Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Концепція витрат обігу і торговельного прибутку.
|
|
| Торговельні підприємці авансують капітал не тільки на купівлю товарів у промисловців (капітал обігу), але й на органіцію їх реалізації (витрати обігу). Витрати обігу поділяються на два види: чисті витрати обігу й додаткові. Чисті витрати обігу - це видатки, які зумовлені процесом обігу, тобто зміною форм вартості, перетворенням грошей в товари й товарів у гроші. До таких видатків відносяться: оплата праці торговельних працівників, утримання торговельних приміщень, витрати на рекламу й адміністративно-управлінську діяльність, бухгалтерію і т.д. Працівники, зайняті безпосередньо продажем товарів, розрахунками за купівлю-продаж, не створюють нової вартості. Тому витрати на них не входять у вартість товару й повинні покриватися за рахунок прибутку торговельного підприємця. Останній же цей тягар намагається перекласти на споживачів, роблячи надбавку до продажної ціни товару. Особливо це практикують монополії. Встановлюючи на свої товари монопольно високі ціни {вищі за вартість), вони тим самим перекладають на споживачів відшкодування чистих витрат. Додаткові витрати обігу. До них відносяться витрати, пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу. Це транспортування товарів, їх сортування, фасування, упакування й зберігання. Тобто, все те, що повинно робити (і 2 багатьох випадках робить) виробництво, але частково передає у сферу обігу. Праця, затрачена на ці процеси, є продуктивною. Тобто, вона створює як вартість (в т.ч. і додаткову), так і споживну вартість. Тому ці витрати включаються у вартість товару й покриваються в процесі його реалізації як витрати виробництва. Торговельний прибуток — прибуток, створений працею найманих працівників (у сфері торгівлі) і торговельних функціонуючих капіталістів, а також отриманий внаслідок перерозподілу частини доходів з різних секторів економіки і від різних верств населення, який привласнюється після реалізації товарів і послуг. |
 - нема голосів (1171 відвідувань)
|
У докапіталістичних формаціях важливим джерелом торговельного прибутку була велика різниця між цінами на товари, придбаними торговими посередниками в одних регіонах країни або за її межами, і цінами, за якими ці товари реалізовувались. Це зумовлювала недостатня розвинутість товарно-грошових відносин, роздрібненість і вузькість місцевих ринків, значний діапазон цін на однорідну продукцію та інші фактори. Джерелом торговельного прибутку була частка праці рабів, вільних ремісників, селян, селян-кріпаків. Ще одним джерелом торговельного прибутку була праця купців, торгових посередників та інших працівників, зайнятих купівлею-продажем товарів, їх доставкою споживачам. Вона у вартісній формі враховувалась у ціні товарів (у формі надбавки до купівельної ціни). У докапіталістичних формаціях панувало просте товарне виробництво і обмін товарів здійснювався в основному за вартістю. За нееквівалентного обміну купці (або торгові посередники) купували товари нижче вартості, а продавали за вартістю або вище вартості.
За капіталізму (на нижчій його стадії) закон вартості діє у формі ціни виробництва, яку утворюють витрати виробництва і середній прибуток. Ці елементи формують величину ціни продажу товарів промисловими капіталістами торговельним (вартість виробництва). У сфері торгівлі до неї додають ціну виробництва, яка охоплює витрати праці найманих працівників і торговельних капіталістів (вартість обігу). Працею зайнятих у сфері торгівлі створюється вартість і додаткова вартість, при цьому наймані працівники формують основну частку додаткової вартості, але не привласнюють її.
Джерелами торговельного прибутку за сучасного капіталізму може бути частка вартості, створена у дрібнотоварному секторі економіки (фермерами, ремісниками, індивідуальними винахідниками тощо), у немонополізованому чи державному секторі економіки, а також у країнах, що розвиваються. Вона вилучається через механізм ціноутворення, зокрема через монопольно високі і монопольно низькі ціни великими торговельними монополіями.