Грошова база та грошово-кредитний мультиплікатор: сутність і зв'язок з грошовою масою.

Емісія грошей та регулювання готівкового грошового обігу Національним банком України. Емісійна — найстаріша функція центрального банку. У XX ст. вона зазнала істотних змін у зв’язку з переходом від системи золотого стандарту до системи обігу паперових грошей, а також внаслідок модифікації грошового обігу (розширення сфери використання депозитних грошей і поява електронних грошей). Центральні банки, як правило, мають монопольне право емісії банкнот на території всієї країни (за деяким винятком). Крім банкнот, у багатьох країнах в обігу знаходиться також розмінна монета. Готівкові гроші, що емітуються центральним банком, у багатьох країнах є єдиним законним платіжним засобом на своїй території. Центральні банки займаються забезпеченням платіжного обороту готівковими грошима, на них покладено виготовлення банкнот, а в деяких країнах — і чеканка монет. Центральні банки продають готівкові гроші комерційним банкам, як правило, за номіналом, а в деяких країнах з невеликою комісією. Виробництво національної валюти здійснюється на виробничих потужностях Банкнотно-монетного двору Національного банку України із застосуванням прогресивних технологій і сучасного обладнання. Основні напрямки діяльності Національного банку в галузі готів­кового обігу на перспективу: – зменшення частки готівки (М0) у загальному обсязі грошової маси (М3); – прискорення впровадження безготівкових форм розрахунків у споживчому секторі з використанням платіжних карток; – запровадження прогресивних технологій та сучасного обладнання на всіх стадіях руху й обробки готівки; – реформування системи інкасації та перевезення готівки (створення немонополізованої гнучкої і розгалуженої системи); – вдосконалення контролю за справжністю грошових знаків і за їх якістю; – створення системи страхування ризиків, що викликані роботою банків з готівкою. Для виконання емісійної функції Національний банк створює резервні фонди банкнот і монет у Центральному сховищі. Ці фонди перебувають виключно у розпорядженні Національного банку. В регіональних управліннях НБУ запаси готівки зберігаються у сховищах і в оборотній касі, які створюються для забезпечення оперативного регулювання готівкового обігу в регіо­ні. Регіональні управління наділяються правами самостійно розпоряджатися готівкою, яка зберігається в їх сховищах та в оборотній касі. Регіональні управління здійснюють касове обслуговування комер­ційних банків на підставі договорів на платній основі. Підкріплення операційних кас установ комерційних банків та здача ними надлишків готівки і зношених банкнот до оборотної каси регіональних управлінь НБУ здійснюється за їх заявками з проведенням відповідних сум по кореспондентських рахунках.

4. Забезпечення касового виконання державного бюджету. Центральні банки, виступаючи в ролі банкіра й радника уряду з фінансових питань, як правило, ведуть рахунки державних установ і відомств (міністерства фінансів, казначейства), акумулюючи фінансові надходження та здійснюючи платежі за дорученням власників коштів. Світовий досвід доводить, що центральні банки відіграють помітну роль в організації і здійсненні касового виконання державного бюджету.В Україні згідно із Законом «Про банки й банківську діяльність» касове виконання державного бюджету організовує Національний банк України.Щоб поліпшити управління державними фінансами, Президент України у 1995 р. підписав Указ «Про державне казначейство». Основні завдання цього відомства: організація виконання державного бюджету і державних позабюджетних фондів, контроль за використанням бюджетних коштів, а також облік касового виконання бюджету і складання відповідної звітності.У 1997 р. Кабінет Мінінстрів і Національний банк України прийняли спільну постанову, яка передбачала поетапне запровадження в Україні казначейської системи виконання державного бюджету. На першому етапі, починаючи з 1997 р., поступово запровува касовелось виконання державного бюджету через територіальні органи Державного казначейства за видатками. На другому етапі запроваджено касового виконання державного бюджету через казначейську систему за доходами.Щоб підвищити надійність зберігання бюджетних коштів та посилити контроль за їх рухом і використанням Кабінет Міністрів і Національний банк України визначають коло комерційних банків, уповноважених здійснювати касове виконання державного бюджету і державних позабюджетних фондів. З Національним банком і уповноваженими комерційними банками головне управління Державного казначейства укладає угоди на здійснення відповідних розрахунково-касових операцій.Через уповноважені банки кошти державного бюджету акумулюються на централізованому доходному рахунку Головного управління Державного казначейства України в ОПЕРУ Національного банку. Потім, згідно з розподілом бюджетних коштів, який здійснюють головні розпорядники (міністерства, відомства), Головне управління Казначейства переказує кошти своїм територіальним управлінням, щоб забезпечити фінансування видатків державного бюджету. Фінансування та оплату витрат розпорядників коштів (бюджетних установ і організацій) здійснюють безпосередньо територіальні управління Казначейства з єдиного казначейського рахунку, відкритого в уповноваженому комерційному банку.

5. Заходиадміністративного (прямого) впливу на стан грошово-кредитного ринку. Інструменти прямої дії відіграють певну роль у грошово-кредитній політиці, яку проводять центральні банки країн із розвиненою ринковою економікою, але більш активно вони ви­користовуються центральними банками країн, що розвиваються, а також країн із перехідною економікою. До найбільш поширених монетарних інструментів прямої дії належать такі: - пряме регулювання процентних ставок комерційних банків; - селективна політика адресного рефінансування комерцій­них банків; - обмеження окремих видів діяльності комерційних банків на основі законодавства та нормативно-правових актів регулятивних банківських органів. Пряме регулювання центральними банками процентних ставок може включати: - установлення фіксованих процентних ставок за кредитами і депозитами комерційних банків або фіксованої маржі; - установлення верхніх чи нижніх обмежень рівня процентних ставок комерційних банків. Селективна політика адресного рефінансування комерційних банків реалізується шляхом адміністративного цільового розподілу кредитів центрального банку між комерційними банками у порядку їх рефінансування. По суті селективний характер має, наприклад, політика рефінансування, яку проводить Федеральна резервна система США. Федеральні резервні банки надають комерційним банкам три види прямих ломбардних кредитів: коригувальні, сезонні та надзвичайні. Коригувальні (адаптаційні) кредити надаються банкам, у яких виникли короткострокові проблеми з ліквідністю. Найчастіше ці кредити надаються банкам з метою забезпечення їх резервами для дотримання норм обов'язкових резервних вимог. Вони є, як правило, надкороткими, тобто повертаються наступного дня або через кілька днів. Сезонні кредити надаються банкам, діяльність яких перебуває під впливом сезонних факторів, наприклад, банкам, які обслуговують фермерські господарства для фінансування певних видів сільськогосподарської діяльності, таких як посівна кампанія, збирання врожаю. Федеральні резервні банки заздалегідь прогнозу­ють надання сезонних кредитів невеликим банкам, які не мають можливості регулювати свою ресурсну базу шляхом проведення операцій на ринку державних цінних паперів або шляхом отри­мання кредитів на міжбанківському ринку. Сезонні кредити на­даються, як правило, на кілька місяців. Надзвичайні (пролонго­вані) кредити федеральні резервні банки надають комерційним банкам, які опинилися у скрутному фінансовому стані. Ці кредити повертаються після відновлення ліквідності банку, тому вони мають довгостроковий характер.