Село Берлоги

Всі прощі різні, не подібні одна на одну, але всі вони ведуть до Бога, до Матінки Божої. Береш з собою свої переживання, намірення, немочі і з великою надією рушаєш на прощу. Перетрясаєш мов пір’ячко всі свої негаразди, проблеми стаєш перед образами і молишся…

15 червня 2013 року ранкові Берлоги зустріли нас переливами церковних дзвонів. Ці божественні звуки такі несподівані, хіба можна до них звикнути? На душі радість і піднесення, відчуття того, що ми, бібліотекарі, також є тут, що ми також долучились до організації Першої районної молодіжної прощі до Берлогівської ікони Матері Божої.

Проща – це, насамперед, ми – справжні, це відчуття родини, підтримки. Піднімаємось нагору – біля старенької церкви нас зустрічає місцевий парох о. Роман Наритник.

Радіємо ми, радіє, мабуть, старенька церква, якій виповнилось 350 років і вона має цікаву історію.

В «Шематизмі» Галицько – Львівської архієпархії за 1908 рік сказано: «Церква Різдва Христового. Перевезена з Василіанського монастиря з-під Рожнятова в 1786 році (тепер: урочище Підмонастир). За народними переказами, один мудрий мешканець села підійшов до пана і попросив передати церкву в Берлоги, бо їх стара церква згоріла. Пан відповів: «Якщо за одну ніч заберете, то церква буде ваша, а якщо ні, то церкви вам не бачити!» Жителі села разом із селянами навколишніх сіл (Довгої, Каменя, Сваричева) розібрали церкву і перевезли до села Берлоги на возах, запряжених волами. Святиня отримала назву церква Різдва пресвятої Богородиці, бо висвячували її якраз на це свято. Багато лихоліть, перемін припали на майже чотирьохвікову історію дерев’яної церкви.

Ікона Матері Божої з маленьким Ісусиком цієї церкви також має свою особливу історію.

За давніми переказами образ до церкви переносив житель села Петро Лаврів. Це сталося у той самий час, коли переносили і церкву. Ікону чоловікові дали в монастирі. Коли він підійшов до ріки, то поклав ікону біля себе і почав роздумувати, як йому перебрести воду, бо тоді мостів ще не було. На превелике здивування чоловіка ікона зникла. Занепокоєний, він був змушений знову повернутися до монастиря, де побачив ту саму ікону. Добрий чоловік знову її взяв, а монахи наказали йому, щоб він не зупинявся з іконою і не випускав її з рук. Тоді цей чоловік взяв її і, прийшовши в село «на горбок», поставив, бо дальше не зміг її нести. На цьому місці ікона немов би засяяла позолотою. Тут і поставили церкву, де вона стоїть і донині. (За книгою Миколи Поташника «Історія села Берлоги»).

Цікавим, насиченим, сповненим прекрасних високих почуттів видався для усіх цей чудовий сонячний літній день. Численні прочани, які з’їхались з різних куточків Рожнятівщини тай і з-за його меж взяли участь у святковій Божественній Літургії, яку відправили священики Рожнятівського та Перегінського деканатів на чалі з отцем-деканом Володимиром Тарасом та отцем-деканом Романом Балагурою.

Потім колона змійкою повилась до джерела та Ротонди Пресвятої Родини де відбувся Молебень. Діти у вишиванках, мов квіти, тішила серце їхня активність, ревність в служінні, послух. Здавалось, ми попали в рай… А джерельна водиця додавала всім сили і снаги.

Потім було встановлення та висвячення з нагоди Року Віри та 1025 річчя Хрещення Русі Пам’ятного Хреста.

А від так коротке чаювання з запашними пиріжками, які дбайливо приготували жителі громади цього чудового бойківського села, збадьорило молільників.

Привітно зустрів юних прочан новий Божий храм Пресвятої Богородиці (2008). Саме тут відбулись духовні розважання на тему «Життя без шкідливих звичок – дар Божий» із о. Романом П’ястою головою підкомісії «За тверезість життя» Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ. А ось тут долучилися до організації науки і бібліотекарі, які забезпечили реколекцію новітніми технологіями. Завдяки мультимедійній презентації діти-прочани могли не тільки почути цікавий і захоплюючий виступ о. Романа, який здебільшого проходив у формі живого діалогу, але й побачити цікаві матеріали на екрані.

Згодом біля старої церкви відбулось відкриття музейної кімнати церковних речей. Заступник голови районної державної адміністрації Омелян Бойчук привітав усіх прочан, підкресливши надзвичайну важливість цього дня у духовному житті краю і щиро подякував усім, хто відклавши усі свої буденні справи, прибув на прощу до Берлогів.

Цікаво пройшла екскурсія в шкільний краєзнавчий музей, де зберігаються сільські реліквії, зібрані з великою любов’ю та трепетом учнями Берлогівської ЗОШ.

І ось відкриття Першого районного фестивалю духовної пісні «Ми діти Марії».

Селом злітає пісня, гучномовці збадьорюють духом – линуть в небеса пісні про Марію… Багато дитячих, шкільних та церковних колективів приносили Діві Марії свої пісенні дарунки.

По особливому піднесено звучали на фестивалі пісні у виконанні гостей пісенного свята вокального народного сімейного ансамблю о. Володимира Ниритника (м. Рогатин) та вокального ансамблю «Глорія» Івано-Франківської теологічної академії.

На завершення прощі сільський голова Ірина Ясінець щиро подякувала всім гостям рідного села, побажала здоров’я, родинного благополуччя, а о. Роман Наритник побажав Многая літ.

«Ці миті незабутні, неповторні,» – в задумі сказав Ярослав Тринчук начальник відділу туризму і культури РДА, – «Я дякую Марії, що я сьогодні тут».

Проща закінчилась. Ми вдивлялися в щирі, добрі дитячі очі і бачили там Віру. І кожен, і малий, і старий в цей день всією душею, всім серцем вітали Берлогівську Матінку Божу. Разом з великою надією ми промовляли " Матінко Божа, що є у Берлогах, хай Твій омофор береже нас від злого. Благослови рід людський на добро, щоби між нами незгод не було. Душі відкрий нам для злагоди й миру! І нас збережи! І спаси! І помилуй! ".

А за лаштунками урочистого дійства: ведуча прощі, звукооператор, режисер, клубні та бібліотечні працівники працювали натхненно, дбали, щоб концертна програма тривала злагоджено, всі учасники отримали подяки, пам’ятні сувеніри, інформаційні буклети «Неоціненний скарб», вони також несли своє, хай мізерне, але «служіння».

І нарешті село Тужилів

Моє село на Прикарпатті,

Моє село на рівнині.

Моє село Тужилів називати

Як дороге воно мені.

Моє село Лімниця і Чечва омиває,

Чиста вода і на мілині.

Моє село цвіте в садах вишневих

Як дороге воно мені.

В моє село через роки я повернуся,

Моє село зустрів у літній красоті.

Як довго милувався я його красою,

Як дороге воно мені.

Багато світу я об’їхав

За океаном був, Сибірі, Воркуті.

Моє село, немає кращого на світі,

Як дороге воно мені.

Адміністративна одиниця село Тужилів розміщене в межах Калуського району, що в північній частині Івано- Франківської області. Розташоване у Передкарпатті. У центральній частині району – Калуська улоговина, на північному сході від неї – Войнилівська височина, на південному сході – Прилуквинська височина, на півдні – Майданське низькогір’я. Характерне чергування широких терасованих долин (улоговин) і асиметричних ерозійно- останцевих межиріч. Корисні копалини: калійні солі (Калусько-Голинське родовище калійних солей), торф та природний газ.

Лежить у межах Передкарпатської височинної фізико-географічної області. Пересічна температура січня – 4, 0, липня + 18, 2. Період з температурою понад + 10 становить 160 днів. Опадів 740- 760 мм на рік, максимальна кількість їх у червні – липні. Пересічна висота снігового покриву 20-30 см.

Належить до Карпатського агрокліматичного району вертикальної кліматичної зональності. Річкова мережа представлена річками басейну Дністра – Болохівка, Луква, Лімниця з Чечвою та інші. Грунти дерново-підзолисті (63, 1 площі району), дернові (25, 2), лучні глеюваті та глейові. Залісненість зменшується з півдня на північ від 26 до 15. Основні породи: дуб, бук, ялиця, ялина. В районі – частина комплексного заказника місцевого значення Лімниця та заповідне урочище болото Пійлівське. [ с.91 ].

Село Тужилів розташоване в південно- західній частині Калуського району на відстані 10 км від районного центру м. Калуш. Північна частина території межує з територією с. Голинь, східна частина – з землями с. Пійло, з півдня – з с.Берлоги Рожнятівськогорайону і на заході – з с. Сваричів та смт. Брошнів Рожнятівського району.

Територія села складає один земельний масив компактної форми. Протяжність її з півночі на південь- 2, 4км і зі сходу на захід – 4, 4км. Територія знаходиться в межах Передкарпатської лісолучної зони Наддністрянського Калусько- Івано- Франківського агрогрунтового району.

Землі села розміщені в лівобережній частині заплави р. Лімниця та в заплаві р. Чечва – рукав р. Лімниця. Вздовж р. Чечва внаслідок змін режиму її течії утворились неширокі тераси з дерновими неглибокими, дерново-підзолистими та дерновими слаборозвиненими грунтами і гальковими відкладами. Південна частина території має рівнинний рельєф, де в умовах майже відсутнього поверхневого стоку сформувались дернові слабо – підзолені глейові та дернові глейові грунти. У долині р. Лімниця поширені дерново-слаборозвинені грунти.

Село Тужилів є адміністративно- культурним центром і простягається з півночі на південь на 2 км, з заходу на схід на 3, 7км.

Третій день

Місто героїв Калуш

Уперше Калуш згадується в літопису під 1241 р.: князь Данило Галицький, почувши про наближення татар і бажаючи зміцнити свої землі, “їхав до Бакоти і Каліуша”. У 1387 р. Калуш опинився під владою Польщі. Шляхта і духовенство прибирали до рук землі, ліси, соляні копальні, солеварні. У 1549 р. Калушу надано Магдебурзьке право, і він став “вільним містом” з власним гербом: на червоному тлі, оточеному лаврами й увінчаному коронами, зображено пірамідки солі і літера “К”.

Визвольна війна українського народу 1648-1654 рр. не обійшла Калущину. З появою тут козацько-селянських військ Б.Хмельницького міщани й селяни навколишніх сіл створюють загін чисельністю 3-4 тис.чол. Повстанці розгромили ряд шляхетських дворів і замків, і вже в кінці 1648 р. в Калуші українське самоврядування очолив один з ватажків повстанців – бургомістр Гриць Величкович. Польській шляхті вдалося придушити повстання: сотні непокірних було схоплено і закатовано.

У 1772 р., після першого поділу Польщі, Калуш потрапив під владу Австрії. Довгі роки він залишався у стані економічного застою. Лише в І половині ХІХ ст. розвиток міста пожвавлюється: зростає соляний промисел, торгівля, відкриваються школи.

Згубними для мешканців краю були наслідки Першої світової війни значну частину міста зруйновано і спалено під час боїв, багато жителів загинуло.

У 1919 році Калуш загарбала Польща. І ще довго тривала боротьба за національне визволення, за незалежність. Увечері 19 вересня 1939 року Калуш зайняли радянські війська. Почали працювати калійний комбінат, пивзавод. За короткий термін було ліквідовано безробіття, запроваджено тверду заробітну плату. В місті відкрилися дві нові школи з українською мовою навчання, клуб, кінотеатр, дві лікарні, медамбулаторії на підприємствах; розпочалися будівництво сажового заводу та прокладення газопроводу Калуш-Станіслав.

1900 р. – в Калуській шкільній окрузі було 55 шкіл. У листопаді 1918 р. в Калуші було засновано українську гімназію, яка провадила “Рідна школа”. Вона існувала до 1922 р. При семирічній школі м.Калуша та гімназії організовані були в 1939 році вечірні курси для неписьменних.

У лютому, 1942 року у місті було засновано торговельну школу, що нараховувала близько 150 учнів (хлопців та дівчат). Директором спочатку був доктор Михайло Гуцуляк, а пізніше – професор Михайло Король.

1959 р. у Калуші було відкрите будівельне училище на 275 учнів. Протягом 1968-1969 рр. мережу навчальних закладів Калуша складали: Калуські початкові школи № 1, 2, 3, 4 (16 класів), восьмирічні школи (20 класів), СШ №1 (32 класи), СШ № 2 (18 класи), СШ № 4 (24 класи), СШ № 5 (30 класів), СШ № 6 (27 класів). Також у 1977 році було відкрито 4 профтехучилища, хіміко-технологічний технікум та культосвітнє училище.

1858 р. місто мало двох лікарів і двох акушерок. 1904 р. було засновано міську лікарню.

На 1926 р. у Калуші було 4 лікарні, 5 акушерок, 3 стоматологи, 2 техніки-стоматологи, 1 аптека, 2 ветлікарі. 30 червня 1948 р. було відкрито пункт по боротьбі з раковими захворюваннями. Зараз у Калуші працюють такі медичні установи, як пологий будинок, Калуська районна лікарня, Районна поліклініка, Дитяча районна лікарня, Шкір.вен.диспансер, а також відкрито багато приватних стоматологічних кабінетів.

Перші церкви, які були збудовані на території м.Калуша – це Католицький костьол (1469 р.), Дерев’яна церква Рожденства Пречистої Діви Марії (1731 р.) і на поч. ХХ ст. у Калуші було змуровано з цегли римо-католицький костьол Святого Валентина. Але після 1939 р. цей костьол перетворився на склад для зберігання зерна, а пізніше його було перетворено на спортзал. У 1990 р. цій споруді було передано тимчасове звання Української Православної Церкви Київського патріархату. Вона існує і до сьогодні.

1900 року у центрі м.Калуша було споруджено церкву Святого Архистратига Михаїла, яка і досі є величчю міста. 23-24 серпня 1989 року по Калуші здійснювався хресний хід з іконою Божої Матері до Гошівського монастиря.

З року в рік зростало будівництво будинків у м.Калуші. 1785 рік – у Калуші вже налічувалося 385 будинків, де мешкало 2444 жителі. Починаючи з 1 січня 1996 року на квартирному обліку нараховується 5487 сімей (4087 сімей – за місцем роботи, 1400 сімей – за місцем проживання).

12 травня 1913 року за участі 60 членів відбулися загальні збори філії товариства “Просвіта”. Ця філія мала на рахунку 183 корони. До неї ввійшли: А.Косий, І.Куровець, О.Ткачук, Ю.Посацький. Головою філії став А.Кос, а заступниками були С.Загаєвич, Т.Коритовський, К.Пукіш.

На цей час у місті була одна ливарня дзвонів, 2 млини, броварня, 3 цегельні, 2 пекарні, слюсарня Маєрів, кузня, де працював 1 коваль.

На 1926 рік Калуська філія “Просвіти” мала 14 відновлених читалень із трьома Народними домами та 12 бібліотеками (376 книжок), 10 аматорських гуртків, 1 хор.

Перший Народний дім було збудовано 1914 року. У березні 1954 року у Калуші було урочисто відкрито пам’ятник Т.Шевченку.

1954 р. розпочалося будівництво нового приміщення вокзалу.

24 березня 1969 року у м.Калуші було відкрито найбільший магазин-універмаг “Україна”, який був заповнений різними товарами.

Виробниче об'єднання “Хлорвініл” (1975 р.) експортувало продукцію чотирьох найменувань у 6 зарубіжних країн світу. Вінілхлорид, магній, поліхлорвінілова смола відправлялася до ФРН, Франції та Японії. 1980 року виробниче об'єднання “Хлорвініл” здобуло свою першу міжнародну нагороду “Золотий Меркурій” за успішне виконання експортних поставок. 31 серпня 1994 року згідно з наказом № 207 Міністерства промисловості України, державний концерн “Хлорвініл” було перейменовано в державний концерн “Оріана”.

1953 р. у місті були створені два найбільші Палаци культури – “Мінерал” і “Юність”, які славилися різними художніми ансамблями пісні і танцю, творили вечорами з нагоди ювілеїв та ін.

У центрі міста знаходиться велика центральна пошта, телеграф.

Наше прекрасне місто Калуш також прославилося відомими діячами культури, поетами та письменниками, такими як Антін-Любич Могильницький – поет, романтик; відомі його твори “Скит Манявський”, “Русин-вояк”; Григорій Цеглинський – український письменник і громадський діяч; відомі його твори “На добродійні цілі”, “Плато на заручинах”, “Соколики” та ін.; Іван Куровець, Андрій Кос, М.Посацький, Гнат Мартинець, Михайло Козоріс та ін. Всі вони, уродженці Калуша, принесли йому велику славу.

Отже, зараз – Калуш є велике розбудоване місто, яке славиться величчю різних красивих споруд культури, мистецтва, архітектури, освіти і науки, будівлями легкої і важкої промисловості, великими і визначними пам'ятниками нашої історії.

І нарешті село Вістова

ВІСТОВА — село, центр сільської Ради, розміщене на річці Лімниці, за 8 км від районного центру. Населення — 1327 чоловік. Сільраді підпорядковане село Бабин-Зарічний.

Місцевий відділок радгоспу «Більшовик» спеціалізується на виробництві молока та льону. За господарством закріплено понад1000 га сільськогосподарських угідь. В селі працює столярний цех Калуського заводу комунального устаткування.

У Вістовій є восьмирічна школа, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку, торговельні підприємства.

Перша письмова згадка про Вістову належить до 785—1788 pp.

У місцевій церкві зберігаються картини українського художника К. Устияновича.

Кожне місто, містечко, село нашої області має свою неповторну історію, переважно невідому навіть більшості його жителів. Автори сайту мали на меті популяризацію вивчення історії рідного краю, з якої починається історія всієї держави. Історичним джерелом для опису цього населеного пункту виступила книга: Історія міст і сіл Української РСР в 26 томах. – Івано-Франківська область / Голова редколегії О. О. Чернов. – К.: Інститут Історії Академії Наук УРСР, 1971. С. 269, у зв’язку з повною відсутністю інформації з інших джерел.

5.Висновки походу і рекомендації

Походи (подорожі) – це заходи, пов’язані з пересуванням людини в природному середовищі за допомогою будь-яких технічних засобів чи без них із пізнавальними, оздоровчими, спортивними та іншими цілями.

Самодіяльний туризм базується на самоорганізації туристичних подорожей. Туристи самі розробляють чи вибирають існуючий маршрут походу та забезпечують себе в дорозі всім необхідним.

Похід видався цікавим і захоплючим туму рекомендую всім бажаючим піти у похід, ви побачите багато історичних памятників, а головне красиву природу, і стрімку річку Лімницю.