Передумови Англійської буржуазної революції XVII ст.

На початку XVII ст. Англія була країною головним чином сільськогосподарською. Переважна маса населення жила в сільських місцевостях і займалася, цілком або частково, виробництвом продуктів харчування та вовни. Багато століть Англія була феодальною державою, що складалася з ізольованих місцевих громад, які виробляли товари для власного споживання і дуже мало торгували між собою. Але поступово, в XV-XVII ст., структура цієї сільськогосподарської громади стала змінюватися. Сільське продовольство і шерсть стали продаватися у віддалених місцях: прядильники і землероби перетворилися на виробників товарів для національного ринку.
До того ж у 1492 р. Христофор Колумб відкрив Америку. Англійські купці пішли за ним туди. Вони проникли і в інші заморські країни – Індію і Росію.

З розвитком промисловості і торгівлі та розширенням міжнародного ринку для англійського сукна виникли жваві міста, які потрібно було годувати і верстати яких потрібно було постачати шерстю. Тут бере початок спеціалізований розподіл праці. На півдні Англії, який тоді був економічно передовою частиною країни, різні райони стали займатися виробництвом певних товарів. Ті, у кого були гроші, стали тримати у власних маєтках або на орендованій землі великі стада овець, щоб виробляти сировину на цей розширений ринок, – і отримали від цього чималий зиск, бо ціни піднімалися.

В Америці знайшли срібло, і воно потекло до Європи саме в такий час, коли торгівля розширювалася, а грошові відносини між лендлордом і тримачем, господарем і робітником витісняли старі відносини, засновані на платі натурою або іншими (відробіткова рента, грошовий оброк тощо) повинностями.

¹ Мортон А. История Англии. – М., 1950. – С.28.

Ціни росли протягом усього XVI ст. Між 1510 і 1580 рр. в Англії ціни на продовольство зросли втричі, а на тканини – на 150%. Це призвело до таких же наслідків, як сучасна інфляція. Ті, у кого були твердо фіксовані доходи, біднішали, а ті, хто жив торгівлею і виробництвом на ринок, багатіли. Таким чином, середні класи процвітали, а вища аристократія (включаючи короля і єпископів) і дрібне селянство ставали біднішими, за винятком тих небагатьох осіб з цих класів, яким пощастило взяти участь у спекуляціях. Був і інший чинник. У 1536-1540 рр. під час реформації англійські монастирі були закриті, а їх майно конфісковано. Це було одним з етапів боротьби за незалежність Англії проти влади католицької церкви та її фінансового гніту і, отже, отримало захоплену підтримку з боку буржуазії і парламенту. Вони, до речі, непогано скористалися цим, тому що велика кількість цінної і до тих пір недоступної землі, конфіскованої у церкви, стала предметом купівлі-продажу.
Всі ці події змінювали структуру англійського сільського суспільства. Земля ставала дуже привабливою областю для вкладення капіталу. Люди, що мали гроші, хотіли купувати на них землю, а людей з грошима ставало все більше й більше. У феодальній Англії земля переходила у спадок від батька до сина і оброблялася весь час традиційними способами для споживчих потреб сім'ї. Вона переходила з рук в руки тільки після довгих тяжб або насильницьких захоплень. Але тепер, оскільки закон пристосовувався до економічних потреб суспільства, земля стала перетворюватися на товар, купуватися і продаватися на ринку, сприяти конкуренції, і таким чином, капітал нагромаджувався в містах, переливався в село. ¹

Північні і західні частини Англії залишилися, відносно, поза сферою дії нового комерційного духу, випромінюваного Лондоном і портами, але на півдні і сході багато землевласників починали господарювати у своїх маєтках по-новому. Як у середні віки, так і в XVII ст. головне значення маєтка полягало в тому, що

______________________________________________________________________

¹ Барг М.А. Великая английская революция в портретах ее деятелей. – М., 1991. – С.18.

він забезпечував землевласника (завдяки його владі над працею інших) засобами

існування. А на зайву сільськогосподарську продукцію великих маєтків у середні віки підтримувались загони слуг, які при нагоді ставали солдатами і, таким чином, були основою політичної влади феодалів. Тепер, з розвитком капіталістичного способу виробництва в рамках феодалізму, багато землевласників стали збувати на ринок ту частину продукції своїх маєтків, що не споживалася їхніми родинами. Вони побачили свої маєтки в новому світлі – як джерело грошових доходів, доходів еластичних і здатних бути збільшеними.

Наприкінці ХVI – початку ХVІІ ст. основна частина населення Британії проживала в сільській місцевості і була зайнята в аграрному секторі¹. Ренти були встановлені на звичайному рівні і зберігалися так довго, що їх стали вважати «звичайними», існуючими «з незапам'ятних часів». Те ж відбулося з іншими дозволеними законом грабіжницькими поборами, які феодальні землевласники стягували з селянства! Тепер і те, й інше збільшувалось до фантастично високого рівня. Це само по собі було не тільки економічною, а й моральною революцією, оскільки означало розрив з усім, що люди до цього вважали правильним і порядним, і мало дуже руйнівний вплив на мислення і вірування.

Моральні закони завжди пов'язані з даним громадським порядком. У феодальному суспільстві панували звичай і традиція. Гроші, відносно, значення не мали. Та обставина, що ренти росли і що якщо люди не могли сплатити їх, то боржників виганяли на дорогу просити милостиню, красти або вмирати від голоду, було грубим порушенням моралі такого товариства. З плином часу потреби зростаючого капіталізму виробили нову мораль, що виражається словами «Бог допомагає тим, хто сам собі допомагає». Але в XVI ст. думка, що прибуток важливіший від людського життя(така звична для нас тепер, що ми втратили всяке почуття морального обурення з приводу неї) тоді була ще дуже новою і вражаючою. Пуританський мораліст Стеббс писав: «Хіба той, хто назавжди

¹ Цит. за: Кондратьев С.В. Английская революция XVII в. – М., 2010. – С.34.

позбавляє людину доброго імені, хто забирає у нього дах до закінчення терміну, хто вириває у людини її добро, її землю і пожитки... не є більшим злодієм, ніж той, хто краде вівцю, корову чи бика тільки з необхідності, не маючи іншого способу полегшити свою нужду?»¹.

Але що означали моральні проблеми для землевласників XVI ст.? Вони посилено підвищували свій реальний дохід, щоб він міг відповідати зростаючим цінам на товари, які їм потрібно було купувати. Вони виганяли держателів, які не були в змозі платити нові ренти, дрібні тримання яких заважали перетворити маєток у великий компактний земельний масив для вигідного розведення овець у великому масштабі. Нерідко ренти піднімалися тому, що сам маєток було куплено за конкурентними цінами, що переважали на земельному ринку. Тоді спекулянт-покупець хотів повернути собі у формі прибутку капітал, витрачений ним на купівлю, на обладнання і на покращення обробки, землі.
Таким чином, у внутрішніх графствах виростав новий тип землевласника – капіталістичний землевласник. Він міг бути піратом або работорговцем, поважним купцем з міста, розбагатілим на торгівлі виноградом, або провінційним капіталістом-сукнарем. У будь-якому випадку він шукав способу надійно помістити свій капітал і одночасно забезпечити собі положення в суспільстві.
Бо землевласники контролювали місцеве управління. Лише землевласники обиралися – від землевласників же – представниками від графства до парламенту. Землевласники обирали тільки землевласників. Міста теж все частіше бували представлені в палаті громад навколишніми дворянами. Але новим землевласником міг бути і феодальний лорд, що засвоїв нові ідеї і мав можливість мобілізувати необхідний капітал для реорганізації господарства у своїх маєтках, або ж цей землевласник міг походити із заможного прошарку селянства.
Багато представників вищеназваного класу – йомени – змогли завдяки своїм багатству і здібностям зберегти за собою свої ділянки землі, примножити,

¹ Мортон А. История Англии. – С.28.

об'єднати їх і скористатися новими можливостями, які їм надавалися виробництвом на ринок. У XVII ст. такі люди об'єднували розкидані смуги землі, перетворювали неогороджену землю в пасовище або збільшували виробництво зерна, фруктів, овочів, молочних продуктів для міського ринку. Вони міняли характер старих утримань – перетворюючи копігольд в лізгольди, здаючи свою землю в короткострокову оренду – і нещадно зганяли селян, які не могли платити необхідних від них рент нового економічного характеру.
Користуючись усіма цими засобами, вони збагачувалися у такий же спосіб, як купці і промисловці в містах¹. Тому в графствах у Південній та Східній Англії панівне становище став займати клас, який створює собі багатство новими шляхами. Цей клас був основою знаменитого класу поміщиків – скваєрів, якому належало правити Англією в наступні три століття.

Але до 1640 р. не все складалося з волі цього класу. Будова суспільства була ще, по суті, феодальна. Такими ж були його закони і політичні установи. Повному, безперешкодному капіталістичному використанню земельної власності та вільній торгівлі землею ще заважали незліченні юридичні обмеження. Ці обмеження зберігалися в інтересах корони, феодального землевласницького класу і, меншою мірою, в інтересах селянства, яке прагнуло жити по-старому і платити старі фіксовані податки. Для того щоб сільськогосподарський капіталізм міг повністю розвинути ресурси села, потрібно було розірвати цю юридичну межу.

Тим часом, у багатьох частинах країни, навіть на Півдні та Сході, а також по всій Північній і Західній Англії, залишалися ще землевласники, що не володіли ні здібностями, ні капіталом, ні потрібною психологією, щоб господарювати в своїх маєтках по-новому. Вони все ще намагалися підтримувати феодальну пишність і церемонії, тримали, по-княжому, цілі свити родичів і слуг, управляли своїми маєтками по-старому, мало рахуючись з вимогами національного ринку. Їх двори

¹Гизо Ф.П. История английской революции. – Т-1. – М., 1996. – С.44.

були повні знатних поплічників і бідних родичів, які не виконували в суспільстві ніяких продуктивних функцій, але продовжували вважати, що світ повинен годувати їх. «Трутні», – так називали їх буржуазні памфлетисти, що раніше назвали так ченців. «Непотрібні і безглузді слуги, старі капітани, старі придворні,

вчені та нахлібники», – таке невтішне визначення їх, дане проникливим управителем одного з цих великих маєтків¹.

Осередком цього товариства був королівський двір. Король, найбільший

землевласник цього роду, сам завжди відчував потребу в капіталі. Єпископи також були свідомо відсталими землевласниками. Інші пояснюють антиклерикалізм тісним політичним зв'язком духовенства з землевласницьким класом і тим, що сама церква володіє великою кількістю погано оброблюваної землі.
Часи для цих паразитів і рантьє були важкі. Підвищення цін позбавляло їх можливості зберігати старий рівень життя, не кажучи вже про те, щоб змагатися в розкоші з магнатами торгівлі. Вони постійно були в боргу, зазвичай у якого-небудь спритного міського ділка, який вимагав заставну на маєток і вступав у володіння ним, коли минав термін платежу. Бідуючий придворний, гордий, але який не має ні гроша, молодший син знатної родини були звичайним предметом загальних насмішок і презирства в лавах середнього класу. Однак феодальний клас був ще соціальною та політичною силою. Держава була організована для охорони його інтересів. А внаслідок його нездатності реорганізувати свої маєтки велика кількість капіталу лежала без руху. Багато найродючіших земель Англії не оброблювались в повну міру технічних можливостей того часу¹.

Всі класи вели між собою гостру боротьбу, прагнучи скористатися змінами, що відбувалися в сільському господарстві. Загалом ці зміни обумовили велику продуктивність сільського господарства і дали деяким заможним селянам і дрібним землевласникам можливість поліпшити своє суспільне становище. Але

¹ Барг М.А. Великая английская революция в портретах ее деятелей. – М,. 1991. – С.29.

для багатьох дрібних землевласників вони означали розорення, підвищення рент і різних платежів, обгородження общинних полів, на яких сільські жителі століттями пасли свою худобу і гусей. Багато землеробів, чиї дрібні ділянки заважали лендлордам створити на єдиному земельному масиві велику вівчарську ферму, безжально зганялися із землі.

«Ваші вівці, писав Томас Мор на початку XVI ст., зазвичай такі лагідні, тепер, кажуть, стали такими ненажерливими і неприборканими, що поїдають навіть людей, розоряють і спустошують поля, будинки і міста».
«Психологія володіння землею була революційною, підсумовує англійський професор Тоуні, і протягом двох поколінь розумний лендлорд замість використання свого сеньйоріального права штрафувати або затримувати втікачів з селянських гнізд, вишукував помилки в документах на право володіння землею, роздував платежі за передачу ділянки з одних рук в інші, спотворював маноріальні звичаї, а коли насмілювався – перетворював копігольд в орендовані ділянки». Або, як висловив це Філіп Стеббс: «лендлорди торгують своїми бідними держателями».

Протягом усього аналізованого періоду в країні тліли іскри обурення проти цього гніту. Вони спалахнули, вибухнувши відкритим заколотом в 1549 і 1607 рр., але кожен раз селянство терпіло поразку і було змушене підкорятися. Держава завжди є знаряддям гноблення в руках панівного класу, а Англією XVI ст. правили лендлорди. Деякі з бідних власників стали волоцюгами, поневірялися по дорогах у пошуках шматка хліба. На цей випадок були прийняті закони, які наказували таврувати бродяг або ж «бити батогом, поки його або її плечі не покриються кров'ю».«Батьки теперішнього робітничого класу, як писав Маркс у «Капіталі», були насамперед піддані покаранню за те, що їх насильно перетворили на бродяг і пауперів». Одні селяни стали сільськогосподарськими робітниками і працювали у великих маєтках. Інші ж служили для текстильної промисловості, яка активно розвивалася, резервом дешевої робочої сили. Обидві ці групи не мали землі, яка забезпечувала б їм самостійність у поганий рік або ж у тих випадках, коли їхні наймачі терпіли банкрутство. Вони були на шляху до перетворення на пролетарів, які не мають нічого для пропозиції на ринку, крім своєї робочої сили, підвладних всім коливанням, всієї нестійкості капіталізму. «Сільське населення, – цитуємо знову Маркса, – насильно позбавлене землі, вигнане, в широких розмірах перетворене в бродяг, старалися, спираючись на ці жахливо терористичні закони, привчити до дисципліни найманої праці батогами, таврами, тортурами» ¹.

Проте слід бути обережним, не відносити цих явищ до занадто раннього часу і не перебільшувати їх масштабу: вони становлять інтерес лише як панівна тенденція. Точно так само нові прогресивні землевласники – цей клас росте і розвивається – привертають до себе увагу, мабуть, більшою мірою, ніж вони того заслуговують, судячи з даних статистики. До 1660 р. лендлорд поліпшує своє господарство, що не було типовим явищем.

Не слід також забувати, який характер мали зміни в сільському господарстві дореволюційної Англії. Вони відбувалися в рамках старої техніки ведення господарства. До XVIII ст. великого перевороту в сільськогосподарській техніці не здійснилося, хоча зачатки його можна спостерігати в революційні роки XVII ст. Зміни, які сталися до 1640 р. і у величезній мірі примножилися між 1640 і 1660 рр.., торкнулися швидше володіння землею та обсягу продукції, ніж виробничої техніки. Отже, вони не мали революційних дій на суспільство в цілому. Існував новий клас прогресивних землевласників. Він пробивав собі шлях, натикаючись на феодальні пережитки, без знищення яких не міг вільно розвиватися. Під час революції він заволодів державою, створивши цим умови, в яких став можливим його подальший розвиток. З іншого боку, на Півночі і Заході нові зміни навіть не торкнулися цілих великих районів, і навіть там, де такі зміни відбувалися, ще до 1640р. значна частина селян зберігала характер напівсамостійних хліборобів. У боротьбі проти королівської влади ця важлива група виявилася тимчасовою союзницею головних сил буржуазії, але дуже мало отримала від цього союзу. Тому, коли після 1647р. вона виявила, які справжні цілі буржуазії, то стала

¹ Маркс К. Капитал. Процес создания капитала. – М., 1867. – С.86.

боротися спільно з іншими радикальними елементами за розгортання революції вліво. Однак, оскільки її прагнення і соціальні цілі були в деякій мірі докапіталістичними, зверненими до ідеалів стійкої селянської громади, вона була приречена на поразку. Цим плином подій не можна нехтувати, оскільки він пояснює, чому в соціальних ідеях пуритан і соціальних цілях ловелерів мається «середньовічна» і навіть реакційна течія.

За європейськими мірками початку ХVII ст. Англія була досить високо урбанізована. Очевидно, що за рівнем урбанізації Англія значно перевершувала Шотландію та Ірландію. Найбільшим містом країни був Лондон. Ніяких точних даних про чисельність жителів столиці Англії немає, але демографи вважають, що в 1550 р. місто налічувало від 55 до 80 тис.осіб, в 1600 р. – вже близько 200 тис. До 1650р. його населення могло вирости до 400 тис. (зробивши Лондон найбільшим містом Західної Європи), а безпосередньо до 1700 р. – до 600 тис. осіб (тоді він перетворився на найбільш населене місто світу).

Провінційні міста в XVI – початку XVII ст. теж росли, але з Лондоном їх порівнювати неможливо. У 1550 р. тільки два міста Англії – Норвіч і Брістоль –дocягли рівня в 10 тис. жителів і ще в п'яти містах – Йорку, Екзетері, Ньюкаслі, Солсбері і Оксфорді – проживало понад 5 тис. осіб. До 1650 населення Норвіча і Брістоля могло зрости до 20 тис., а Екзетера, Плімута, Ворчестера, Ковентрі, Іпсвіча, Кодчестера, Йорка і Ньюкасла – коливатися в межах між 5 і 10 тис. На початку XVIІ ст. в містах проживало приблизно 8% населення Англії, причому близько 5% припадало на столицю. Потрібно сказати, що зростання провінційних міст стало помітне в Англії тільки в останню чверть XVI ст. і на початку XVII ст., коли деякі з них зуміли знайти своє місце в нових економічних реаліях.

На Півночі ріс і розвивався Ньюкасл. Прилеглі до міста вугільні копальні дали місту друге життя, перетворивши його на важливий торговий порт. Щодня від причалів Ньюкасла відправлялися в Лондон баржі, завантажені вугіллям. Важливе місце в торгівлі на Балтиці відігравав Йорк. Брістоль і Екзетер зуміли налагодити атлантичну торгівлю. Завдяки емігрантам і виробництву «нових тканин»зросли виробництво сукна і число жителів у Норвічі, Екзетері, Вустері, Кентербері і Сендвічу.

Единбург, хоча і був у Британії другим за величиною містом, але його населення тільки в 1700р. приблизилось до 40 тис. Особливим світом був Лондон – політична, правова, соціальна і економічна столиця Англії. Обслуговування всіх цих найважливіших сегментів створювало робочі місця. У місті та його окрузі розташовувалися королівський уряд, судові установи, аристократичні палаци, будинки джентрі, один з найбільших портів Європи. Фінансовим центpом Лондона був монетний двір, комерційним центром – Королівська митниця. На двох десятках «офіційних причалів» столиці кожного дня розвантажувались морські судна. Обсяг експорту, пройдений через лондонський порт між 1606 і 1614 рр.., склав 1, 1 млн. фунтів, через всі інші англійські порти за той же період товарів вивезли ще більше¹. Лондон був магнітом, який притягував все живе і підприємницьке в країні. Навіть церковні ієрархи, єпископи, прагнули будувати будинки на берегах Темзи.

Лондон був центром культурного життя, проте офіційними центрами знання вважалися Кембридж і Оксфорд. Компанія книжників регулювала книжкову торгівлю і контролювала і видавничу діяльність Лондона. На початку XVII ст. в Грешем – коледжі вчили нових знань та математики, які не входили в програму університетів.

Лондон був центром культурного життя, проте офіційними центрами знання вважалися Кембридж і Оксфорд. Компанія книжників регулювала книжкову торгівлю і контролювала і видавничу діяльність Лондона. На початку XVII ст. в Грешем – коледжі вчили нових знань та математики, які не входили в програму університетів. Театри на південному березі Темзи, включаючи шекспірівський «Глобус», вели суперечки за публіку. Щотижня вистави відвідувало більше 20 тис. людей, поки під час революції пуритани, які не терпіли розваг, не добилися закриття всіх театральних майданчиків. Населення Лондона росло, хоча

¹ Кондратьев С.В. Английська революция XVII ст. – С.52.

смертність тут завжди перевищувала народжуваність. Скупченість, антисанітарія, епідемічні захворювання – все це було джерелом високої смертності. Але прибуваючі щодня в столицю мігранти багаторазово поповнювали природні втрати. Саме переселенці згладжували негативний баланс народження і смертності і давали імпульс зростанню міста. Королівська влада, боячись скупченості й епідемій, неодноразово видавала прокламації, забороняючи нове будівництво в столиці. Але ці заборони мали дуже незначний вплив. Столиця збільшила кордони за межі Вестмінстера і обросла новими передмістями, в яких з'явилося близько 30 нових церковних приходів.

Хоча більшість англійців працювало до 1640 р. на землі, в промисловості і торгівлі відбувалися не менш важливі зміни, ніж ті, які ми вже описали, – зміни, які, по суті, дали поштовх розвитку сільського господарства. У столітті, що передувало 1640р., відбулася промислова революція, яку прискорили перетворення в капітал скарбів, відібраних при закритті монастирів, і багатства, придбані торгівлею, піратством і грабунком Нового Світу або работоргівлею. Англія завжди була великим виробником вовни і вивозила сировину в Нідерланди, де її переробляли на тканини. Тепер дуже швидко розвинулася англійська суконна промисловість, і англійські купці стали в набагато більшому масштабі вивозити готові сукна або напівфабрикати.

У той же час сильно піднявся видобуток вугілля: до 1640р. Англія давала більше 4/5 всього видобутого в Європі вугілля. А вугілля грало значну роль у розвитку багатьох інших галузей промисловості у виробництві заліза, скла, мила, у суднобудуванні.

Цей бурхливий промисловий підйом привів до великого збільшення обсягу англійської торгівлі. У цьому ж напрямку діяв і перехід від вивезення сировини до вивезення готових виробів. Англія перестала бути лише постачальником сировини для західноєвропейських країн, вона стала конкурувати з їхнім виробництвом і, в пошуках ринків і сировини, проникати в далекі країни – до

¹ Кондратьев С.В. Английская революция XVII ст. – С.62.

Росії, Туреччини, Ост- і Вест-Індії. Звідси бере свій початок англійська колоніальна експансія, яка мала за мету розвинути торгівлю Англії і домогтися монопольного політичного контролю над тими частинами світу, які Англія мала намір експлуатувати в економічному відношенні. Це вимагало зміцнення державної машини, що призвело до зростання англійської морської могутності, яка кинула виклик великій колоніальній державі – Іспанії. Поразка іспанської Армади 1588 р. дала можливість англійській заморській торгівлі вільно розвиватися. А це змусило комерційні класи Англії гостріше відчути обмеження, що затримували їх розвиток всередині країни. З того моменту, коли поразка Армади створила в Англії відчуття політичної безпеки, парламент став нападати на монархію і на її спроби регулювати економічне життя держави. (Не слід перебільшувати розміри цих змін у політиці торгових класів до 1640 р., тому що, як ми побачимо, їх стримувало безліч перешкод, але тенденція зрозуміла.)
Ці нові економічні події породили нові класові конфлікти. Людьми, які були в змозі забезпечити промисловий розвиток капіталами, були купці, работорговці і пірати, що зібрали багатства за морями, а також частина дворянства, що розбагатіла на грабунку монастирів і в новому сільському господарстві.
Спочатку контроль над експортом, як і в середні століття, знаходився в руках купців, організованих у компанії. У внутрішній торгівлі панували купці-посередники. Фабрична система ще не розвинулася. «Система роздачі», при якій купець постачає працівника шерстю або пряжею, а працівник і його сім'я прядуть або тчуть її у себе вдома (звана ще «домашньою системою»), означала, що якщо навіть виробник і володіє іноді знаряддями виробництва – прядкою або ткацьким верстатом, – постачання його сировиною і, отже, дохід повністю залежать від роботодавця. У погані часи він завжди опинявся в боргу – зазвичай у наймаючого його купця-капіталіста. Таким шляхом купці-лихварі нажили величезні статки за рахунок дрібних власників.

Іноді випадково дрібному майстру вдавалося, вдало посівши необхідний для успіху капітал, «піднятися», але значно більшому числу майстрів не щастило. Ось чому дрібні виробники приєдналися до хору феодалів-лендлордів, які були проти «лихварства». Вони не могли обійтися без позик, але високі відсотки, які можна було вимагати в докапіталістичному суспільстві, розоряли їх. Лихварський відсоток був для простих людей тим, чим є для їхніх нащадків наймана праця. При домашній системі скупник більше експлуатував робітника тим, що нав'язував йому високі ціни на сировину і встановлював високі відсотки, ніж виплатою йому низької заробітної плати. Таким чином, на сцену виходив клас дрібної буржуазії зі своїми особливими економічними інтересами. Склад його змінювався в міру того, як найбільш підприємливі та удачливі члени його перетворювалися на капіталістів, а невдахи опускалися до рівня найманих робітників. Осередком цього класу були східна Англія і південна частина центральних графств, які пізніше стали центрами самого рішучого спротиву Карлу I.

У торгівлі і промисловості розвиток капіталізму зустрічав не менше перешкод, ніж у сільському господарстві, і перешкоди ці були не менш серйозні. У середні віки торгівля і промисловість були зосереджені в містах, де цехи суворо контролювали їх. Цехи були товариствами виробників, що встановили монополію на місцевому ринку і підтримували її шляхом обмеження продукції і конкуренції, регулювання цін і якості виробів, контролю над учнями і підмайстрами (при системі учнівства ремісник повинен був навчатися 7 років і лише після цього отримував право відкривати власну майстерню). Ця система передбачала наявність стійкого і закритого місцевого ринку, а феодальна економічна теорія була заснована на ідеї сталого суспільства. Але тепер ринок розширювався: вся нація стала єдиним економічним цілим. Капітал шукав прибутків шляхом участі в будь-якій економічній діяльності, і капіталісту було все одно, де продаються його продукти, аби вони продавалися вигідно. Місцеві перепони для торгівлі звалилися. Що стосується заморської торгівлі, то купці знаходили ще вигідним об'єднуватися в компанії для самозахисту в далеких країнах і морях, що не охоронялися: у ті дні кожен купець у вільний час був піратом. Держава Тюдорів мала можливість до деякої міри контролювати ці компанії, продаючи їм своє заступництво і хартії зі значними привілеями¹.

Однак у промисловості справа йшла зовсім інакше. Високий рівень якості виробів міських цехів, обмеження, що накладаються ними на конкуренцію і на випуск продукції, здавалися капіталістичним підприємцям лише безглуздими перешкодами на шляху вільного виробництва, що заважали їм задовольняти вимоги зростаючого ринку. Щоб позбутися від цих кайданів, підприємства переносилися з міст у передмістя, в міста без цехового законодавства і в села, де виробництву не загрожувало стороннє втручання і регулювання. Тут, у лавах селянства, розореного і експропрійованого змінами в сільському господарстві, промисловці знаходили резерв дешевої робочої сили. Багато з нових галузей промисловості, наприклад видобуток вугілля і квасців, були з самого початку майже цілком капіталістичними. Однак цехові міста, як і раніше, намагалися підірвати місцеву торгівлю і зробити тільки свої ринки місцем збуту для всіх товарів.

З іншого боку, купці-посередники прагнули задовольнити потреби Лондона і експортного ринку, зв'язавшись безпосередньо з виробником продуктів харчування.

Таким чином, вони вступили в конфлікт з ринковими правилами цехових міст і управляючими ними реакційними олігархічними групами. Привілеї цих останніх, обмеження і система учнівства залишалися серйозною перешкодою до повного розвитку продуктивних можливостей країни, до вільного притоку капіталу в промисловість. Цехи були пов'язані з соціальною структурою феодалізму й ворожі новим, більш вільним силам капіталізму. Оскільки старі засоби контролю над промисловістю прийшли в непридатність, корона в інтересах феодально-землевласницького класу (і невеликої придворної групи фінансистів і спекулянтів), спробувала застосувати нові.

В умовах, коли міські цехи виявилися обділеними, корона спробувала поставити промисловість та торгівлю під свій контроль в національному масштабі за допомогою монополій, тобто продажу тій чи іншій особі виключних прав на

____________________________________________________________________

¹ Гизо Ф.П. История Английской революци. – Т-1. – С.43.

виробництво або торгівлю, а іноді й на те й інше, певного товару (або виключно права торгувати на тому чи іншому заморському ринку). Ми побачимо, як провалилися ці спроби і які катастрофічні результати мав цей провал для монархії. Можна зрозуміти, як подіяло величезне зростання промисловості і торгівлі на сільське господарство і на земельні відносини, тому аграрні зміни були викликані почасти зростанням попиту на продовольство для нових міських районів, почасти попитом на шерсть для зростаючої полотняної промисловості і розвитком гірничорудної промисловості. ¹ У всіх цих випадках інтереси класу купців збігалися з інтересами прогресивних землевласників. А рух торгового капіталу в село, або шляхом купівлі маєтків, або шляхом надання позик, внесло розвитком гірничорудної промисловості.

У всіх цих випадках інтереси класу купців збігалися з інтересами прогресивних землевласників. А рух торгового капіталу в село, або шляхом купівлі маєтків, або шляхом надання позик, внесло у відносно статичні і традиційні, доти аграрні відносини новий діловий дух конкуренції. Там, де сім'ї утримувача і лендлорда століттями займали свою землю, а тримач платив неекономічну ренту, відносини були зовсім інші, ніж між новим власником і капіталістичним орендарем.

Слід підкреслити наступний пункт: в Англії було безліч капіталів, які купці і дворяни прагнули помістити в промисловість, торгівлю та сільське господарство за умови їх можливо більш вільного розвитку. Феодальні пережитки в місті і в селі, а також урядова політика, яка навмисно прагнула в інтересах старого землевласницького правлячого класу обмежити виробництво та накопичення капіталу, постійно заважали цьому. Отже, боротьба буржуазії, що атакувала феодальний лад і олігархію великих купців, які намагалися в союзі з двором монополізувати комерційні прибутку, була прогресивною і представляла інтереси країни в цілому.

___________________________________________________________________

¹ Черняк Е.Б Демократическое движение в Англии 1616-1620 гг. – М., 1957. – С.56.

Англія 1640 р. була ще в економічному відношенні феодальною державою,

хоча мала величезний і все зростаючий капіталістичний сектор, розвиток якого корона і феодали-лендлорди не могли затримати назавжди. У країні було мало пролетарів (за винятком Лондона), так як більшість виробників, що працювали в рамках домашньої системи промисловості, були одночасно дрібними селянами. Але ці селяни і дрібні ремісники втрачали свою самостійність. Підвищення цін вдарило по них особливо важко, і вони потрапляли у все більшу залежність від купців і скваєрів.

По суті, у конфлікті брали участь три класи. У боротьбі з паразитичними феодалами-землевласниками і спекулянтами-фінансистами інтереси нового класу капіталістичних купців і фермерів тимчасово збігалися з інтересами дрібного селянства, ремісників і підмайстрів. Але оскільки розвиток капіталізму тяг за собою розпад старих відносин у сільському господарстві та промисловості і перетворення самостійних дрібних ремісників і селян в пролетарів, між купцями і фермерами-капіталістами, з одного боку, і дрібними селянами і ремісниками, з іншого, неминуче повинен був розвинутися конфлікт.

Співпраця корони і парламенту при В Англії при Тюдорах грунтувалася на спільності реальних інтересів. Право виборів до парламенту було дуже обмежене, і палата громад представляла виключно землевласницький клас і купецтво, палата ж лордів відігравала велику роль, поки в царювання Якова I палата громад майже захопила у свої руки ініціативу. Парламент при Тюдорах збирався рідко і зазвичай схвалював королівську політику. Але до останнього десятиріччя XVI ст., коли всі внутрішні і зовнішні вороги буржуазії були розбиті, вона перестала покладатися на заступництво монархії. У той же час корона все більше почала відчувати, які небезпеки обіцяє їй зростаюче багатство комерційного класу, і намагалася, поки не пізно, зміцнити свої позиції. Це протиріччя знайшло своє відображення в конфліктах Якова I і Карла I з парламентом. Змінилося співвідношення класових сил. Яків був дурніший від Єлизавети, але це не пояснює провалу його політики в тих областях, де її політика мала успіх. Яків будував грандіозні теорії божественного права королів, а Єлизавета зберігала на цей рахунок розсудливе мовчання, але в цьому лише симптом, а не причина зростаючих розбіжностей між короною і парламентом. Якову довелося визначити свою позицію тому, що її стали заперечувати. Суть проблеми полягала у фінансах, через які стався конфлікт вже наприкінці царювання Єлизавети.¹ Ціни піднімалися, багатство буржуазії зростало бурхливими темпами, але доходи корони, як і доходи всіх великих землевласників, залишалися незмінними і не відповідали новим потребам ¹. Питання стояло ребром: якщо корона не зможе черпати з нового божественного права королів, а Єлизавета зберігала на цей рахунок розсудливе мовчання, але в цьому лише симптом, а не причина зростаючих розбіжностей між короною і парламентом. Якову довелося визначити свою позицію тому, що до божественного права королів, а Єлизавета зберігала на цей рахунок розсудливе

мовчання, але в цьому лише симптом, а не причина зростаючих розбіжностей між короною і парламентом. Якову довелося визначити свою позицію тому, що її стали заперечувати. Суть проблеми полягала у фінансах, через які стався конфлікт вже наприкінці царювання Єлизавети. Ціни піднімалися, багатство буржуазії зростало бурхливими темпами, але доходи корони, як і доходи всіх великих землевласників, залишалися незмінними і не відповідали новим потребам ¹. Питання стояло ребром: якщо корона не зможе черпати з нових багатств, або а) різко підвищивши податки за рахунок буржуазії і дворянства, або б) прийнявши якусь участь у самому виробничому процесі, то її самостійна влада зникне.

Перша спроба Стюартів – підвищення мит, примусові позики, нові податки – призвела до різких конфліктів з парламентом, який завжди претендував на виключне право контролювати податки і не мав наміру дозволяти їх збільшення, не отримавши повного контролю над усім державним апаратом.
Друга призвела до створення монополій; то було прагнення контролювати деякі галузі промисловості, наприклад, вугільну, квасцову, суконну і т. д., і отримувати

завдяки такому контролю відому частку від їх прибутків. Вона обурила все

______________________________________________________________________

¹ Английская буржуазная революция XVII века: В 2-х т. / Под редакцией Е.А. Косминского и Я.А. Левицкого. – М., 1954. – С.34.

торгово-промислове населення – як капіталістів, так і робітників. Вона обурила

все торгово-промислове населення – як капіталістів, так і робітників. Скандал досяг апогею у зв'язку з «проектом Кокейна» (1616). Це був план підпорядкувати суконну промисловість королівському контролю і розширити експорт на користь скарбниці. Експортери саботували цей проект, що призвело до кризи надвиробництва і широкого безробіття, вина за яке була покладена на корону.
Перша спроба Стюартів – підвищення мит, примусові позики, нові податки – призвела до різких конфліктів з парламентом, який завжди претендував на виключне право контролювати податки і не мав наміру дозволяти їх збільшення, не отримавши повного контролю над усім державним апаратом.

Друга призвела до створення монополій; то було прагнення контролювати деякі галузі промисловості, наприклад, вугільну, квасцову, суконну і т. д., і отримувати завдяки такому контролю відому частку від їх прибутків. Вона обурила все торгово-промислове населення – як капіталістів, так і робітників. Скандал досяг апогею у зв'язку з «проектом Кокейна» (1616). Це був план підпорядкувати суконну промисловість королівському контролю і розширити експорт на користь скарбниці. Експортери саботували цей проект, що призвело до кризи надвиробництва і широкого безробіття, вина за яке була покладена на корону.

Третій спосіб, до якого вдалися Стюарти, коли провалилися всі інші, не мав жодних шансів на успіх. Це була спроба воскресити і збільшити дохід від феодальних повинностей. Грунтуючись лише на цьому джерелі, корона не могла стати незалежною від буржуазії у фінансовому відношенні, і єдиним наслідком цієї затії було те, що корона віддалила від себе не тільки буржуазію, а й своїх потенційних друзів – феодалів¹. Бо в умовах зростаючих економічних труднощів і політичної загрози з боку буржуазії монархії довелося знову спертися на стару знать і паразитичні елементи в державі.

______________________________________________________________________

¹ Лавровский В.М., Барг М.А. Английская буржуазная революция. – М., 1958. –С.23.

З іншого боку, необхідність зберегти свої позиції ставила феодальну знать у все більшу залежність від контролю корони над економічним життям.¹ Їй потрібно було заступництво двору для безземельних молодших синів родовитих сімейств, яких буржуазна конкуренція витісняла з вченого стану. Їй потрібні були привілеї і монополії для отримання прибутків в умовах капіталізму, що розвивався. Не дивно, що головні економічні зіткнення в перших парламентах при Стюартах відбувалися з питання про монополії. За допомогою монополій монархія Стюартів намагалася контролювати і вводити в певне русло комерційну діяльність – в інтересах збанкрутілих придворних «трутнів», нападками на яких рясніли пуританські проповіді родовитих сімейств, яких буржуазна конкуренція витісняла з вченого стану. Їй потрібні були привілеї і монополії для отримання прибутків в умовах капіталізму, що розвивався. Не дивно, що головні економічні зіткнення в перших парламентах при Стюартах відбувалися з питання про монополії. За допомогою монополій монархія Стюартів намагалася контролювати і вводити в певне русло комерційну діяльність – в інтересах збанкрутілих придворних «трутнів», нападками на яких рясніли пуританські проповіді.

Залишається розглянути питання про іншого великого землевласника, чиї інтереси були ще тісніше пов'язані з інтересами монархії, про церкву. Після закриття монастирів частина дворянства жадала захопити у церкви землі, які залишилися. Тільки зацікавленість корони в підтримці з боку єпископів охороняло церкви від нових замахів на її майно. Моральний авторитет англіканської церкви вже не міг спиратися на папство, з яким порвав Генріх VIII, а залежав від національної монархії, єдиною захисницею церкви від католицької реакції і лівих протестантських революціонерів. Тому елизаветинська церква стояла за пасивну слухняність встановленої Богом влади та проповідувала, що

непокора – найважчий гріх. До 1640 р. церква вже в продовження цілого століття залежала від корони, і їх союз був заснований на найтіснішій спільності інтересів.

У міру того як розширювався пролом між короною і буржуазією, нападки пуритан

¹ Лавровский В.М., Барг М.А. Английская буржуазная революция. –С.25.

на церкву, на її форми і обряди, на її суди і дисципліну стали ледь відрізнятися від нападок на корону в парламенті. Група лондонських купців утворила товариство з організації лекцій у «безплідних частинах» країни, і його лектори, призначені міськими корпораціями, порушили особливу ненависть архиєпископа Лода, який з повною підставою підозрював, що як їх богослов'я, так і їхні політичні теорії, з точки зору уряду, будуть однаково «ненадійні».

Дві соціальні системи, дві ідеології боролися між собою. Пресвітеріанство (яке проповідувало зміщення призначених королем єпископів і панування старійшин, місцевих іменитих людей, в кожній церкві) було олігархічною теорією, яка особливо відповідала запитам великої буржуазії. Велика буржуазія хотіла такої церковної організації, яка могла б поширювати в усьому суспільстві придатну для купецького класу політичну та економічну систему мислення. Вже не раз доводилося, що проповідувана пуританством мораль була саме такою системою поглядів, яка була потрібна для накопичення капіталів і розвитку капіталізму. Вона вчила ощадливості, тверезості, старанній роботі в будь-якому стані, який бог присвятив людині, невпинної праці, незалежно від того, чи є людина купцем, ремісником або ким-небудь іншим, але без зайвої насолоди плодами своєї праці, і невпинному виконанні обов’язку на шкоду «мирським» задоволенням. Багатії повинні були накопичувати капітал, бідняки – трудитися, виконуючи божественний борг і завжди перебуваючи під наглядом «великого майстра». Ця віра надихала буржуазію в якості божої «обраниці» перебудувати суспільство за визначеним зразком, а якщо цей зразок разюче нагадував капіталістичну систему, то буржуазія тим полум'яніше була переконана, що здійснює Боже діло і що кінцева його перемога зумовлена ​ ​ і забезпечена. Віра її в «порятунок» була породжена історичною необхідністю і прогресивністю її завдання і підтверджувалася тими матеріальними винагородами, якими Бог благословляв своїх слуг.

Духовенство пішло в контрнаступ, намагаючись повернути собі деякі з втрачених церковних доходів (десятину, яка пішла в кишені світських лендлордів, хоча спочатку стягувалася на церковні потреби з усіх осіб, які користувалися нерухомістю)¹. У той же час церква прагнула відновити своє право на призначення священнослужителів, щоб посилати в парафії лише священиків, що задовольняють її у громадському і догматичному сенсах. Церковний суд «Високої комісії» на чолі з Лодом нещадно карав «підривні» погляди на церковне вчення і дисципліну. Пуританська опозиція зображувала весь напрямок політики Карла як повернення до папства, що було правильно по суті, але не за формою. Лод не був правовірним папістом і відповідав відмовою на всі формальні пропозиції Риму, але вся проведена ним соціальна політика була спробою воскресити і продовжити застарілі середньовічні економічні та соціальні відносини і відповідне їм мислення. Таким чином, боротьба за панування над церквою мала найбільше значення. Хто панував над її вченням і організацією, той міг визначати структуру суспільства. Яків I, який сказав: «Нема єпископа – немає і короля», справив тим самим глибокий політичний аналіз. Вже через три роки після скасування єпископату Карл I загинув на ешафоті.

Вже в перші роки XVII ст. в парламенті велася політична боротьба. Вона охоплювала багато областей – релігійну, економічну, конституційну. З релігією зв'язувалися питання зовнішньої політики. Під час війни проти реакційної Іспанської держави і поразки Армади, англійське протестантство і англійський патріотизм були тісно пов'язані між собою. Яків завдав образи тому й іншому, зблизившись з Іспанією зі страху перед революційними тенденціями крайнього протестантства в Англії й за кордоном. Протягом багатьох років іспанський посол Гондомар був найвпливовішою людиною при дворі Якова і найбільш ненависною людиною в Англії. Саме в ці роки іспанська дипломатія та іспанські армії наступали на всьому європейському континенті, витісняючи протестантів. Буржуазія знала своїх друзів.

Палата громад вимагала войовничої антиіспанської політики всупереч політиці примирення Якова. Але вона змогла домогтися цього лише після падіння монархії. Зовнішня політика монархії відображала інтереси реакції в Англії і

¹ Кондратьев С.В. Английская революция XVII ст. – С.53.

Європі, а докорінно змінити орієнтацію зовнішньої політики можливо лише за допомогою корінних змін в соціальній системі.

Тим часом в результаті цієї зовнішньої політики були втрачені зручні можливості для англійської експансії в Новому Світі. Через те, що Англія не вела енергійної зовнішньої політики, буржуазна Голландська республіка перехопила у неї перевезення товарів по водних шляхах Європи, а англійське сукно було вигнано з німецьких ринків. Навіть тоді, коли корона вела колонізаторську політику і намагалася заручитися підтримкою буржуазії, наприклад в Ірландії, існували два суперечливих одна одній погляди на колонізацію. Яків I вважав компанію Лондондеррі з Сіті виключно урядовою агентурою, завдання якої полягає в посилці колоністів-йоменів для захисту завойованих та окупованих районів та охорони порядку в них, а купці з Сіті хотіли зберегти «тубільців-ірландців» в якості джерела дешевої робочої сили для далеких господарів з метрополії.

Королівсько-феодальна концепція колонізації, яка висувала на перший план стратегічні і поліцейські міркування, а також потребу збіднілого дворянства в землі, зіткнулася з буржуазним уявленням колоній як про джерело стійких прибутків. Карл I анулював хартію компанії Лондондеррі після втрати нею капіталу в 50 000 фунтів стерлінгів і наклав на неї штраф в 70 000 фунтів за те, що її члени вважали за краще отримання доходів в точному виконанню своїх зобов'язань, і цим ще більше віддалив від себе Сіті.

Зовнішня політика була пов'язана не тільки з релігією, а й з фінансами. Яків скаржився, що невдачі його зовнішньої політики викликаються нестачею грошей, і це в той час, коли буржуазія явно багатіла. Але уряд, якому грошові класи не довіряли, не міг добитися фінансових поступок. У зв'язку зі спробами Якова і Карла поповнити скарбницю відбулося безліч зіткнень. Без згоди парламенту на імпорт накладалися мита. Монополії мали за мету зменшення промислових прибутків, і парламент оголосив їх незаконними. «Проект Кокейна» про контроль над експортом сукна був спробою ввести державний капіталізм. Провал цієї спроби викликав справжню економічну кризу і привів 1621 р. до першого серйозного осуду всієї економічної політики уряду і до капітуляції Якова з цього питання. Карл, який змінив свого батька в 1625 р., вдавався до примусових позик, піддаючи арешту тих, хто відмовлявся платити йому («справа п'яти лицарів») ¹. Це призвело до відкритого розриву. У «Петиції про право» (1628 р.) парламент оголосив незаконним як обкладання податками без його згоди, так і довільні арешти. Інші пункти петиції повинні були позбавити короля можливості утримувати постійну армію. Бо було ясно, що уряд прагнув до цього. Карл був змушений прийняти «Петицію про право», але негайно після цього посварився з палатою громад через її тлумачення.

У березні 1629р. парламент раптово був розпущений. Цьому передувала бурхлива сцена в нижній палаті, яка прийняла резолюції, які мали позбавити короля можливості отримувати які б то не було доходи і ставили під підозру всю його політику як «папську» і проведену в інтересах іноземних держав.

Це була межа, за яку король відступати не міг, нe відрікаючись фактично від престолу на користь буржуазії. Ситуація була вже революційна, але Карл взяв у свої руки ініціативу і протягом 11 років мав можливість здійснювати досвід одноосібного правління. Його міністри не залишалися бездіяльними. У Лондоні у нього був Лод. Сер Томас Вентворт, лідер йоркширських джентрі, що знаходилися в опозиції до інтересів промисловців-сукноробів цього графства, тепер відкрито перейшов на бік короля. Король зробив Вентворта головою Північної ради, а потім лордом-лейтенантом Ірландії і графом Страффордом. В Ірландії Вентворт відзначився енергійною і жорстокою діяльністю, і створив потужну папську армію, вселяючи страх у серця англійських парламентарів. Опозиція була на час загнана в підпілля.

У ці роки Англія була в мирі з усіма країнами, і досвід одноосібного правління

проводився у найсприятливіших умовах. Однак система Карла виявилася зовсім невдалою і провалилася в силу власної неспроможності. Уряд віддалив від себе всі верстви суспільства – він порушував звичайне право, втручаючись у діяльність

¹ Гизо Ф.П. История английской революции. – Т-1. – С.82.

суддів, щоб домогтися потрібних йому судових рішень (в цьому був винен і Яків I), і користувався спеціальними судами, (Зоряна палата, Північний і Уельський суди), як знаряддями своєї політики.

Фінансові заходи особистого правління Карла зачепили всі класи. Феодальні платежі були відновлені і збільшені, а це вдарило по лендлордам та їхнім утримувачам. Занепад флоту і напади піратів на кораблі і приморські міста використовувалися як привід для збору корабельних грошей. Це був застарілий національний податок, не вотований парламентом, що падав тягарем головним чином на міста і джентрі. Монополії і підсилений натиск продажної суддівської кліки на економічне життя країни збагачували невелику групу людей, але створювали серйозні перешкоди величезній масі комерсантів і дрібних виробників.

Монополії були найбільш економічно невигідною формою обкладення податками. Підраховано, що з кожних 10 шилінгів митних зборів, що сплачувалися споживачем, скарбниця отримувала б 5 шилінгів, а з кожних 6 шилінгів, які споживач переплачував монополіям, до скарбниці потрапляло лише 10 пенсів. Інше йшло в кишені привілейованої групи придворних паразитів, які, самі не виконуючи ніяких продуктивних функцій, становили лише величезний тягар для країни, заважаючи повному розвитку її виробничих можливостей.
Монополія на мило серйозно затримувала розвиток вовняної промисловості. Монополія на сіль важко відбивалася на засолі риби. Усі галузі промисловості –постраждали від зростання цін на вугілля, викликаного союзом корони з об'єднанням експортерів. Монополії зумовили різке підвищення всіх цін, що особливо боляче вдарило по бідняках. Монополії (а отже, підвищені ціни) були встановлені на предмети першої необхідності, таких, як: масло, оселедець, сіль, пиво, мило і на багато інших предметів, що їх навіть важко перерахувати. «Чи не значиться там і хліб», – запитав в обуренні один член парламенту, коли був зачитаний весь їхній список.

Перед лицем цих фактів маневри уряду, який спробував привернути на свій бік селян-бідняків і направити їх проти лендлордів, нікого не обдурили (за винятком сучасної школи реакційних істориків) і ні на кого не подіяли. Були організовані комісії для покарання тих лендлордів, які відгороджуванням зганяли селян з землі, але уряд перебував у такому важкому фінансовому становищі, що ніяк не міг протистояти пропозиціям багатіїв, які бажали відкупитися від покарання. В уряді Карла було немало людей з чудовими намірами, але вони нічого не могли вдіяти з прогнилою системою, з якою вони намагалися впоратися. Це особливо відноситься до Лода, чиї погляди на необхідність краси та однаковості в богослужінні привели його до енергійного переслідування своїх супротивників і до удушення всякої критики. Так всі чесні пуритани були волею-неволею змушені до політичної опозиції, і навіть такий здавна усталений звичай, як сплата десятини державній церкві, став усюди оскаржуватися. ¹

Протягом цих одинадцяти років особистого королівського правління опозиція організовувалася і росла. Центром її була група аристократичних сімейств, тісно пов'язаних між собою торгівлею і шлюбами і відмінно представлених в обох палатах парламенту. Вона хотіла такої держави, яку не можна було організувати, не поваливши режиму Лода – Страффорда. Республіканців у цій групі було ще мало.

Першим сигналом до повстання була відмова Джона Гемпдена в 1637 р. платити корабельні гроші. Суд над ним і його засудження привернули до себе таку суспільну увагу якої не порушило в 1629 р. більш суворе ув'язнення Еліота

та інших парламентських лідерів. (Еліот помер у в'язниці; таку долю уготував йому уряд. Одного разу комендант Тауера, який допустив, щоб його небезпечний бранець дихав свіжим повітрям з відкритого вікна, отримав сувору догану).

Буржуазія зрозуміла, що її економічні домагання можуть бути задоволені лише шляхом політичних виступів. Королівську економічну політику, що порушувала інтереси комерційного класу в цілому, не можна було виправити придбанням

¹ Барг М.А. Народные низы в Английской буржуазной революции XVII в. – М., 1967. – С.56.

дрібних привілеїв для окремих членів цього класу. Вимога створення ділового уряду, що висувалася ще з часу кризи 1621 р., ставала все наполегливішою. У 1639-1640 рр.. пішла загальна відмова платити податки – за прикладом Гемпдена¹. Буржуазія застрайкувала.

Тим часом система Карла зламалася в найслабшій ланці – в Шотландії. В економічному відношенні Шотландія була набагато більш відсталою країною, ніж Англія, але в політичному відношенні її дворянство вже позбулося влади церкви, корони і великої аристократії. Карл I хотів знищити ці завоювання. Його спроби поширити королівську владу на шотландську церкву і загроза повернути церкві її землі в Шотландії викликали національне повстання, якому в Англії дуже багато співчували. Коли 1639 р. шотландська армія вторглася до Англії, відсутність будь-якої народної підтримки, та й просто брак коштів, змусили Карла піти на угоду. Під час економічної кризи 1640 р. Карл абсолютно збанкрутував. Він обурив комерційні кола, захопивши золоті злитки, які зберігалися в Тауері і запропонувавши знизити цінність монети. Шотландці відмовилися покинути Англію без відповідної винагороди. Послана проти них англійська армія була налаштована бунтівно, і їй теж потрібно було платити. Уникнути скликання парламенту було вже не можна, але навіть у цих умовах Карл розпустив парламент через три тижні після скликання (Короткий парламент), але в листопаді 1640 р. зібрався Довгий парламент, якому уряд повинен був поступитися. Країна вступила в нову епоху – епоху революції.

Отже, на початку XVII ст. Англія була типовою аграрною країною. Капіталістичні відносини в цій державі розвивалися значно інтенсивніше, ніж в інших європейських країнах (окрім Нідерландів). Відбувалося накопичення капіталу в промисловості й торгівлі. Однак розвиток капіталу в Англії стримувався: свавіллям у процесі встановлення та збирання податків; свавіллям судової влади, що перебувала в повній залежності від короля; терором і позасудовими розправами «Зоряної палати» й «Високої комісії»; короліською

¹ Кондратьев С.В. Английская революция XVII в. – С.85.

монополією, що обмежувала свободу торгівлі й урядовими регламентаціями розвитку промисловості; релігійною політикою абсолютизму, що викликала загальне обурення. В Англії складаються об'єктивні (економічні) та суб'єктивні (інтереси буржуазії) передумови до революції, яка розпочалася в середині

XVII ст.