Особливості розвитку української філософії у некласичний період

На початку XIX ст. українська громадськість починає знайомитися із ідеями та концепціями німецької класичної філософії. У 1803 р. в м. Миколаєві виходить перший переклад праці /. Канта " Пролегомени до всякої майбутньої метафізики" (рос. мовою), у 1833 р. в м.Одесі видається переклад твору Ф.Шеллінга " Вступ до умоглядної фізики".

На початку століття мають ходіння твори X. Вольфа та Х.Баумгартена, проявлявся стійкийінтерес до ідей західно-європейського (зокрема - німецького) романтизму. Звичайно, „за умов відсутності автономного культурного розвитку, українська філософська думка не могла розвиватись та поширюватись вільно і самовладне, тому значною мірою саме через це, а частково -внаслідок окреслених вище інтелектуальних традицій, філософська думка в Україні XIX ст. виражала себе не лише в прямій формі, а й через літературу, громадсько-політичні погляди та у програмах різних соціально-політичних рухів.

У ХУІП-ХІХ ст. у царині класичної філософської проблематики працювали викладачі Київської духовної академії, а пізніше -і університетів, що функціонували на території України. Частина з них зробила вагомий внесок у обґрунтування та поширення ідей просвітництва.

Вихованець Київської академії та Петербурзького університету Яків Козельський (\ 728 - 1794) у праці " Філософські пропозиції", зосередившись на аналізі визначень філософії та різних рівнів наукового пізнання, відносив до теоретичної філософії логіку, онтологію та психологію', до практичної філософії - етику, право, політику. Вважав, що завдання філософії полягає в дослідженні причинно-наслідкових зв'язків між предметами та явищами дійсності.

Петро Лодій (1764-1829), виходець із Закарпаття, викладав філософію, логіку та метафізику у Львівському, Краківському та Петербурзькому університетах (1787-1821). У своїй головній праці (" Логічні настанови ") автор навів поширені у тої час визначення філософії. У дусі кантівської філософії він визначав коло головних світоглядних проблем, а саме: Що таке людина? Що людина може знати? Що повинна роботи? На що може сподіватися? П. Лодій особливо підкреслював високе соціальне призначення філософії. На його думку, саме філософія звільнила людину від рабства, перемігши фанатизм і деспотію. Він акцентував відому ще з античності думку про те, що добре складаються справи саме в тих державах, в яких філософи є правителями, або ж правителі є філософами.

У XIX ст. українська філософська думка вийшла на новий рівень своїх проявів: академічна філософія тепер викладається у світських навчальних закладах. Після відкриття у 1803 р. Харківського університету на викладання філософії до нього був запрошений німецький філософ Йоган Шад (1758-1834), учень І.-Г.Фіхте. Він перебував на посаді професора філософи Харківського університету із 1806 р. по 1816р. Й.Шад був прихильником філософії І. Канта, проте вносив у неї свої власні новації, використовуючи частково ідеї І.-Г.Фіхте та Ф.Шеллінга. Зокрема, Й. Шад намагався наблизити теоретичний розум до практичного, а також поставав проти відриву форм знання від досвіду. Особливу увагу приділяв пізнанню протилежностей, котрі внутрішньо притаманні кожній речі. Світлу його розумінністановить собою велетенське поле взаємодії позитивних і негативних сил.Наполягав на потребі еволюційного розвитку суспільства, що уможливило б гармонізацію суспільних та особистих інтересів.

Йосип Михневич (1809-1885) викладав філософію в Одеському Рішельєвському ліцеї. В праці " Досвід простого викладу системи Шеллінга" розглянув основні стадії розвитку свідомості, що відповідали головним етапам у формуванні людських потреб, громадського виробництва, вдосконалення науки, мистецтва і загалом духовного життя.

У 1834 р. був відкритий Київський університет Св.Володимира. Перший ректор університету, особистий приятель Т.Г.Шевченка, М.Максимович ( 1804 - 1873) певний час захоплювався ідеями Ф.Шелліпга, що надихало його на уважне ставлення до народної культури, народних вірувань та переказів. Він немало зробив для збирання та збереження народної української мудрості. Згодом у Київському університеті набули поширення ідеї Г. Геґеля.

Орест Новицький ( 1806 - 1884) був професором філософії Київського університету. В історії української філософії він постав як один із найбільш полум'яних пропагандистів філософії. Спираючись на вчення Геґеля, він виклав у праці " Про дорікання, що робляться філософії в теоретичному і практичномувідношенні, їх силу і важливість " своє бачення сутності філософії.

Філософські погляди Ореста Новицького:

- завдання філософії пізнання дійсності на рівні свідомості у формі ідей;

- філософії людська свідомість вперше звертається до себе самої, а звідси випливає неможливість розглядати філософське знання в контексті практичної корисності;

- кожне філософське вчення виправдовує себе як органічна частинка цілісного процесу;

- філософська думка розвивається від заглиблень у природу — через власне самоусвідомлення — до винайдення абсолютів (Бога);

- відкриття істини у сфері самоусвідомленої думки та втілення її у практику;

- національна філософія повинна взяти все цінне із різних історичних філософій, але усталити все це на власних засадах — на засадах синтезу ідеального і реального, ідей та життя.

За оцінкою деяких філософів, чотиритомна праця О.Новицького " Поступовий розвиток стародавніх філософських вчень", в якій викладено його філософські ідеї, була найвищим філософським досягненням того часу.

У чомусь подібні ж думки висловлював і Сильвестр Гогоцький (1813-1889), професор філософії Київського університету: він розглядав історію філософії як єдино можливу систему логічно узгодженого знання, отриманого завдяки інтенсивному діалогові двох альтернативних позицій, одна з яких вважає пріоритетом мислячий дух, а інша - буття в усій його реальній багатоманітності. Серед основних праць С.Гогоцько-го найбільш важливими постають його «дослідження історії філософії Нового часу та «створення " Філософського лексикону" (в 4-х т.), які досить відчутно вплинули на підвищення культури філософського мислення в Україні.

Помфил Юркевич (1826 - 1874) справив особливий вплив на духовне становлення своїх сучасників, викладав філософію в Київській духовній академії, а з 1863 р. - у Московському університеті, де очолив кафедру філософії. За життя філософа були надруковані 12 його праць, серед них: " Ідея", " Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з вченням Слова Божого", " З наук про людський дух", " Матеріалізм і завдання філософі?

За оцінкою багатьох дослідників, П.Юркевич являв собою одне із найбільш помітних явищ на філософському горизонті Росії того часу.