Влада та вплив керування.

Для того щоб керувати, необхідно впливати, а щоб впливати – необхідно мати основу влади. Для того щоб тримати владу, необхідно мати можливість тримати під своїм контролем що-небудь значуще для виконавця, що зробить його залежним ід керівника і примусить діяти так, як бажає керівник. Влада – це можливість або офіційне право одних осіб впливати на поведінку інших або давати накази підлеглим, а також стимулювати чи карати їх при виконанні різних завдань. Всі форми впливу спонукають людей виконувати бажання іншої людини, задовольняючи потреби або ні. Вони спонукають виконавця очікувати, що потреба буде або не буде задоволена, а в залежності від поведінки виконавця. Влада може приймати самі різні форми, які може застосувати будь-який керівник (менеджер): -влада, яка на засадах примусу, -влада, яка на засадах винагороди, -експерементальна влада, -еталонна влада, -законна (традиційна) влада. 1. Влада, яка базується на засадах примусу, - це вплив через страх, працює нетривалий час. Багато людей турбуються, що вони можуть втратити захищенність, любов або повагу. Виконавець вірить, що впливає має можливість карати таким чином, який зашкодить задоволенню якоїсь нагальної потреби, або взагалі може зробити якісь інші неприємності. 2. Влада, в основі якої лежать винагороди, використовує бажання підлеглих отримати винагороду в обмін на виконану дію (роботу), певну поведінку тощо. Винагорода має бути досить цінною. При цьому менеджер повинен розуміти, що в кожної людини – своє сприйняття і розуміння цінностей. Посилення влади дуже часто досягається шляхом особистих послуг. До недоліків відносять: - обмеження розмірів винагород, - обмеження законодавчими актами, положеннями, політикою фірми, - те, що не завжди можна встановити ставлення працівника до винагороди. 3. Законна влада базується на традиціях, які здатні задовольнити потребу виконавця в захищеності і приналежності. Виконавець вірить, що впливає має право віддавати накази, і що його обов'язок - підкорятися їм. Він виконує накази впливає, оскільки традиція вчить, що підпорядкування призведе до задоволення потреб виконавця. Недоліки: - традиції можуть бути спрямовані проти перемін, - немає тісного зв*язку між традиціями і винагородами, -деяку самовпевненість керівника, - може погано використовуватися потенціал працівника. 4. Еталонна влада (влада прикладу) одна з найефективніших форм влади. Полягає у використанні впливу лідерів завдяки наявності у нього захоплюючих характеристик і властивостей, які охоче наслідуються підлеглими, які прагнуть такими ж, як лідер. Характеристики: обмін енергією; значна зовнішність; хороші риторичні здібності; незалежність характеру; адекватне сприйняття захоплення своєї особистості. Характеристики або властивості впливає настільки привабливі для виконавця, що він хоче бути таким же, як впливає 5. Експертна влада передбачає унікальний досвід, високу кваліфікацію, спеціальні знання і практичні навики.В своїй основі має вплив через «розумну» віру. Виконавець свідомо й логічно приймає на віру цінність знань експерта (керівника). Чим більше досягнення у експерта (керівника), тим більше в нього влади. Недоліки: - розумна віра менш стійка, ніж вплив харизматичної особистості, -у підлеглого може виявитися білюше влади, ніж у керівника, а це може призвести до конфліктної ситуації.

38.Стратегічні плани та етапи їх складання

Стратегічне планування здійснюється у кілька стадій: — процес розробки плану; — корегування планових завдань; — внесення змін і доповнень. Стратегічний план - уявлення керівника про майбутній стан об’єкта управління та шляхи досягнення цього майбутнього стану, закріплене в документах певної форми; підприємницький план, який спрямовує підприємство на правильний шлях у потрібний час; Розробляючи систему стратегічного планування, кожне підприємство обирає для себе найприйнятнішу схему, яка, з одного боку, являє собою перелік необхідних формальних процедур, для виконання яких потрібні знання фахівців, а з іншого — передбачає поєднання елементів творчості зі здоровим глуздом керівників, які не дуже схильні витрачати час на витончені процедури планування. Від стратегічного плану організації залежать її специфіка, індивідуальність, притаманні їй ознаки, організаційна структура, персонал тощо. Вимоги: 1.Стратегічній план повинен влаштовуватися обширними дослідженнями і фактичними даними. Щоб ефективно конкурувати в сьогоднішньому світі бізнесу, фірма повинна постійно займатися збором і аналізом величезної кількості інформації про галузь, ринок, конкуренцію і інші чинники.2.Стратегічній план додає фірмі визначеність, індивідуальність, що дозволяє їй залучати певні типи працівників, і, в тій же година, не залучати працівників інших типів. Цей план відкриває перспективу для організації, яка направляє її співробітників, залучає нових працівників і допомагає продавати вироби або послуги.3.Стратегічні плани повинні бути розроблені так, щоб не тільки залишатися цілісними протягом тривалих періодів годині, але і бути досить гнучкими, щоб при необхідності можна було здійснити їх модифікацію і переорієнтацію. Стратегія — це модель узагальнення дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координування і розподілу ресурсів фірми, тобто розробка стратегії фірми полягає в розробленні планів досягнення цілей, в якому передбачені можливості фірми. Стратегія має передбачати можливість її перегляду, модифікації та трансформування, тобто вона має бути гнучкою, а не сталою. Види стратегій: 1. Портфельна стратегія пов'язана з придбанням цінних паперів у нових галузях або поступовим виходом з певних галузей.2. Фундаментальна стратегія використовується з метою визначення діяльності певного підрозділу організації в рамках місії фірми. Тобто функціональна стратегія зводиться до орієнтації підрозділів у певному напрямі.3. Конкурентна стратегія полягає в тому, що організація намагається отримати певні переваги на ринку стосовно своїх конкурентів. На прибутковість фірми впливають п'ять складових конкуренції: — поява нових конкурентів; — загроза появи па ринку товарів-аналогів (тобто замінників); — можливості покупців; — можливості постачальників; — конкуренція між компаніями, що вже завоювали ринок. Мета конкурентної стратегії полягає в зміні правил на користь своєї компанії.4. Загально корпоративна (універсальна) стратегія. У межах цієї стратегії вирізняють базові стратегії: — лідерство у зменшенні витрат виробництва; — диференціація продукту; — фокусування, тобто процес намагання фірми в певному сегменті ринку скоротити витрати виробництва або розширити диверсифікацію виробництва (розширення різноманітної продукції). Важливим механізмом стратегії є розробка планів та орієнтирів розвитку: тактики, політики, процедур і правил.

39. Прийняття управлінських рішень.

Управлінське рішення - творчий акт суб'єкту управління (менеджера), який розробляється на основі знання об'єктивних законів розвитку організації і аналізу інформації про її стан, визначає програму і характер діяльності колективу чи окремих працівників для подолання проблеми, що виникла, задля досягнення цілей. Управлінське рішення можна також представити як загальний етап процесу управління, що перетворює його в імпульс трудової діяльності, цілеспрямованості і погодженості сумісних дій людей. Слід мати на увазі, що управлінське рішення поділяє процес менеджменту ніби на дві стадії -- діагностику проблеми і вибір варіанту її вирішення й організаційно-практичну діяльність по реалізації цього варіанту в дійсності. Тому в рішенні поєднуються операції аналітичної, ефективної діяльності з операціями організаційно-практичної діяльності. Рішення управлінське існує лише тоді, коли є реальне розв'язання проблеми, усунення протиріччя, яке заважає нормальному функціонуванню або розвитку соціально-економічної системи. Вироблення і прийняття управлінського рішення - ключова процедура в діяльності менеджера, яка визначає весь подальший хід процесу управління, впливає на кінцевий результат діяльності організації. Рішення відносяться до числа творчих операцій в технології управлінських робіт і являють собою розгорнутий в часі логіко-розумовий, емоційно-психологічний, організаційно-правовий акт, що виконується менеджером в межах своїх повноважень одноособово або із залученням інших осіб. Функції управлінських рішень: Скеровуюча (спрямовуюча) - орієнтація розвитку організації на досягнення цілей; За допомогою управлінських рішень здійснюється оперативний вплив керуючої системи на керовану підсистему для досягнення стратегічних та тактичних цілей організації. Забезпечуюча - виконання рішень є умовою досягнення цілей; Від оцінки рішень та процесу їх ухвалення, форм впровадження, виконання залежать продуктивність праці, використання всіх видів ресурсів, мотивація персоналу, імідж організації та її конкурентоспроможність. Координуюча - обґрунтування і виконання рішень сприяє об'єднанню зусиль підрозділів і окремих працівників; Мобілізуюча (стимулююча) - рішення задають імпульс в покращенні роботи. Завдання менеджера для забезпечення ефективності рішень полягає в недопущенні змішування умов в проблеми. Умови дуже важко і повільно змінюються, тому потрібно спрямовувати зусилля на вияснення тих проблем і завдань, які зумовлені обставинами, і працювати над їх вирішенням. Тому здатність приймати хороші рішення з наступною практичною їх реалізацією є однією із найважливіших якостей керівника. Слід мати на увазі й те, що основними характеристиками управлінського рішення є адресність, своєчасність, мотиваційний потенціал, відповідність меті управління, визначеність та контрольованість. Структура рішення: а) Аналітична частина - формулювання проблеми, причини виникнення проблеми, умови прийняття рішення, б) Конструктивна частина-цілі і задачі рішення, засоби і ресурси вирішення задач, відповідальні виконавці, форми контролю, звітність (строки, форми, процедури), стимулювання і санкції, порядок введення рішення в дію, внесення в нього коректив

40.Доведіть необхідність комунікації в управлінні.

Ефективність роботи менеджера залежить як від його вміння працювати з людьми, так і від того, як він працює з інформацією. Основною вимогою для прийняття ефективного об'єктивного рішення або навіть розуміння масштабів проблеми є наявність точної інформації. Єдиним способом отримання такої інформації вважається комунікація. Комунікації визначають як способи, за допомогою яких між людьми виникають зв'язки. Комунікації – це обмін інформацією, в процесі якого керівник отримує данні для прийняття управлінських рішень та доводить ці рішення до підлеглих. Інформація в процесі комунікації передається не лише з метою прийняття розумних рішень, а й для того, щоб вони могли виконуватись.

Комунікація також важлива і для функції контролю. Керівники потребують інформації стосовно того, що було виконано, аби правильно оці нити, чи досягнули цілей організації. Розрізняють два основних канали інформаційного забезпечення керівників: 1) формалізований (по ньому рухається регламентована за формою, змістом і часом інформація з достатнім ступенем достовірності); 2) стихійний (керівникам некеровано надходить величезна кількість найрізноманітніших повідомлень, що не завжди об'єктивно відображають справжній стан речей, телефонні дзвінки, усні звертання або відповіді, службові записки, інформація багато численних нарад). У комунікаційному процесі вирізняють 4 базових елементи: 1) відправник — особа, яка генерує ідеї або збирає інформацію та передає її; 2) повідомлення — інформація, закодована за допомогою символів; 3) канал — засіб передачі інформації; 4) одержувач — особа, котрій призначено інформацію й яка інтерпретує її. Розрізняють такі етапи процесу комунікації: — зародження ідеї -формування ідеї або відбирання інформації. Відправник вирішує, яка ідея або повідомлення буде предметом обміну. На жаль, більшість спроб обміну інформацією зриваються на цьому етапі, оскільки відправник не витрачає достатнього часу на обдумування ідеї. — кодування і вибір каналу; — відправник має за допомогою символів закодувати ідею в повідомлення; обрати канал, сумісний з типом символів, які він використовував для кодування. До загальновідомих каналів належать: передача мови, письмових матеріалів, електронні засоби зв'язку (комп'ютерні мережі, електронна пошта, відеострічки та ін.). — передача - відправник використовує канал для доставки повідомлення одержувачу. — декодування — це переведення символів відправника в думки одержувача. Обмін інформацією вважають ефективним, якщо одержувач продемонстрував розуміння ідеї, виконав дії, які чекав від нього відправник. Передача інформації від однієї особи до іншої здійснюється за допомогою жестів, мови, приборів або в письмовій формі (їх називають засобами комунікації). Через засоби комунікації інформація передається особам, які приймають рішення, а рішення — їх виконавцям. Без комунікацій не може бути організації, оскільки без них неможливо забезпечити координацію діяльності людей, тому вона так необхідна в управлінні.