Наука як сутнісне явище Нового Часу. (За працею М. Хайдеггера “Час картини світу”).

М.Гайдеггер в роботі «Час картини світу» розглядає науку як сутнісне явище Нового часу. Порівнюючи науку цієї доби з античністю та середньовіччям, він відзначає, що грецька наука не могла бути точною. Тому не можна сказати, що сьогодення наука «точніша» за грецьку. В тій же логіці не можна сказати, що вчення Галілея про вільне падінні тіл є істиною, а вчення Арістотеля про прагнення легких тіл наверх є хибним. Ці етапи не можна порівнювати, оскільки різним було тлумачення істини сущого. Гайдеггер наводить яскравий та переконливий для його позиції приклад: ніхто не буде порівнювати подібним чином мистецтвo, cтверджуючи, що шекспірівська поезія просунулась далі, ніж поезія Есхіла. Отже, для розуміння сутності науки Hового часу треба відмовитись від порівнянь «нової» та «бувшої» науки лише з точки зору прогресу.

На думку Гайдеггера, сутність науки Нового часу - в дослідженні. Сутність самого дослідження в тому, що пізнання утверджує себе в певній галузі сущого - в природі, історії - як підприємство. В таке підприємство входить щось більше, ніж просто метод, образ дії. Воно потребує певного нарису, схеми деякої галузі сущого. Схеми, що вказує, яким чином підприємство пізнання має бути «прив’язане» до сфери, що вивчається. Цією «прив'язкою» забезпечується строгість наукового дослідження. Те, що Гайдеггер називає «схемою», включає як даність визначення руху, простору, часу. І в цій загальній схемі має знайти місце будь-який природний процес. З іншого боку, природний процес потрапляє «в поле зору» для вивчення лише «в горизонті загальної схеми».

Наука Нового часу стає певним проектом природи. Цей проект обґрунтовується таким чином, що дослідження заздалегідь прив'язане до нього на кожному дослідницькому кроці. Ця «прив'язка» як гарантія строгості наукового дослідження має свої риси. Так, строгість математичного природознавства - це точність, яка досягається за допомогою чисел та обчислювань. Навпаки, гуманітарні науки, щоб бути строгими, мають бути «неточними», інакше в них втрачається життєвість. Отже, за Гайдеггером, наука стає дослідженням завдяки проекту і його забезпеченню через строгість наукового підходу. Це перша сутнісна риса науки як дослідження.

Але проект та строгість реалізують свою сутність завдяки методу. Метод - друга сутнісна риса науки як дослідження. В науках про природу дослідження йде шляхом експерименту. Але не так, що наука стає дослідженням завдяки експерименту, а навпаки: експеримент вперше стає можливим там і лише та, де пізнання природи вже стало дослідженням. «Експеримент є образ дій - каже Гайдеггер - який в своїй підготовці та проведенні є обґрунтованим та керується законом, що покладений в його основу, і має виявити факти, що підтверджують закон або ні». Основа прогресу будь-якого дослідження - спеціалізація. Отже наука як єдина система розподіляється на окремі галузі завдяки такій сутнісній рисі науки, як виробництво. Йдеться про те, що наука стає здатною інституювати себе. Однак, дослідження не тому визначається як виробництво. Навпаки, інститути є необхідними, бо сама собою наука як дослідження має характер виробництва. Розвиток виробничого характеру науки створює і відповідних людей: учений-ерудит зникає, його замінює дослідник, що залучений до штату дослідницького підприємства. Йому вже не стільки потрібна бібліотека, скільки інформація з останніх конференцій, конгресів, виданих книжок - він «всюди проїздом.

В своїх сутнісних виявах новоєвропейська наука стає основою картини світу цієї доби. Картина світу - зображення світу, де світ є позначенням сущого в цілому. Поняття картина світу означає, що суще якось уявляється в тому, що йому присуще та його складає як систему. За доби Нового часу світ стає картиною. Це означає, що до сущого в цілому ставляться як до того, на що людина націлена та хоче відповідно уявити. Отже, як підкреслює Гайдеггер, картина світу не є картиною, що зображує світ, а є світом, який зрозумілий в сенсі такої картини. Отже, не картина світу із «середньовічної» стає «новоєвропейською», а світ взагалі стає картиною. І цим відрізняється специфіка Нового часу. На відміну від греків та середньовіччя, в Новий час завдяки дослідженню уявити, представити означає: мати щось перед собою наявне як щось, що «проти-стоїть». Отже, об'єкт пізнання протиставляється суб'єкту, і саме з ним співвідноситься - з тим, хто уявляє, «пред-ставляє».

25. Наука та цінності техногенної цивілізації.

ІІоява науки, як самостійного явища культури і утвердження її впливу на всі аспекти існування людини були пов" язані з певним типом цивілізації - техногенною. Техногенна цивілізація, характеризується досить швидким розвитком, змінами в соціальному житті та інших сферах діяльності людини. техногенна цивілізація не просто розвивається швидше, ніж традиційна. З плином часу її розвиток прискорюється й прискорюється, темп соціальних, технологічних та інших змін зростає. На відміну від традиційних суспільств екстенсивний розвиток замінюється на інтенсивний, а територіальне розширення державна прискорений у часі технологічний, інформаційний прогрес.

Техногенна цивілізація виникла в європейському регіоні в XVII—XVIII ст. в епоху першої промислової революції, становлення науки Нового часу, ранніх буржуазних революцій. Проте її культурні передумови закладались набагато раніше і були пов'язані з розвитком європейської культури. То були досвід демократії античного поліса та становлення в його культурі різних філософських систем і перших зразків теоретичної науки, а пізніше — сформована в епоху європейського середньовіччя християнська традиція з її уявленнями про людську індивідуальність, концепцією моралі й розумінням людського розуму як такого, що створений за образом і подобою божественного і тому здатний до раціонального осягання сенсу буття.

Синтез цих двох традицій в епоху Відродження був одним з етапів становлення основних цінностей техногенної цивілізації, до яких належать цінність об'єктивного знання про сутність речей, тобто самоцінність об'єктивної істини, і пов'язана з нею установка на систематичний приріст об'єктивного знання, вимога постійної новітності як результату дослідження.

Істина основна цінність науки?

Виникнувши в епоху Відродження і на початку Нового часу, зазначені ціннісні установки перетворилися на внутрішньонаукові етичні настанови: заборону навмисного викривлення істини на догоду іншим, зовнішнім щодо науки цінностям (політичним, ідеологічним, релігійним), заборону на плагіат. На основі цих ціннісних орієнтацій були вироблені засади наукової раціональності, котрі відрізняють її від інших форм пізнання світу.

Тому в новоєвропейській культурі і в подальшому розвиткові техногенних суспільств категорія науковості має своєрідний символічний смисл. Вона сприймається як необхідна умова процвітання й прогресу. Цінність наукової раціональності та її активний вплив на інші сфери культури стає характерною ознакою техногенних суспільств.

Престижний статус науки стимулює розгортання великого різноманіття її розвинених форм. Досліджуючи їх та аналізуючи, як змінювалися функції науки в соціальному житті, можна виявити основні особливості наукового пізнання, його можливості й межі.

На сучасному етапі велику ролі. грає науково - технічний прогрес:

1. Дуже швидкий ріст чисельності вчених.

2. Високий зріст наукової інформації;

3. Зміна світу науки (зараз наука вивчає. саму себе);

4. Наука - це професія, на яку є попит:

5. Наука стала пріоритетним напрямком державної діяльності.

Проблема можливостей наукового пізнання у наш час ставиться особливо гостро, адже розвиток техногенної цивілізації підійшов до критичних рубежів, які визначили межі цивілізаційного зростання. Це виявилося в другій половині XX ст. у зв'язку з виникненням глобальних криз і глобальних проблем.

Серед численних глобальних проблем техногенної цивілізації, що поставили під загрозу існування людства взагалі, можна виділити три головні.

Перша - це проблема виживання в умовах безперервного вдосконалення зброї масового знищення. У ядерне століття перед людством вперше за всю історію постала проблема можливості повного знищення. Цей сумний висновок був " побічним ефектом" науково-технічного прогресу, що відкриває нові можливості для розвитку військової техніки.

Друга, мабуть, найгостріша проблема сучасності - поглиблення екологічної кризи в глобальних масштабах. Два аспекти людського існування - як частини природи і як діяльної істоти, що перетворює природу, - переходять у фазу конфліктного зіткнення.

Третя проблема - це проблема збереження людської особистості як біосоціальної структури в умовах зростання різнобічних процесів відчуження. Цю глобальну проблему іноді позначають як сучасну антропологічну кризу. Людина, ускладнюючи свій світ, дедалі частіше викликає до життя такі сили, які вона вже не контролює і які стають далекими її природі. Чим більше перетворюється світ, тим більше виникає непередбачуваних соціальних факторів, які, у свою чергу, починають формувати структури, що радикально змінюють людське життя, мабуть, погіршуючи його.