Лавровский В.М. Сборник документов по истории английской буржуазной революции XVII в. – С.47.

У результаті влітку Лондон знову перебував у стані, близькому до паніки, яка збирала натовпи збройних простолюдинів.

Розпаливши ситуацію, парламент просив Карла 1 не їхати нікуди. Але коли той у серпні 1641р. покинув столицю, парламент, розходячись на канікули, створив на чолі з Джоном Пімом спеціальний комітет, якому доручив відстежувати ситуацію. Це був крок на шляху створення паралельного королівському виконавчого органу влади. Повстання ірландців породило нову кризу у відносинах короля й парламенту, дозволило радикалам повернути собі контроль над Довгим парламентом. Пім запропонував парламенту
зробити позику і надати допомогу населенню в Ірландії, щоб
придушити заколот. Крім того, він відновив збір петицій про недоліки,
які мали місце за 11 - річне безпарламентське правління.

Коли наприкінці листопада 1641 р. Карл І повертався додому з Единбурга, на дорогах шикувалися натовпи, щоб привітати його. Парламент же в цей час приступав до дебатів з приводу складеної Пімом Великої ремонстрації, в яку були зведені образи і петиції, які збиралися протягом року. Це був зухвалий і конфронтаційний документ. Королю ставили в докір діяльність прерогативних судів, які вже були скасовані. При цьому згадували поганих радників, які або, як Страфорд, були вже мертві, або, як Лод, сиділи в катівні, або, як Фінч, втекли за кордон. Видається, що парламент приймав цей документ з єдиною політичною метою – виправдати свою поведінку і підготувати грунт для подальших змін.

Цей документ – так звана Велика ремонстрація – складався з 204 параграфів і представляв собою розгорнутий варіант тієї програми революції, яку висунула буржуазія і нове дворянство. Якщо, наприклад, у Великій ремонстрації в якості зловживання короля називалося його втручання у справи промисловості і торгівлі, то з цього випливало, що програма передбачає заборону такого втручання в майбутньому. Це ж стосувалося і пунктів про довільне оподаткування, непослідовну зовнішню політику, яка погано відстоювала інтереси торгово-промислових кіл, і т.д. Програмою передбачалося також встановлення контролю парламенту над діяльністю міністрів, тобто щось на зразок принципу відповідального міністерства – цього найважливішого елемента буржуазно-демократичних конституцій наступних століть.
На цьому етапі революції сквайри і буржуазія не висунули ще настільки важливої для них соціальної вимоги – скасування лицарських вимог, тобто перетворення земельного тримання дворянина в його повну власність.
І все ж навіть ця обмежена програма не зустріла підтримки значної частини парламентарів. Тільки постійний тиск із боку революційних мас дозволив індепендентським вождям домогтися прийняття Великої Ремонстрації нікчемною більшістю в 11 голосів. Голосування остаточно показало, що в парламенті немає колишньої єдності, і реакція вирішила діяти енергійно, щоб не упустити сприятливий момент і завдати удару по силах революції.

У лютому 1642 р. парламент приймає закон, який передбачав отримання позики в 100 тис. фунтів для набору солдатів для майбутнього повсталої Ірландії та конфіскації ірландських земель. Всього для придушення повстання на зеленому острові мали намір залучити 1 млн фунтів. Потім гроші повинні були бути відшкодовані земельними ділянками, відторгнутими у ірландців. Загальний обсяг земельних конфіскацій передбачалося довести до 2, 5 млн акрів, що становило 18% всіх родючих земельних площ¹. Закон був підписаний королем. Але всіх хвилювало питання, хто призначатиме командирів у війська, які набираються. За загальним правом, призначення посадових осіб було фундаментальною прерогативою монарха. В Англії остаточний розрив між сторонами стався після того, як парламент на початку червня 1642 р. направив Карлу І дев'ятнадцять пропозицій. Фактично це були умови ультиматуму.
Королю пропонували надалі призначати всіх посадових осіб і суддів тільки зі схвалення парламенту. Парламент вимагав права стежити за вихованням спадкоємця. Кандидатуру його майбутньої дружини тепер повинен був схвалювати парламент. Зрештою, палати вимагали для себе права призначати лордів-лейтенантів, тобто командувачів провінційних ополчень. Карл І відповів

___________________________________________________________________ ¹ Дмитревский Н. П. Законодательство английской революции, 1640-1660 гг. – С.47.

відмовою. У розлогому документі він, майже як колись Ед. Кок, Дж. Селден, Олівер Сент-Джон та інші юристи, небезпідставно дорікав депутатам у численних порушеннях англійського загального права і старовинних традицій традицій.

Проте сторони давно вже вийшли за рамки неписаної англійської
конституції. У парламентських листках і памфлетах король усе частіше зображувався тираном. У них наводилася думка, що парламент вище монархії. 12 липня 1642 р. парламент вотує закон, який пропонує приступити до набору армії. А 22 серпня король піднімає штандарт над Нотінгемом, що означало початок війни.

Зиму 1643-44 років обидві сторони витратили на підготовку нової кампанії. Пресвітеріани прагнули продовжити реформування церкви. Для цієї мети за участю шотландців була заснована Вестмінстерська асамблея богословів. У грудні 1643 р. парламент втратив Джона Піма, померлого після тривалої хвороби. Незважаючи на страждання, Пім за допомогою Генрі Вени Молодшого зумів підготувати важливий договір з Шотландією. У шотландському парламенті до цього часу помірковано налаштовані стосовно короля ковенантери втратили будь-який вплив. Заклики Гамільтона не йти на союз з англійським парламентом були почутими лише кількома перами, але лорди та представники міст підтримали пропозицію Кірки і Аргайла. У результаті у вересні 1643 р. обидві країни уклали «Урочисту лігу і Ковенант» ¹– договір, яким Англія брала на себе зобов'язання ввести пресвітеріанські устрій в церкві в обмін на військову допомогу Шотландії у боротьбі з королем. Готуючись до продовження війни, сторони накопичували фінансові ресурси. Парламент робив це за рахунок введення нових податків. Зокрема, він встановив щомісячний платіж, розширивши при цьому число платників податків. Оскільки Довгий парламент контролював тільки частину території країни, парламентські податки стали досить важким тягарем і були вкрай