Економічний розвиток Зах Укр I пол. XIX

Забезпечуючи необмежене панування феодалів і намагаючись перетворити західноукраїнські землі в ринок збуту й джерело сировини, в аграрно-сировинний придаток західних провінцій, уряд гальмував тут розвиток економіки і, передусім, промисловості. Якщо в західних (німецьких і чеських) провінціях з 20-х років XIX ст. промисловість переходила до фабричного виробництва з застосуванням машин і парових двигунів, то в західноукраїнських землях вона по-старому перебувала на стадії мануфактури й дрібного ремесла. У 1841 р. у Східній Галичині було всього 183 мануфактури, що становило 3, 6 % загальної їх кількості в Австрії. Лише в 1843 р. в Галичині з'явилися перші дві парові машини, тоді як у всій країні уже їх було 231. Більшість мануфактур була власністю поміщиків і розміщувалася в селах. Міста Східної Галичини, яких у 1846 р. налічувалося 41, мали лише 50 промислових підприємств, у тому числі Львів — 34. Через це переважна частина міст мала аграрний характер, мало чим відрізнялася від сіл.
Лише 6 міст Галичини мали населення 10 тис. і більше чол. Зокрема це були Львів, природний центр Галичини, де на кінець 40-х років проживало 70 тис. чол., Броди (28 тис), Самбір (10 тис), Дрогобич (10 тис.) та ін.
У такому ж стані, як у Східній Галичині, перебувала промисловість у Закарпатті, а в Північній Буковині вона була ще більш відсталою.
Не витримуючи конкуренції з фабрично-заводською промисловістю західних провінцій, багато галузей західноукраїнського мануфактурного виробництва на кінець першої половини XIX ст. стали деградувати, занепадати (текстильна, шкіряна, залізорудна, ливарна, суконна та ін.).
Слабо розвинутою була торгівля, ввозилося в Галичину товарів на суму в десять раз більшу, ніж вивозилося.
Основною галуззю економіки залишалося сільське господарство, яке через існування кріпацтва теж перебувало в стані занепаду. Величезна кількість найкращих земель належала поміщикам, державі, церкві. Помещики зменшували селянські наділи, відібравши в селян із 1787 по 1848 р. понад 1 млн. моргів землі. Внаслідок цього на середину XIX ст. більшість селян Східної Галичини мали наділи менше 10 моргів (5, 6 га), менше прожиткового мінімуму селянської сім'ї.
У Північній Буковині, де налічувалося близько 280 сіл, в користуванні селян у 1847 р. було 41, 9 % всіх земель. При цьому вони вважалися власністю поміщиків. Усі інші землі перебували в руках поміщиків, церкви, держави. Безперервно зростали поміщицькі володіння в Закарпатті, де налічувалося 666 сіл. Уже в 1780—1790 pp. там на один селянський двір припадало всього 3, 6 гольда (2 га) орної землі, а в 40-х роках XIX ст. у окремих комітетах 45—50 % селянських господарств були взагалі безземельними.