Україна в умовах незалежності

Головні завдання. Формування органів державної влади Створення національної економіки. Відродження національної культури Становлення України як суверенної держави на міжнародній арені

Як відбувалося вирішення головних завдань України в умовах незалежності, які успіхи були досягнуті, в чому полягали труднощі становлення незалежної держави ви дізнаєтесь з таблиць, які вміщено далі.

Формування органів державної влади незалежної України (1991-1994 рр.)

У відповідності з Декларацією про державний суверенітет, Україна — демократична держави, влада в якій здійснюється за принципом її

розподілу на три гілки:

· законодавчу;

· виконавчу;

· судову.

Законодавча влада України — Верховна Рада. До 1994 р. Продовжувала роботу Верховна Рада, обрана ще в 1990 р В 1994 р. було обрано нову Верховну Раду. В Верховній Раді більшість депутатів складали члени КПУ (В 1991 р. КПУ було заборонено на підставі звинувачення у причетності до заколоту, але в 1993 р. була створена нова КПУ, яку очолив П. Симоненко).

Виконавча влада України — Кабінет Міністрів на чолі з Прем'єр-міністром. Виконавчу владу призначає Президент за згодою Верховної Ради. Виконавча влада за період з 1991 по 1994 pp. кілька разів змінювалась, а в 1993 р.

вся повнота виконавчої влади за рішенням Верховної Ради була надана Президенту України Л. Кравчуку. Л. Кравчука було обрано Президентом України загальнонародним голосуванням 1 грудня 1991 р.

В 1992-1994 рр у всіх областях, містах Києві, Севастополі було введено посаду представників Президента — вищих посадових осіб виконавчої влади.

Судова влада України — система судів, що контролювалась Генеральною прокуратурою, потребувала реформування, але здійснити реформу судової системи не вдалося.

В 1991-1992 pp. було законодавче оформлено процес створення національної армії, а також Служби безпеки, органів і військ внутрішньої служби, Національної гвардії, прикордонної варти

В 1994 р. Президентом України було обрано Л. Кучму. В 1992-1993 pp. Л. Кучма був Прем'єр-міністром. Після відставки з поста Прем'єр-міністра він очолював Раду промисловців і підприємців України.

Формування органів державної влади відбувалося в демократичних умовах: Вибори Президента і Верховної Ради здійснювались на альтернативній основі, були загальними, рівними, таємними.

В засобах масової інформації широко висвітлювались всі питання, що були пов'язані з формуванням органів державної влади.

Нові тенденції в культурному і духовному житті

Наприкінці 80-х — на початку 90-х років культура вперше за більш аніж 70 років позбулася ідеологічного підпорядкування комуністичній партії. Це створювало умови для національного відродження у сфері культури. Але економічна криза 90-х років, зменшення можливостей державної підтримки культури поставили її в принизливу залежність від приватного

комерційного фінансування. Ситуація, що склалася в культурному і духовному житті суспільства, є тривожною. Вона вимагає невідкладних заходів по створенню належних умов для подальшого розвитку культури в по створенню належних умов для подальшого розвитку культури України. Перш за все, мова йде про створення необхідної матеріальної бази, без якої унеможливлюється культурний поступ суспільства. Попри всі економічні негаразди, політичну боротьбу в українській культурі 80 — 90-х років спостерігаються певні позитивні зміни. На цих нових явищах і тенденціях, що за ними стоять, слід зупинитися докладніше.

Утвердження принципів плюралізму в культурі

Звільнення культури від диктату комуністичної ідеології. Свобода духовного розвитку людини. Різноманітність художньої творчості, духовного життя суспільства Визнання новаторських форм у мистецтві — авангардизму

Національне відродження культури

Ліквідація «білих плям» української історії, культури Повернення читачам раніше заборонених творів (наприклад, романів В.Винниченка, драм М.Куліша, оповідань М.Хвильового, поезії Є.Плужника та ін.).Визнання творчості багатьох майстрів мистецтва (наприклад, художника Г.Синиці, композиторів Г.Таранова, І.Белзи та багатьох інших).

Українізація*

Розширення сфери вжитку української мови. Зміни в системі освіти Зміни в системі шкільної освіти. В 1988 р. розпочався і продовжується до нині процес реформування системи освіти на принципах демократизації усього навчально-виховного процесу. Створення навчальних закладів нових видів: ліцеїв, гімназій, шкіл з поглибленим вивченням певних дисциплін, приватних шкіл. В навчальному процесі почали використовуватись різноманітні підручники і програми.

Зміни в діяльності вузів

Відкриття нових вузів (найбільш авторитетний серед них —

Києво-Могилянська академія). Відкриття комерційних вузів. Введення платного (контрактного) прийому на навчання. Введення системи державного ліцензування вузів (надання права на освітянську діяльність) і акредитація (визначення рівня освітньої

діяльності вузу). Гуманізація освіти (зміни у викладанні суспільних наук за обсягом, формою, змістом з метою прилучення студентів до загальнолюдських

цінностей).

90. Слово «конституція» латинського походження (від лат. «constitutio» — установлення). Термін «консти­туція» вживали ще в період рабовласництва і феода­лізму. У Стародавньому Римі: аме так називали по­станови імператора. В епоху буржуазних революцій XVIII ст. конституція відіграє роль основного право­вого акту держави, що визначає основи його політич­ного і економічного ладу. Першими конституціями в сучасному розумінні цього слова, прийнятими і вве­деними в дію, були конституції США (1787 p.), Польщі і Франції (1891 p.).

Нині конституцією прийнято називати Основний Закон держави, який приймають згідно з особливим порядком. Вона має найвищу юридичну силу, є осно­вою для розробки законів і нормативно-правових актів.

Як правило, для конституції характерна підвищена стабільність, зміни до неї вносяться згідно з особли­вою процедурою. Держава забезпечує підвищений юри­дичний захист конституції. У цьому полягає особливість її статусу.

Після проголошення незалежності України 24 сер­пня 1991 р. постало питання про конституційні заса­ди нової держави.

Згідно з Законом України «Про правонаступництво країни» «до ухвалення нової Кон­ституції України на території України діє Конститу­ція (Основний Закон) Української РСР».

Наступні роки в конституційному процесі були складними. До старої Конституції внесено сотні до­повнень і поправок, дію окремих її розділів було зу­пинено, з'явилися нові розділи і положення — про Президента, Автономну Республіку Крим, Конститу­ційний суд тощо. Проте це були тимчасові заходи, що мали значною мірою «косметичний характер». На по­рядку денному постало питання про розробку і прий­няття нової Конституції нашої держави.

У 1992 р. було сформовано перший склад Консти­туційної комісії, яку очолили Голова Верховної Ради України І. Плющ і Президент України Л. Кравчук. У розробці проекту Конституції активну участь бра­ли вчені-правники, практичні працівники правоохорон­них органів, суду, народні депутати. У липні 1992 р. проект Конституції було винесено на всенародне об­говорення, але подальший процес її прийняття за­гальмувався внаслідок політичних суперечок і бороть­би за владу. Лише після обрання нового складу Вер­ховної Ради і Президента України у 1994 р. консти­туційний процес поновився. Конституційну комісію було переформовано, її очолили нові керівники дер­жави — О. Мороз і Л. Кучма.

11 березня 1996 р. Конституційна комісія схвалила проект Конституції і передала його на розгляд Верхов­ної Ради. 24 квітня Верховна Рада прийняла проект за основу. 5 травня 1996 р. було створено Тимчасову спец­іальну комісію Верховної Ради України з доопрацювання проекту Конституції, до якої увійшли пред­ставники всіх депутатських фракцій і груп.

У червні комісія закінчила свою надзвичайно складну роботу — адже до проекту було подано понад 5000 змін і допов­нень — і передала для першого читання у Верховну Раду доопрацьований варіант. Розпочалася копітка ро­бота щодо обговорення найважливішого нормативно-правового акту держави. Але політичні суперечки за­важали плідній роботі — до 26 червня Верховна Рада не ухвалила жодного розділу Конституції. Вважаючи неприпустимим затягування конституційного проце­су, 26 червня Президент України підписав Указ, яким призначив на вересень 1996 р. Всеукраїнський рефе­рендум з питань затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу з розгляду Кон­ституції, змінивши технологію цього процесу. Було ство­рено робочі групи з найболючіших питань — власності, символіки, організації влади тощо.

О 9.30 ранку 28 червня 1996 р. нову Конституцію України було прийнято. Україна — єдина держава на пострадянському просторі, яка парламентським шляхом отримала свою нову демократичну Кон­ституцію.

Про констит. Важливим кроком у розбудові Україн­ської держави став законотворчий процес. За 1992-1994 pp. Верховна Рада України прийняла близько 450 законів. Проте че­рез відсутність концепції переходу від то­талітарної до демократичної держави біль­шість з них виявилася малоефективною.

Найважливішими законодавчими актами початку 90-х pp. стали закони «Про грома­дянство України» (від 8 жовтня 1991 ро­ку), «Про державний кордон України» (4 листопада 1991 року).

Важливе значення мав президентський указ від 15 січня 1992 року «Про Державний Гімн України», який затвердив Держав­ним Гімном національний гімн на музику М. Вербицького. 28 січня 1992 року синьо-жовтий прапор проголошено Державним Прапором України, а малим Державним Гербом України затверджено тризуб — знак княжої держави Володимира Великого.

28 червня 1996 року Верховна Рада ухва­лила нову Конституцію України. Ця по­дія мала велике історичне значення:

Новий Основний закон перейняв історич­ні конституційні традиції нашої держави.

Прийняття Основного закону свідчило про важливий державницький крок усіх політичних сил («центристів», «лівих», «правих») до загального національно­го порозуміння й примирення в ім'яУкраїни.

Конституція закріпила де-факто й де-юре існування нової незалежної демократичної України.

Проголошення Конституції України відкрило шлях до побудови правової держави та глибинних політичних і соціально-економічних перетворень.

3 прийняттям нової Конституції зріс міжнародний авторитет нашої держа­ви. Україну прийнято до впливових європейських та світових організацій. Після проголошення незалежності України наша держава сформувала­ся як парламентсько-президентська республіка, Конституція 1996 року окреслювала Україну за формою правління як президентсько-парламентську республіку.

Нова Конституція України принципово від­різняється від попередніх українських консти­туцій радянської доби, про це свідчать, напри­клад, ст. 1: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна правова держава», де закріплюється республіканський лад та прин­цип народовладдя, та ст. З, за якою «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторкан­ність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», що підкреслює гума­ністичний характер українського суспільства.

Виконуючи міжнародні зобов'язання, піс­ля вступу до Ради Європи, з березня 1997 ро­ку в Україні введено мораторій на виконання смертних вироків, а 22 лютого 2000 року Вер­ховна Рада України скасувала смертну кару.

Відповідно до ст. 103 новоприйнятої Конституції України чергові ви­бори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України. Отже, перший тур виборів Прези­дента мав відбутися 31 жовтня 2004 року.

Незважаючи на те, що в країні намітилися перші кроки до стабілізації, готування до виборів відбувалося в досить складних суспільних та еконо­мічних умовах.