Лавровский В.М. Сборник документов по истории английской буржуазной революции XVII в. – С.56.

непопyлярними. Ті, хто вчора відмовляв королю нехай у сумнівних, але загалом скромних проханнях, тепер платив у декілька разів більше. Наприклад, у Суффолку, де король в 1639 р. насилу зібрав 8 тис. фунтів «корабельних грошей», парламент в 1644 р. збирав по 7, 5 тис. фунтів щомісяця. Населення ненавиділо парламентські комітети, які збирали податки і до того ж постійно конфліктували з колишніми органами управління мировими суддями, мерами міст та ін. Особливо дратували людей численні акцизні збори на предмети
масового попиту – пиво, тютюн, м'ясо і сіль. Вважається, що розмір оподаткування за час революції збільшився в середньому в десять разів. Роялістська пропаганда спочатку трактувала акцизи як свідчення парламентської тиранії, але потім і король став стягувати їх на підконтрольній йому території. Карл І намагався теж створити систему збору щомісячних платежів, але вона не була настільки ефективною, як парламентська.

Найгіршим було становище тих областей, по яких проходили протиборчі
армії. Там населення нерідко було змушене платити обом сторонам конфлікту. У громадянській війні солдати протиборчих армій вели себе так, ніби воювали на чужій території, тобто грабували мирних жителів. У роялістів
цим особливо прославилися частини під командуванням принца
Руперта. Солдати парламенту, яким постійно недоплачували платню і значна частина яких насильно набиралася із різного зброду, теж не гребували мародерством. Але сучасники відзначали, що Кромвель, котрий набирав спочатку кавалерію зі своїх земляків-кембрідширців, рішуче припиняв акти насильства над населенням.¹ У його частинах, крім того, було особливо багато сектантів, які воювали не стільки за гроші, скільки заради встановлення царства Божого на землі і нового пришестя месії. Переворот кінця 1648 – початку 1649 рр. був підготовлений і реалізований політично активними армійською і парламентською меншістю. У 1650-1651 рр. з теоретичним обґрунтуванням минулих подій виступило вузьке коло республіканців-інтелектуалів, включаючи Мілтона і Нідхема. Вони апелювали до республіканського досвіду Античності і мріяли перетворити Англію в «новий

¹ Кондратьев С.В. Английская революция XVII в. – С.60.

Рим» західного світу. Проте їх принципи побудови мало кого переконують. Страта законного, Богом помазаного монарха жахнула країну і йшла абсолютно врозріз з уявленнями і бажаннями столичних і провінційних еліт. Ніхто не знав, коли цьому буде покладено край. Але всі замислювалися над тим, яка конструкція виникне на місці старої. Більшість, як у Середні віки, продовжувала вірити в те, що правильним й істинним являється той порядок речей, який спирається на вікову традицію. Дана обставина робила спочатку становище «охвістя» і виникаючого режиму нестабільним і ненадійним. Його основною опорою була армія, головними союзниками – різнорідні сектанти, які очікували швидке встановлення царства Божого на землі і друге пришестя Христа. Після чистки в палаті общин залишилося всього 70 політично активних депутатів. Оскільки парламент виглядав, таким чином, малопредставницьким, депутати дозволили повернутися на лави ще 70 своїм колегам, що погодилися відкликати свої голоси при голосуванні 5 грудня 1648 р. Проведені в країні довибори також частково поповнили палату. Однак її загальна чисельність ледве перевищила 200 осіб. На засіданнях, як правило, ніколи не були присутні більше 50 депутатів.

На початку лютого 1649 р. громади скасовують верхню палату і монархію. Парламент стає вищим і єдиним носієм суверенітету. У травні 1649 р. Англія проголошується республікою. Вся повнота виконавчої влади передається новому органу - Державній раді¹. До Державної ради увійшла 41 особа, з яких 31 були депутатами парламенту. Армію представляв Кромвель, Ферфакс і Скіппон, кандидатури Айртона і полковника Томаса Гаррісона громади відкинули. Оскільки Кромвелю незабаром довелося воювати, то в Ірландії, то в Шотландії, а Ферфакс намагався по можливості не з'являтися на засіданнях, то армія, яка пермогла, практично не мала прямого впливу на Державну раду. Потрібно сказати, що Державна рада так і не зуміла перетворитися на справжній уряд. Мало не половина її членів тут же пішли у відставку. Засідання проходили, як правило, у присутності 10 - 15 членів.

¹ Дмитревский Н. П. Законодательство английской революции, 1640-1660 гг. – С.61.

Найбільш впливовими членами парламенту та Державної ради часів республіки були Олівер Кромвель, Артур Гезльріг і Генрі Вен Молодший. Вони не хотіли, щоб республіка перетворилася на олігархічний режим, що спирається тільки на армію. Одночасно їх лякали плани, які виходили від численних сектантів і радикалів. Кромвель ніколи не був радикалом. Він завжди послідовно ратував за англійські традиції, право приватної власності і за свободу совісті, вступаючи в конфлікт у перших двох випадках з королем і левелерами, а в третьому з шотландськими ковенантерами та англійськими пресвітеріанами. Властиві Кромвелю традиціоналізм або навіть консерватизм змушували його ще в грудні 1648 р. намагатися домовитися з королем.

Після оголошення республіки головними її опонентами були незадоволені перемогою індепендентів пресвітеріани і незгодні з поваленням монархії роялісти. Але були ще і ті, які ратували за встановлення соціальної і політичної рівності численні сектанти. З початком революції в Англії з'явилася велика кількість різних сект, лідери яких нерідко відкидали будь-яку владу і вважали, що осягнути Бога можна і без читання Біблії. У роки громадянської війни сектанти сприймалися як природні союзники армії. Крім того, ряд вищих офіцерів поділяли вірування тих чи інших сект. Після перемоги революції сектанти, мабуть, як найактивніша і неспокійна частина англійського суспільства, жадали подальших змін. Своє бачення майбутнього Англії вони представляли в проповідях і численних віддрукованих памфлетах і листках, які просто заполонили великі міста. Парламент і влада у 1640-1650-x рр. багаторазово видавали Ордонанси проти друкування памфлетів і листків, але ці заходи не були дієвими. Найбільш відомими і впливовими сектами
того часу були «люди п'ятої монархії» (мілленарії), дігери, баптисти, рантери, квакери¹. Члени сект відійшли від положення, що до Бога можна прийти тільки через Писання. Вони вважали, що Господь безпосередньо впливає на людину. Через благодать Бога неосвічений простолюдин може пізнати істину краще, ніж

¹ Барг М.А. Великая английськая революция в портретах ее деятелей. – С.87.

найбільший богослов. Далі слід було відкинути державну церкву й поставлене нею духовенство.

У результаті перемог в Ірландії і Шотландії ще більше виріс вплив армії. Після вікторій на морі ріс авторитет флоту. Кромвель та інші старші офіцери повернулися у Вестмінстер, на головну в країні політичну сцену. Їм зовсім не сподобалося те, що вони там зустріли. Усередині армії міцніло переконання, що вона є представником інтересів народу і дарує йому одну перемогу за іншою. Армія вважала, що в боях вона отримала право голосу. Солдати і Кромвель розглядали «охвістя» як тимчасовий елемент, який повинен виробити нову модель державного устрою країни і відразу розпуститися. Давно, говорили вони, пора дати іншим людям взяти участь в управлінні країною¹. Але «охвістя» не поспішало з цим. У 1651 - 1652 рр. потреба в змінах ставала все більш і більш очевидною. Найвище армійське керівництво очікувало появи виборчого закону, розпуску парламенту і нових виборів.

У 1651 р., після перемоги Кромвеля під Вустером, «охвістя» Довгого
парламенту пообіцяло саморозпуститися через три роки, а за цей час, нарешті, виробити виборчий закон, що дає можливість провести загальні вибори. Але протягом перших двох років ніякої роботи в цьому напрямку не велося. На початку березня на офіцерській раді вперше прозвучали пропозиції розпустити парламент і обрати новий. 1 квітня 1653 р. парламент відхилив законопроект про необхідність продовжити діяльність комісії з пропаганди Євангелія в Уельсі, який лобіював Гаррісон і мілінарії. Це викликало нову хвилю обурення сектантів в Лондоні і армії. 3а день до цього парламент прийняв рішення про введення виборчого права для всіх англійців, що володіють власністю вартістю в 200 фунтів. Тоді офіцерська рада запропонувала парламенту призупинити обговорення виборчого закону і прийняти акт про перехідний уряд, який буде діяти після розпуску «охвістя».

____________________________________________________________________

¹ Барг М.А. Великая английськая революция в портретах ее деятелей. – С.145.