Становлення української Ф думки

Практично неможливо визначити момент виникнення Ф. Це пов’язано з тим, що момент виникнення Ф являє собою кардинальне зрушення в історії людського мислення і це принципово не може бути одноразовим актом. Цей процес припадає на XI середину XIV ст. – відбувається формування Ф типу міркування.

Більш-менш точно визначити виникнення Ф неможливо по тій причині, що найдавніші Ф ідеї важко відрізнити від передфілософських утворень, що наявні ще в міфологічній свідомості. Наприклад, в міфологічній свідомості, що передує народженню Ф ми можемо знайти найзагальніші уявлення про добро і зло, про першопочаток світу, про людину, але на відміну від Ф міфологія не передбачає відповіді на питання: Що є добро і зло? Що є першопочаток? І лише тоді, коли виникає потреба з’ясувати, що означає слово добро чи зло, що приховано за цими словами, які описували міфологічну картину світу, ми маємо право констатувати руйнування міфу і зародження Ф. Ще тривалий час уявлення, вироблені в межах міфологічної свідомості накладають відбиток на характер підходу й розуміння проблем у межах Ф. Наприклад, міфологічна свідомість не знає розподілу світу на природний і надприродний. Для неї існує єдиний природний світ.

Природний світ утворюється з 4 первинних стихій: вітер, вода, вогонь, земля. Людина не мала чіткого протиставлення душі і тіла, могла мати кілька душ. Психологічні функції людина міфологічно пов’язувала із певними тілесними органами. „Душа”, що „розуміє” ототожнювалась з головою, і насамперед з оком. „Душа”, що „бачить” діє у світі видимому, у світі невидимому діє „душа”, що „відчуває”, яка пов’язана з серцем, тобто осереддям людини. Уявлення про потойбічний світ у давньоукраїнській культурі невиразний. Тобто вітчизняна Ф спиралась тільки на міфи давніх слов’ян.

Києво -Могилянська Академія (КМА) – центр професійної Ф

КМА була заснована в 1632р. як Києво-Могилянська колегія (шляхом об’єднання 2 шкіл – Братської школи на Подолі та школи Києво-Печерської лаври); з 1701 р. вона стала носити назву КМА. В 1817 р. КМА за наказом царського уряду була скасована, і лише в 1992 р. відновилась. Ф курс складався з 3 частин:

1. Логіка, або розумова Ф;

2. Фізика, або природна Ф;

3. Метафізика.

Саме в межах КМА відбувалось становлення Ф як самостійної сфери знаня на грунті засвоєння здобутків західноєвропейської схоластики.

У діяльності КМА і Ф школи виділяються 2 періоди:

-від заснування Академії і до кінця XVII ст. В цей час відбувається переорієнтація від богопізнання на пізнання природи і людини, усвідомлення самостійної цінності природи і необхідності пізнання її законів. Ф-фи цього часу спираються здебільшого на античну спадщину, твори предстаників патристики та схоластики, а також на ідеї епохи Відродження.

-перша половина XVIII ст. Який позначений зародженням такого типу мислення, який наближався до тогочасної європейської Ф. Зростає інтерес до проблем гносеології, до раціоналістичної та емпіричної методологій, а також досліджуються ідеї людини та держави. Ф школа КМА пропонує таке розуміння предмету Ф, на грунті якого розробляється система поглядів на світ, людину, на особливості її пізнавальної діяльності та морально-етичної поведінки. Тобто Ф виступає як засіб інтелектуального пізнання людини і природи, як сукупності ідеальних сутностей, що представляють вище буття в світі.

Григорій Савич Сковорода – засновник української Ф думки (1722-1794 рр.) – ф-оф, поет, музикант, композитор, просвітитель-гуманіст. Навчався в КМА (1738-1741; 1744-1750 рр.) Ф Сковороди була зосереджена на етико-гуманістичній проблематиці, і центральне місце відводиться принципу самопізнання. Вчення в „трактатах” та „діалогах”. Ф – любов до мудрості. Під Ф він розуміє такий спосіб життя, який грунтується на шуканні істини і буття в істині згідно з нею. Результатом ф-ння є не знання, а життя, яке грунтується відповідно до вимог щастя людського.

Основні положення Ф Г.Сковороди:

1. Вчення про 2 натури, з яких складається світ (діалог „Наркісс”). Перша – видима, друга – невидима.

2. Вчення про 3 світи: великий (макрокосм), малий (мікрокосм), символічний (Біблія)

Основним об’єктом уваги мислителя виступає духовний світ людини і з’ясування тих умов, за допомогою яких людина має можливість досягнути правди і справедливості, щастя і волі. Шлях до щастя полягає через моральне вдосконалення людини.

„Ідея сродності” – полягає в внутрішньому нахилі людини до певної праці. Людина, що пізнала свою „сродность” здобуває щастя і душевний спокій.

Г.Сковорода є особливий тип ф-фа, який саме життя не мислить собі інакше, як побудоване у відповідності із принципами своєї Ф.