Київ – 2016

Київський університет туризму, економіки і права

Факультет туризму та готельно-ресторанного бізнесу

Кафедра теорії та практики туризму і готельного господарства

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни„Економіка підприємства ”

на тему: „Оптимізація напрямків використання фінансових ресурсів туристичного підприємства в умовах трансформації економічних відносин в Україні”

Виконав студент

Тд групи денної форми навчання спеціальності 6.140103

„Туризм”

Буката Євгеній Михайлович

Науковий керівник:

Опанащук Юрій Якович

Київ – 2016

ЗМІСТ:

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ НАПРЯМКАМИ ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ТУРИСТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Економічна суть і призначення фінансових ресурсів

1.2. Напрямки використання фінансових ресурсів

1.3. Зміст і форми фінансової діяльності туристичного підприємства

2. АНАЛІЗ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

2.1. Трансформація економіки України

2.2. Cучасні проблеми та тенденції розвитку

3. УПРАВЛІННЯ ФОРМУВАННЯМ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ НА ТУРИСТИЧНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

3.1. Сучасні проблеми класифікації витрат на виробництво послуг туристичної фірми.

3.2. Планування витрат туристичних підприємств

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Фонди фінансових ресурсів є об'єктивно необхідною умовою здійснення процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх формах. Джерелом фінансових ресурсів виступає валовий національний продукт.

Створення і використання фінансових ресурсів одночасно означає їх рух. При переміщенні фінансових ресурсів вони відокремлюються від матеріальних цінностей. Проте рухові матеріальних цінностей завжди передує рух фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси - це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу і використання валового національного продукту за певний період. Фінансові ресурси держави охоплюють ресурси всіх секторів економіки. В кожному секторі фінансові ресурси розподіляються за рівнями управління. Проте не всі ресурси в державі є фінансовими ресурсами, якими розпоряджається держава. У її розпорядженні знаходяться ресурси бюджетної системи, різних централізованих і децентралізованих фондів, а також державних фінансових інституцій (Національного банку, державних страхових органів, державних кредитних установ).

Більшість фінансових ресурсів є грошовим вираженням вартості чистого доходу, створеного в державі. Це прибуток, відрахування до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, Фонду Чорнобиля, Фонду сприяння зайнятості населення, Фонду конверсії, позабюджетних фондів місцевого самоврядування, доходи від зовнішньоекономічної діяльності,

Друга частина фінансових ресурсів є частиною фонду споживання, що перерозподіляється за допомогою фінансів. Сюди входять прямі та непрямі податки з населення, в тому числі прибутковий податок з громадян, податок на добавлену вартість, акцизний збір, податок з власників транспортних засобів, місцеві податки і збори.

Третю частину фінансових ресурсів становлять різні відрахування, що включаються в собівартість продукції. Серед них амортизаційні відрахування, відрахування на геологорозвідку, плата за воду, плата за землю тощо.

Предметом дослідження є фінансові ресурси туристичного підприємства

Об'єктом дослідження туристичне підприємство

Метою є дослідити оптимізацію напрямків використання фінансових ресурсів туристичного підприємства в умовах трасформації економічниї відносин в Україні.

Завданням курсовоїроботи є:

Навести теоретичні основи управління напрямками використання фінансових ресурсів туристичного підприємства;

Дати аналіз трансформації економічних відносин в Україні

Офарактеризувати управління формуванням фінансових ресурсів на туристичному підприємстві

Курсова робота має таку структуру:

1. Вступ

2. Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ НАПРЯМКАМИ ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ТУРИСТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА

3. Розділ ІІ. АНАЛІЗ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

4. Розділ ІІІ. УПРАВЛІННЯ ФОРМУВАННЯМ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ НА ТУРИСТИЧНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

5. Висновки

6. Список використаних джерел

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ТУРИСТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Економічна суть і призначення фінансових ресурсів

Фонди фінансових ресурсів є об'єктивно необхідною умовою здійснення процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх формах. Джерелом фінансових ресурсів є валовий внутрішній продукт.

Створення й використання фінансових ресурсів одночасно передбачає їхній рух. При переміщенні фінансові ресурси відокремлюються від матеріальних цінностей. Проте рухові матеріальних цінностей завжди передує рух фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси — це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу й використання валового внутрішнього продукту, що створюється упродовж певного часу в державі. Фінансові ресурси держави включають ті з них, що перебувають у розпорядженні органів державного управління, всіх видів і форм підприємницьких структур і населення У розпорядженні держави перебувають ресурси бюджетної системи й різних видів централізованих та децентралізованих фондів, а також державних фінансових інститутів (національного банку, державних страхових органів, державних кредитних установ). Інша частина фінансових ресурсів у державі знаходиться в розпорядженні господарських підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності. Третя частина — у розпорядженні населення в формі вкладів, заощаджень і депозитів у банківській системі та в інших фінансових установах.

З трансформацією вартості валового внутрішнього продукту у відповідні фонди фінансових ресурсів фінанси починають впливати на процес розширеного відтворення й працювати як складова економічного механізму. Усе це зумовлює актуальність розгляду суті й складу фінансових ресурсів, їхньої специфіки у відтворювальному процесі.

Фінансові ресурси є матеріальними носіями фінансових відносин, що дає змогу виокремити фінанси із сукупності інших економічних категорій, жодна з яких не характеризується матеріальним носієм. Ця особливість характерна для фінансів будь-якої економічної системи, проте в кожній із них застосовуються різні форми й методи створення та використання фінансових ресурсів.

Тому введення в науковий обіг поняття " фінансові ресурси" дає змогу точніше визначити об'єкт фінансового прогнозування й балансових розрахунків, а за його допомогою обґрунтувати форми й методи впливу фінансів на увесь відтворювальний процес. Тут можна виявити таку взаємозумовлену залежність: фінанси як сукупність економічних відносин знаходять своє безпосереднє вираження в фінансових ресурсах, формою руху яких є фонди. Отже, процес створення й використання фондів фінансових ресурсів є об'єктом фінансового прогнозування та балансових розрахунків і наукових досліджень.

Місце й роль фінансових ресурсів у розширеному відтворенні можна чітко визначити лише тоді, коли матимемо їхнє теоретичне обґрунтування як економічної категорії. В економічній літературі й досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їхнього змісту, методів впливу на ефективність господарювання.

На нашу думку, для науково обґрунтованого визначення поняття фінансових ресурсів треба чітко визначити ті критерії, яким воно повинно відповідати. До них належать джерела створення, форми виявлення, цільове призначення.

З огляду на це фінансові ресурси — це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб.

Наведене вище визначення фінансових ресурсів дає змогу пов'язати їхній обсяг і склад із вартісною структурою валового внутрішнього продукту й закладає основу для забезпечення єдності прогнозування динаміки валового внутрішнього продукту й фінансових ресурсів. Це дає змогу активніше використовувати фінанси як інструмент господарського механізму для впливу на всі елементи структури процесу виробництва. У цьому визначенні виражена економічна основа й зв'язок фінансових ресурсів з відтворювальними процесами, що, в свою чергу, дає змогу визначити їхній склад і структуру.

1.2. Напрямки використання фінансових ресурсів

Вивчення точок зору фахівців щодо визначення економічної природи “фінансових ресурсів” дозволяє виділити такі основні характеристики фінансових ресурсів підприємств:

● фінансові ресурси мають стадію утворення;

● фінансові ресурси відображають відношення до власності;

● фінансові ресурси мають джерела формування і цілі використання;

● від джерел формування та напрямів використання залежить структура фінансових ресурсів.

Враховуючи вищенаведені ознаки фінансові ресурси підприємств можна визначити як грошові кошти, залучені у фінансово-господарський оборот підприємства з різних джерел з метою отримання економічних вигод та призначені для забезпечення поточної та інвестиційної діяльності.

Згідно визначень поняття “фінансові ресурси” можна вирізнити такі функціональні особливості фінансових ресурсів:

- забезпечення розширеного відтворення та фінансування загальнодержавних витрат;

- забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб;

- виконання фінансових зобов’язань, здійснення витрат із розширеного відтворення та економічного стимулювання працівників;

- виконання статутних цілей підприємства;

- формування доданої вартості;

- джерело відшкодування вибуття та капітального ремонту основних фондів, забезпечення розширеного відтворення та задоволення суспільних потреб.

Кожна з перелічених вище особливостей є важливою, однак, найвагомішою функцією, через яку реалізуються всі інші, є забезпечення неперервності руху грошових потоків підприємства.

Структура та розмір фінансових ресурсів залежить від обсягу виробництва та його ефективності. Зв’язок між розміром фінансових ресурсів та обсягом виробництва є двояким, оскільки основним регламентуючим фактором збільшення обсягів виробництва є величина фінансових ресурсів, як і навпаки. Наприклад, недостатній розмір фінансових ресурсів веде до скорочення обсягу виробництва та неможливості його розширення, зниження рівня використання виробничих потужностей, недостатнього забезпечення матеріальними, трудовими та іншими ресурсами і, як наслідок, до ще більшого скорочення фінансових ресурсів.

Таким чином, фінансові ресурси підприємств – це засоби, які акумулюються підприємством з метою забезпечення процесу розширеного відтворення шляхом трансформації їх в інші види ресурсів, а також з метою досягнення високих фінансових результатів. Вони представляють собою сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні підприємств і є джерелом їх виробничого та соціального розвитку. Фінансові ресурси підприємства утворюються в результаті виробничо-господарської діяльності господарюючих суб’єктів шляхом отримання грошей за продані товари, вироблені ними, а також мобілізації коштів на фінансовому ринку.

Фінансові ресурси як джерела формування активів підприємства відображаються у пасиві балансу, а засоби, у тому числі й грошові кошти, – у активі балансу.

Формування фінансових ресурсів здійснюється в процесі створення підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарської діяльності. Підприємства залучають кошти під прогнозований напрямок використання. Спочатку визначають мету формування і використання коштів та їх розмір, а вже потім залучають кошти. При цьому джерела фінансових ресурсів підприємств виступають як складова фінансового потенціалу для формування фінансових ресурсів і визначають напрямок та обсяг їх надходження.

Джерела формування фінансових ресурсів подано в таблиці 1.

Таблиця 1

Джерела формування фінансових ресурсів

Власний і позиковий капітал підприємства, з одного боку, формує фінансові ресурси підприємства і бере участь у фінансуванні їх активів, з іншого боку, він являє собою зобов’язання (довгострокові і короткострокові) перед конкретними власниками – державою, юридичними і фізичними особами.

Фінансову основу підприємства представляє сформований ним власний капітал. Під власним капіталом розуміється загальна сума засобів, що належать підприємству на правах власності й використовується ним для формування активів. Структура статтей цього розділу дозволяє чітко ідентифікувати спочатку інвестовану його частину (тобто суму засобів, вкладених власниками підприємства у процесі його створення) і накопичену його частку у процесі здійснення ефективної господарської діяльності.

У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків учасників) або акціонерного (шляхом додаткової емісії й реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана їм безоплатна фінансова допомога (як правило, така допомога надається лише окремим державним підприємствам різного рівня). У число інших зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів входять безкоштовно передані підприємству матеріальні й нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу.

Перед тим як звертатись до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їх формування за рахунок внутрішніх джерел. Оскільки основними плановими внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів є сума чистого прибутку й амортизаційні відрахування, то насамперед у процесі планування цих показників необхідно передбачити можливість їх росту за рахунок різних резервів.

Ефективна фінансова діяльність підприємства неможлива без постійного залучення позикових ресурсів. Використання позикового капіталу дозволяє істотно розширити обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних цільових фінансових фондів, а в остаточному підсумку – підвищити ринкову вартість підприємства.

Хоча основу будь-якого бізнесу становить власний капітал, на підприємствах ряду галузей економіки обсяг використовуваних позикових коштів значно перевищує обсяг власного капіталу. У зв’язку з цим управління залученням і ефективним використанням позикових коштів є однією з найважливіших функцій управління фінансами, яка спрямована на забезпечення досягнення високих кінцевих результатів господарської діяльності підприємства.

Позиковий капітал, що використовується підприємством, характеризує в сукупності обсяг його фінансових зобов’язань (загальну суму боргу).

Позиковий капітал характеризується зазначеними нижче позитивними особливостями:

1. Досить широкими можливостями залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявності застави або гарантії поручителя.

2. Забезпеченням росту фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного розширення його активів і зростання темпів росту обсягу його господарської діяльності.

3. Більш низькою вартістю порівняно із власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту «податкового щита» (вилучення витрат по його обслуговуванню з оподатковуваної бази при сплаті податку на прибуток).

4. Здатністю генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу).

У той же час використання позикового капіталу має й недоліки.

1. Використання цього капіталу генерує найнебезпечніші фінансові ризики в господарській діяльності підприємства – ризик зниження фінансової стійкості й втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно росту питомої ваги використання позикового капіталу.

2. Активи, сформовані за рахунок позикового капіталу, генерують меншу (за інших рівних умов) норму прибутку, що знижується на суму позикового відсотка, яка виплачується, у всіх його формах (відсотка за банківськими кредитами; лізингової ставки; купонного відсотка по облігаціях; вексельного відсотка за товарний кредит і т.п.).

3. Висока залежність вартості позикового капіталу від коливань кон’юнктури фінансового ринку. У ряді випадків при зниженні середньої ставки позикового відсотка на ринку використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) стає підприємству невигідним у зв’язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних ресурсів.

4. Складність процедури залучення (особливо у великих обсягах), оскільки надання кредитних ресурсів залежить від рішення інших господарюючих суб`єктів (кредиторів), вимагає в деяких випадках відповідних сторонніх гарантій або застави (при цьому гарантії страхових компаній, банків або інших господарюючих суб`єктів надаються, як правило, на платній основі).

Таким чином підприємство, що використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, однак з більшою мірою генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства (що зростають у міру збільшення питомої ваги позикових коштів у загальній сумі капіталу, який використовується).

У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових зобов’язань виникає потреба в залученні нових позикових ресурсів. Джерела й форми залучення позикових коштів підприємством досить різноманітні.

Особливу увагу під час оцінювання структури джерел майна підприємства необхідно приділити способу їхнього розміщення в активі. У цьому проявляється нерозривний зв’язок аналізу пасивної й активної частин балансу.

Така група показників характеризує співвідношення двох головних складників активу балансу (необоротних та оборотних активів) і двох головних складників пасиву балансу (власного і залученого капіталу) між собою та відповідно пов’язаних розділів активу і пасиву. Це дає змогу оцінити як структури активу та пасиву балансу, так і забезпеченість відповідних активів відповідними джерелами фінансування.

В теорії фінансового менеджменту прийнято виділяти різні стратегії фінансування поточних активів залежно від ставлення менеджера до вибору джерел покриття змінної їх частини, тобто до вибору відносної величини чистого оборотного капіталу. Відомі чотири моделі фінансування активів: ідеальна, агресивна, консервативна, компромісна. Вибір тієї або іншої моделі стратегії фінансування зводиться до встановлення величини довгострокових пасивів і розрахунку на її основі величини чистого оборотного капіталу.

Статичний вигляд кожної моделі наведено на рис. 1, 2, 3 і 4.

Для зручності введені наступні позначення:

1.. НА – необоротні активи;

2.. ОА – оборотні активи (ОА = СЧ + ВЧ);

3.. СЧ – системна частина оборотних активів;

4.. ВЧ – варіююча частина оборотних активів;

5.. КЗ – короткострокова кредиторська заборгованість;

6.. ДЗ – довгостроковий позиковий капітал;

7.. ВК – власний капітал;

8.. ДП – довгострокові пасиви (ДП = ВК + ДЗ);

9.. ЧОК – чистий оборотний капітал (ЧОК = ОА – КЗ).

Побудова ідеальної моделі (рис.1) ґрунтується на самій суті категорій “оборотні активи” і “поточні зобов’язання” та їх взаємній відповідності.

Термін “ідеальна” в даному випадку означає не ідеал, до якого потрібно прагнути, а лише поєднання активів і джерел їх покриття виходячи з їх економічного змісту. Модель означає, що поточні активи за величиною збігаються з короткостроковими зобов’язаннями, тобто чистий оборотний капітал дорівнює нулю. У реальному житті така модель практично не зустрічається.

Рис. 1. Ідеальна модель фінансування оборотних активів

Крім того, з позиції ліквідності вона найбільш ризикована, оскільки при несприятливих умовах (наприклад, необхідно розрахуватися з усіма кредиторами одночасно) підприємство може опинитися перед необхідністю продажу частини основних засобів для покриття поточної кредиторської заборгованості. Суть цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів, тобто базове балансове рівняння (модель) буде мати вигляд:

ДП = НА (1.1)

Для конкретного підприємства найбільш реальна одна з наступних трьох моделей стратегії фінансового управління оборотними засобами (рис. 2, 3, 4), в основу яких покладено твердження, що для забезпечення ліквідності як мінімум необоротні активи і системна частина оборотних активів повинні покриватися довгостроковими пасивами. Таким чином, різниця між моделями визначається тим, які джерела фінансування вибираються для покриття варіюючої частини оборотних активів.

Рис. 2. Агресивна модель фінансування оборотних активів

Агресивна модель (рис. 2) означає, що довгострокові пасиви є джерелами покриття необоротних активів і системної частини оборотних активів, тобто того їх мінімуму, який необхідний для здійснення господарської діяльності. У цьому випадку чистий оборотний капітал дорівнює цьому мінімуму (ЧОК = СЧ). Варіююча частина оборотних активів в повному обсязі покривається короткостроковою кредиторською заборгованістю. З позиції ліквідності ця стратегія також досить ризикована, оскільки в реальному житті обмежитися лише мінімумом оборотних активів неможливо. Базове балансове рівняння (модель) буде мати вигляд:

ДП = НА + СЧ (1.2)

Консервативна модель (рис.3) припускає, що варіююча частина оборотних активів також покривається довгостроковими пасивами.

Рис. 3. Консервативна модель фінансування оборотних активів

У цьому випадку короткострокової кредиторської заборгованості немає, відсутній і ризик втрати ліквідності. Чистий оборотний капітал дорівнює за величиною оборотним активам (ЧОК = ОА). Безумовно, модель носить штучний характер. Ця стратегія передбачає встановлення довгострокових пасивів на рівні, що задається наступним базовим балансовими рівнянням (моделлю):

ДП = НА + СЧ + ВЧ

Компромісна модель (рис. 4) найбільш реальна.

Рис. 4. Компромісна модель фінансування оборотних активів

У цьому випадку необоротні активи, системна частина оборотних активів і приблизно половина варіюючої частини оборотних активів покриваються довгостроковими пасивами. Чистий оборотний капітал дорівнює за величиною сумі системної частини оборотних активів і половини їх варіюючої частини (ЧОК = СЧ + 0, 5 · ВЧ). В окремі періоди підприємство може мати зайві оборотні активи, що негативно впливає на прибуток, однак це розглядається як плата за підтримання ризику втрати ліквідності на належному рівні.

Стратегія передбачає встановлення довгострокових пасивів на рівні, що задається наступним базовим балансовими рівнянням (моделлю):

ДП = НА + СЧ + 0, 5 · ВЧ

Використовуючи залучені ресурси на необхідні потреби, кожне підприємство визначає усі переваги та недоліки такого залучення та ризики, що існують при цьому.

1.3. Зміст і форми фінансової діяльності туристичного підприємства

Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості, балансування в часі надходжень і витрат платіжних засобів, підтримування належної ліквідності та своєчасності розрахунків.

Головний зміст фінансової діяльності туристичного підприємства полягає в належному забезпеченні фінансування.

Закон України " Про туризм" передбачає наступні джерела фінансування туризму.

" Туристична діяльність здійснюється за рахунок:

- власних фінансових ресурсів суб'єктів туристичної діяльності, грошових внесків громадян і юридичних осіб;

- позичкових фінансових коштів (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

- безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань підприємств, установ, організацій і громадян;

- позабюджетних фондів;

- коштів фонду розвитку України, що формується за рахунок відрахувань суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності;

- іноземних інвестицій;

- надходжень від туристичних лотерей;

- інших джерел, не заборонених законодавством України".

Відповідно до джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу чи здачі в оренду майна. Зовнішнє фінансування використовує кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний фонд, кредит, зобов'язання боржників, державні субсидії тощо.

Також розрізняють фінансування за рахунок власних і залучених коштів Важливою формою фінансування є кредит - платне надання грошей або інших цінностей у борг на певний час. Залучення кредитних коштів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно створює ризик, пов'язаний із необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати відсотків за користування позиченими коштами.

Товарний кредит - це короткостроковий кредит, який одне підприємство надає іншому в товарній формі через відстрочку платежу за поставлену продукцію. Товарний кредит застосовується переважно як засіб розширення сфери ринку та збільшення обсягу продажу послуг чи продукції.

Оренда - спеціальна форма довгострокового кредиту, яка передбачає передачу майна в договірне строкове володіння і користування за прийнятну для обох сторін орендну плату. Поширеним у світовій практиці різновидом оренди с лізинг, коли орендодавець - лізингова компанія - купує об'єкти оренди у підприємств-виробників і передає їх в оренду на певних умовах.

Фінансова діяльність туристичного підприємства характеризується ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями. Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану підприємства є першою і найбільш необхідною інформацією як для його керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів.

Отже, найприйнятнішим і найважливішим джерелом фінансування туристичної діяльності підприємства є прибуток.

Прибуток - це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.

Прибуток - позитивний фінансовий результат основної діяльності туристичного підприємства. Це - різниця між грошовими надходженнями та повною собівартістю реалізованих послуг. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету комерційної (підприємницької) діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності).

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.

Залежно від формування та розподілу розрізняють декілька видів прибутку. Насамперед - загальний прибуток і прибуток після оподаткування. Загальний прибуток - це прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально надходить у розпорядження підприємства, має поширену назву - чистий прибуток. Останнім часом все частіше використовують такі поняття, як валовий, операційний та маржинальний прибуток.

Валовий прибуток - це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і невиробничі витрати (адміністративні, комерційні).

Операційний прибуток дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат (тобто чистий прибуток).

Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Таким чином, такий прибуток за величиною збігається з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюється лише за змінними витратами.

Основними джерелами формування прибутку туристичного підприємства є:

- прибуток від надання туристичних послуг або від продажу туристичного продукту. (Це основна складова загального прибутку);

- прибуток від позареалізаційних операцій - це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду, дивіденди на цінні папери, надходження з депозитних вкладів, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, надходження від економічних санкцій тощо.

- прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів (матеріальних активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу та залишковою вартістю.

Розглянута схема обчислення величини загального прибутку за його джерелами має важливе значення для його аналізу та прийняття господарських рішень.

Важливо пам'ятати, що прибуток є об'єктом оподаткування і згідно із Законом України " Про оподаткування прибутку підприємств" обчислюється за формулою:

По = Дв – (Вв + АВ),

де Дв - валовий дохід за певний період;

Вв - валові витрати за той самий період;

АВ - сума амортизаційних відрахувань.

Основною складовою валового доходу є виручка від надання туристичних послуг та продажу туристичного продукту. У нього включають також прибуток від продажу майна і від позареалізаційних операцій. Валові витрати - це витрати на реалізовану продукцію, а також втрати від продажу майна. Амортизаційні відрахування виокремлено із загальної суми витрат, оскільки їх нарахування контролюється фіскальними органами в особливому порядку.

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників.

Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбачуваними законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залишився після оподаткування, - чистий прибуток, надходить у повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників. Цей прибуток можна розділити на дві частини:

1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства (виплата дивідендів, заохочувальні премії персоналу, соціальні виплати тощо).

2) прибуток, що залишається на підприємстві (спрямовується на створення або поповнення резервного та інвестиційних фондів).

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками - прибутком і рентабельністю.

Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат.

Виокремлюють рентабельність капіталу (інвестованих ресурсів) і рентабельність продукції.

Рентабельність капіталу обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Рентабельність активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою:

Ра = Пз(ч) / Ка * 100%

де Пз (ч) - загальний (чистий) прибуток підприємства за рік;

Ка -середня сума активів за річним балансом.

Рентабельність власного капіталу (Рвк) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

Рвк = Пч / Кв * 100%

де Пч - чистий прибуток підприємства;

Кв - власний капітал підприємства.

Рентабельність акціонерного капіталу обчислюється як відношення чистого прибутку до статутного капіталу (номінальна вартість проданих акцій).

Рентабельність продукції (Рп) характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Вона визначається за формулою:

Рп = Прп / Срп *100%

де Прп - прибуток від реалізації продукції за певний період;

Срп - повна собівартість реалізованої продукції.

Важливою умовою високої конкурентоспроможності підприємства в сфері туризму є вміння аналізувати господарську діяльність, реально оцінювати фінансовий стан і на цій основі коректувати і планувати роботу підприємства як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Процес аналізу має дві основні цілі:

- отримання уяви про обсяги, структуру і склад майна підприємства, величину і стан його зобов'язань;

- виявлення тенденцій щодо зміни ефективності, платоспроможності, фінансової стабільності і т.п.

Для аналізу використовується пакет документів фінансової звітності за декілька останніх років та за поточний квартал.

На першому етапі фінансово-економічного аналізу діяльності туристичного підприємства в динаміці проводиться аналіз основних абсолютних показників господарської діяльності: обсягів реалізації, собівартості, прибутку (збитку) та ін.

2. АНАЛІЗ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

2.1. Трансформація економіки України

Економічна трансформація - це безперервний процес видозмін, серед яких розрізняють разові, дискретні та систематичні. Трансформація у вузькому сенсі (разові та дискретні зміни) - перехідний період (перехідна економіка, трансформаційна економіка «у вузькому розумінні») - обмежений в часі процес, який визначається поворотними подіями в суспільстві, полягає в переході від одного рівноважного стану до іншого. Тоді як трансформація в широкому сенсі (систематичні зміни) - це не обмежений в часі постійний процес перетворень системи, її елементів, зв'язків і відносин між ними.

Найкраще визначати стан економіки на основі певних економічних моделей. Моделювання - це спосіб теоретичних чи практичних дій спрямованих на створення моделі. Модель - образ реального об’єкта у матеріальній чи ідеальній формах, який відображає суттєві властивості модельованого об’єкту, процесу чи явища і заміщує його у ході дослідження чи управління.

Перехідному стану в економіці приділяють найбільшу увагу економісти-теоретики протягом останніх десятиліть. Загальним проблемам перехідних процесів у економіках різних країн, а також проблемі трансформаційної економіки як поняттю присвячені роботи таких українських вчених, як М. Долішній, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Грищенко, М. Гуревичов, І. Лукшин, А. Покритан, В. Тарасович та ін., а також зарубіжних вчених А. Бузгалін, А. Іларіонов, Я. Корнаї, В. Мау, Р. Нурєєв. В Україні відбувся перехід до ринкової економіки, до її певної моделі. Визначальним аспектом при характеристиці типу економічної системи є власність на засоби виробництва. Для ринкової економіки та ринкової економічної системи основним, домінуючим типом власності є приватна. Проведення приватизації в Україні - не мета, а засіб підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва.

Головною метою ринкової трансформації економіки України є:

– Створення надійного фундаменту зростання добробуту населення;

– Стимулювання швидкого економічного зростання;

– Підвищення продуктивності праці;

– Досягнення світового рівня ефективності використання матеріальних ресурсів через запровадження новітніх технологій;

– Вироблення достатніх обсягів продукції, яка користується попитом;

– Забезпечення високої якості товарів та послуг;

– Створення умов для зростання реальних доходів населення.

Аналізуючи стан й перспективи розвитку економічної системи України, слід відзначити, що за роки незалежності не вдалося створити економічну систему, здатну забезпечити прогресивний розвиток країни; процес суверенізації було обмежено здобуттям зовнішніх політичних атрибутів (40% покриття дефіциту державного бюджету припадає на зовнішні джерела); серйозну загрозу для безпеки держави становлять «тінізація» та криміналізація економіки (тіньовий сектор становить до 50% економіки).

2.2. Cучасні проблеми та тенденції розвитку

Аналізуючи стан й перспективи розвитку економічної системи України, слід відзначити, що за роки незалежності не вдалося створити економічну систему, здатну забезпечити прогресивний розвиток країни; процес суверенізації було обмежено здобуттям зовнішніх політичних атрибутів (40% покриття дефіциту державного бюджету припадає на зовнішні джерела); серйозну загрозу для безпеки держави становлять «тінізація» та криміналізація економіки (тіньовий сектор становить до 50% економіки). Україні необхідно якнайшвидше забезпечити перехід від неоліберальної до інституціональної моделі економічного розвитку країни. Слід зрозуміти обмежені можливості неоліберальної економіки (ідея гармонії інтересів, рівновага, статика, що людина – це «арифмометр», зловживання абстракціями, які мало відповідають реальному життю) і здійснити осмислення переходу до інноваційної моделі ринкових перетворень, яка б органічно поєднувалася з глибокими інституціональними перетвореннями та елементами ефективного державного регулювання (в житті насправді має місце безперервна еволюція, тобто мінливість і пристосування, динаміка, йде жорстока боротьба за виживання, людина – це особистість, в якої необхідно враховувати престиж, соціальне становище і т.д.).

Ці вчення реалістичні і прагматичні. Для подолання економічної кризи потрібно:

а) дотримуватись вимог економічних законів – вартості, грошового обігу, попиту і пропозиції; ринкова економіка – це лад, в якому здійснюється вільна гра ринкових сил, що, як зауважують французи, означає надати подіям природного ходу;

б) відійти від консервативної, а йти до прогресивної моделі змішаної економіки (тобто від монетаризму та лібералізму йти до кейнсіанства та інституціоналізму);

в) підвищити рівень зарплати; г)сформувати належний інвестиційний клімат;

д) проводити конструктивні структурні реформи;

е) розробити науково обґрунтовану промислову політику;

є) посилити роль держави у банківській системі шляхом створення державних спеціалізованих банків (земельних, інвестиційних);

ж) вжити радикальних заходів для відродження села. Винятково загрозливим явищем залишається тіньова економіка.

Це сукупність специфічних економічних відносин, пов’язаних з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням товарів і послуг, прихованих від державного контролю з метою одержання доходів і особистого збагачення (без сплати податків). Критичний рівень, який за західними оцінками, становить 30–35% ВВП, у нашій країні вже сягає половини ВВП. Тепер тіньова економіка, незважаючи на перехід до ринку, є однією з найгостріших проблем соціально-економічного життя країни. Обсяги тіньової економіки зростають, а це явище набуває нових загрозливих рис.

Які ж основні причини сприяли цьому? В умовах ринкової трансформації економіки фактично збереглася дія господарського механізму, заснованого на безконтрольній державній монополії. Старі владні структури колишньої держави розпалися, але залишилися люди, які входили до цих структур і нині зберегли між собою набуті тісні зв’язки. Ці чиновники в трансформаційний період отримали можливість відкрито експлуатувати державну власність і привласнювати надвисокі доходи. Крім того, лібералізація посилила безконтрольність і безкарність влади, яка на свою користь використовує приватизацію держмайна, лібералізацію ціноутворення, зовнішньоекономічну діяльність, фінансову сферу тощо. За цих обставин на реформування власності більше впливають не ринкові правові закони, а позиції конкретних посадових осіб та їх особисті зв’язки. Саме це найбільше перешкоджає проведенню ринкових реформ і формуванню конкурентного середовища. Збільшенню тінізації економіки сприяло включення у процес розподілу власності нових об’єктів (землі, стратегічних комплексів, галузевих структур, природних ресурсів тощо). На тіньові процеси істотно впливає підкуп посадових осіб, громадських і політичних діячів, які можуть сприяти бізнесу у наданні пільг і переваг; створення акціонерних компаній і господарських товариств, засновниками яких є як державні, так і приватні підприємства; виділення державних коштів приватним структурам з подальшим їх списанням під гаслом підтримки вітчизняного товаровиробника; надання державних гарантій під кредити комерційним структурам з подальшим їх штучним банкрутством і перекладанням боргу на державу. Вітчизняні тіньові процеси підсилює зрощування тіньової економіки і тіньової політики.

В Україні виникла тіньова влада, яка зростає і виконує функції держави. Тенденції до об’єднання чиновників, бізнесу і криміналітету у могутні групи загострюють боротьбу за тотальну владу у державі. Гроші відпливають з легального обігу, деградує сфера матеріального виробництва, гіперболізується перерозподіл грошової маси у суспільстві, маргінально розшаровуються люди за рівнем доходів, зростають ціни на товари і послуги тощо. Крім того, тіньовий капітал використовується переважно у сфері обігу, що ускладнює механізми державного контролю над ним

Серед причин економічної кризи в Україні є відсутність або нерозвиненість багатьох необхідних інститутів (інститут - це порядок, закріплений у формі закону або установи, це створені людьми норми, правила поведінки, які структурують політичні, економічні і соціальні взаємодії), які опосередковують зв’язки між ринком, державою і суспільством. В Україні не сформовано ефективних механізмів взаємодії держави і ринку. Держава неохоче підтримує бізнес, а бізнес здебільшого обходить інтереси держави. Відбувається боротьба груп інтересів. Ці групи отримують можливість прямо впливати на розробку законотворчих і урядових документів. Нині бізнесмени іронізують, що найбільш доходними із існуючих цінних паперів є постанови уряду. Інвестиції в лобізм є високопродуктивними і підтверджують тезу інституціоналізму про наявність “ренто орієнтованої поведінки”.

На думку деяких дослідників, найістотнішою перешкодою на шляху перехідного періоду є відсутність справжньої системи чітко визначених прав на власність, яка є одним із фундаментальних компонентів організаційної інфраструктури ринкової економіки і водночас життєво необхідною умовою виникнення і розвитку нового стабілізуючого сектора класу малого та середнього підприємництва. Для швидкої й ефективної передачі державного майна у приватні руки розроблено нові методи та схеми приватизації. Одним із таких методів у країнах Центральної та Східної Європи, що передбачав передачу державного майна приватному сектору, став метод малої приватизації.

3. УПРАВЛІННЯ ФОРМУВАННЯМ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ НА ТУРИСТИЧНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

3.1. Сучасні проблеми класифікації витрат на виробництво послуг туристичної фірми.

Вітчизняна система обліку витрат на виробництво довгий час відповідала вимогам централізовано керуючої економіки; вона забезпечувала одержання інформації по всіх фактично зазнаних витратах, звітність повної фактичної собівартості продукції, робіт, послуг. Однак велика частина цієї інформації не була застосована, тому що не було глобального стимулу для зниження витрат на виробництво тобто і керування процесом формування собівартості.

В умовах транзитивної економіки виникла необхідність використання нових форм керуючого і фінансового обліку, щоб:

- переорієнтувати вітчизняну теорію і накопичити в цій області практичний досвід на рішення задач, що стоять перед керуванням підприємством в умовах ринку;

- створити нові нетрадиційні системи одержання інформації про витрати, застосовувати нові підходи для підрахунку собівартості, підрахунку фінансових результатів, а також методи аналізу, контролю і прийняття цих основних керуючих рішень.

Поставлені задачі вимагають вивчення досвіду країн, що традиційно розвиваються в умовах ринку. Особливістю організації обліку на підприємствах цих країн є поділ його на управлінську і фінансову підсистеми, що обумовлено відмінністю у їхніх цілях і задачах. Різноманіття підприємств, обумовлене формами власності, економічними, юридичними, організаційними й іншими факторами, а також компетентністю керівників і їхньої потреби в тій чи іншій управлінській інформації обумовлює розмаїтість конкретних форм організації управлінського обліку.

У західних системах обліку виділяються, як правило, три номенклатурні статті витрат:

- прямі матеріальні;

- пряма заробітна плата;

- накладні витрати.

В залежності від способу віднесення витрат на вироби, вони поділяються на прямі і непрямі. Оскільки до прямих витрат відносять прямі матеріальні витрати і пряму заробітну плату, тобто заробітну плату основних виробничих робітників, у непрямі витрати включають в основному накладні витрати.

Іншою важливою підставою класифікації витрат у західному виробничому обліку є їх відношення до обсягу виробництва. За цією ознакою витрати підрозділяються на постійні і змінні.

У практиці використовуються й інші класифікації, такі як: підрозділ витрат на витрати визначеного періоду (періодичні витрати) і витрати на виріб, послугу; минулі (фактичні) і кошторисні (майбутні, планові) витрати; витрати по місцях виникнення витрат (центрам витрат) і зонам (центрам) відповідальності; розподіл накладних витрат на первинні і вторинні - в залежності від конкретних цілей керування підприємством.

Для підприємств туристичного бізнесу, що працюють в умовах ринкової економіки, часто присутні економічні ситуації, зв'язані з коливанням попиту на окремі тури з причин сезонності та інше. Це спричиняє зміну обсягів виробництва туристичних послуг і їхнього продажу, що, у свою чергу, істотно впливає на собівартість послуг і фінансові результати турфірми. Ця й інша ситуації можуть істотно вплинути на виділення перемінних і постійних витрат, що включаються в собівартість послуг турфірми. Тому для визначення правильності поділу витрат на постійні і перемінні для кожного напрямку діяльності і виду пропонування послуг необхідно провести роботи з наступними логічно взаємозалежним напрямкам:

1. Виявити тенденції поводження окремих видів витрат від зміни обсягів виробництва послуг і їх продажу;

2. Визначити відносність (умовність) класифікації витрат на постійні і перемінні;

3. Розробити методи розподілу витрат на постійні і змінні.

До постійних в західному виробничому обліку прийнято відносити такі витрати, величина яких не змінюються зі зміною обсягів виробництва і реалізованих послуг (наприклад, що нараховується за звітний період амортизація основного капіталу, орендна плата, пробиті на позикові засоби, визначені види заробітної платні керівників фірми, реклама і т.п.). Під змінними розуміють витрати, величина яких змінюється зі зміною обсягу виробництва і реалізації послуг (проїзд туди і назад, проживання і харчування, трансферт, страховка, екскурсії, витрати на керівника групи і т.п.).

3.2. Планування витрат туристичних підприємств

Управління витратами повинне грунтуватися на оптимізації. Одним з основних методів оптимізації витрат є визначення граничного рівня витрат для конкретного суб'єкта підприємницької діяльності в конкретній ситуації. Для розв'язання завдання оптимізації витрат необхідно визначити оптимальні розміри постійних і змінних витрат на одиницю приросту або скорочення обсягів реалізації турпродукту.

Загальний алгоритм управління витратами туристичних підприємств представлено на рис. 1

Рис. 1 Алгоритм планування витрат туристичного підприємства

Розробка плану витрат може здійснюватися різними методами. Найбільш прийнятними для сучасної економіки туристичного бізнесу є такі:

- досвідно-статистичний, тобто факторно-аналітичний;

- каузальний - метод побудови економіко-математичних моделей;

- метод прямих техніко-економічних розрахунків.

Метод прямих техніко-економічних розрахунків є найбільш точним. Його легко застосовувати в туристичному бізнесі. Розрахунки ведуться по кожній статті витрат.

Не важчим є досвідно-статистичний метод, але його застосування вимагає стабільних темпів розвитку економіки не тільки сфери діяльності, що планується, а й всієї країни.

При застосуванні факторно-аналітичного методу із сукупних витрат підприємства виділяються умовно-постійні та умовно-змінні витрати, пов'язані з основною операційною діяльністю за минулий період.

До змінних витрат у туризмі відносяться всі прямі витрати, пов'язані з закупівлею послуг транспортування, розміщення, харчування, культурного та рекреаційно-оздоровчого обслуговування туристів, витрати, пов'язані з візовим обслуговуванням одного туриста або групи туристів (залежно від того, що прийнято за одиницю розрахунків), оплата послуг груповодів і гідів-перекладачів, витрати на оплату формування і реалізацію туристичних пакетів (турів).

Постійні витрати - це витрати, що залишаються незмінними при зміні обсягів реалізації турпродукту. До них відноситься частина загальновиробничих і загальногосподарських витрат, а саме, витрати на рекламу, адміністративно-управлінські витрати, амортизація необоротних активів, витрати на використання інформаційних баз даних тощо.

Після встановлення кожної з цих груп витрат визначається динаміка змінних витрат за ряд попередніх років (3-5). Найчастіше при цьому методі використовується ковзна середня двох доданків. Отримані індекси (коефіцієнти) зміни витрат екстраполюються на плановий період. Постійні витрати при плануванні тільки коригуються на перспективні зміни цін і тарифів на рекламні послуги та інші види постійних витрат.

При цьому методі планування витрат враховується також темп зміни обсягів реалізації турпродукту і використовується формула

Впл = Впос + Вфзм х Іплр х ІВзм

де Впл - планова сума витрат підприємства;

Впос - сума умовно-постійних витрат;

Вфзм - сума умовно-змінних витрат за звітний період;

Іплр - індекс зміни обсягів реалізації турпродукту (послуг) у плановому періоді;

ІВзм - індекс змінних витрат

ВИСНОВКИ

Фонди фінансових ресурсів є об'єктивно необхідною умовою здійснення процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх формах. Джерелом фінансових ресурсів є валовий внутрішній продукт.

Створення й використання фінансових ресурсів одночасно передбачає їхній рух. При переміщенні фінансові ресурси відокремлюються від матеріальних цінностей. Проте рухові матеріальних цінностей завжди передує рух фінансових ресурсів.

Вивчення точок зору фахівців щодо визначення економічної природи “фінансових ресурсів” дозволяє виділити такі основні характеристики фінансових ресурсів підприємств:

● фінансові ресурси мають стадію утворення;

● фінансові ресурси відображають відношення до власності;

● фінансові ресурси мають джерела формування і цілі використання;

● від джерел формування та напрямів використання залежить структура фінансових ресурсів.

Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства.

Економічна трансформація - це безперервний процес видозмін, серед яких розрізняють разові, дискретні та систематичні. Трансформація у вузькому сенсі (разові та дискретні зміни) - перехідний період (перехідна економіка, трансформаційна економіка «у вузькому розумінні») - обмежений в часі процес, який визначається поворотними подіями в суспільстві, полягає в переході від одного рівноважного стану до іншого. Тоді як трансформація в широкому сенсі (систематичні зміни) - це не обмежений в часі постійний процес перетворень системи, її елементів, зв'язків і відносин між ними.

Аналізуючи стан й перспективи розвитку економічної системи України, слід відзначити, що за роки незалежності не вдалося створити економічну систему, здатну забезпечити прогресивний розвиток країни; процес суверенізації було обмежено здобуттям зовнішніх політичних атрибутів (40% покриття дефіциту державного бюджету припадає на зовнішні джерела); серйозну загрозу для безпеки держави становлять «тінізація» та криміналізація економіки (тіньовий сектор становить до 50% економіки). Україні необхідно якнайшвидше забезпечити перехід від неоліберальної до інституціональної моделі економічного розвитку країни. Слід зрозуміти обмежені можливості неоліберальної економіки (ідея гармонії інтересів, рівновага, статика, що людина – це «арифмометр», зловживання абстракціями, які мало відповідають реальному життю) і здійснити осмислення переходу до інноваційної моделі ринкових перетворень, яка б органічно поєднувалася з глибокими інституціональними перетвореннями та елементами ефективного державного регулювання (в житті насправді має місце безперервна еволюція, тобто мінливість і пристосування, динаміка, йде жорстока боротьба за виживання, людина – це особистість, в якої необхідно враховувати престиж, соціальне становище і т.д.).

Вітчизняна система обліку витрат на виробництво довгий час відповідала вимогам централізовано керуючої економіки; вона забезпечувала одержання інформації по всіх фактично зазнаних витратах, звітність повної фактичної собівартості продукції, робіт, послуг. Однак велика частина цієї інформації не була застосована, тому що не було глобального стимулу для зниження витрат на виробництво тобто і керування процесом формування собівартості.

Управління витратами повинне грунтуватися на оптимізації. Одним з основних методів оптимізації витрат є визначення граничного рівня витрат для конкретного суб'єкта підприємницької діяльності в конкретній ситуації. Для розв'язання завдання оптимізації витрат необхідно визначити оптимальні розміри постійних і змінних витрат на одиницю приросту або скорочення обсягів реалізації турпродукту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бальцерович Л. Свобода і розвиток. Економія вільного ринку. – Львів., 2000. – с. 147.

2. Бочан І.О. Приватний сектор сучасної економіки (інституціальний підхід). – Л.: Армія України, 2000. – с. 21-22.

3. Бочан І.О. Особливості формування та розвитку інституціоналізму в Україні // Науковий збірник ЛНУ. – 2001. – № 8. – с. 35.

4. Гальчинський А.С. Обраним шляхом. – К.: Либідь, 1999. – с. 8-9.

5. Амоша О. Інноваційний шлях розвитку України. // Економіст. - 2014, №6. ст. 28-33

6. Закон України „Про інноваційну діяльність" від 04.07.2002 № 40-IV.

7. Інноваційний розвиток промислових підприємств: концепція, методологія, стратегічне управління. Монографія / Гриньов А.В. - Харків: ІНЖЕК, 2014. - 304с.

8. Космидайло І.В. Проблеми інноваційного розвитку в Україні та шляхи їх вирішення. // Актуальні проблеми економіки. - 2015, №2. ст. 20-27.

9. Крисальний О.В. Організаційно-економічні особливості інноваційної діяльності // Економіка АПК. - 2005, №8. ст.10-13

10. Наукова та інноваційна діяльність в Україні за 2011 рік.: Статистичний щорічник України. - К.: Державний комітет статистики України, 2013. - С.253-258; 264.

11. Наукова та інноваційна діяльність в Україні за 2013 рік: Статистичний щорічник України. - К.: Державний комітет статистики України - 2014. - С.243-246; 256.

12. Цигилик І.І., Кропельницька С.О., Мозіль О.І., Ткачук І.Г. Економіка і організація інноваційної діяльності: навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури", 2004. - 128 ст.

13. Щедріна Т. Ринок інновацій та шляхи його розвитку. // Економіка і прогнозування. - 2013, №4. ст..109-118.