Конструювання модерної ідентичності: романтизм, народність, націоналізм

Проблема ідентичності, так чи інакше, турбує майже кожного філософа, якщо ж мова іде про модерну ідентичність - це стосується кожної людини.

Все змінює християнське розуміння людини, як образу та подоби Бога. Християнство докорінно змінює погляд на людину. Вона наділяється правом вільно обирати, самостійно відповідати за власні вчинки та головувати у створеному світі. Завдяки християнству людина отримує, в повному смислі слова, свободу та відповідальність за свою свободу. На початку християнської ери вона перебувала ще під тотальним впливом Божої волі, але з плином часу релігійні інтенції свободи виходять назовні, отримуючи самостійність. М.Гайдеггер цей процес описує наступним чином: «Можна бачити сутність Нового часу в тому, що людина емансипується від середньовічної зв'язаності, звільняє себе собі самій» [10, с. 57]. І далі: «перетворення світу на картину є той же процес, що перетворення людини всередині сущого в subiectum» [10, с. 60]. Тобто коли людина звільняється від впливу Бога, вона стає суб'єктом, сама стає богом. Самостійний суб'єкт модерної історії сформувався саме коли вийшов за межі середньовічної релігійності, але він зберіг у трансформованому, секулярному вигляді всі релігійні імпульси, що спонукали його до життя. Отже, той самостійний суб'єкт, який єдиний тільки і діє в історії та без якого неможливо уявити модерне історіописання, є продуктом релігійної парадигми. Він породжений цим світобаченням та в найглибших щаблях його аналітики жевріє релігійний вогонь. Таким чином, історія - фундамент модерної ідентичності має релігійне коріння, що досить чітко простежується. Але час та простір - не єдиний спосіб їх експлікації.

Самі філософсько-історичні концепції, що були сформовані в добу Нового часу, всередині себе містять секулярні трансформації релігійних смислів. Якщо в Середньовіччі історією правив Господь, то тепер, що завгодно - Прогрес, Розум, Дух тощо. Про релігійні витоки цих категорій писали Колінгвуд, Мейнеке, Ясперс та ін. Коли всім правив Бог, - все було зрозуміло та виправдано. Війни, хвороби, несправедливості - все це елементи Божого плану, все по волі Божій. А тепер: навіщо все це, що це може виправдати? Навіщо всі ці митарства? І модерна філософія історії спробувала пояснити. Всі війни, страждання та інше, все це дуже логічно та послідовно. Все це для того, щоб в решті решт Абсолютний Дух, проходячи через заперечення заперечення побачив сам себе, «повернувся» до самого себе (Гегель). А відтак, і всі попередні події необхідні та послідовні, - вони готують саме цей момент «повернення», роблять його можливим. Або інша відповідь. У попередній історії все чітко детерміновано та підпорядковано Прогресу. Все веде до того моменту, коли людина експлікує цей принцип (французькі енциклопедисти, Кант) та почне використовувати його абсолютно свідомо, роблячи життя максимальної кількості людей якомога кращим (чи щасливішим - питання?).Тобто, модерна філософія історії повністю вирішила завдання, що лягло на неї після краху релігійної парадигми (смерті Бога). Вона змогла подати історію, як послідовно-логічно-раціональний процес, виправдати її як цілісність. Але не може не впадати у вічі, що зроблено це завдяки кроку, в якому перманентно присутній релігійний лейтмотив. Це, мабуть, найбільш тонка релігійна паралель в усьому історичному конструкті. (Виправдання історії шляхом іманентної трансцендентності, яка й зайняла місце Бога). Таким чином, можна підвести підсумки. Точкою початку було прийнято модерну ідентичність. А саме, що модерна ідентичність складається з визначеного уявлення про науку, суспільство, спосіб життя та історію. Тобто модерний суб'єкт - лише той, хто приймає таку точку зору. А може ці складові і формують модерного суб'єкта. У процесі розгортання дослідження стає зрозумілим, що всі ці складові модерного світу мають в собі релігійне коріння. Теорія суспільного договору, з якої постала вся традиція лібералізму та демократії, базується на концепції політичного атомізму, що є продуктом розвитку середньовічної релігійності; та на ідеї Реформації - заповіту з Богом й надання договору між людьми метафізичного виміру.Наука також багато в чому має релігійні інтуїції. Це й мета інструментальної науки «зробити все так, як хотів Господь», і проголошення програми підкорення природи в рамках пуританської духовності. Й, нарешті, спроба науки замінити собою релігію - стати новою релігієюТак зване «звичайне життя» взагалі є продуктом теоретиків Реформації та народжене ідеями Реформації про спасіння вірою, спасіння як справу Божу та персональну відповідальність. Релігійні витоки історизму давно відомі, причому вони не мають конфесійних обмежень. Це й християнський вплив на розуміння простору і часу, наділення людини свободою, з подальшою її емансипацією, наявність релігійної ск­­­ладової у суто секулярних категоріях, таких як Прогрес, Розум тощо. Враховуюче вищевикладене, можна констатувати, що ті феномени, які складають засади модерної ідентичності, мають релігійне коріння. Вони сформовані в результаті трансформації релігійної парадигми та набуття нею секулярних ознак. А відтак і модерну ідентичність неможливо уявити без релігійних коннотацій. За глибинною своєю сутністю вона сама є продуктом релігійного світу.ємо тільки печерні тіні.