Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Перший день






Василя Стефаника

Інститут туризму

Індивідуальна робота

з дисципліни

Спортивний туризм

На тему: розробку туристичного маршруту

Лімниця

 

Виконав:

Старжинський Є.Р.
Група: Т-12

Перевірив:

Маланюк Т.З.

Івано-Франківськ

Зміст

Вступ…….……………………………………………….…………3

1.Довідкові відомості про район походу…………………..........5

2.Відомості про похід…………………………………………..…6

3.Організація походу……………..…………………………..…..7

4.Опис екскурсійних об’єктів……………………….…………..28

5.Висновки походу і рекомендації……………..……………….29

6.Додатки…………………………………………………………..37

7.Список використаної літератури ….………………………....38

 

Вступ

Туристська діяльність сприяє формуванню активної життєвої позиції молодої людини. Туризм – винятково коштовний засіб фізичного виховання й активного відпочинку людини на природі. У туристських походах учні загартовують свій організм, зміцнюють здоров'я, розвивають витривалість, силу й інші фізичні якості, здобувають прикладні навички й уміння орієнтування на місцевості, подолання природних перешкод, самообслуговування й ін. Особливі умови туристської діяльності сприяють вихованню моральних якостей особистості: взаємопідтримки, взаємодопомоги, організованості і дисципліни, принциповості, чуйності й уваги до товаришів, сміливості, стійкості і мужності, почуття боргу і відповідальності, високих організаторських якостей.

Під туризмом розуміють теорію і практику різного роду походів, сходження на гори і подорожі з метою спортивного суперництва, активного відпочинку, освіти знаходяться різні форми планомірних і організованих туристичних походів, вело туризм, подорожей на лодках і лижних походів. Крім того, туризм пов’язаний з культурними цінностями. Особливо важливе значення туризму заключається в організації дозвілля для молоді.

Різні форми туризму віддають перевагу засобам організації раціонального дозвілля, активного відпочинку і проявлення здорового способу життя для широких верст населення і різних за віком.

Туризм складає частину фізичної культури і спорту, оскільки він служить проявленням здорового способу життя, розвитку, досконалістю і збереженню фізичної робото здатності і всесторонньої підготовки. В туристичній діяльності в центрі уваги.

 

 

1. Довідкові відомості про район походу

Річка Лімниця. Загальна інформація

Лімниця – річка в Україні, яка тече по території Івано-Франківської області. Це права притока Дністра(басейн Чорного моря), впадає в нього біля села Шевченкове. Лімниця бере свій початок на висоті 1150 м над рівнем моря з джерел у Горганах на північних схилах гори Буштул – в найбільш дикому і важкодоступному куточку Українських Карпат.

 

Довжина річки Лімниця становить 122 км, площа басейну – 1580 км2. Похил річки – 9, 4 м/км.

Річкова долина на початку вузька, урвисті береги, далі (нижче) – трапецієподібна, у нижній течії ширина зменшується до 2 км. Річище кам’янисте, розгалужується на рукави. Ширина його сягає 20 – 60 м, глибина – до 2 м.

Річка Лімниця асиметрична: правий її берег низький, а лівий – підвищений.

Живиться Лімниця дощовими і сніговими водами. Тече переважно на північний схід. У нижній течії протікає через територію Галицького національного природного парку. Після весняного паводку і під час літніх повеней рівень води в річці максимальний.

Основні притоки Лімниці: Чечва, Мшана.

Вода з Лімниці йде на водозабезпечення найближчих до неї населених пунктів, зокрема, м. Калуш, ставки використовуються для риборозведення. На річці споруджено водозабори і протиповеневі гідротехнічні споруди.

На річці розташовані місто Калуш і селище міського типу Перегінське.

 

Лімниця – найчистіша річка Європи

Річка Лімниця є (принаймні, донедавна була) найчистішою річкою не тільки України, а і Європи.

Вода у річці Лімниця унікальної чистоти через те, що, як уже говорилося, Лімниця знаходиться у найбільш слабозаселеному та важкодоступному місці Карпат, до того ж тут немає промислових гігантів, береги на значних відстанях є не заселеними. Завдяки цьому в ній у великих кількостях водиться форель, щука, окунь та інші види риби.

Береги Лімниці покриті 80-літніми сосновими та дубовими лісами. У нижній течії річки розташований Галицький національний парк, який зберігає унікальні букові дерева. На території парку знаходяться карстові скелі та печери.

 

Інші цікавинки річки Лімниця

В долині Лімниці знаходиться багато природних пам’яток і цікавих місць: озеро Симлин, урочище Корчева, Сокільські скелі, висота яких сягає 50 м, – все це можна побачити під час сплаву по Лімниці. Саме з Сокільських скель туристи насолоджуються дивовижним панорамним видом на Лімницю та її береги. У цих скелях ще досі можна роздивитися величезні печери, в яких жили монахи-відлюдники. І до сьогодні тут зустрічаються археологічні знахідки, що мають відношення до бронзового віку.

Також дуже цікаві скелі Барсука, а також історичні пам’ятники галицької архітектури і караїмський цвинтар.

Якщо про Дністер говорять, що він наче поважний старий дід, який помалу котить свої води до Чорного моря, то про Лімницю кажуть, що вона ніби молоденька норовиста дівчина, з невеличкими перекатами, поріжками та поворотами.

Подорож по Лімниці подарує знайомство з історичним і культурним спадком місцевого населення. А яку емоційну насолоду дарує споглядання краси навколишніх пейзажів…

 

Походження назви річки Лімниця

Достеменно невідомо звідки пішла назва Лімниці. Можливо від слова лема, лемиця, що означає «трясовина, драговина, мочар», якщо дослівно, то «ріка, багата на трясовини». Напевно, тим і цікавий сплав по Лімниці. Його учасники долають перекати, маленькі поріжки, зливи і шивери.

ГІДРОЛОГІЧНИЙ ЗАКАЗНИК ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОГО ЗНАЧЕННЯ «ТУРОВА ДАЧА»

Заповідний об’єкт, площею 255 га, розташований у межах Краснянського лісництва Осмолодського держлісгоспу, на другій терасі лівого берега ріки Лімниця на північ від смт. Перегінське. Створений у 1974 році з метою збереження унікального для Прикарпаття оліготрофного болота з низькобонітетним сосновим лісом.

До заповідної частини належать перезволожені болотні лісові угруповання на торфовищі, переважно чорницево-сфагнові сосняки, де раніше зустрічались рідкісні для Прикарпаття види: журавлина дрібноплода та росичка круглолиста. З метою кращого господарського освоєння лісового масиву та підвищення його продуктивності тут була закладена сітка меліоративних канав, глибиною до2 метрів. Це призвело до осушення природних комплексів, прискорення росту деревостанів змін у рослинному покриві, скорочення ареалів і, можливо, зникнення деяких рідкісних рослин, зокрема журавлини дрібноплідної та росички круглолистої.

Болотні природні комплекси, де товщина торфу сягає понад два метри були, очевидно, раніше річковими старицями і, напевне, пройшли у своєму формуванні крізь стадії заболочення, поселення на них мохово-чагарничкової, чагарникової рослинності, аж до становлення болотних низькорослих сфагнових сосняків полісського типу.

Проективне покриття деревостану переважно від 50 до 70% при висоті10 м. В його складі домінує сосна звичайна. У вигляді домішки зустрічаються береза повисла, смерека, вільха клейка. Підріст рідкий, складається переважно з молодих особин смереки, горобини звичайної і дуба звичайного. Молоді сосни зутрічаються зрідка. Це свідчить, що в лісових угрупованнях такого типу під впливом осушувальної меліорації перевагу набули процеси зміни деревостану на користь мішаних дубово-смерекових лісів з домішкою вільхи, ялиці, сосни.

2. Відомості про похід

Вид туризму велосипедний

Туристичний похід буде кільцевим і складається з таких населених пунктів:

Ясень-Сливки-Закерничне-Перегінськ-Небилів-Рожнятів-Берлоги-Тужилів-Калуш-Вістова

61 км тривілість 3 доби

Кількість туристів 4 чоловік період роботи з 7: 00 до 20: 00

Паспорт складений в 2014р. в 1 екз.

План проходження траси походу

День подорожі Ділянка траси Км Спосіб пересування
1 день Ясень-Перегінськ 10, 9 Велосипедний
2 день Перегінськ-Тужилів 27, 1 Велосипедний
3 день Тужилів-Вістова 23, 0 Велосипедний

 

3.Організація походу

Похід буде тривати 3 доби, протяжність 61 км. Група складаєтся з 4 осіб. Піход буде велосипедний.

Туристичний маршрут – кільцевий.

Розпорядок дня

Ночівлі заплановані у таких селах та містах як: Ясень, Перегінськ, Тужилів.

Підйом, зарядка, туалет, купання, прибирання місця ночівлі 7.00 – 7.30

Сніданок, підготовка до переходу 7.30 - 8.00

Перехід за маршрутом 8.00 – 13.00

Великий привал (обід, відпочинок тощо) 13.00 – 17.00

Перехід за маршрутом 17.00 – 19.00

Підготовка до нічлігу 20.00 – 21.00

Вільний час 21.00 – 23.00

Сон 23.00 – 7.00

4. Опис екскурсійних об’єктів

Маршрут проходить через: Ясень-Сливки-Закерничне-Перегінськ-Небилів-Рожнятів-Берлоги-Тужилів-Калуш-Вістова

Перший день

Маршрут розпочинається із села Ясень

Село Ясень розташоване за 28 км від районного центру Рожнятів Івано-Франківської обл. Перша згадка про село відноситься до 1422 р. Другий раз про Ясень згадується в 1597 р.
Село Ясень розкинулось біля підніжжя Карпатських гір на висоті 550 м над рівнем моря на правому березі бурхливої річки Лімниці.
Вважають, що перші жителі села вимерли внаслідок страшної хвороби. В «Актах графських і земських» у Львові №1884 у томі Х (52 ст.) знаходимо, що вдруге с. Ясень було засноване Станіславом Жолкевським у 1597 р.

Щодо назви села існує декілька версій. В одній із них йдеться про те, що нібито перші поселенці зрізали велетенського ясена, присіли навколо пня та пообідали. Версія сумнівна, бо в той час такого велетня потрібно було зрізати декілька днів. Однак вірогідним є те, що назва села походить саме від назви дерева, тому що і зараз на його території росте чимало ясенів. До речі, в нашому районі є багато сіл, назви яких походять від назв дерев: Дуба, Вільхівка, Липовиця, Грабів.

Вся територія Ясеня була поділена на 13 рівних частин між дванадцятьма поселенцями-князями та священиком, які в той час виконували функції прикордонної сторожі, охороняли Карпатські перевали від угрів.
Згодом село почало розростатися. На його теренах охоче поселялися люди, зокрема й ті, які втечею рятувалися від феодального гніту. Вони засновували хутори Турівку, Погар, Черенину, Лази, Гриньків, Пасічний, Кузьминець. Згодом територія села простягнулася до межі урочища Підлюте.
Перші поселенці будували дерев’яні будинки. Основним будівельним матеріалом була смерека. Хата складалась з однієї кімнати та сіней (коридору), з тильної сторони прибудовували стайню. Згодом почали будувати просторіші будинки, а стайню та стодолу ставити окремо.
Хати у більшості були курні. І лиш на початку ХХ ст. навчились будувати димарі. Спочатку їх плели з лози, обмазуючи глиною ззовні та зсередини. Курні хати з димарями та без них зберігалися в селі до середини ХХ ст.
Основним заняттям жителів села було землеробство і скотарство. Щоб підготувати площу під посів, вони змушені були вирубувати ліси, корчувати пні, випалювати чагарники. Малородючі кислі кам’янисті грунти давали низькі врожаї. Крім картоплі, вирощували овес, жито, льон, коноплі, значно пізніше почали висівати ячмінь. Біб, горох, квасоля, капуста та картопля були основними продуктами харчування.
Сіяли більше льону ніж конопель, який використовували для виготовлення одягу. Верхній зимовий одяг виготовляли з овечої шкури, з волової ж – взуття (ходаки).

Страшним лихом для жителів Ясеня були спустошливі напади турків і татар., особливо у 1520, 1589, 1594, 1672, 1676 роках. У 1640 р. татари спалили Рожнятів та Перегінськ.У 1767 р. вони знову напали на Перегінськ. Жителі села, рятуючись від несподіваного нападу ординців, тікали попід гору Погорілець на Чуту, Сухий та Башти. Татари захопили Перегінськ, монастир на горі Чуриків, Жителі Ясеня, зрозумівши, що ординці наступають на Ясень, кинулись захищатися. Вони зустрілись у запеклому бою в урочищі Посіч. Загін жителів Ясеня розбив ворогів, хоча зазнав значних утрат.
Наприкінці ХVІ – поч.. ХVІІ ст.. на прикарпатських селян почався наступ польської шляхти. Феодали позбавляли селян волоського права, відбирали в них землі, перетворювали їх на кріпаків, змушували платити податки. З кожного члена сім’ї (від 10 років) сплачувався «поголовний» податок, від худоби платили податок «рогове» тощо.
Невимовно важким було життя селян і в роки опришківського руху, визвольних змагань, голодомору, світових воєн тощо.
Пливли роки, а жителі Ясеня, як і всієї Галичини, що змушені були жити і під владою Польщі, і Австрії, в важких умовах радянської влади, таки діждали незалежності, почали відновлювати свої господарства, дбати про село.

На початку ХVІІ ст. в селі були побудовані дві православні церкви. Церква св. Михаїла була побудована за кошти князя Гелетіса (Гелетія). У 1756 р. цю церкву розбудували (практично побудували заново, бо стара була майже зруйнована). На одвірку нової церкви старослов’янським шрифтом було викарбувано «Року Божия Аψ Нρ місяця Апріля дня 7-го за старанням пресвященного єрея Андрея – майстер Кос» (Аψ Нρ – 1756 р.).
Церква св. Михаїла за нез’ясованих обставин згоріла у 1987 р. На цьому місці зусиллями громади збудована простора цегляна церква.
Долішня церква св.. Петра й Павла побудована за кошти князя Клевця на території сучасного санаторію «Ясень». Десь у середині ХІХ ст.. церква св.. Петра й Павла згоріла. На цьому місці у 1872 р. була побудована велика дерев’яна церква, яка також згоріла у 1947 р. від удару блискавки. На початку 50-го р. жителі долішньої частини села розібрали невелику церкву в Осмолоді та перевезли в Ясень, склали на місці згорілої. Та згодом районна та обласна влада змусила людей перевезти її на територію долішнього цвинтаря, а на тому місці розпочали будівництво санаторію. Перевезена та згодом розбудована церква діє і донині, і лиш минулого року було спільними зусиллями громади розпочато будівництво нової церкви на тому самому місці, стару громада збереже як пам’ятку.
Також наприкінці 90-х років на території санаторію була збудована капличка греко-католицького патріархату, зараз на цьому ж місці будується простора дерев’яна церква.

У 1844 році в селі було відкрито школу. Діти навчались у простій дерев’яній хаті, покритій соломою.
У 1858 році – відкрита народна (тривальна) школа, вчитель – Йосип Бородайкевич.
1862 р. – 26 учнів, 1864р. – 24 учні.
1874 р. – однокласна школа, вчитель – Лопатинсткий.
З 1884 р. – народна ІІІ класна школа з шестирічним строком навчання, вчитель – Станіслав Левицький.
З 1900 р. – двокласна школа з українською мовою навчання. Вчилось 165 дітей, вчитель – Михайло Боринець.
Протягом 1907 – 1910 років зусиллями громади в селі була побудована цегляна школа, де були 2 класні кімнати, а також кімнати, де проживав учитель. Учні навчались у двох класних кімнатах з 1910 по 1943 рік. Під час війни кімнати були знищені, тому діти навчались у будинку колишнього директора.
У 1948 р. учні, щоб закінчити 5 і 6 класи, змушені були продовжувати навчання в с. Сливки. Тільки з 1950 року Ясенська школа стала семирічною, а згодом з 1958 р. – восьмирічною.
Крім восьмирічної, на території села діяли ще три початкові школи, дві з яких функціонують і досі, розбудовані та удосконалені.
У 1966 р. восьмирічка стала середньою школою.

Діяльність «Просвіти» в Ясені почалася в 1905 році листом сільської інтелігенції, адресованого просвітянам у Львові, з проханням про підтримку у створенні товариства. А 1 травня цього ж року вже відбулися перші загальні збори членів «Просвіти». Події першої світової війни та визвольних змагань паралізували діяльність товариства, вона почала пожвавлюватись в 20-х роках, коли до села стала вертатись молодь.
В 1927 році на гроші, зібрані з концертів та вистав, члени «Просвіти» розпочали будівництво читальні, яка в 1930 році вже була відкрита для відвідування.
У 1936 році комітет «Просвіти» організував у селі дитячий садок, який, проте, дуже швидко перестав функціонувати через брак коштів.
Товариство «Просвіта» діє і до сьогодні, продовжуючи благородну справу своїх прабатьків.

Село Ясень розкинулось біля підніжжя Карпатських гір на висоті 550 м над рівнем моря на правому березі бурхливої річки Лімниці.Воно розташоване за 28 км від районного центру Рожнятів та за 60 км від Івано-Франківська.

Населення – понад 4 тисячі чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Бабське, Лази, Погар, Турівка та Черепина.

Загальна площа Ясеня становить 4415 га.

В Ясені є три церкви: дві православні Київського патріархату та греко-католицька;

Три школи: дві загальноосвітні І ступеня та загальноосвітня І – ІІІ ступенів;

Амбулаторія;

ФАП;

Аптека;

Народний дім;

Бібліотека;

Поштове відділення;

Ощадна каса;

АЗС;

Обласний дитячий санаторій «Ясень» імені А. Шептицького;

Музей І. Вагилевича.

Вихідцем з села є український письменник і фольклорист І. М. Вагилевич. У столітній ювілей видання «Русалки Дністрової» (1937 р.) в селі йому встановлено пам’ятник.

В селі знаходиться Гриньківське лісництво лісокомбінату «Осмолода», яке має понад 6 тис. га лісів.

 

Туризм

Пам’ятки села

1. Хрест тверезості (1874 р.)

Таких у селі є два. Існує декілька версій появи пам’ятника в горішній частині села. Одна з них більше схожа на легенду, яка розповідає, що в корчмі на тому місці горе-ґазди пропивали останні копійки, а також землю. Жінки, обурені пияцтвом своїх чоловіків, спалили корчму і на її місці поставили хрест. Важко повірити, що корчму будували в кінці села, а не в центрі.

Журналіст «Новин Підгір’я» Іван Іванишин в своїй замітці «Пам’ятники тверезості» в районному часописі від 10 квітня 2004 року висунув припущення, згідно з яким хрести тверезості були встановлені як своєрідні обереги села від «зеленого змія», бо знаходились відповідно на початку та вкінці села (в зв’язку з будівництвом Долішньої початкової школи в 1959 р. один хрест жителі перевезли та встановили на цвинтарі). Ця версія більш вірогідна, тому що, як відомо, в сер. ХІХ ст.. серед галицького жіноцтва був поширений антиалкогольний рух, організатором якого був галицький митрополит Йосиф Сембратович.

2. Доменна піч (1810 р.)

Визначна пам’ятка архітектури, унікальне свідчення людської діяльності.

На лівому березі Лімниці за селом, в підніжжі гори Явірник розкинулось урочище Ангелів.

Десь перед 1810 р. митрополит Галицької митрополії греко-католицької церкви у Львові Антоній Ангелович розпорядився побудувати тут доменну піч. Так виникло поселення з назвою Ангелів. Ангелівська домна мала 12 шахт, одну велику піч, дві гамарні, кузню. Коли ж стало ясно, що залізна руда, яку тут добували, не годиться для виплавки високоякісного заліза, наступник Ангеловича митрополит Левицький наказав у 1818 р. припинити подальші роботи. Відповідно, поселення перестало існувати.

3. «Кедрові палати»

Вище Кузьмінця, на лівому березі Лімниці, знаходиться урочище Підлюте, відоме своєю цілющою мінеральною водою. На початку ХХ ст.. на мінеральні джерела звернув увагу Львівський єпископ Сембратович, який розпорядився побудувати в Підлютому резиденцію для свого літнього відпочинку. У роки першої світової війни будівля була зруйнована. У 20-х роках митрополит Андрей Шептицький наказав побудувати резиденцію для власного відпочинку, а для гостей – 2 будинки на 50 кімнат. У літні місяці А. Шептицький разом з гостями відпочивав у Підлютому дуже часто. В останні передвоєнні роки тут перебував відомий галицький лікар, дійсний член НТШ – Наукового Товариства ім.. Т. Шевченка у Львові, ректор Львівського університету Маркіян Паньчишин.

У роки Другої світової війни резиденція та будинки були зруйновані.

Уже в 50-ті роки була побудована дача, в якій відпочивало тодішнє партійно-господарське керівництво Радянського Союзу та України. Ця дача також згоріла наприкінці 70-х років. Пізніше дача заново була відбудована і зараз перебуває в оренді Івано-Франківської греко-католицької єпархії. Кілька років тому поблизу «Кедрових палат» була збудована греко-католицька церква.

4. Пам’ятник Івану Миколайовичу Вагилевичу.

27 серпня 1937 року жителі Ясеня та навколишніх сіл зібралися біля церкви св.. Петра і Павла, щоб урочисто відзначити 100-річчя виходу в світ «Русалки Дністрової». Так була встановлена меморіальна дошка зі словами Т. Шевченка «Возвеличу малих отих рабів німих, я на сторожі коло їх поставлю слово». Потім вирушили всією громадою до місця, де було встановлено гранітний пам’ятник, на якому були викарбувані слова:

1837 – 1937
Пробудителям галицької землі отцям М. Шашкевичеві,
Я. Головацькому та І. Вагилевичеві в століття «Русалки Дністрової»
Вагилевичі і Громадяне Ясеня.
27 VІІІ 1937

У 50 -70-х роках в державі поширилась атеїстична пошесть, масово закривали церкви, руйнували хрести, а також історичні пам’ятники, на яких були хрести. Лихо не обминуло і цей пам’ятник. З нього також зняли хрест. Згодом на цьому місці був поставлений пам’ятник самому Вагилевичу. Той пам’ятник був виготовлений неякісно і позбавлений художнього смаку, а тому на його місці згодом поставили третій, який можна побачити і в наші дні. На ньому викарбувані слова:

І. М. Вагилевич
1811-1866

Из русина щирої груди
В побратимий летить край.
Побратиме бо суть люди,
поза Волгу за Дунай!

5. Музей Івана Вагилевича.

Будинок, де відкрито музей, почав будувати дяк Дем’ян Вагилевич у 60-х роках ХХ ст., але так і не закінчив будівництво.

З часом, за клопотанням членів “Просвіти”, депутатів Ясенської сільської ради і підтримки керівників села, району і області будинок був викуплений у спадкоємця Івана Дем’яновича Вагилевича.

17 червня 1995 року відбулося урочисте відкриття музею, на яке з’їхалися представники громадкості з різних областей України, науковці, літератори, гості з-за кордону. На багатолюдному зібранні прозвучали цікаві історико-літературні виступи, вірші та пісні. Священики православної та греко-католицької церков відправили урочисту літургію та освятили приміщення музею І. М. Вагилевича.

У 5 кімнатах розміщено понад 1000 експонатів. Це портрети й картини в різьблених рамах, карти, схеми, прикраси в стилі традицій народного декоративно-прикладного мистецтва. Цінні друковані видання, документальні матеріали передали музеєві Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника, Інститут українознавства та Івано-Франківський краєзнавчий музей. Експонуються тут дарунки від вчених – істориків, письменників, краєзнавців, книги В. Грабовецького, С. Пушика, В. Качкана та ін.

Багато експонатів є унікальними. Серед найцікавіших експонатів музею є перший пам’ятник І. Вагилевичу до 100-річчя “Русалки Дністрової” 1937 р., який дістався музею у дар від родичів І. Вагилевича; листи, цінні подарунки, оригінальні документи, книги. Односельчани примножили експозицію музею вишивками, фотографіями минулих літ, що засвідчують важливе історичне минуле наших людей, їх життя при різних владах.

Поступово музей поповнюється експонатами, які характеризують історію українського села Ясень.

Нині експозиційна площа музею становить 168 м2.

6. Пам’ятник Примирення.

 

Встановлено цей пам’ятник 2 вересня 2007 року на території Ясенської ЗОШ. Відкриття пам’ятника проходило в рамках святкування 196-ї річниці з Дня народження Івана Вагилевича. На граніті в алфавітному порядку вписано 176 імен ясенських воїнів, які загинули в лавах УПА та радянської армії. Виготовили його на Рівненщині за сприяння уродженця Ясеня Романа Василишина.

Назва пам’ятника символічна, адже не секрет, що існував конфлікт між жителями села про те, ким були учасники УПА – героями чи ворогами народу. Не відомо, чи встановлення цього пам’ятника поклало крапку конфліктам, та фактом є те, що він вшановує пам’ять справжніх борців, вірних та самовідданих синів і дочок нашої країни.

Дільше ми вирушаєм до села Сливки

Село знаходиться за 25 км від районного центру.

Площа території сільської ради становить 2105, 6 га, з них 1396 га знаходиться під лісами, площа населеного пункту 501 га. Село утворилося приблизно в другій половині XIII століття. На початку свого існування село називалось Зливки, через те, що на місці розташування злились дві річки: Лімниця та її притока річка Чербуль. Є і інша версія походження назви села, що утворилась від слова «слива» (похідне «сливка» —дерево).

Перша письмова згадка відноситься до 1418 року. На честь ліквідації кріпосного права в 1848 році сім'я Гнатів встановила Пам'ятний Хрест, який зберігається на сільському кладовищі по даний час.

В селі — Українська православна церква Св. Миколая. Побудована у 17 столітті (1636—1640 рр.) (о. Тарас Грибович). З 1979 року церква стала пам'яткою державного значення. Дзвінниця біля храму — XIX ст.

31 серпні 2008 року в селі Сливки освячена нова церква Покрови Пресвятої Богородиці.

В селі проживає 1221 чоловік. В1880 році в селі проживало 666 українців, 42 євреї; в 1921 році — 989 жителів; в 1935 році — 1120 українців, 10 поляків, 33 євреї.

Напередодні першої світової війни в селі був лісопильний завод, який належав євреям Рехтману і Артману.

В 30-х роках минулого століття в селі була однокласна школа.

Зараз в селі — сільська рада, ФАП (завідуюча Лавришин Олена Анатоліївна), клуб (завклубом Труфан Галина Ярославівна), ЗОШ І-ІІ ступенів (директор Матішак Василь Миронович). В школі навчається 169 учнів.

В селі народилися кандидат технічних наук Лавришин Богдан Миколайович, підполковник у відставці Матішак Семен Васильович, Мельник Микола Миколайович — колишній начальник департаменту по будівництву ДК «Укргазвидобування».

На території села знаходиться Сливківське лісництво Осмолодського держлісгоспу та 7 закладів торгівлі.

В 2008 році Василь Стефанів видав книжку «Моє рідне село Сливки».

Начерзі село Закерничне

Закерничне, відоме з давніх часів. Воно славиться своїми буковими лісами, чистим повітрям, та безліччю нерозгаданих таємниць.

Територія сучасного села, про яке зараз йде мова, розміщене на віддалі шістдесяти кілометрів від міста Івано-Франківська, тридцяти кілометрів від районного центру – селища міського типу Рожнятів. Воно підноситься на висоту п’ятсот двадцять метрів над рівнем моря. Своєю західною стороною село впирається в гірський хребет Керничний з найвищою горою Голицею, а протилежну сторону підмиває бурхлива річка Лімниця, яка є однією з найчистіших у Європі. Північний кордон поселення межує з селищем міського типу Перегінське, а південна частина села відрізана від ясенських полів голубою стрічкою струмка Корнадівка.

Широкі простори, як в минулому, так і тепер приваблювали сюди багатьох людей. Вони вирощували тут картоплю, пшеницю, овес, льон, випасали свійських тварин. Через село в минулому проходив шлях із східної Галичини на Угорщину та Закарпаття.

Походження назви села сягає початку ХІХ століття. В цей час у селі Ангелиця вирішили будувати гуту по виплавці заліза та виготовленні цвяхів. Будівництво розпочалося в 1810 році. Вже через чотири роки гута почала працювати. Крім власної залізної руди на виробництві використовувались матеріали з селища міського типу Перегінське. Люди, які займалися їх доставкою, проїздили дорогою, яка йшла під беріг, де знаходиться криничка, пили воду і промовляли один до одного: «Ми пройшли півдороги. Ще туди, за керничку, і буде Ангелів». Повертаючись, говорили: «Переїхали за цю керницю і вже буде Перегінського видно». Згодом поля біля кринички почались називатися «закерничка» або «Закерничне».

Недовго проіснувала гута, бо через погану якість заліза власник мануфактури, митрополит Антоній Ангелович був змушений її розпустити, але назва села Закерничне залишилася назавжди свідком цих подій.

Декілька перегінчан мали тут свої поля. З ранньої весни до пізньої осені кожен ходив сюди по декілька разів на тиждень, щоб обробляти землю, випасати худобу. Далека дорога, важка праця виснажували селян і вони змушені щось придумати, щоб полегшити своє життя.

Першим, хто тут поселився на літній період в цих землях був Семко Данило. Він в 1853 році побудував колибу і в ній жив ціле літо. Тільки інколи повертався додому в Перегінське, щоб взяти їжі. Через три роки було збудовано невелику хатину для постійного проживання. Після нього поселилось ще кілька осіб. З 1876 по 1890 роки збудовано чотири будівлі, а на 1925 рік тут стояло 11 хат.

Через те, що Закерничне стоїть на шляху до Карпат, на його території проклали колію. Фірма «Глезінгер» в 1911 році вже завершила її будівництво і в цей час перший паровоз поїхав в Осмолоду по заготовлений ліс. Будинки стояли близько річки. В 1927 році була велика повінь, яка знесла своїми могутніми хвилями багато хат. Люди переселились ближче до горба під лісом. Про поле, де колись були перші будівлі залишилась назва «Хатище».

1939 року люди скликали збори, на яких мали вирішити спірне питання: будувати школи чи церкву. Родина Мельників виступала за будівництво школи, оскільки один з членів їхньої сім’ї був учителем. Прихильників будівництва школи було мало, бо всі хотіли мати власну церкву і не ходити до Перегінського на Богослужіння. Тому школа з 1939 по 1988 роки була у будинку родини Мельник. Одразу після зборів, почали привозити на горб біля кринички матеріали для будівництва церкви. Але після вступу до села російських загарбників про будівництво церкви не було й мови…

По завершенні окупаційного радянського режиму в 1990 році селяни на загальних сільських зборах ухвалили рішення будувати церкву. Вони написали заяву і зверталися з цим питанням до керуючої влади. Згодом одержали дозвіл та матеріали для будівництва Божого Храму. З великим завзяттям йшло його будівництво. Церква, як з-під землі, за два роки виросла у неповторну перлину Карпатського краю. Спочатку у капличці, яка стояла на місці церкви, служив отець Ярослав Жовнірович. Згодом парохом став отець Василь Коваль.

Спільними зусиллями закерничани за один тиждень зробили Хресну Дорогу на гору Чуриків, а 20 березня 1994 року її вже висвятили.

Натхненні духовним життям, селяни на цьому не зупинялися. Вони бажали відновити святість гори Чуриків і розпочали будувати там церковцю. Несучи на своїх плечах матеріали, вони зуміли це зробити. 29 липня 1995 року тут відбулася перша Літургія, а через два роки вже була висвячена церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього.

Раді тому, що Господь Бог благословив їхню працю, люди всіма силами почали відновлювати зруйнований в далекому минулому монастир. 14 жовтня 2000 року було висвячено наріжний камінь. Жертвами, молитвою і працею, монастир щораз стає більшим і кращим.

Яка ж таємниця та всепритягаюча святість криється на високій горі, прозваній в народі «Чуриків»?

Як відомо з історичних джерел, біля села Перегінське на 1690 рік знаходилося три монастирі. Це Богородично-Успенський на потоці Радова, Перенесення мощей Святого Миколая на горі Чурик (Киріяк) і Святого Онуфрія на горі Сергієв.

Про монастир на горі Чурук (Чурик або Киріяк) є дуже мало відомостей. Знаємо, що він був філіалом Перегінського монастиря. Заснована обитель приблизно в ХУ столітті, а є здогадки, що він діяв, можливо, і в ХІІ столітті з ласкавої руки князя Данила Галицького. Носив цей монастир титул Перенесення мощей Святого Миколая і святкував своє свято 21 травня нового стилю кожного року. Аналізуючи джерела, можна припускати, що він був скитом.

Протягом свого існуванням монастир зазнавав численних нападів татар, неодноразово був спалений, а в 1676 році знищений до тла, а всіх монахів було спалено живцем у церкві.

Але, як відомо, святе місце порожнім не буває і вже в 1690 році монастир було відновлено, а в 1700 р. монахи прийняли Унію. Проте, через бажання польських магнатів повернути собі у власність Перегінські землі, які на той час належали монастиреві, в 1746 році за допомогою численних судових позовів, обитель було скасовано і приєднано до Крилоського монастиря.

Варто звернути увагу на те, що первісною назвою сучасної гори Чуриків була назва Киріяк. Це слово грецького походження і означає «Господня гора». Така назва наштовхнула дослідників на думку, що даний монастир був заснований вихідцями з Афону дуже давно. Але це важко підтвердити.

Видозміна назви цієї гори ймовірно сталася після татарської навали. Слово «чурик» татарського походження. До речі, в Криму є вершина такої назви. Отже, це татарське слово означає «погоріла гора» або «погорілий верх». Саме так назвали її завойовники, дивлячись, як у вогняних язиках догорають будівлі монастиря.

Наша церква, а разом з нею і село живе активним духовним життям: кожного дня служиться Літургія, діє молодіжна організація «Божа Благовість». На це місце приїжджає багато прочан, які бажають знайти духовне зцілення.

Далі село Небилів

 

Небилів — село Рожнятівського району Івано-Франківської області, центр сільської ради. Розташоване на правому березі річки Лімниці за 17 км від районного центру, смт Рожнятева і за 25 км від залізничної станції Рожнятів (с. Креховичі). Виник в 1546 році на «Волоському праві», яке звільняло селян на три роки від панщини. Небилівська сільська рада — орган місцевого самоврядування у Рожнятівському районі Івано-Франківської області з центром у селі Небилів.

В Небилові проживає 3926 жителі. Площа 35, 186 км², Густота населення 96, 63 осіб/км². (З розміщенням на карті). Походження назви села слід, очевидно, пов'язувати з старослов'янським словом «бити»). Існує легенда, що село в давнину називалося «Небиш». Село Небилів мало спочатку назву «Небивало» або «Ломниця». Оскільки люди засилялися у лісах, то спочатку в селі проживало лише 8 родин. За іншою версією засновником села був утікач із панської неволі Небилович.

 

Сільська рада

В Небилові проживає 3926 жителі. Площа 35, 186 км², Густота населення 96, 63 осіб/км². (З розміщенням на карті). Походження назви села слід, очевидно, пов'язувати з старослов'янським словом «бити»). Існує легенда, що село в давнину називалося «Небиш». Село Небилів мало спочатку назву «Небивало» або «Ломниця». Оскільки люди засилялися у лісах, то спочатку в селі проживало лише 8 родин. За іншою версією засновником села був утікач із панської неволі Небилович.

Перші поселенці, які заснували поселення, напевно, з Лемківщини або із Закарпаття говорили про село, якого раніше біля Перегінського «не било», що означало —«не було».

Через село проходить автомагістраль, яке веде до гірського села Осмолоди. Населення — 2809 осіб (поч. 1970-х рр.).

У селі є середня школа, клуб, бібліотека, тубдиспансер. Зараз в селі Небилів — сільська рада (сільський голова Федорчак Роман Ярославович), історична дата утворення В 1576 році, ЗОШ І-ІІІ ступенів (директор Семкович Надія Ярославівна). В школі навчаються 600 учнів, навчають їх понад 40 вчителів. більше половини місцевих вчителів. Є пошта (поштовий індекс, якої є 77670), клуб (завідуюча Шляхтич Тетяна Михайлівна), 12 приватних магазинів, ФАП (завідуюча Мендюк Надія Дмитрівна), дві аптеки, 2 бібліотеки, спортивний зал, стадіон, дитячий садок (завідуюча Мендюк Оксана Костянтинівна). У селі працює протитуберкульозне відділення Перегінської лікарні №2 на 50 місць завідуючий Білобривко Василь Степанович.

У селі також є автокефальна православна церква Святого Архистратига Михаїла, збудована у 1888 році. Канонічно визнана у 1906 році.

В 1880 році проживало — 1614 українців і 11 поляків; в 1921 році — 2004 жителі; в 1935 році — 2220 українців, ЗО євреїв. В 1866 році в селі була народна школа. В 1935 році в селі була двокласна народна школа з українською мовою навчання, яку відвідувало 250 дітей.

За радянських часів вищу та середню освіту здобуло 105 вихідців з Небилова; тут було споруджено понад 460 житлових будинків. Понад 250 жителів Небилова здобули вищу освіту. Володимир Вагилевич — кандидат медичних наук, викладає в Івано-Франківській медичній академії. Василь Притула — викладач Національного університету імені О. Богомольця. Ярослав Соломчак — викладач Івано-Франківського Національного технічного університету нафти і газу. В селі народився відомий релігійний діяч, письменник Василь Мельник-Лімниченко.

Раніше на території села були розміщені дві бригади колгоспу «Більшовик», за якими були закріплені 1 300 га сільськогосподарських угідь, зокрема 750 га орної землі, 550 га пасовиськ. Це була форма сільськогосподарського підприємства на території колишнього СРСР. Економічною базою колгоспів була земля, що належала державі й була передана колгоспам у безстрокове («довічне») й безкоштовне користування, та належна їм колгоспно-кооперативна власність (засоби виробництва, грошові накопичення, вся продукція, яку вони виробляли тощо). Керівництво господарства — голову колгоспу і правління, — формально повинні були обирати на загальних зборах колгоспників, що відповідно до Статуту сільськогосподарської артілі були найвищим органом керівництва колгоспу. Але їхні кандидатури (що, як правило, обирались одноголосно), рекомендували (фактично призначали) районні чи обласні комітети компартії. У своїй діяльності правління колгоспу повинно було керуватися Статутом колгоспу, прийнятим загальними зборами колгоспників на основі Примірного Статуту колгоспу, та чинним законодавством. Примірний Статут колгоспу був прийнятий 2-м (1935), потім 3-м Всесоюзним з'їздом колгоспників 1969. Того ж 1969 року були створені Ради колгоспів. Фактично колгоспи виконували вказівки партійної влади, не маючи права змінювати доведені владою планові показники виробництва, а також не розпоряжаючись виробленою колективом продукцією. За невиконання планових показників керівників колгоспу рішенням партійного (районного чи обласного) комітету позбавляли посади. На 1975 рік в СРСР було 28, 6 тисяч колгоспів, серед них в УРСР — понад 7, 6 тисяч. На той час у колгоспах працювало 15, 4 мільйонів осіб. Колгоспи займали важливе місце в складі народного господарства Радянського Союзу, в тому числі й в с. Небилові.

В 1891 році з Небилова виїхали перші емігранти Іван Пилипів та Василь Ілиняк в Канаду і цим поклали початок української еміграції і Галичини, їм в селі споруджено пам'ятник. З нагоди 75-річчя поселення перших українців у Канаді (1966) село відвідали син Івана Пилипіва В.І. Пилипів і український прорадянський діяч із Канади Петро Кравчук. У селі встановлений пам'ятник знак на честь перших емігрантів до Канади.

На початку XX ст. у Небилові виявили нафтоносні пласти, їхню розробку провадили з 1936 року. В 2005 році НАК «Нафтогазбуд» профінансувало завершення будівництва газопроводу, повна вартість якого становить 1, 8 млн. грн., що дає можливість повністю газифікувати село.

І нарешті смт Перегінськ

Перегінськ з Ангеловим і Підлютим – це село долинського повіту, 24 км на південний схід від м. Долини, 15 км від

с. Рожнятова, в селі цьому знаходиться поштамп. Село це є дуже велике і розлоге. Віддаленість з півночі до півдня по прямій лінії становить 50 км. На південно-західній частині лежать з півночі на південь: Рішняте, Вільхівка, Ріпне, Липовиця, Суходіл і Ілемня, на заході – Лолин. Південно-західна і північна частина села прилягає до мадярської (угорської) границі, на сході розміщені села калуського повіту: Ясень, Сливки і Небилів, на півночі Ловаги і Слобода Рівнянська.

Вздовж східної границі пливе потік Лахів, притока Лімниці, а потім з Лімницею тече аж до північного краю. Лімницю наповнюють численні притоки. Найважливіші з них розташовані від півдня до півночі: Воронів, Дарів з Коритвиною, Петрос, Молода з Мшаною і Котельцем, Нередів, Тодір, Сокіл, Свинний, Чута – з лівого берега. Ліва притока Радова з Радівкою пливуть з півдня до півночі і впадають на межі села Вільхівки до однієї з численних в тій стороні плечей річки Лімниці. Вздовж західної границі тече Чорна Ріка, притока Молодої, аж до гирла ріки, а далі Молода тече сама, пізніше до неї приєднується річка Мшана.

На мадярській (угорській) границі височіють з заходу до південного сходу: верх Чорної ріки – до 1279 м, Попадя Велика – до 1742 м, Корит вина – до 1680 м, Прелука – до 1258 м, Клива – до 1619м і Буштул – до 1693 м. На просторі між Лімницею і Даровим височіє гора Дарів – до 1263 м, а на північному сході від неї гора Овал – 1615 м, між Даровом і Петросом підносяться гори: на північному сході від Коритвини – гора Студинець – до 1605 м, а на північному сході від неї Ялова Клива – до 1563 м; між Петросом і Котельцем височіють: Канюсяк Великий – до 1647 м, а на північному сході від нього Канюсяк Малий – до 1627 м; між Котельцем і Молодою височіють: гора Грофа – до 1752 м, між Молодою і Нередовим гора Люта – до 1032 м, між Нередовим і Тодором гора «За Тодорем» - до 1053 м і між Тодором і Свинним гора Тодір – до 1146 м, між Свинним і Чутою: гора Явірник – до 1125 м, між Чутою, Лімницею і Радовою – гора Погорілець (Облаз) – до 867м, Углярки – до 850 м, Верх Сухий – до 910 м і Голиця – до 916 м. В південно-західному краї села підносяться: на правому березі річки Молодої — Оскомарне – до 1405 м і Менчіл – до 1470м, а на лівому березі гора Молода – до 1724 м, гора Мшана – до 1192 м і гора Яйце Перегінське – до 1600 м. Вздовж границі від Суходолу і Ілемні до кінця тягнеться гірське пасмо (хребет) Аршиця від південного заходу на північний схід. Забудування села лежить в низині (513 м на південь, 456 м на північ). На півдні лежить тартак над одним з плечей Лімниці, який з’єднується з Радовою, 14 км на південному заході від будівель села лежить Ангелів над Лімницею.

Місцевість та, звана також «Ангеля», була колись примістем Перегінська. Та місцевість є покинутою від давніх часів, сьогодні в руїнах лежать будівлі фабрик заліза, а також кільканадцять хат, які служать за приміщення робітникам. Сьогодні тут крім руїн, лісів, гаїв і тартаку нічого не залишилося. Ґрунт тут глиняний і шутруватий. Під ним міститься пісковик карпатський. Між тим родовищем і глиною знаходяться поклади залізної руди. Фабричне поселення заснував тут в 1810 році митрополит, князь Антоній Ангелович. До 1812 року тривало поселення того місця, а також будова доменної печі і інших будівель. Було виділено 300 м ґрунту, а зведення тих будівель коштувало 252000 злотих. Після смерті князя Ангеловича в 1814 році короткий час фабрика не працювала. На відстані 5 км. на південний захід від Ангелі лежить Тодір (тартак і помешкання для робітників); 4 км на південний захід від нього - Підлюте, а 3 км на південний захід від Підлютого – Осмолода (тартак і помешкання для робітників). В загальному обсяг землі становить 59013 м.

В Рожнятові греко-католицька церква, деканат Перегінський, львівське архідияконство. До Перегінського деканату належать парафії: Ценіва, Долина, Дуба, Ілемня, Янівка, Ясень долішній, Креховичі, Лецівка, Липовиця, Лолин, Лоп’янка, Мізунь, Небилів, Вільхівка, Пациків, Прислуп, Раків, Рожнятів, Сливки, Спас, Струтин Нижній і Вищий, Суходіл, Сваричів і Велдіж. В селі є церква Зіслання Святого Духа і філіальна церква Різдва Пресвятої Богородиці. Є також штатна школа (двохкласова). Тартаків водних є декілька:

1) з однією пилою звичайною, в рік потребує 800 м. куб. смерекового дерева і дерева ялиці, виробляє 530 м3 дощок, лат і брусів;

2) два, з 4-ма пилами звичайними і однією циркулярною потребує в рік 8660 м3 дерева смерекового і ялиці, виробляє 5100 м3 дощок, лат і брусів;

3) три, з 3-ма пилами звичайними і 2-ма циркулярними, виробляє стільки ж матеріалу, як і тартак під номером 2;

4) чотири тартаки з 6-ма пилами звичайними і 2-ма циркулярними, потребує 9300м3 дерева смерекового і ялиці, виробляє 6000 м3 дощок, лат і брусів;

2720 м3 дерева смерекового і ялиці, виробляє 1700 м3 дощок, лат і брусів.

Всі ті заклади лежать над Лімницею, яка сплавляє вироби з дерева. Ріка впродовж 6 місяців в році переплавляє дерева. Виробляють ті тартаки в рік 2000000 штук гонтів. Є крім цього два заклади, в яких з дерева ялиці виготовляють в рік 100 м3 дерева резонансового. В Перегінську знаходяться великі родовища торфу. Згідно Шнейдера Перегінськ називався «Перегінулько», «Чевчива». З руських книжок село належало до катедри церкви галицької, крилоської, однак село перейшло через заставу або продаж в світські руки. В 1548 році король Зигмунт І дозволив Макарему, владиці львівському, галицькому викупити з рук Гембєцкого Мечея монастир і село Перегінськ (Архів. Бернандинь.Львів). Але справа та тягнулася довго. В наступних часах село вважалося як королівське, а в 1582 році король Стефан Яцик звільнив Перегінськ від робіт, податків і т. д.

В 1593 р. Станіслав Жулкевський, каштелян львівський і Гедеон Балабан, львівський і галицький єпископ і владика завіряють угоду з Войціхом Куропатським, який мав претензії до села.

18 листопада 1638 року Владислав ІV передає село Перегінськ після смерті Олександра Баладана — Янові Станіславу Яблоновському.

В 1656 р. Єжи Балабан підтверджує, на прохання Арсенія Желіборського, єпископа львівського, що село Перегінськ здавна належить до церкви катедральної в Галичі. В ілюстрації долинській з 1661 р. і 1662р. читаємо: «Тої держави посесором є Станіслав Яблоновський, село має 16 ланів, тепер тримає тільки 6, бо 10 у них відібрано. У селі є священик, млин, корчма. Піддані з села Перегінська скаржилися перед нами, що їх примушують платити податки речі посполитій давати з 16 ланів, а у них тільки 6, а 10 віднято до Рожнятова». В наступних ілюстраціях занотовано є протест Єжи Гоновського, Арсенія Желіборського проти Станіслава Яблоновського, який посідає несправедливо правительство над Перегінськом.

У 1676 р. на село Перегінськ напали Татари, а люди, зібравшись в горах, оборонялись в місцевості, яка називається Чута. Юзеф Шумлянський пише про це: «За Перегінськом в горах є місце назване Чутою, є воно найкращою фортецею, «там люди охоронялися від татарів».

25 лютого 1690 р. Станіслав Ян Яблоновський, воєвода і генерал земель руських, іменем своїм і сина свого малолітнього Станіслава, затверджує угоду з Юзефом Шумлянським, єпископом львівським, за допомогою якої Перегінськ переходить на користь церкви в Галичі (Архів. Бернард у Львові). 28 травня 1690 р. запрошений Ян – ІІІ на просьбу єпископа Шумлянського на річні ярмарки в Перегінську (Літературний збірник, 1874, с. 667). Єпископ львівський будує в Перегінську церкву і монастир

св. Онуфрія. Про це можемо прочитати в «Літературнім збірнику»: «Тоді до вічної пам’яті хвали Божої збудував я через декілька років церкву і монастир святого Онуфрія, які колись через ворогів Батия і Мамая були зруйновані” (Літер. зб., с. 230, Архів Львів).

Документи, які підтверджують права і привілеї села Перегінська до церкви галицької в Крилосі, подані в Актах земельних. Був ще один монастир Васильянів в Перегінську, який заложив князь Федор Ольгердович коло 1400 р., на горі «Сергій». Князь Федор записав Перегінськ разом зі всіма грунтами монастиреві. В наступних роках тягнувся довгий процес між єпископом Львом Шептицьким і законниками. Шептицький доводив, що Перегінськ належить до єпископства, Васильяни ж твердили, що село і його власність належить монастиреві. Процес тривав протягом 20 років, а закінчився в 1780 р. на користь єпископства. Монастир цей зруйновано в 1744 р. і приєднано до крилоського. Був тут ще монастир Перегінсько-Радівський, який згідно ревізії ігуменів з

1724 р. залишався під дирекцією ігумена С. Онуфрейського, в якому був тільки один чернець. Священик Петрушевич додає, що був ще монастир на горі Чурік. З руїн, які оточували давній замок Перегінськ, залишилися сліди до сьогодні.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.034 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал