Основи теорії права 4 страница

Гарантії законності — це засоби та умови, з допомогою яких держава забезпечує повне й послідовне здійснення її вимог Розрізняють загальні та спеціальні гарантії

Загальні гарантії — це економічні, політичні, ідеологічні, соціальні, моральні та інші засоби та умови, за яких функціонує правова система і підтримується відповідний правопорядок.

Спеціальні гарантії — це спеціальні юридичні засоби та умо­ви, що реально забезпечують вимоги законності. До них нале­жать: виявлення правопорушень; запобігання правопорушен­ням; припинення неправомірних діянь, що почали скоюватися, засоби захисту від правопорушень; засоби відтворення поруше-законності; юридична відповідальність.

До юридичних умов слід віднести: вдосконалення правової системи, повноту, відсутність суперечності, рівень розвитку чин­ного законодавства, правосвідомості та правової культури; ефек­тивну систему контролю й нагляду за законністю; якісну та ефек­ті вну роботу юридичних органів; високоефективний держав­ний примус тощо.

Отже, законність забезпечується системою гарантій.

Право громадян України на захист є однією з гарантій зміцнення законності. Згідно з чинною Конституцією України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55). Зміст цього права включає: гарантовану можливість на оскар­ження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної вла-

146

Глава 4

Основи теорії права

147

ди, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваже­ного Верховної Ради України з прав людини; можливість звер­татися за захистом своїх прав до відповідних міжнародних су­дових установ чи до відповідних органів міжнародних органі­зацій, членом або учасником яких є Україна; суб'єктивне право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних діянь.

Це право деталізується нормами галузевого законодавства: кримінального, адміністративного, цивільного тощо. Криміналь­не законодавство забезпечує охорону і захист життя, здоров'я, свободи, честі й гідності особи. Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за вчинення злочинів: проти жит­тя; проти здоров'я; статевих; що створюють небезпеку для жит­тя і здоров'я людини; що посягають на особисту свободу; проти честі й гідності особи.

Особисте майно також захищається кримінальним законо­давством (наприклад, злочини проти особистої власності гро­мадян і кримінальна відповідальність за них).

Право на захист забезпечується й за розгляду справ про адміністративні правопорушення. Особа, що притягується до адміністративної відповідальності, може користуватися юридич­ною допомогою адвоката (ст 268 КпАП України).

Право на захист своєї честі й гідності в судовому порядку мають громадяни та організації в цивільному процесі. Названі суб'єкти мають право вимагати від суду спростування відомос­тей, що ганьблять їхні честь і гідність, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності (статті 297, 299 ЦК України). Захист цивільних майнових і пов'яза­них з ними особистих немайнових прав здійснюється в уста­новленому порядку загальним або третейським судом. Захист названих прав громадян може здійснюватися профспілковими та іншими громадськими організаціями, а також в порядку звернення до державних органів, оскарження дій адміністра­тивних актів тощо.

Отже, чинне законодавство України передбачає право грома­дянина на захист свого життя, здоров'я, честі й гідності, особи­стої свободи та майна. Такий захист може здійснюватись у су­довому, адміністративному та іншому порядку.

Одним із способів здійснення такого права є право людини на скаргу Згідно з чинним законодавством, можуть бути оскаржені дії службових осіб, державних і громадських органів в адміністративному і судовому порядку. Шкода, заподіяна не­законними діями цих суб'єктів під час виконання ними їхніх обов'язків, повинна бути компенсована. Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. регулює можливості людини і громадянина щодо практичної реалізації конститу­ційного права оскарження вищезгаданих дій чи бездіяльності посадових осіб. До суду можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності.

Згідно з Конституцією України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадя­нина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсмен). Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. пе­редбачає, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради Ук­раїни з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнарод­ними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верхов­ною Радою України.

Сферою компетенції та діяльності Уповноваженого є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина лише:

—між громадянином України, незалежно від місця його пе­
ребування, та органами державної влади, органами місцевого
самоврядування та їх посадовими і службовими особами;

—між іноземцем чи особою без громадянства, які перебува­
ють на території України, та органами державної влади, органа­
ми місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими
особами.

Мета парламентського контролю за додержанням конститу­ційних прав і свобод людини і громадянина, що здійснюється Уповноваженим, полягає у:

148

Глава 4

Основи теорії права

149

- захисті прав і свобод людини і громадянина, проголоше­
них Конституцією України, законами України та міжнародними
договорами України;

- додержанні та повазі до прав і свобод людини і громадяни­
на всіма органами державної влади та місцевого самоврядуван­
ня, їх посадовими особами;

- запобіганні порушенням прав і свобод людини і громадя­
нина або сприянні їх поновленню;

- сприянні приведенню законодавства України про права і
свободи людини і громадянина у відповідність до Конституції
України, міжнародних стандартів у цій галузі;

- поліпшенні і подальшому розвиткові міжнародного співро­
бітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

- запобіганні будь-яким формам дискримінації щодо
реалізації людиною своїх прав і свобод;

- сприянні правовій інформованості населення та захист
конфіденційної інформації про особу¹.

Якщо вичерпано внутрішні державні можливості захисту суб'єктивних прав з допомогою механізмів, що діють в Україні, людина має змогу звернутися за захистом її прав до міжнародних судових установ чи міжнародних організацій, членом або учас­ником яких є Україна. До таких механізмів належать:

1. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй (ГА
ООН), яка прийняла 10 грудня 1948 р. Декларацію прав люди­
ни. ГА ООН утворила такі органи: Спеціальний комітет з
деколонізації; Спеціальний комітет проти апартеїду; Спеці­
альний комітет з розслідування дій Ізраїлю, що зачіпають права
населення окупованих територій, та Комітет із здійснення
невід'ємних прав палестинського народу.

2. Рада безпеки, яка зосереджує увагу на різних ситуаціях,
пов'язаних з порушенням прав людини.

3. Екологічна та соціальна рада (ЕКОСОР), яка утворила ряд
комітетів і комісій, а саме: Комітет з прав людини; Комісію зі
статусу жінок; Комісію з соціального розвитку; Комісію із
запобігання злочинності та кримінального правосуддя.

4. Комісія з прав людини (КПЛ ООН) є головним органом
ООН, що опікується правами людини; Підкомісія з питань

¹ Докладніше див.: Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. посіб. — К., 2000. — С 87—88.

запобігання дискримінації та захисту меншин, яка допомагає в роботі КПЛ ООН.

5. Спеціалізовані установи ООН: Міжнародна організація праці (МОП); Освітньо-наукова та культурна організація (ЮНЕСКО); Міжнародна юридична комісія (МЮК); Верхов­ний комісар ООН та деякі інші.

Отже, в Україні захисту суб'єктивних прав людини й грома­дянина надається належне значення. Якщо використано всі внутрішні можливості, людина може захистити свої права з до­помогою міжнародних організацій та іншими не забороненими законом засобами.