

· контекст теорії детермінує значення всіх термінів теорії.

· кожна теорія формує власну мову для опису спостережень.

· теорія детермінує не тільки значення своїх термінів, а й сукупність і зміст проблем, що розв’язуються, методів розвязку, і навіть факти.

Прийнявши ці припущення, ми одразу отримаємо висновок, що альтернативні теорії незрівняні і неспiврозмiрнi, тобто в нас немає ніякого способу порівняти їх, щоб оцінити їх переваги і недоліки, нема ніякої загальної міри, використання якої дозволило б нам сказати, що одна теорія краща за іншу.

За Фейєрабендом, при виборі теорій гору беруть лише позатеоретичні мотиви, не одна теорія перемагає іншу, а прихильники однієї теорії будь-якими засобами перемагають прихильників іншої. Іноді Фейєрабенд трохи пом'якшує свої міркування. Так, у книзі " Наука у вільному суспільстві" він змушений трохи відступити: " Звичайно, теорії можна інтерпретувати по-різному, і при одних інтерпретаціях вони можуть бути неспіврозмірними, і при інших - співрозмірними".

Фейєрабенд заперечує наявність границь між філософією та наукою взагалі. Те ж саме стосується відношень між наукою, релігією та міфом, припущення та гіпотези подорожують через їх границі постійно, а ніякої переваги тим чи іншим з них Фейєрабенд не віддає.

Розмірковування Фейєрабенда про взаємонеперекладуваність ідей, а тому – і про рівноцінність наукових теорій та міфів апелюють не тільки до фактів теоретичної навантаженості емпіричних констатацій, а й до тих фактів історії науки, які свідчать про повернення до деяких попередніх уявлень, але вже не тільки на рівні емпірії.

Висновок Фейєрабенда є таким: ніякої демаркаційної лінії між теорією та фактами взагалі немає, а дана теоретична мова повністю підпорядковує собі мову спостереження, деформуючи її за своїм образом та подібністю. Окрім того, всі твердження, що претендують на вираження знання, носять теоретичний характер і теорія моделює факти у відповідності до своєї вигоди, тобто прагнучи з найменшими зусиллями їх до себе " підігнати".